Рішення № 134654198, 27.02.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6191/25

27 лютого 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення його на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 02 жовтня 2025 року позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII з тих підстав, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.

Позивач вважає вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 02 жовтня 2025 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 31.10.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Спеціальні звання посадових осіб органів доходів і зборів було передбачено Положенням про спеціальні звання посадових осіб органів доходів і зборів затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839, на даний час передбачено Положенням про спеціальні звання посадових осіб податкових органів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2020 № 945.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» від 12.09.1997 № 503-р, чинного на час періоду роботи позивачки, до 4-7 категорій посад державних службовців було віднесено відповідні посади в місцевих державних податкових адміністраціях, на яких не поширювалися спеціальні звання.

Тобто періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Згідно записів трудової книжки позивач з 17.11.1992 по 24.03.2000, з 11.12.2000 по 10.06.2003, з 17.01.2007 по 23.09.2025 працював в органах державної податкової служби.

Зокрема, позивачу в органах податкової служби присвоювались спеціальні звання.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю у позивача стажу на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області відмовлено у переведенні його з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

У відповіді на відзив позивачем викладені доводи, які за своєю суттю аналогічні мотивам, викладеним у позовній заяві.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 18.11.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.

Ухвалою суду від 30.12.2025 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

24.09.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про перехід на інший вид пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 02.10.2025 №68801/03-16 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії на інший вид відповідно до Закону України «Про державну службу» на підставі нижченаведеного:

«Рішення обґрунтовано тим, що відповідно до пунктів 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-УІІ ( далі-Закон №889) державним службовцям за певних умов призначаються пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 ( далі - Закон № 3723).

На призначення пенсії за Законом № 889 у порядку визначеному для осіб, які мають стаж роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, визначених ст.37 Закону № 3723 можуть розраховувати дві категорії осіб:

- державні службовці, які на день набрання чинності Законом №889 (01.05.2016) обіймають посади державної служби та мають не менше 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців , визначених ст.25 Закону №3723 (сім категорій посад держслужбовців, залежно від яких встановлено ранги державних службовців відповідними актами Кабінету Міністрів України). У такому разі особа має набути 10 років стажу на посадах державних службовців саме на 01.05.2016 року.

- особи, які на день набрання чинності Законом №889 мають не менш 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних держслужбовців, визначених ст.25 Закону №3723 (сім категорій посад держслужбовців, залежно від яких встановлено ранги державних службовців відповідними актами Кабінету Міністрів України).

За даними трудової книжки НОМЕР_1 від 22.08.1983 року до заяви № 1727 від 24.09.2025року, ОСОБА_1 з 17.11.1992 по 24.03.2000, з 11.12.2000 по 10.06.2003, з 17.01.2007 по 23.09.2025 працював в державній податковій інспекції, на посадах, які мають персональні звання та спеціальні звання. Робота на зазначених посадах не зараховується до стажу, що дає право на пенсію державного службовця, оскільки посади державних службовців віднесені до відповідних категорій здійснюється відповідно до ст.25 Закону України «Про державну службу». Посади працівників органів державної податкової служби цією статтею не передбачені.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії».

Відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про проведення перерахунку пенсії за віком на пенсію згідно Закону України «Про державну службу» позивач вважає необґрунтованою та протиправною, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723.

01.05.2016 набув чинності Закон № 889, згідно з пунктом 2 розділу XI якого визнано такими, що втратили чинність: Закон України «Про державну службу» №3723, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Згідно із пунктами 10-12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За приписами частини першої статті 37 Закону № 3723 на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року

- страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином право на пенсію державного службовця за змістом частини першої статті 37 Закону №3723 мали особи, які:

а) досягли певного віку;

б) мають передбачений законодавством страховий стаж;

в) станом на 01.05.2016 мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 після 01.05.2016 є дотримання вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723, пунктами 10- 12 розділу XI Прикінцевих положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців .

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18 та висловлена Верховним Судом в постановах від 15.12.2020 у справі № 560/2398/19, від 22.05.2024 у справі № 500/1404/23.

При цьому пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством, а саме відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок № 283).

Вказане свідчить про те, що набутий до 01.05.2016 року стаж роботи на посадах державної служби зараховується до стажу державної служби, величина якого, окрім іншого (страхового стажу, віку особи) має вплив на наявність у особи права на пенсію, що призначається на підставі пунктів 10 і 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889

Предметом спору у переході на інший вид пенсії є оцінка обставин щодо: наявності підстав для зарахування роботи в органах державної податкової служби до стажу на посадах державної служби; наявності у мене достатнього стажу роботи на державній службі, необхідного для призначення пенсії за віком відповідно до Закону №889; правомірності рішення ГУ ПФ України щодо відмови мені у переведенні на пенсію за віком на підставі Закону №889-VІІІ.

Як видно з матеріалів справи, а саме з трудової книжки НОМЕР_2 від 22.08.1983 ОСОБА_1 17.11.1992 був прийнятий на посаду у Державну податкову інспекцію Заліщицького району державного податкового інспектора відділу оподаткування населення. 16 грудня 1992 року переведений на посаду старшого податкового інспектора відділу оподаткування населення.

09.11.1993 року переведений на посаду державного податкового ревізора-інспектора відділу аудиту фізичних осіб;. 01.07.1994р. присвоєно персональне звання інспектор податкової служби III рангу; 13.01.1995р прийняв присягу державного службовця. 26.11.1996р у зв`язку з ліквідацією ДПІ по Заліщицькому району і утворенням державної податкової адміністрації у Заліщицькому районі переведений на посаду головного державного податкового ревізора інспектора відділу справляння податків з фізичних осіб. 01.09.1997 року присвоєно персональне звання інспектора податкової служби II рангу. 17.02.1998 року Державна податкова адміністрація переіменована у Державну податкову інспекцію. 10.04.1998р. переведено на посаду старшого державного податкового ревізора - інспектора сектору документальних перевірок фізичних осіб відділу оподаткування фізичних осіб. 14.07.1998 року переведений на посаду старшого державного податкового ревізора - інспектора відділу примусового стягнення податків. 10.11.1999року переведений на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора відділу примусового стягнення податків і зборів. 24.03.2000року звільнений з роботи за угодою сторін. 11.12.2000року прийнятий на посаду головного державного податкового інспектора відділу стягнення податкової заборгованості Державної податкової інспекції у Заліщицькому районі. 11.12.2000р. прийняв присягу державного службовця. 10.06.2003 року звільнений з роботи за згодою сторін. 17.01.2007року призначений на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора з питань роботи погашення прострочених податкових зобов`язань Заліщицького відділення Борщівської міжрайонної ДТП на період відпустки по догляду за дитиною.29.01.2007року призначений на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора з питань роботи погашення прострочених податкових зобов`язань Заліщицького відділення. 29.02.2008 року присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби І рангу. 01.03.2012року у зв`язку з реорганізацією шляхом перетворення Борщівської МДПІ ДПА в Тернопільській області в Борщівську МДПІ Тернопільської обласної ДПА призначений в порядку переведення на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора Заліщицького відділення. 01.07.201 Зроку звільнений у зв`язку з переведенням на роботу до Чортківської ОДПІ ТУ Міндоходів у Тернопільській області.02.07.2013року призначений в порядку переведення до Чортківської ОДПІ на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу адміністрування доходів і зборів з фізичних осіб та контрольно - перевірочної роботи управління доходів і зборів з фізичних осіб. 02.07.2013 року присвоєно 13 ранг державного службовця. 01.11.2013 року переведено на посаду головного державного ревізора інспектора Заліщицького відділення сектору доходів і зборів з фізичних осіб. 01.01.2014року присвоєно спеціальне звання - інспектор податкової та митної справи І рангу. 15.01.2015 року переведений на посаду головного державного ревізора інспектора Заліщицького відділення Чортківської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області. 25.02.201 року переведений на посаду головного державного ревізора - інспектора Заліщицького відділення у зв`язку із зміною організаційної структури.14.07.2017року призначений в порядку переведення на посаду старшого ревізора - інспектора відділу контрольно- перевірочної роботи фізичних осіб, організації та проведення перевірок відомостей у деклараціях суб`єктів декларування управління податків і зборів з фізичних осіб. 17.04. 2018 року переведений на посаду старшого державного ревізора - інспектора відділу адміністрування податків та зборів з фізичних осіб та єдиного внеску території обслуговування Бучацької ОДПІ. 30.05.2018 року переведений на посаду старшого державного ревізора - інспектора третього сектору стягнення та роботи з безхазяйним майном управління погашення боргу на період відпустки по догляду за дитиною. 09.08.2018 року переведений на посаду старшого державного ревізора - інспектора третього сектору стягнення та роботи з безхазяйним майном управління погашення боргу. 24.10.2018 року переведений на посаду старшого державного ревізора - інспектора сектору погашення боргу Чортківського управління. 02.09.2019 року звільнений у зв`язку переведенням у ГУ ДПС у Тернопільській області . 03.09.2019 року призначений в порядку переведення на посаду старшого державного ревізора - інспектора сектору по роботі з боргом Чортківського управління. 03.09.2019 року присвоєно 7 ранг державного службовця. 16.12.2019 року переведений на посаду старшого державного ревізора - інспектора сектору по роботі з податковим боргом Чортківського управління. 02.09.2020 року переведений на посаду старшого державного ревізора - інспектора Чортківського відділу по роботі з податковим боргом. 02.02.2021 року призначений в порядку переведення на посаду старшого державного ревізора - інспектора Чортківського відділу по роботі з податковим боргом управління по роботі з податковим боргом. 17.05.2021 року призначений в порядку переведення на посаду головного державного ревізора - інспектора Чортківського відділу по роботі з податковим боргом управління по роботі з податковим боргом, як переможець конкурсу. 04.09.2022 року присвоєно 6 ранг державного службовця. 23.09.2025 року припинено державну службу та звільнено з роботи із виходом на пенсію за віком.

Частина перша ст. 25 Закону №3723 визначала класифікацію посад державних службовців, основними критеріями якої є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Частиною другою цієї ж статті установлено сім категорій посад державних службовців. Поряд з тим частиною третьою статті 25 Закону №37231 обумовлено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

Крім того, частиною сімнадцятою статті 37 Закону №3723 визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (діяв до набрання чинності Законом №889-VIII), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби (далі - Порядок №283).

Згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед іншого, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Пунктом 5 Порядку № 283 визначено, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.

Порядок №283 втратив чинність 01.05.2016 у зв`язку із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України 25.03.2016 №229 нового Порядку обчислення стажу державної служби (далі - Порядок №229).

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (був чинний до 19.11.2012, далі - Закон №509).

Згідно з положеннями статті 6 Закону №509 видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Частиною п`ятою статті 15 Закону №509 установлено, що правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України Про державну службу.

Частина четверта статті 15 Закону №509 передбачала, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності). Тобто цією нормою було встановлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723 щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Частинами сьомою, восьмою статті 15 Закону №509 передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби І рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби І рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби І рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Законом України від 05.07.2012 №5083-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні», який набрав чинності 12.08.2012, доповнено Податковий кодекс України (далі - ПК України) розділами XVIII-1 та XVIII-2, у тому числі статтею 344. Так згідно з пунктом 344.1 статті 344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Верховний Суд України у постанові від 22.10.2013 у справі №21- 340а 13 зазначив, що аналіз положень статті 37 Закону України «Про державну службу», Закону України «Про державну податкову службу в Україні» дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723. Надалі такий правовий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а та від 18.03.2021 у справі №500/5183/17.

Отже, посадові особи органів державної податкової служби, які обіймали посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету та яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах повинен зараховуватись їм до стажу державної служби, який дає право на пенсію.

На спростування доводів ГУ ПФУ, викладених в оскаржуваному рішенні, Верховний Суд наводить висновки у постановах від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі №539/1855/17, у яких зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 ПК України та Порядку №283.

Враховуючи висновки Верховного Суду періоди моєї роботи в податкових органах з 17.11.1992 по 24.03.2000, з 11.12.2000 по 10.06.2003, з 17.01.2007 по 23.09.2025 зараховується до стажу державної служби.

Відтак суд вважає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду в Київській області у переведенні позивача на інший вид пенсії, оскільки, крім наявності спеціального стажу в податкових органах (19 років, 1 місяць і 18 днів державної служби станом на 01.05.2016, плюс 2 роки, 13 днів служби в рядах Радянської Армії з 21.11.1983 по 03.12.1985, а всього станом на 01.05.2016 стаж державної служби складає 21 рік, 3 місяці, 1 день, а з 01.05.2016 по 23.09.2025 - 9 р.4 м. 22 дні, а всього 30 років, 7 місяців, 23 дня державної служби) є протиправною, а не зарахований позивачу стаж підлягає зарахуванню.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, з урахуванням зарахованого стажу в органах державної податкової служби з 17.11.1992 по 23.09.2025, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Оигерка V. Пкгаіпе), заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Кікіїа V. Роїапсі), заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" заява № 20390/07).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначає, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.

У даній справі предметом розгляду було рішення, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.

Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про переведення позивача на інший вид пенсії.

У спірному рішенні йдеться про те, що у заявника відсутній необхідний стаж державної служби, що є перешкодою для переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом буде зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про переведення його на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до стажу державної служби позивача період роботи в органах державної податкової служби з 17.11.1992 по 23.09.2025.

За таких обставин, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 02.10.2025 року №68801/03-16 про відмову позивачу в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до стажу державної служби, у тому числі період роботи в органах державної податкової служби з 17.11.1992 по 23.09.2025 року та повторно розглянути заяву позивача про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", згідно поданої позивачем заяви, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 02.10.2025 року №68801/03-16 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до стажу державної служби, у тому числі період роботи в органах державної податкової служби з 17.11.1992 по 23.09.2025 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", згідно поданої позивачем заяви, з урахуванням висновків суду у цій справі.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 27 лютого 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769).

- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження/місце проживання: пров. Андрія Саєнка, 10,м. Фастів,Фастівський р-н, Київська обл.,08500 код ЄДРПОУ 22933548).

Головуючий суддя Подлісна І.М.