Рішення № 134645998, 05.03.2026, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 725/7323/25

Номер провадження 2/725/2526/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2026 року.Чернівецький районний суд міста Чернівців

в складі:

головуючої судді Вольської-Тонієвич О.В.

при секретарі Заяц Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» (м.Київ вул.Велика Васильківська,39А) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до Чернівецького районного суду міста Чернівців із вказаними вище позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Посилався на те, що 18.10.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Сучасний Факторинг» було укладено договір позики № 20210046609.

Позивач свої зобов`язання за Договором кредиту виконав та надав Позичальнику грошові кошти у сумі 11400грн., зі сплатою процентів за користування кредитом (реальна річна процентна ставка встановлюється на рівні 226.97 % річних від загальної суми позики) та комісії за управління (обслуговування) позики, яка встановлюється на рівні 4.8 % відсотків від загальної суми позики за календарний місяць та нараховується авансом на початку кожного місяця користування позикою, комісія за управління (обслуговування) кредиту - 456.00 гривень. Комісія за надання кредиту складає 1400.00 гривень.

Станом на день звернення до суду у ОСОБА_1 виникла заборгованість за наданим кредитом, яка станом на 29.07.2025 становить 14746.31 грн., з яких: 9500.09грн. - загальна заборгованість за тілом кредиту; 4795.72грн. - загальна заборгованість за відсотками; 450.50грн. - заборгованість за сумою комісії за управління (обслуговування) кредиту.

Просив суд стягнути зі ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 14746.31 грн., а також 2422,40грн. сплаченого судового збору та 6500грн. - витрат на правничу допомогу.

У прохальній частині позову представник позивача просив розглядати справу у його відсутність. Позов підтримав та просив його задовольнити. У разі неявки у судове засідання відповідачки не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, незважаючи на те, що належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи. Відзиву на позов, жодних заяв та клопотань до суду не подала.

Згідно вимог ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1)відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи зазначені вище вимоги закону, а також те, що представник позивача не заперечував проти розгляду справи у відсутність відповідача, суд вважає, що по справі слід ухвалити заочне рішення.

У зв`язку із тим, що в судове засідання учасники справи не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований, однак підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав:

Так, судом встановлено, що 18.10.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Сучасний Факторинг» було укладено договір позики № 20210046609 (а.с.13-27).

Відповідно до умов Договору, погодженими сторонами, Позичальникунадано грошові кошти у сумі 11400грн., зі сплатою процентів за користування кредитом, строком на 12 календарних місяців.

Згідно з п.2.3 - п.2.5 даного Договору - зарахування суми Позики на картковий або поточний рахунок зазначений в п.1.4 є фактом отримання Позики Позичальником та фактом виконання своїх зобов`язань до Договору з боку Позикодавця, датою надання Позики вважається день зарахування Позики на картковий або поточний рахунок зазначений Позичальником та є датою вступу даного Договору у дію.

Реальна річна процентна ставка встановлюється на рівні 226.97 % річних від загальної суми Позики.

Комісія за управління (обслуговування) Позики встановлюється на рівні 4.8 % відсотків від загальної суми Позики за календарний місяць та нараховується авансом на початку кожного місяця користування Позикою, комісія за управління (обслуговування) кредиту - 456.00 гривень.Комісія за надання кредиту складає 1400.00 гривень.

Особливості нарахування відсотків визначені п.3.6 - п.3.7 Договору позики, відповідно до яких проценти за користування Позикою встановлюються на рівні 0.01% (нуль цілих одна сота відсотки) річних від загальної суми Позики за календарний місяць та нараховуються авансом на початку кожного місяця користування Позикою.

Відповідно до п.3.9 сукупна вартість Позики за даним Договором становить - 17967.03 грн., а щомісячний платіж 1497.29 грн. та оплачується Позичальником щомісячно в дату, що відповідає даті зарахування суми Позики на картковий або поточний рахунок Позичальника.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 , уклавши кредитний договір в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодилася з умовами, які вважала зручними для себе та підтвердила умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, а тому, на думку суду, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Судом встановлено, що ТОВ «Сучасний факторинг» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 11400,00грн., шляхом перерахування на банківську картку Позичальника (номер якої вказано при заповнені анкетних даних).

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 зроблено висновок, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Втім таких доказів відповідачем суду не надано.

Згідно Виписки по кредиту, відповідачка здійснювала часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, чим вчинила конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного кредитного договору, який створив для неї певні цивільні права та обов`язки.

Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.12.2020 (справа №127/23910/14-ц).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання.

Разом з тим, відповідач належним чином своїх зобов`язань за договором не виконав.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, у відповідачки виникла заборгованість за наданим кредитом у розмірі 14746.31 грн., з яких: 9500.09грн. - загальна заборгованість за тілом кредиту; 4795.72грн. - загальна заборгованість за відсотками; 450.50грн. - заборгованість за сумою комісії за управління (обслуговування) кредиту (а.с.28).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).

Частиною 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, враховуючи те, що відповідачка неналежно виконує взяті зобов`язання за укладеним договором й відповідно не надала суду доказів на спростування вказаного, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідачки тіла кредиту та відсотків за користування кредитом.

Щодо стягнення з відповідачки комісії за обслуговуванн6я кредиту, то суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі та користування кредитом, має надаватися клієнту банку безоплатно.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення заборгованості по сплаті комісії за кредитом не підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2348,39грн.

Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу, то суд зазначає наступне:

Так, згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 від 03.10.2019 року.

Судом встановлено, що 20 червня 2025 року між АБ «Тараса Онищенка» в особі адвоката Онищенка Т.О. та ТОВ «Сучасний Факторинг» було укладено договір про надання правничої допомоги (а.с.7-9).

Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг №300, адвокатом Онищенком Т.О. було надано позивачу послуги з правничої допомоги по даній цивільній справі на загальну суму 6500грн. (а.с.11).

Таким чином, з огляду на приписи ЦПК України вказані документи є належним документальним підтвердженням розміру понесених позивачем судових витрат.

При цьому, пунктом 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справ №755/9215/15-ц, зазначено що, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальних адвокатських витрат (встановлення їхньої доцільності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України).

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 6301,42грн.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 549, 550, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 12, 76, 89, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 39-А, ЄДРПОУ 35310044)заборгованість за Кредитним договором № 20210046609 від 18.10.2021 в розмірі 14 295 (чотирнадцять тисяч двісті дев`яносто п`ять)грн. 81коп., а також судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 8649 (вісім тисяч шістсот сорок дев`ять)грн. 81коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Вольська-Тонієвич О. В.