Ухвала суду № 134667891, 03.03.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/27522/25

Провадження № 1-кс/752/1659/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023000000000948 від 20.09.2023 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 2585, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України,

в с т а н о в и в:

До Голосіївського районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора ОСОБА_3 про арешт тимчасово вилученого майна, яке вилучено в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон Iphone ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 та чорнові записи виконані синьою кульковою ручкою ОСОБА_4 на 4 аркушах, які належать ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення збереження речових доказів.

На обґрунтування клопотання зазначено наступне.

Прокурор вказував, що підрозділом детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22023000000000948 від 20.09.2023 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 2585, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що у 2021-2023 роках службові особи ДП «Івченко-Прогрес», діючи у змові з керівниками та підконтрольними ОСОБА_5 товариствами ТОВ «ПП «Карбон» і ТОВ «УПК «Карбон», здійснили заволодіння коштами державного підприємства шляхом закупівлі продукції за завищеними цінами та неналежної якості. На рахунки вказаних товариств було перераховано близько 120 млн грн, що становило 94% їхнього загального обороту.

Зокрема, протягом 2022 року службові особи ДП «Іванченко-Прогрес» за результатами укладення низки державних контрактів на закупівлю товарів, зловживаючи службовим становищем за попередньою змовою із представниками ТОВ «ПП Карбон» та ТОВ «УПК Карбон» здійснили розтрату державних коштів під час закупівлі столів шахтної печі та іншого майна за завищеними цінам.

Відповідно до договору № 195 від 09.02.2022 ДП «Іванченко-Прогрес» в особі заступника директора ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 придбало у ТОВ «ПП Карбон» в особі директора ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стіл шахтної печі за 14,8 млн грн. Водночас реальна ринкова вартість ідентичного обладнання на момент закупівлі становила від 4,6 до 7,8 млн.грн., що вказує на закупівлю вказаного товару із завищенням ціни щонайменше на 7 млн. грн.

Відповідно до висновку судової економічної експертизи, сума збитків/втрати активів ДП «Івченко-Прогрес» внаслідок придбання державним підприємством «столу шахтної печі СШ 016.33 в зборі код ДК 021:2015 Код 42390000-6 частини пальників, печей або пекарських печей» у ТОВ «ПП «Карбон» за завищеною ціною , підтверджується в розмірі 6 971 818 грн.

На підставі встановлених слідством обставин, 19.02.2026, старшим детективом Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві ОСОБА_7 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 29.01.2026 справа №752/27522/25, проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 у ході якого виявлено та вилучено: мобільний телефон Iphone ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 та чорнові записи виконані синьою кульковою ручкою ОСОБА_4 на 4 аркушах.

19.02.2026 вилучене майно, під час проведення обшуку, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, які самостійно або в сукупності з іншими доказами має суттєве значення для документування протиправної діяльності та встановлення істини по даному кримінальному провадженню.

Завданням арешту майна прокурор вказає на необхідність запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження та/або інших негативних наслідків для потерпілих осіб.

Метою арешту майна прокурор вказує на пункт перший частини 2 ст. 170 КПК України, а саме: з метою забезпечення збереження речових доказів, що вбачається з постанови про визнання речовими доказами від 19.02.2026, копія якої долучена до матеріалів клопотання.

Судове засідання з розгляду вказаного клопотання було призначено на 26.02.2026 р., однак у зв`язку з відсутністю відомостей про належне повідомлення власника майна його розгляд відкладено на 03.03.2026 р.

У судове засіданні прокурор не з`явився, подав клопотання, яким просив проводити розгляд клопотання про арешт майна за його відсутності.

Власник майна у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином засобами телефонного електронного зв`язку, що підтверджується наявною в матеріалах клопотання довідкою про доставку SMS-повідомлення.

Розглянувши клопотання, дослідивши додані до нього додатки, якими є копії матеріалів досудового розслідування, надавши оцінку відомостям, що у них містяться, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.

Розгляд даного клопотання належить до повноважень слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва відповідно до положень п. 1 ч.2 ст. 132 КПК України. Клопотання про арешт майна подане з дотриманням строку, передбаченого ч.5 ст. 171 КПК України.

Так, зі змісту клопотання вбачається, що підрозділом детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22023000000000948 від 20.09.2023 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 2585, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України.

19.02.2026, старшим детективом Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві ОСОБА_7 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 29.01.2026 справа №752/27522/25, проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 у ході якого виявлено та вилучено: мобільний телефон Iphone ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 та чорнові записи виконані синьою кульковою ручкою ОСОБА_4 на 4 аркушах.

19.02.2026 вилучене майно, під час проведення обшуку, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, що відповідає постанові про визнання речовими доказами від 19.02.2026 наявної в матеріалах клопотання про накладення арешту на майно.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Частиною 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У клопотанні, що розглядається, прокурор посилався на необхідність накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, а тому слідчим суддею мають бути враховані п.п. 1-2, 5-6 наведеної вище статті.

Так, з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження № № 22023000000000948 від 20.09.2023 вбачається, що органом досудового розслідування встановлюються обставини вчинення кримінального правопорушення, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 258-5, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України, зокрема: щодо можливого вчинення службовими особами ДП «Івченко-Прогрес» (код ЄДРПОУ 14312921), діючи умисно за попередньою змовою з іншими особами, у період 2021-2023 років кримінальних правопорушень, пов`язаних із проведенням фінансових операцій з майном (грошовими коштами), одержаними злочинним шляхом, з метою приховування та маскування походження такого майна, а також заволодіння та розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах під час взаємодії з ТОВ «ПП Карбон» (код ЄДРПОУ 44157608) та ТОВ «УПК «Карбон» (код ЄДРПОУ 43961377).

Протоколом обшуку від 19.02.2026 року підтверджується факт вилучення майна, арешт якого просить прокурор. Підставою для накладення арешту вказано п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Проте вирішуючи питання про накладення арешту на майно із підстав визнання його речовим доказом, слідчий суддя самостійно перевіряє його ознакам викладеним у ст. 98 КПК України.

Слідчий суддя вважає, що вилучене під час проведення обшуку майно має значення для досудового розслідування у даному кримінальному провадженні та може бути використане як доказ. Такий висновок ґрунтується на змісті фабули досудового розслідування, викладеній у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також на сукупності обставин, які підлягають перевірці органом досудового розслідування. Зазначені обставини відображені у висновках аналітичних дослідженнь, службовій записці № 01.03.01-3104 від 09.12.2021, акті аварійного стану шахтної термічної печі № 14, заявці на придбання ТМЦ від 29.11.2021, технічне обґрунтування придбання столу шахтної печі № 14, службова записка № 01.03.01/3391 від 15.12.2021, рішення № 3430 від 28.12.2021, протокол рішення відповідальних осіб № 202 від 21.01.2022, комерційна пропозиція вих. № 93 від 06.12.2021, висновок експерта за результатами проведеної судової товарознавчої експертизи № 1616/24-25 від 10.07.2024 протокол допиту свідка, договір № 195/2022 від 09.02.2022.

З аналізу вказаних матеріалів убачається наявність можливого зв`язку як вилученого мобільного телефону так і чорнових записів, що перевіряються у межах здійснення досудового розслідування, що об`єктивно зумовлює необхідність їх збереження з метою забезпечення повноти, всебічності та неупередженості кримінального провадження.

Враховуючи характер та обставини кримінального провадження, слідчий суддя вважає за необхідне накласти арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку, а саме: мобільний телефон Iphone ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , оскільки зазначений пристрій може містити відомості, що мають доказове значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, зокрема щодо кола причетних осіб, та встановлення неправомірності дій, щодо підготування тендерної документації.

Так, необхідно вказати, що даний пристрій може містити інформацію, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, зокрема мультимедійні файли та інші цифрові дані, що можуть підтверджувати або спростовувати факти можливого вчинення протиправних дій за обставин, що перевіряються органом досудового розслідування. З огляду на викладене, цілі, які наразі стоять перед органом досудового розслідування та відповідають завданням кримінального провадження, визначеним статтею 2 КПК України, зокрема забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і встановлення істини у справі, переважають над приватним інтересом осіб.

Вилучення майна спрямоване не на обмеження прав власника, а на забезпечення збереження інформації, яка може мати доказове значення для досудового розслідування. Оскільки проведення повного технічного огляду на місці без участі спеціаліста є неможливим, слідчий правомірно прийняв рішення про тимчасове вилучення техніки для подальшого дослідження її вмісту у встановленому КПК України порядку.

Таким чином, дії органу досудового розслідування щодо вилучення техніки відповідають меті проведення обшуку та спрямовані на отримання і збереження відомостей, які можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні. Підстав вважати такі дії необґрунтованими або такими, що суперечать вимогам КПК України, не вбачається.

Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

На даній стадії кримінального провадження підлягає з`ясуванню питання про наявність правових підстав для арешту майна, зокрема чи відповідає вилучене майно ознакам речових доказів та чи може воно містити відомості, що мають значення для досудового розслідування. Відповідні міркування з цього приводу наведені слідчим суддею вище за текстом ухвали з урахуванням можливості використання зазначеного майна для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.

Доказування факту вчинення кримінального правопорушення є завданнями органу досудового розслідування і вирішуються в межах загального розгляду кримінального провадження. На етапі розгляду клопотання про арешт майна достатньо встановити, що вилучене майно може мати значення для досудового розслідування як речовий доказ.

Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

На даному етапі судового розгляду негативні наслідки накладення арешту на майно для третіх осіб не встановлені, оскільки відсутні докази порушення їхніх прав чи законних інтересів у зв`язку з арештом, а завдання, які стоять перед органом досудового розслідування, переважають над інтересом у вільному користуванні цим майном.

Слідчий суддя також враховує, що мета накладення арешту на зазначене майно полягає у забезпеченні можливості його належного огляду, фіксації та документування інформації, яка може міститися на них та мати доказове значення у кримінальному провадженні. Такий процесуальний захід за своєю природою не є безстроковим та не може тривати невизначений період часу, а пов`язаний виключно з необхідністю здійснення відповідних слідчих (розшукових) дій.

У зв`язку з цим слідчий суддя зазначає, що власник майна відповідно до статті 174 КПК України не позбавлений права звернутися з клопотанням про скасування арешту майна у разі, якщо в подальшому відпаде потреба у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема після завершення огляду технічних пристроїв та належного процесуального фіксування інформації, яка на них міститься.

Отже, на підставі викладеного вище, клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 98, 110, 131, 169, 170, 171, 309 КПК України, слідчий суддя,

п о с т а н о в и в:

клопотання задовольнити.

Накласти арешт на майно у кримінальному провадженні № 22023000000000948 від 20.09.2023, яке вилучено старшим детективом Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві ОСОБА_7 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 29.01.2026, справа № 752/27522/25, за місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон Iphone ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 та чорнові записи виконані синьою кульковою ручкою ОСОБА_4 на 4 аркушах, які належать ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення збереження речових доказів.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1