Рішення № 134672349, 09.03.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/9078/21

н\п 2/490/53/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Шолох Л.М.,

за участі секретаря Шведюк Д.О.,

за участі представника позивача Боровик Д.І.,

за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить:

витребувати на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації, код ЄДРПОУ 00022579) від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку площею 0,0999га з кадастровим номером 4810137200:01:052:0033 розташовану по АДРЕСА_1 ;

стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір за подачу позову.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилаючись, на приписи статтей 387 та 388 ЦК України, вказує на те, що спірна земельна ділянка має бути повернута його власнику як земля лісогосподарського призначення.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.12.2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Від Миколаївської міської ради 19.05.2022 року надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та безпідставність, застосувати строк позовної давності, провести розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.08.2023 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство» на його правонаступника - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9А).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.08.2023 року закрито підготовче провадження у справі № 490/9078/21 та призначено її до розгляду по суті.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.04.2024 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справи №490/6040/20 за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, повернення земельної ділянки.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 19.08.2024 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.12.2024 року прийнято заяву представника окружної прокуратури м. Миколаєва від 04.12.2024 року про зміну предмету позову.

У судове засідання з`явився представник позивача Боровик Д.І., яка позов підтримала з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила задовольнити його у повному обсязі.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.03.2025 року вирішено повернутися на стадію підготовчого провадження.

Від представника Миколаївської державної (військової) адміністрації 02 червня 2025 року надійшов лист, в якому він підтримує позовні вимоги заяви про зміни предмета позову та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Розгляд справи просить провести за відсутності представника Миколаївської державної (військової) адміністрації.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.09.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Від представника позивача 01.12.2025 року надійшла заява про відмову від позовних вимог до Миколаївської міської ради та ОСОБА_2 , в якій він просить закрити провадження у справі в цій частині позовних вимог до Миколаївської міської ради та ОСОБА_2 .

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.03.2026 року прийнято відмову від позову до Миколаївської міської ради та ОСОБА_2 та закрито провадження у справі в цій частині.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.02.2026 року, занесеної до журналу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача щодо залучення до участі у справі в якості третіх осіб Миколаївську міську раду та ОСОБА_2 , оскільки таке клопотання подано після закінчення підготовчого провадження у справі.

У судове засідання з`явилася представник позивача ОСОБА_5 , позов підтримала з урахування заяви про зміну предмета спору, просила його задовольнити у повному обсязі. Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Під час розгляду справи поштова кореспонденція судом направлялася на наявна адресу відповідача ОСОБА_1 , однак була повернута з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою. Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України судова повістка є врученою адресату.

Заслухавши думку представника позивача, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, які не з`явилися.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи судом встановлено таке.

Рішенням Миколаївської міської ради від 18.09.2008 року №27/64 (пункт 206) ОСОБА_2 надано дозвіл для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, площею 1000 кв.м., з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 .

Вказаний проект землеустрою було погоджено на початку 2009 року в установленому на той час законом порядку усіма державними установами та органами місцевого самоврядування, в тому числі управлінням культури Миколаївської ОДА, управлінням Держкомзему у м.Миколаєві.

Рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року №35/54 (пункти 108, 108.1, 108.2, 108.3 розділу 4) ОСОБА_2 погоджено відповідний проект землеустрою щодо відведення у власність вищезазначеної земельної ділянки площею 999 кв.м., зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової забудови за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, та надано у власність із зазначенням обмеження у її використанні - зміна цільового призначення.

ОСОБА_2 30 березня 2012 року отримав державний акт про право власності серії ЯК № 838668 від 30 березня 2012 року на земельну ділянку, площею 999 кв.м. по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810137200:01:052:0033.

Надалі ОСОБА_2 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 квітня 2012 року № 946.

Відповідно до державного акту на землю серії №847214 від 06 червня 2012 року ОСОБА_1 належить 0,0999 га за адресою АДРЕСА_1 . Цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд.

Надалі починаючи з 2020 року позивачем виявлено, що спірна земельна ділянка віднесена до земель лісового фонду, отримано відповідну інформацію, та у грудні 2021 року до суду подано цей позов.

Так відповідно до державного акту на право користування землею, переліку земельних ділянок розташованих в межах земель лісового фонду (47 квартал, виділ 1, 2), листа ДП «Миколаївське лісове господарство» від 25 від 03 березня 2021 року, відповіді Головного управління у Миколаївській області від 07 вересня 2020 року № 340/115-20, слідує, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 із кадастровим номером 4810137200:01:052:0033 відноситься до земель лісового фонду.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Земельний кодекс України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Частина перша статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, державних чи комунальних некомерційних товариств, крім перетворення державних чи комунальних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом публічно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (частина шоста статті 149 Земельного кодексу України).

З наведеного слідує, що вилучення земельних та передача їх у власність іншим особам є можливим лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Частина третя статті 149 Земельного кодексу України вказує на те, що сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до інформації Миколаївської обласної державної адміністрації від 10 вересня 2020 року № 05-67/2526/-20 розпорядження про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою ДП «Миколаївське лісове господарство» або її вилучення з постійного користування не видавалося.

З інформації ДП «Миколаївське лісове господарство» від 03 березня 2021 року № 59 слідує, що підприємство не відмовлялося від права користування спірною земельною ділянкою та згоди (погодження) на вилучення вищевказаної земельної ділянки не надавало.

Відповідно до частини першої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частина друга статті 20 Земельного кодексу України.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 20 Земельного кодексу України).

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства (частина четверта статті 20 Земельного кодексу України).

Частина перша статті 57 Лісового кодексу України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями (частина друга статті 57 Лісового кодексу України).

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища (частина третя статті 57 Лісового кодексу України).

За такого, Миколаївською міською радою в односторонньому позасудовому порядку поза волею власника в особі Миколаївської облдержадміністрації вилучено спірну земельну ділянку з постійного землекористування ДП «Миколаївське лісове господарство» та надано її у приватну власність ОСОБА_2 з одночасною зміною цільового призначення, що суперечить частині четвертій статті 20 Земельного кодексу України, статті 57 Лісового кодексу України без необхідних погоджень органів контролю. Отже, пункти 108, 108.1, 108.2, 108.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/54 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки не відповідає вимогам чинного на той час законодавства.

Вирішуючи питання щодо витребування спірної земельної ділянки, суд зазначає таке.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилається на статті 387-388 ЦК України, як на підставу витребування земельної ділянки.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка немала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише уразі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (частина друга статті 388 ЦК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі №669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Перевірка добросовісності/недобросовісності набувача, має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Посилання прокурора, на наявний у справі Акт обстеження земельної ділянки разом з фотоматеріалами, в якому зазначено про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у вільному від будь-якої забудови масиві, на ділянці (масиві) росте природна рослинність - багаторічна трав`яна рослинність не є беззаперечним доказом належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та відносно неї існують обмеження щодо набуття у власність.

За такого, суд не погоджується з твердженням прокурора про те, що в силу об`єктивних, видимих природних ознак спірної земельної ділянки, ОСОБА_1 не міг не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки та її належність до земель лісового фонду, ризики набуття її у приватну власність, а отже мали можливість відмовитись від її отримання, але свідомо не зробили цього, що свідчить про недобросовісність останніх при набутті права власності на спірну земельну ділянку.

Також не заслуговують на увагу посилання на те, що відповідач проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що на момент набуття ним права власності на спірну ділянку, вона не може бути використана для індивідуального житлового будівництва, знаходиться у природній (незабудованій) місцевості загального користування із природною рослинністю, оскільки набувач не повинен перевіряти історію набуття (передачу) у власність - земельної ділянки та робити висновки щодо правомірності попереднього переходу нерухомого майна.

Таких же висновків дійшов Миколаївський апеляційний суд у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 490/5742/24.

Отже, у даній справі не встановлено обставин, які могли б свідчити про недобросовісність відповідача ОСОБА_1 під час набуття ним у власність за відплатним договором спірної земельної ділянки, відповідач у справі є добросовісним набувачем. За такого спірна земельна ділянка не підлягає витребуванню на підставі статті 387 ЦК України.

Частина перша статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Частина третя статті 388 ЦК України визначає, що держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

Відповідно до частини четвертої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Судом встановлено, що право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 отримав у березні 2012 року, ОСОБА_1 у червні 2012 року. Інформації щодо проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня.

Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння визначені статтею 390 ЦК України, в редакції чинній на момент розгляду справи.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 390 ЦК України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (Статтю 390 доповнено частиною п`ятою згідно із Законом № 4292-IX від 12 березня 2025).

Зміст цієї статті вказує на те, що у разі витребування майна у добросовісного набувача йому має бути виплачена вартість такого майна, яке визначається за результатами експертно-грошової оцінки земельної ділянки.

Звертаючись до суду із заявою про зміну предмета позову позивач посилався на статті 388 ЦК України як на підставу позову, тому під час вирішення питання про витребування суд відповідно до приписів статті 390 ЦК України, чинній на момент ухвалення судового рішення має вирішити питання щодо компенсації вартості нерухомого майна на користь відповідача, як добросовісного набувача.

Оскільки позивачем не було внесено на депозитний рахунок суду коштів як компенсація вартості спірної земельної ділянки, що є обов`язковою умовою під час витребування земельної ділянки у належного набувача, то суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки.

Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок позивача.

Вжиті судом заходи забезпечення позову під час розгляду справи слід скасувати.

Керуючись статтям 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Окружної прокуратури міста Миколаєва, в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки відмовити.

Скасувати заходим забезпечення позову, вжиті ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2021 року у вигляді: арешту на земельну ділянку площею 999 кв. м. з кадастровим номером 4810137200:01:052:0033, яка розташована по АДРЕСА_1 та заборонити органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборони Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (Херсонське шосе, 48/8, м. Миколаїв, 54024) та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056) здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості на земельній ділянці площею 999 кв. м. із кадастровим номером 4810137200:01:052:0033, розташовану по АДРЕСА_1 ; заборони ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:01:052:0033 дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Шолох