Рішення № 134654359, 09.03.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2026 р. №520/1008/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №204150008291 від 30.10.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 .

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно із п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. з 22.10.2025 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 08.02.1996 по 05.08.1996, з 01.06.1994 по 29.09.1995 року, зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №2 періоди його роботи з 01.06.1994 по 29.09.1995, з 04.06.1997 по 20.04.1998, з 02.01.2019 по 16.12.2019, з 27.10.2003 по 27.06.2005, з 02.01.2020 по 16.10.2025.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №204150008291 від 30.10.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звертався до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та доданими до неї документами на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення №204150008291 від 30.10.2025, яким відмовлено гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до п.2 частини другої статті 114 Закону №1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового (за Списком №2) стажу роботи, визначеного законодавством.

Підставою для відмови вказано, що необхідний страховий стаж, визначений п.2 частини другої статті 114 Закону №1058, становить 30 років. Страховий стаж заявника становить: 23 роки 2 місяці 7 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки від 20.09.1985 НОМЕР_2 :

- з 08.02.1996 по 05.08.1996 - оскільки запис про звільнення засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття змісту;

- в РФ з 01.06.1994 по 29.09.1995 - у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Необхідний пільговий стаж, визначений п.2 частини другої статті 114 Закону №1058, становить 12 років 6 місяців.

Пільговий стаж за Списком №2 (за попереднім розрахунком) становить 2 роки 6 місяців 1 день.

До пільгового стажу за Списком №2 не зараховано періоди роботи з 04.06.1997 по 20.04.1998 та з 02.01.2019 по 16.12.2019 згідно довідки від 17.06.2025 №УБГ2109- 1, оскільки відсутні посилання на накази про атестацію (номера); періоди з 27.10.2003 по 27.06.2005 з 02.01.2020 по 16.10.2025 згідно довідки від 16.1.2025 №697, оскільки відсутні посилання на накази про атестацію (номера), відсутнє посилання на статтю 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись із відмовою відповідача, вважаючи рішення протиправним, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи (абзац двадцять четвертий пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV).

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

Згідно з пунктом 10 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що уточнюючі довідки мають надаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Зазначена позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена у постановах від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 11.07.2019 у справі № 242/1484/17 та від 12.12.2019 у справі № 423/405/17 та від 20.01.2022 у справі №591/7003/16-а.

Стосовно зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 01.06.1994 по 29.09.1995, 04.06.1997 по 20.04.1998, з 02.01.2019 по 16.12.2019, з 27.10.2003 по 27.06.2005, з 02.01.2020 по 16.10.2025.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , працював у період з 01.06.1994 по 29.09.1995 на посаді електрогазозварника МП ДТК в рф з 04.06.1997 по 20.04.1998 електрогазозварником в ПСГ «Україна»; з 02.01.2019 по 16.12.2019 електрогазозварником в філії Бурового управління «Укрбургаз» АТ «Укргазвидобування»; з 27.10.2003 по 27.06.2005 електрогазозварником Красноградського ЖРЕП; з 02.01.2020 по 16.10.2025 електрогазозварником Красноградського ЖРЕП.

Також для підтвердження пільгової роботи за Списком № 2, позивач надавав наступні документи:

- наказ від 27.03.2019 № 217 "Про результати атестації робочих місць за умовами праці».

- наказ від 19.04.1994 № 107 про атестацію робочих місць

- наказ від 15.06.2022 № 100 Про результати атестації робочих місць за умовами працідля визначення права працівників на пільги і компенсації за роботу у шкідливих умовах праці»

- довідку від 16.10.2025 № 697 «Про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії»

Крім того відомостями персоніфікованого обліку підтверджується, що в період з жовтня 2003 по жовтень 2025 року Красноградський ЖРЕП подає звітність по спеціальному стажу за Списком №2 за ОСОБА_1 , код підстав ЗПЗ013Б1.

Суд наголошує, що Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 1 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.

Розділом XXXII Загальні професії списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173, передбачалися професії газозварювальник, електрозварювальник.

Розділом XXXIII Загальні професії списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10, передбачалися професії газозварювальник (23200000-11620), електрозварювальник (23200000-19756).

Розділом XXXIII Загальні професії списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 11.03.1994 №162, передбачалися професії електрозварники (23200000-19906) та газозварники (23200000-11620).

Розділом XXXIII Загальні професії списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №36 від 16.01.2003, передбачалися професії:

3 газозварники,

33 електрозварники на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайняті зварюванням у середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах,

33 електрозварники ручного зварювання,

33 електрогазозварники, зайняті різанням та ручним зварюванням, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки.

З огляду на вищезазначене, професія електрогазозварювальника (газоелектрозварювальника) передбачена у всіх списках № 2.

Відповідно до єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 16 січня 1985 року №17/2-54 професія зварника не визначена, як окрема професія, є загальною професією, яка об`єднує назви професій пов`язаних зі зварюванням металів і є загальним поняттям для електрозварника ручного зварювання, електрогазозварника, газозварника і електрозварника на напівавтоматичних і автоматичних машинах.

Вказаний нормативно-правовий акт дає підстави для ствердження, що професія зварника, електрозварника та газоелектрозварника є тотожною професією, тому не може бути підставою для відмови у зарахуванні до спеціального стажу.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.03.2020 у справі №607/1266/17.

Водночас, відсутність у довідках посилання на накази про атестацію (номера), відсутнє посилання на статтю 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не можна вважати такими недоліками, на підставі яких можливо позбавити особу права на пенсійне забезпечення.

Відтак, з огляду на вказані норми та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов до висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування позивачу до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 такі періоди роботи з 01.06.1994 по 29.09.1995, з 04.06.1997 по 20.04.1998, з 02.01.2019 по 16.12.2019, з 27.10.2003 по 27.06.2005, з 02.01.2020 по 16.10.2025.

Крім того, щодо незарахування відповідачем до період роботи в РФ з 01.06.1994 по 29.09.1995, суд зазначає наступне.

Так, підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача РФ з 01.06.1994 по 29.09.1995 слугували висновки відповідача про припинення з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", ;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відтак, при призначенні пенсій громадянам України застосуванню підлягають: норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на відповідні пенсійні виплати; норми міжнародного договору - у разі якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення.

Отже, при вирішенні питання про призначення пенсії громадянину України уповноважений територіальний орган ПФУ має встановити наявність чинного міжнародного договору України, яким встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення. У разі відсутності такого договору застосуванню підлягають норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на призначення відповідного виду пенсії.

Постановою Верховної ради України №1958-ХІІ від 10 грудня 1991 року було ратифіковано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, підписану від імені України 8 грудня 1991 року у м. Мінську.

У відповідності до статей 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991, високі Договірні Сторони гарантують своїм громадянам незалежно від їхньої національної або інших відмінностей рівні права і свободи. Високі Договірні Сторони розвиватимуть рівноправне і взаємовигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров`я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, у гуманітарній та інших галузях, сприятимуть широкому інформаційному обміну, сумлінно і неухильно дотримуватимуться взаємних зобов`язань. Сторони вважають за необхідне укласти угоди про співробітництво у зазначених галузях.

Уряди держав - учасниць Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991 року, керуючись статтями 2,4 цієї Угоди, уклали 13.03.1992 року Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на зарахування до страхового стажу повинна була бути врахована заробітна плата, отримана ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території колишнього СРСР, правонаступником якого є російська федерація.

Відповідно до статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Згідно ч.2 ст.24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Зважаючи на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України, суд вважає, що за особами, яким в період дії міжнародного договору була призначена пенсія з урахуванням норм такого міжнародного договору, зберігається право на її отримання, оскільки на момент припинення дії міжнародного договору вже існує захищене право особи на пенсійну виплату.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

В той же час, російською федерацією 11.06.2022 було прийнято закон №175-ФЗ про денонсацію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, який набрав чинності 30.06.2022.

Отже, відповідно до ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 Російська Федерація з 01.01.2023 не є державою-учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак дія вказаної угоди між Україною та російською федерацією припинилась внаслідок виходу з Угоди одного з підписантів, а саме Російської Федерації, з 01.01.2023.

Внаслідок виходу з вказаної угоди України, Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди.

При цьому, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 визначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тобто, навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили.

Суд враховує, що Пенсійний фонд України звернувся із запитом від 27.12.2022 за №2800-030102-5/56080 щодо погодження порядку дій, який буде застосовуватись до прийняття відповідного нормативно-правового акту у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 російської федерації участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, при призначенні пенсій/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації.

Відповідно до запропонованого порядку дій, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV.

Міністерство соціальної політики України листом від 12.01.2023 №411/0/2-23/54 підтримало позицію Пенсійного фонду України щодо порядку дій. При призначенні пенсії, Міністерство соціальної політики України запропонувало заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії враховувати за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV, а за період по 31.12.1991 - на умовах, визначених абзацом п`ятим частини першої статті 40 вказаного Закону.

Таким чином, до прийняття відповідного нормативно-правового акту при призначенні пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації заробітна плата та страховий стаж для обчислення розміру пенсії враховується наступним чином: заробітна плата за період по 31.12.1991- на підставі довідки про нараховану заробітну плату (дохід), за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами.

Відповідно до абз.5 пп.3 п.2.1 р. II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами.

Позивачем було надано до пенсійного органу трудову книжку НОМЕР_3 , якою підтверджено період роботи позивача з 01.06.1994 по 29.09.1995 на посаді електрогазозварника МП ДТК в рф (запис 11-12 трудової книжки), однак відповідачем протиправно не було враховано їх під час призначення пенсії.

Перевірка достовірності виданих документів покладається саме на пенсійний орган, у т.ч. шляхом направлення звернень (запитів) до відповідних установ, організацій, підприємств.

Суд звертає увагу, що єдиною підставою для неврахування вказаного періоду, слугувало саме те, що з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.2023 року, якою регулювалось питання пенсійного забезпечення України з російською федерацією, що зумовило неможливість здійснення відповідних перевірок на направлення запиту до росії.

Інших підстав для неврахування наданих документів відповідачем не було висловлено.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року тощо.

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Припинення участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 , як і прийняття Постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не може бути обґрунтованою підставою для відмови позивачу у перерахунку його пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату від 03.03.2023 року №26-1/13, виданої центральним архівом міністерства оборони Російської Федерації, враховуючи те, що вказана довідка стосується грошового забезпечення позивача під час проходження ним військової служби (за період з вересня 1985 року по квітень 1989 року) до прийняття вищезазначених нормативно-правових актів.

Отже, фактично позиція пенсійного органу у спірних правовідносинах суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування до страхового стажу періоду здійснення трудової діяльності підтверджених трудовою книжкою, не пов`язане з такими чинниками, як припинення участі в Угоді про гарантування прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, якою регулювалось питання пенсійного забезпечення України з російською федерацією.

Відтак, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо не зарахування періоду з 01.06.1994 по 29.09.1995 з підстав припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 08.02.1996 по 05.08.1996, суд зазначає наступне.

Підставою для не зарахування вказаного періоду слугували висновки відповідача, що запис про звільнення у трудовій книжці засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття змісту.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, в зв`язку з чим недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи якій належить трудова книжка, та відповідно не може впливати на її особисті права.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі і щодо вирішення питання призначення пенсії за віком.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.

Наявні у справі докази свідчать, що вказаний вище період роботи з 08.02.1996 по 05.08.1996 підтверджено записами у трудовій книжці позивача, запис про звільнення позивача відповідно до наказу №102-Л від 05.08.1992 засвідчений підписом та містить відбиток печатки.

Суд зазначає, що відбиток печатки, який не читається, погано читається, у тому числі через час його проставлення, не є підставою для застосування наведеної вище спеціальної процедури підтвердження страхового стажу. Вирішальним є наявність запису у трудовій книжці, якій фактично вчинено.

Суд з цього приводу вважає також за необхідне зазначити, що записи про цей період роботи позивача містять всі необхідні дані, виконані послідовно (дати вчинення записів про прийняття на роботу узгоджуються із датами записів при звільнення з попередніх місць роботи), не місять суперечливих відомостей про періоди роботи та переведення узгоджуються між собою; запис про звільнення завірений відбитком печатки.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що вказаний період роботи належним чином підтверджений відомостями трудової книжки, пенсійним органом не спростований.

Виявлені пенсійним органом недоліки в заповненні трудової книжки не є такими, що виключають можливість зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу позивача. При цьому відповідач не ставиться під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивача, а вказує на окремий недолік під час заповнення трудової книжки.

Власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права, а відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Крім того, за висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 11.11.2020 у справі №677/831/17, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

За таких підстав суд дійшов висновку про безпідставне неврахування означеного періоду роботи позивача з 08.02.1996 по 05.08.1996 до його страхового стажу.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №204150008291 від 30.10.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 .

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 08.02.1996 по 05.08.1996, з 01.06.1994 по 29.09.1995 року та до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періоди роботи з 01.06.1994 по 29.09.1995, з 04.06.1997 по 20.04.1998, з 02.01.2019 по 16.12.2019, з 27.10.2003 по 27.06.2005, з 02.01.2020 по 16.10.2025.

Разом із тим, щодо вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно із п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. з 22.10.2025 року, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Статтею 58 Закону №1058-VІІ визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією органів пенсійного фонду, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах від 22.10.2025, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №204150008291 від 30.10.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 08.02.1996 по 05.08.1996, з 01.06.1994 по 29.09.1995 року та до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періоди роботи з 01.06.1994 по 29.09.1995, з 04.06.1997 по 20.04.1998, з 02.01.2019 по 16.12.2019, з 27.10.2003 по 27.06.2005, з 02.01.2020 по 16.10.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах від 22.10.2025, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ( код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору, в частині задоволення позовних вимог, в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві гривні) 48 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бідонько А.В.