Рішення № 134644455, 30.01.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/3541/25

Провадження № 2/191/1587/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Порошиної О.О., за участю секретаря - Будакової Х.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 20.09.2024 р. укладено Кредитний договір №20.09.2024-100001425. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредиту у розмірі 7000,00 грн. строком на 105 дні з фіксованою процентною ставкою у розмірі 0,5% за 1 день користування кредитом протягом первинного періоду та періоду «Економ», а також фіксованою незмінною ставкою у розмірі 0,5% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку, на який надається кредит. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконано в повному обсязі. В свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором не виконує, у зв`язку з чим, станом на 02.01.2025 утворилась заборгованість у розмірі 17850,00 грн., яка складається з наступного: 7000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 5880,00 грн. - заборгованість за процентами, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Просить стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором №20.09.2024-100001425 від 20.09.2024 у розмірі 17850,00 грн., а також суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Не погодившись з позовними вимогами відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому не визнає позовні вимоги в повному обсязі та не погоджується з нарахованою сумою заборгованості за Кредитним договором № 20.09.2024-100001425 від 20.09.2024 р. Вважає ці вимоги безпідставними та необґрунтованими, що не можуть бути прийняті до уваги під час розгляду судом справи по суті заявлених позовних вимог. Долучена до позовної заяви пропозиція про укладення кредитного договору, якою передбачено порядок укладення електронного кредитного договору, умови надання та повернення кредиту, заявка кредитного договору №20.09.2024-100001425 ним не підписувались. Це ставить під сумнів факт належного укладення кредитного договору в електронній формі з його згодою. Крім того, позивач посилається на розрахунок заборгованості без номера та дати як основний доказ наявності у нього заборгованості. Цей розрахунок є внутрішнім документом фінансової установи і не є первинним документом, оформленим відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 р. №254 (у редакції, чинній на час звернення до суду), а також п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 р. №75, виписки з особових рахунків клієнтів є належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту. Проте, відповідна виписка по картковому рахунку відповідача відсутня в матеріалах даної цивільної справи. Отже, наявність заборгованості та її розмір з боку позивача не підтверджена належними та достатніми доказами у розумінні цивільно-правового законодавства. Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 01.12.2021 р. у справі №569/7648/15-ц, від 17.12.2020 р. у справі № 278/2177/15-ц, від 28.10.2020 р. у справі № 760/7792/14-ц, від 16.09.2020 р. у справі № 200/5647/18. Крім того, на підтвердження перерахування кредитних коштів у розмірі 7000 грн. 00 коп. на рахунок відповідача, позивач долучає до матеріалів справи квитанцію. Ця квитанція не містить відомості про платника та отримувача коштів, що робить банківські реквізити невизначеними всупереч вимогам Закону України «Про платіжні послуги». Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» в частині стягнення з нього процентів за кредитним Договором є необґрунтованими та безпідставними через відсутність належних доказів як укладення договору, так і факту перерахування коштів. Позивач всупереч вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та Правил про споживчий кредит безпідставно та неправомірно заявив вимогу до відповідача про стягнення комісії у розмірі 1470 грн. 00 коп. за надання кредиту, у зв`язку з відсутністю у кредитному договорі інформації про перелік додаткових та супутніх банківських послуг, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредитних коштів відповідачем. Він не погоджується з вимогою позивача про стягнення неустойки, оскільки вона виникла в період дії воєнного стану. Його позиція обґрунтовується Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-ІХ від 15.03.2022 р., який набрав чинності 17.03.2022 р.

ТОВ «Споживчий центр» не погодившись із відзивом на позов, 04.08.2025 р. надано відповідь на відзив, в якому зазначили, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 20.09.2024 р.; 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору № 20.09.2024-100001425 (кредитної лінії) від 20.09.2024 р.; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №20.09.2024-100001425 (кредитної лінії) від 20.09.2024 р. Таким чином, було укладено Кредитний договір №20.09.2024-100001425 від 20.09.2024 р. у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий - 0731226308. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору - 20.09.2024. Відповідач не заперечує, що вказаний засіб зв`язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується Квитанція №515181322 від 20.09.2024р., яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу - Ipay, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим позивач виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, відповідач не надав до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку 5375-41XX-XXXX-5871, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов`язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім того, позивач вважає правомірним нарахування комісії, Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісії та неустойки у разі їх наявності , розуміє та зобов`язується їх виконувати. Вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування. Просить суд позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, але в позовній заяві зазначив про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з`явився у судове засідання.

Суд, розглянувши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що 20 вересня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки від 20 вересня 2024 року, які підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, укладено кредитний договір №20.09.2024-100001425 від 20 вересня 2024 року. Сума кредиту 7000,00 грн. Строк на який надається кредит 105 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 19.05.2025 року. Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику: 5375-41XX-XXXX-5871.

Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом, зазначених в графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Комісія, пов`язана з наданням Кредиту - 7% від суми Кредиту та дорівнює 490 грн.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості (надалі - "Комісія за обслуговування", "Комісія") - 490 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів.

Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка - 1%.

ТОВ «Універсальні платіжні рішення» повідомило ТОВ «Споживчий центр» про успішне перерахування 20 вересня 2024 року о 14 год. 04 хв. на платіжну карту № НОМЕР_2 коштів у сумі 7000,00 гривень. Призначення платежу: видача за договором кредиту №20.09.2024-100001425. Способи організації переказу грошових коштів узгодженні між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий центр» у договорі про надання послуг з переказу коштів №ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року.

Відповідно до частин першої, третьої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, в разі прострочення повернення чергової частини позики кредитор має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом п. 4 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, нормами Закону України «Про споживче кредитування» кредитору надано право встановлювати в договорі умову щодо комісії пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, а також відносити плату за такі послуги до загальних витрат за споживчим кредитом.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

Враховуючи положення ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Також, відповідно до ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Суд встановив, що між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» було укладено кредитний договір №20.09.2024-100001425 від 20 вересня 2024 року в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем).

Відповідно до умов договору ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кошти в сумі 7000 грн. строком на 105 днів, а останній зобов`язався повернути кошти, сплатити відсотки за користування ними, комісію, розмір яких визначений договором.

20 вересня 2024 року кредитні кошти були перераховані відповідачу.

Отже, факт отримання відповідачем коштів у ТОВ «Споживчий центр» суд вважає доведеним.

Згідно із наданою ТОВ «Споживчий центр» довідки розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором№20.09.2024-100001425 від 20 вересня 2024 року, заборгованість складається із основного боргу 7000,00 грн., процентів 5880,00 грн., комісії за надання кредиту 490,00 грн., комісії за обслуговування кредиту 980,00 грн., неустойки 3500,00 грн., а всього 17850,00 грн.

Враховуючи, що отримані відповідачем кредитні кошти, відсотки за їх користування в добровільному порядку позивачу не сплачені, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в частині стягнення 7000,00 грн. - основного боргу, 5880,00 грн. - відсотків, а всього 12880,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту 490,00 грн. та обслуговування кредиту в сумі 980,00 грн., суд бере до уваги наступне.

Слід зазначити, що 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Разом з тим, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 листопада 2023 року по справі № 204/224/21 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21, та вказав, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

14 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 569/10527/15-ц (провадження № 61-15134св20) вказав, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за ініціювання (видачу) кредиту є нікчемним, оскільки встановлення такої плати було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пунктом 3.6 Правил № 168.

В зв`язку з наведеним у позивача відсутні підстави нараховувати комісію за обслуговування кредит в сумі 980,00 грн. та за надання кредиту у розмірі 490,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки в сумі 3500,00 грн. суд приходить до наступного.

Заявляючи вимогу про стягнення неустойки позивач покликався на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, на підставі якого, на думку позивача, дозволено здійснювати нарахування неустойки за договорами про споживчий кредит.

Проте поза увагою позивача залишились положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, доповнені згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року, згідно яких: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України(частина 2 статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів.

Відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 3500,00 грн. неустойки підлягають списанню позикодавцем (позивачем у справі) в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому відсутні підстави для її стягнення з відповідача.

За таких обставин, позовна заява ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, підлягає частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 12880,00 грн., з яких: 7000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 5880,00 грн. - заборгованість по процентам. У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Розподіл судових витрат.

При розподілі судових витрат, суд враховує пропорційність задоволених позовних вимог. Позов заявлено з ціною 17850,00 грн. та задоволено на суму 12880,00 грн., тобто на 72,15 %. Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 1747,92 грн.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором №20.09.2024-100001425 від 20.09.2024 р. в розмірі 12880,00 грн., яка складається з наступного: 7000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 5880,00 грн. - заборгованість за процентами та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1747,92 грн.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду може бути подано апеляційну скаргу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. О. Порошина