Рішення № 134668857, 09.03.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/25711/24

пр. № 2/759/392/26

09 березня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Ключника А.С., за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А., ОСОБА_1., її представника - адвоката Гришка В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання приймати участь у витратах щодо утримання спільного майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 у грудні 2024 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.10.2024 та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16.08.2016.

Квартира АДРЕСА_1 має дві житлові кімнати площею - 14,80 та 14,60 кв.м., кухню - 6,00 кв.м., ванну кімнату 2,00 кв.м., туалет - 0,93 кв.м., коридор - 5,30 кв.м., житлова площа складає 29,4 кв.м., загальна площа квартири становить 43,7 кв.м.

Між співвласниками частково встановився порядок користування кімнатами у зазначеній квартирі, так як відповідач встановив на одній з вхідних дверей до кімнати площею 14,60 кв.м. (з балконом, без врахування його площі) замок та фактично її використовує, а кімната площею 14.80 кв.м. фактично залишається загальнодоступною, що порушує законні права та інтереси позивача як особи іншої статі.

Зважаючи те, що квартира є двокімнатною, якою володіють два співвласники, є наявність технічної можливості експлуатації кожної кімнати відокремлено, у зв`язку з чим виникла необхідність у встановленні між співвласниками порядку користування кімнатами в судовому порядку, так як добровільно такої згоди не досягнуто.

З огляду на зазначені обставини, позивач просив встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : виділити у користування ОСОБА_1 окрему кімнату житловою площею 14,80 кв. м; - виділити у користування ОСОБА_2 окрему кімнату житловою площею 14,60 кв. м. та прилеглий до кімнати балкон ; - підсобні приміщення зазначеної квартири: кухню - 6,00 кв.м., ванну кімнату - 2,00 кв.м., туалет - 0,93 кв.м., коридор - 5,30 кв.м., залишаються у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 43, том 1).

11.02.2024 до Святошинського районного суду м. Києва через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 проживає на постійній основі у вказаній квартирі, в якій містяться його власні речі. Позивач у спірній квартирі не проживає, а відвідує її 2 (два) рази на рік. Водночас відповідачу невідоме фактичне місце проживання позивача. ОСОБА_2 не заперечується факт встановлення замку в кімнаті площею 14.60 кв.м. Відповідачу не зрозуміло, в чому саме полягає спір, оскільки відповідачем не вчинено жодних дій, що перешкоджають конституційному праву позивача - вільно володіти та користуватись своїм майном. З огляду на викладене відповідач просив у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою відмовити в повному обсязі.

Окрім цього 11.02.2024 до Святошинського районного суду м. Києва через підсистему «Електронний суд» надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання приймати участь у витратах щодо утримання спільного майна.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13.03.2025 відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання приймати участь у витратах щодо утримання спільного майна (а.с 162, том 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13.03.2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 163, том 1).

Постановою Київського апеляційного суду від 02.07.2025 року ухвалу Святошинського районного суду м. Києві від 13.03.2025 року скасовано, справу в частині вирішення питання про прийняття зустрічного позову направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (том 2, а.с. 117-121).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києві від 22.09.2025 року повернуто до стадії підготовчого провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою. Призначено підготовче судове засідання (а.с. 196-197, том 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києві від 28.11.2025 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання приймати участь у витратах щодо утримання спільного майна. Зустрічний позов об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою (а.с. 211-212, том 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києві від 27.01.2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 223-224, том 1).

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Гришко В.М. первісний позов підтримали у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві. У задоволенні зустрічного позову просили відмовити, з огляду на те, що ОСОБА_2 не доведено наявності будь-якої заборгованості у позивача за первісним позовом. Окрім того, ОСОБА_2 не надано жодного доказу сплати ним одноособово комунальних послуг за утримання спільного майна. Останній не є особою, яка надає такі послуги, відтак не наділений повноваженнями ставити питання про зобов`язання їх сплачувати.

У судове засідання ОСОБА_2 та його представник не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Разом з тим, 27.01.2026 до суду надійшла заява представника ОСОБА_2 про розгляд справи без участі сторони та його представника (а.с. 218-219, том 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд вислухавши пояснення ОСОБА_1 та її представника, дослідивши матеріали справи, письмові докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.10.2024 та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16.08.2016.

Квартира АДРЕСА_1 має дві житлові кімнати площею - 14,80 та 14,60 кв.м., кухню - 6,00 кв.м., ванну кімнату 2,00 кв.м., туалет - 0,93 кв.м., коридор - 5,30 кв.м., житлова площа складає 29,4 кв.м., загальна площа квартири становить 43,7 кв.м.

Між співвласниками частково встановився порядок користування кімнатами у зазначеній квартирі, так як відповідач встановив на одній з вхідних дверей до кімнати площею 14,60 кв.м. (з балконом) замок та фактично її використовує, а кімната площею 14.80 кв.м. фактично залишається загальнодоступною.

Сторони не можуть дійти згоди та домовитися про порядок користування квартирою, тому змушені звернутися до суду.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України визначено поняття права власності, що є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ст. 319 ЦК України).

Статтею 358 ЦК передбачено підстави та умови здійснення права спільної часткової власності співвласниками та презюмується, що таке здійснення відбувається за їхньою згодою. Відповідно до частини третьої цієї статті кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

Зокрема, при встановленні порядку користування квартирою кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина квартири з урахуванням його частки в праві спільної власності на квартиру.

Згідно зі ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.95 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною власністю чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Положення пункту 6 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 04.10.91 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» містить роз`яснення про те, що у разі виділу частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухні, коридор, тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

За таких обставин, враховуючи розмір квартири та кількість її співвласників усунути непорозуміння в користуванні майном шляхом виділення в натурі кожному його ідеальної частки без порушення прав інших співвласників неможливо, суд приходить до висновку, що єдиним можливим способом вирішення спору є визначення в судовому рішенні порядку користування вказаним майном.

Суд звертає увагу учасників справи, що вимушене встановлення порядку користування квартирою не впливає на зміну розміру часток співвласників.

При цьому, встановлюючи порядок користування квартирою суд враховує кількість осіб зареєстрованих у помешканні, їх вік, сімейний стан, стосунки в родині, встановлений порядок користування кімнатами, який вже склався між співвласниками.

Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого цивільного законодавства, враховуючи площу кімнат, їх розташування, побажання сторін та звичний порядок користування, суд вважає за доцільне встановити порядок користування вказаною квартирою наступним чином: виділити у користування ОСОБА_1 окрему кімнату житловою площею 14,80 кв. м; - виділити у користування ОСОБА_2 окрему кімнату житловою площею 14,60 кв. м. та прилеглий до кімнати балкон; - підсобні приміщення зазначеної квартири: кухню - 6,00 кв.м., ванну кімнату - 2,00 кв.м., туалет - 0,93 кв.м., коридор - 5,30 кв.м., залишаються у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суд вважає, що такий порядок користування жилим приміщенням є найбільш оптимальним для сторін стосовно умов розташування кімнат у спірній квартирі та є найменш обтяжливим для сторін і максимально відповідатиме їхнім правам та законним інтересам.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання приймати участь у витратах щодо утримання спільного майна, суд не знаходить підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 572 від 08.10.1992 року, передбачений порядок поділу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартири в разі, якщо між ними відсутня згода щодо оплати.

Тобто, оплату за житлово-комунальні послуги можливо розподілити, лише відповідно до чітко визначеної площі приміщення, якою користується співвласник. Тому, що калькуляційною одиницею нарахування послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території є 1 кв. м. загальної площі, що перебуває у власності фізичної особи.

Учасник спільної часткової власності, який має намір самостійно здійснювати усі правочини щодо своєї частки, у тому числі укласти договір про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, в тому числі відкриття особового рахунку, має право вимагати її виділу в натурі. Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до ст. 20 ч. 3 п. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Також, нормою ст. 21 ч. 2 п. 3 того ж Закону визначено обов`язок виконавця підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Статтею 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» регулюються особливості укладання договорів у багатоквартирному будинку. Із норми ч.4 вказаної статті слідує, що процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.

Однак, відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Частиною 2 ст. 7 Закону передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Відповідно до зазначеного вбачається, що споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 не зазначає та всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав належні, достовірні та допустимі докази, яким чином саме відповідач ОСОБА_1 порушує його права. Більш того, ОСОБА_2 не доведено наявності будь-якої заборгованості у позивача за первісним позовом та не надано жодного доказу сплати ним одноособово комунальних послуг за утримання спільного майна.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Європейський суд з прав людини нагадав, що "принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах "Авотіньш проти Латвії [ВП] () [GC], заява N 17502/07, пункт 119, й інші посилання, ЄСПЛ 2016, та "Регнер проти Чехії" [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява N 35289/11, пункт 146, від 19 вересня 2017 року). До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі "Клінік дез Акація та інші проти Франції" (Clinique des Acacias and Others v. France), заява N 65399/01 та 3 інші заяви, пункти 36-43, від 13 жовтня 2005 року). До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі "Чепек проти Чехії" (), заява N 9815/10, пункти 45 та 51-60, від 05 вересня 2013 року).

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши правову природу спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з п. 4) ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За змістом положень ч 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 2) ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19 постановлено висновок: що за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, суду надано:

Акт виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги від 22.10.2024, з детальним описом виконаних робіт на загальну суму 30000,00 грн. (а.с. 69-83, том 1).

Відповідно до п.п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту ст.ст. 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд приймає до уваги положення ч. 3 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, та значимості таких дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 358 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою - задовольнити.

Встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : виділити у користування ОСОБА_1 окрему кімнату житловою площею 14,80 кв. м; - виділити у користування ОСОБА_2 окрему кімнату житловою площею 14,60 кв. м. та прилеглий до кімнати балкон; - підсобні приміщення зазначеної квартири: кухню - 6,00 кв.м., ванну кімнату - 2,00 кв.м., туалет - 0,93 кв.м., коридор - 5,30 кв.м., залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. та 30000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання приймати участь у витратах щодо утримання спільного майна - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Повний текст рішення виготовлено 09.03.2026 року.

Суддя: Ключник А.С.