Ухвала суду № 134672641, 09.03.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.03.2026 Справа №607/3260/19 Провадження №4-с/607/5/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Позняка В.М.,

за участі секретаря судового засідання Козак О.Є., представника стягувача -Созанської Т.І.,

розглянувши скаргу ОСОБА_1 (боржник), інтереси якого представляє адвокат Сампара Надія Миронівна, стягувач: ОСОБА_2 , на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби в м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_5, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника звернувся в суд із скаргою, просить:

- поновити строк подання скарги;

- визнати дії старшого державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби в місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 неправомірними,

- визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби в місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 від 31.07.2024 у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_5, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 31.07.2024 по виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_5.

В обґрунтування скарги посилається на те, що 31.07.2024 старшим державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Стверджує, що у випадку своєчасного винесення постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, необхідності у винесенні постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами та постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - не існувало б.

ОСОБА_1 04.03.2022 вступив до лав Збройних Сил України.

Залишається незрозумілим чому державний виконавець не скерував постанову на звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 до військової частини з моменту відкриття виконавчого провадження (12.06.2019) по момент винесення оскаржуваних постанов (31.07.2024).

Державним виконавцем не встановлено обставин, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього відповідним судовим рішенням та має намір вибути за межі України з метою не виконання цього рішення.

Тільки встановлення таких обставин, дають можливість державному виконавцю винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 31.07.2024 по виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_5.

Воєнний стан існує станом на зараз. Таким чином, відсутні ризики перетину державного кордону України, ОСОБА_1 на час дії воєнного стану.

Сукупний розмір заборгованості в - 588 931,71 грн, накопичувався в період з 01.01.2022 року по 01.04.2024. Залишається незрозумілим чому, державний виконавець виніс оскаржувану постанову тільки в 2024 році, і посилається на той факт, що сума заборгованості перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці. Підстава для винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами існувала і раніше в 2022-му та 2023-му роках.

Вважає, що заборгованість зі сплати аліментів утворилася внаслідок бездіяльності державного виконавця.

Представник стягувача у своїх запереченнях просила залишити скаргу без розгляду, у зв`язку із пропуском строку звернення в суд.

Стверджує, що Тернопільським апеляційним судом у постанові від 13.10.2025 зазначено, що суд першої інстанції підставно не визнав вказану постанову неправомірною, оскільки на дату її винесення у старшого державного виконавця були підстави, передбачені статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження», для її прийняття. Однак в подальшому, до боржника у праві керувати т/з не може бути застосовано у випадку використання боржником транспортного засобу у зв`язку з інвалідністю.

Покликання скаржника на непослідовність виконавчих дій та винесення постанов державного виконавця не ґрунтуються на вимогах закону.

Як вбачається із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, станом на липень 2024 року, коли державним виконавцем винесено спірну постанову, у боржника була наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 598 313,50 грн, яка формувалась із 2019 року.

Із лютого 2019 року по липень 2024 року боржником не сплачено жодного платежу по аліментах, відтак, у державного виконавця були наявні передбачені законом підстави для винесення вказаної постанови.

Заборгованість почала погашатись боржником лише у жовтні 2024 року та станом на січень 2026 року становить 396214,19 грн.

З огляду на вказане відсутні підстави для скасування спірної постанови.

З моменту відкриття виконавчого провадження й до дати винесення державним виконавцем спірної постанови боржником ОСОБА_4 не вчинено жодних дій щодо сплати аліментів.

Покликання представника боржника, викладені в скарзі, що з його боку відсутнє ухилення від виконання зобов`язань, не можуть слугувати підставою для скасування обмеження у праві виїзду за кордон, оскільки боржник був обізнаний про наявність судового рішення про стягнення аліментів та свій обов`язок їх сплачувати.

Вищезазначені обставини у їх сукупності мають наслідком висновок про необхідність застосування до боржника такого виключного заходу як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Зазначене обмеження переслідує легітимну мету захист прав і свобод стягувача та дитини.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07.01.2026 суд постановив прийняти до розгляду скаргу.

В судове засідання представник боржника (скаржника) ОСОБА_5 не з`явилася повторно, просила відкласти слухання справи. Зважаючи на те, що це повторна неявка, суд відхилив вказане клопотання.

Органи ДВС своїх представників в судове засідання не направили.

Відповідно до частини другої статті 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

В судовому засіданні представник стягувача ОСОБА_6 просила залишити скаргу буз розгляду у зв`язку із пропуском строку.

Розглянувши скаргу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 15.03.2019 видано судовий наказ № 607/3260/19, яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 (п`ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 лютого 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

Старшим державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ростовським Р.В. 12.06.2019 винесено постанову, якою відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 на підставі пред`явленого до примусового виконання судового наказу № 607/3260/19.

Також, старшим державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ростовським Р.В. у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_5 31.07.2024 винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Заборгованості по сплаті аліментів, заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.04.2024 становила 588991,71 грн.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 17.06.2025 суд постановив скасувати постанову старшого державного виконавця Ростовського Р. В. від 31.07.2024 у ВП № НОМЕР_5, а саме: постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 31.07.2024 у виконавчому провадженні № НОМЕР_5. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13.10.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.06.2025 щодо визнання неправомірною та скасування постанови старшого державного виконавця Ростовського Р. В. від 31.07.2024 у ВП № НОМЕР_5 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України залишено без задоволення.

Постановою старшого державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові від 03.04.2025 виконавчий документ передано для виконання в Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши докази, суд доходить висновків, що справа підлягає до часткового задоволення, зважаючи на таке.

Вирішуючи питання поновлення строку оскарження, суд виходить із такого.

Згідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В частині другій статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року (справа № 755/8494/16-ц) вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип «res judicata» (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03).

Матеріали справи не містять доказів направлення боржнику та отримання останнім копій постанови від 31.07.2024 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Разом з цим, подаючи скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 пояснила, що вона звернулася із скаргою, після того, коли зрозуміла, що 02.12.2025 Верховним Судом винесено ухвалу, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за її касаційною на ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.06.2025 та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13.10.2025 у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби в м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо вирішення питання оскарження постанови від 31.07.2024. Вказана Ухвала доставлена до електронного кабінету представника в системі Електронний Суд - 26.12.2025 року об 01:10 год.

За таких обставин, зважаючи на те, що представником заявника заявлено клопотання про поновлення строку для подання скарги на дії державного виконавця, скаржник протягом тривалого часу помилково сподівалася на те, що її скарга подана із процесуальними порушеннями буде розглянута, протягом короткого проміжку часу після ухвали ВС від 02.12.2025 повторно звернулася із скаргою, з метою недопущення надмірного формалізму та забезпечення права на доступ до суду, суд задовольняє клопотання про поновлення строку на оскарження постанови.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України (частина перша статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 1 частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Судом встановлено, що старшим державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ростовським Р.В. у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_5 31.07.2024 винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .

Постанова винесена у зв`язку із тим, що з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 5888931,71 гривні, сукупний розмір якої на період з 01.01.2022 по 01.04.2024 перевищує суму відповідних платежів за 4 місяці.

Суд вважає, що такий висновок державного виконавця відповідає вимогам закону, а саме, пункту 1 частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», переслідує легітимну мету такого обмеження (виконання судового рішення, яке в добровільному порядку не виконується), таке законне обмеження є справедливим і пропорційним до мети, заради якої воно застосовано, а саме захист прав стягувача шляхом примусового виконання рішення суду, ухваленого на його користь.

На час розгляду скарги боржником доказів відсутності заборгованості зі сплати аліментів не надано, тому дії державного виконавця під час винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження», який спрямований на забезпечення належного виконання рішень, у тому числі, щодо стягнення аліментів, з метою зменшення заборгованості зі сплати аліментів, а також забезпечення захисту інтересів та належного утримання осіб, які отримують аліменти.

Суд зазначає, що при встановленні державним виконавцем наявності заборгованості зі сплати аліментів і того, що її сукупний розмір перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, застосування вказаних обмежень прямо передбачено частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому вказана стаття не зобов`язує державного виконавця перевіряти наявність таких прав у боржника, а містить припис у вигляді імперативного обов`язку виконавця винести постанови, перелік яких визначено у цій статті, оскільки застосування заходів, прямо передбачених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», направлені на належний захист прав дітей та сприяють встановленню механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та ухилення боржників у подальшому від виконання призначеного обов`язку зі стягнення за несплату аліментів, зменшенню заборгованості зі сплати аліментів.

Покликання скаржника на те, що виконавцем не виживалися заходи щодо стягнення доходу із його грошового забезпечення, як військовослужбовця та інших заробітків, суд відхиляє, оскільки ним не надано доказів того, що боржник, на виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження», повідомляв державного виконавця про зміну місця роботи (служби).

Суд зазначає, що скаржник є батьком неповнолітньої дитини, зобов`язаний був усвідомлювати свій обов`язок утримувати своїх неповнолітніх дітей, був обізнаний про наявність судового рішення у формі судового наказу про стягнення з нього аліментів.

Тому, при наявності заробітку, не витрачаючи його на утримання дитини, мав розуміти можливість накопичення заборгованості та ризики примусового виконання такого обов`язку за допомогою інструментів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Тому, у задоволенні скарги слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись статтей 447-453 ЦПК України суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк зі зверненням до суду із скаргою.

В задоволенні скарги ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Сампара Надія Миронівна, на рішення дії та бездіяльність старшого державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби в м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_5 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Реквізити сторін:

Стягувач: ОСОБА_2 , тел. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Боржник: ОСОБА_1 , тел. НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_4 .

Заінтересовані особи:

Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ел. пошта info_in@khm.kh.dvs.gov.ua, адреса: вул. Кооперативна, 12/14, м. Харків, Харківська обл., Україна, 61003, ЄДРПОУ 44045454

Тернопільський відділ Державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, адреса: вулиця Острозького Василя Костянтина, 14, місто Тернопіль, 46025 ЄДРПОУ 45000236.

Головуючий суддя В. М. Позняк