Постанова № 134656, 17.08.2006, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской области 91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17.08.06 Справа № 5/396ад.

Господарський суд Луганської області у складі головуючого судді Закропивного О.В., при секретарі Агафоновій С.В., за участю прокурора Дядіної Ю.В. (посвідчення № 58 від 02.06.06.) та представників сторін:

від позивача не прибув;

від відповідача Гуменюк В.І. (директор паспорт ЕК № 439013);

розглянувши матеріали справи за позовом:

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Луганськ, вул. Володарського, 59);

до приватного охоронного виробничо-комерційного підприємства «Сапсан»(м. Луганськ, кв-л. Мирний, 7/111);

про стягнення 8694 грн. 74 коп., –

В С Т А Н О В И В:

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 8694,74 грн. несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Прокурор заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не прибув, однак відповідно до ч. 2 ст. 128 КАС України, не прибуття представника позивача суд розцінює таким, що не є перешкодою для розгляду даної справи та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідач надав до суду відзиву на позовну заяву з якого вбачається, що позовні вимоги ним визнаються в повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.01 № 2606 –ІІІ для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91. № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01., далі Закон) передбачено, що зазначені підприємства (об'єднання), установи організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Як свідчать матеріали справи, в 2005 році у відповідача фактично не працювало жодного інваліда замість 2-х необхідних згідно 4-х відсоткового нормативу. За незайняте робоче місце відповідачу нарахований штраф у сумі 8694,74 грн.

Згідно зі ст.18 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Пунктами 5,10,11,12,13,14 «Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням стану здоров’я інваліда, його здібностей і професійних навиків відповідно до висновків МСЕК.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації в межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. За змістом цього Положення, робоче місце інваліда - це окреме робоче місце на підприємстві, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244: звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно, де у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення", для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також: для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ... 14 - інваліди.

Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

В ході судового розгляду даної справи було встановлено, що відповідач у спірному періоді не інформував центр зайнятості щодо наявності на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Даний факт свідчить про те, що відповідачем не належним чином виконані вище перераховані обов’язки щодо виконання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів та інформування відповідних державних органів для їх працевлаштування.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, , п. 2 ч. 1 ст. 157, ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного охоронного виробничо-комерційного підприємства «Сапсан» (м. Луганськ, кв-л. Мирний, 7/111, код 30996222, р/р 2600110244302 в «Укркрмунбанк», м. Луганська, МФО 304007) на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Луганськ, вул. Володарського, 59, код 13396264) в доход Державного бюджету України (код 24046828, код бюджетної класифікації 50070000, код платежу 550070000, р/р 31212230600005, в ВДК Кам’янобрідського району, Луганської області, МФО 804013) штрафні санкції в розмірі 8694,74 грн.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п’ятиденного строку.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 21.08.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.В. Закропивний