Рішення № 134642868, 09.03.2026, Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №521/6835/25

Провадження № 2/491/158/26

РІШЕННЯ

іменем України

09 березня 2026 року м. Ананьїв

Ананьївський районний суд Одеської області в складі головуючого судді Желяскова О.О., розглянувши в залі суду в м. Ананьїв Подільського району Одеської області без виклику сторін в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (далі ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ») звернулося до Малиновського районного суду м.Одеси з зазначеною позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором у розмірі 41 145,76 гривень, а також судові витрати. В обґрунтування позову посилається на те, що 24 листопада 2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА»та ОСОБА_1 було укладено електронний договір № 7303287 про надання споживчого кредиту. Згідно з умовами укладеного договору ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА»надало відповідачці кредит у розмірі 10 600,00 гривень строком на 360 днів, шляхом перерахування на картку позичальника, яку відповідачка вказала під час укладання договору. Позивач вказує, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА»свої зобов`язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало та надало їй кредит у визначеному розмірі, однак відповідачка свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредитних коштів не виконала. 25 липня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА»та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», яке в подальшому змінило найменування на ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №25.07/2024-Ф, відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА»відступило ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» право вимоги до відповідачки.

Ухвалою суду від 21 липня 2025 року відкрито провадження по справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у відповідності до частини п`ятої статті 279 Цивільного процесуального кдексу Укаїни (далі ЦПК України) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та встановлено відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України (а.с.143-144).

Оскільки позовна заява подана через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», позивач самостійно направив відповідачці копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів рекомендованим листом з описом вкладення та надав суду докази їх надсилання (а.с.139-142).

При надходженні справи до суду за підсудністю в її матеріалах містився відзив відповідачки на позовну заяву. З відзиву слідує, що відповідачка з вимогами зазначеними в позовній заяві не згодна з таких підстав. Позивачем не надано первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення, тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці є правильними. Позивачем не надано доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, пам`ятки клієнта та тарифів, щоб в сукупності із заявою свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами. Розмір нарахованої пені значно перевищує розмір заборгованості за кредитом (а.с.22-24).

В матеріалах справи також міститься відповідь представника позивача на відзив, в якому останній вважає безпідставними твердження відповідачки, викладені у відзиві та просить позов задовольнити в повному обсязі (а.с.29-35).

Відповідачці ОСОБА_1 на електронну пошту, зазначену нею у відзиві на позовну заяву, було надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, про що містяться відомості в матеріалах справи (а.с.146).

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи в порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи викладене, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов наступного висновку.

Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З матеріалів справи суд встановив, що спірні правовідносини стосуються наявності у позивача права вимоги до відповідачки у справі щодо стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту.

За твердженням позивача таке право вимоги ним набуте на підставі договору факторингу, укладеного з первісним кредитором.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 липня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА»та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» було укладено договір факторингу № 25.07/24-Ф (а.с.69-74).

Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

В статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про споживче кредитування» відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу

На підтвердження факту переходу позивачеві права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за договором № 7303287 про надання споживчого кредиту від 24 листопада 2023 рокупозивачем додано до позовної заяви: договір факторингу від 25 липня 2024 року №25.07/24-Ф (а.с.69-74), акт прийому-передачі інформації згідно з реєстру боржників в електронному виді за договором факторингу № 25.07/24-Ф від 25 липня 2024 року (а.с.74 зворотний-75), платіжні інструкції № 5534-5537 від 29 липня 2024 року про оплату за договором факторингу 25.07/24-Ф від 25 липня 2024 року (а.с.76-77), реєстр боржників до договору факторингу № 25.07/24-Ф від 25 липня 2024 року (витяг) (а.с.78).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За правилами статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із прийняттям Закону України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів у мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Положеннями статті 3 Закону № 675-VIII (в редакції, чинній на час укладення договору) передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до статтей 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону № 675-VIII).

Як вбачається з матеріалів справи, 24 листопада 2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 7303287 про надання споживчого кредиту у формі електронного документу, який було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором «С7665», на підставі якого відповідачкою був отриманий кредит шляхом безготівкового переказу грошових коштів у розмірі 10 600,00 гривень зі строком на 360 днів.

Договір містить всі дані про особу відповідачки необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону.

Зі змісту пунктів 9.6, 9.8 договору про надання споживчого кредиту вбачається, що цей договір укладається шляхом направлення його тексту, підписаного зі сторони Товариства електронним підписом, споживачу в особистий кабінет/мобільний застосунок «CreditPlus» для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом споживача, що створений шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІКС Товариства/зазначений в цьому договорі. Введення споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору створює підпис споживача на договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього договору.

Підписуючи цей договір, відповідачка підтвердила, зокрема, що перед укладенням цього договору їй була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до статті 9 Закону України «Про споживче кредитування; б) вказана в частинах першій-другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на вебсайті; вона ознайомлена з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», що розміщені на вебсайті, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися (а.с.46).

Встановлено, що договір № 7303287 про надання споживчого кредиту від 24 листопада 2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 підписано останньою одноразовим ідентифікатором «С7665», який було надіслано на номер відповідачки НОМЕР_1 (а.с.47 зворотний).

Суд зазначає, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договору, так і належності відповідачці зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього SMS-кодів, тобто не спростовано відповідачкою, що в силу положень статтей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених в постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).

Також відповідачкою не надано належних доказів укладення договору від її імені іншою особою за відсутності його волевиявлення.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

З наведеного суд дійшов висновку, що 24 листопада 2023 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачкою ОСОБА_1 з дотриманням наведених норм законодавства було укладено договір про споживчий кредит,як такий, що укладений у письмовому вигляді. При цьому відповідачка була ознайомлена з усіма його істотними умовами та прийняла їх. Також повністю ознайомлена з правилами, паспортом споживчого кредиту, графіком платежів, їх змістом, суттю, об`ємом зобов`язань сторін та наслідками укладення цього договору, оскільки інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з Правилами клієнт не може перейти до наступного етапу.

Вказане узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду викладеними, як приклад у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачкою не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору № 7303287 про надання споживчого кредиту від 24 листопада 2023 року. Зазначений договір недійсним не визнано. Відповідачка не ставила під сумнів надану позивачем копію кредитного договору, не заперечувала факт його цілісності і незмінюваності.

З приводу виконання кредитором обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів та виникнення обов`язку щодо погашення заборгованості з боку позичальника, суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, згідно з вимогами статтей 526, 527, 530 ЦК України банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

В постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23) міститься висновок, «що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором».

Як вбачається з умов договору № 7303287 про надання споживчого кредиту від 24 листопада 2023 року, зокрема, пункту 2.1, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, влючаючи використання реквізитів платіжної карти НОМЕР_2 (а.с.41 зворотний).

Факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 підтверджується листом ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» від 09 серпня 2024 року за вихідним № 20240809-2.4, в якому зазначено, що 24 листопада 2023 о 10:11:09 року від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА»на картку НОМЕР_2 здійснено платіж на суму 10 600,00 гривень (а.с.89).

Докази того, що банківська картка з вищезазначеним номером належить відповідачці, останньою не спростовані.

З дослідженої судом інформації, наданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання ухвали суду від 21 липня 2025 року про витребування доказів за клопотанням позивача, встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 відкрито картку, маска якої № НОМЕР_2 , на яку 24 листопада 2023 року здійснено переказ коштів у сумі 10 600,00 гривень (а.с.148).

Суд вважає зазначені докази належними та такими, що підтверджують факт перерахування позичальникові на вказаний ним рахунок кредитних коштів.

В постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 (провадження № 61-10667св18)) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачкою отримано кредитні кошти за договором № 7303287 про надання споживчого кредиту від 24 листопада 2023 року в розмірі 10 600,00 гривень, однак належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання та не повернула кредитні кошти у передбачений договором строк.

Умовами вказаного договору визначено, що тіло кредиту становить 10 600,00 гривень, строк кредиту становить 360 днів, мета отримання кредиту: споживчі потреби, стандартна процентна ставка становить 1,99% в день, знижена процентна ставка становить 1,692%, орієнтована загальна вартість кредиту складає: за стандартною ставкою 86 538,40 гривень, за стандартною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 85 589,17 гривень. Відповідно до графіку платежів, що є додатком № 1 до договору реальна річна процентна ставка складає 23 075,33% річних, загальна вартість кредиту складає 85 589,17 гривень.

Твердження відповідачки у відзиві на позовну заяву про те, що укладений між нею та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» договір є таким, що порушує її права як споживача, та підлягає визнанню недійсним в частині нарахування процентів за користування кредитом (а.с.22 зворотний) суд оцінює критично, адже зустрічного позову про визнання недійсним умов договору нею заявлено не було.

З приводу же доводів відповідачки про те, що розмір нарахованих відсотків значно перевищує розмір заборгованості за кредитом (а.с.23 зворотний) суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, часинах першій-другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на частину четверту статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

В рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість по тілу кредиту за договором позики становить 8 105,20 гривень, натомість відсотки за користування даними грошовими коштами становлять 33 040,56 гривень (14 169,63 гривень, нараховані первісним кредитором, + 18 870,93 гривень, нараховані позивачем), тому з огляду на вищевикладене та з метою забезпечення відповідності заявленого позивачем до стягнення розміру заборгованості засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд вважає за необхідне розмір процентів за користування кредитом зменшити з 33 040,56 гривень до 10 600,00 гривень.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, приймаючи до уваги, що стороною відповідачки не було жодним чином доведено, що у неї відсутній борг перед позивачем, не надані заперечення проти позову, які б містили належні та допустимі докази щодо спростування укладення договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. З відповідачки підлягає до стягнення заборгованість за договором № 7303287 про надання споживчого кредиту від 24 листопада 2023 року в загальному розмірі 18 705,20 гривень, з яких: 8 105,20 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 10 600,00 гривень - проценти за користування кредитом.

В позовній заяві міститься вимога позивача про стягнення з відповідачки понесених позивачем судових витрат, що складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково на суму 18 705,20 гривень, що становить 45,46%, суд вважає за необхідне пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1 101,22 гривня та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 546,00 гривень покласти на відповідачку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 264, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2, ідентифікаційний номер в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44559822, заборгованість за договором № 7303287 про надання споживчого кредиту від 24 листопада 2023 року в розмірі 18 705 (вісімнадцять тисяч сімсот п`ять) гривень 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2, ідентифікаційний номер в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44559822, суму сплаченого судового збору в розмірі 1 101 (одна тисяча сто одна) гривня 22 коп., та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 273 (дві тисячі двісті сімдесят три) гривні 00 коп.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Відомості про сторін та інших учасників справи на виконання пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

позивач: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2 ідентифікаційний номер в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44559822відповідачка:ОСОБА_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3

Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.

У відповідності до положень частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є 09 березня 2026 року, тобто дата складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Желясков

Рішення суду набрало законної сили «_____» ___20____ року.

Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 521/6835/25 Ананьївського районного суду Одеської області.