Ухвала суду № 134642487, 04.03.2026, Врадіївський районний суд Миколаївської області

Справа № 474/1243/25

Провадження № 6//474/1/26

УХВАЛА

про визнати виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню

04.03.26р. с-ще Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Багрін Н.А.

третьої особи ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_2 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі № 474/192/17-ц за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Врадіївської селищної ради Миколаївської області до ОСОБА_2 , третя особи - ОСОБА_1 , про стягнення плати за фактичне використання земельної ділянки, -

встановив:

26.12.2025р. через систему Електронний суд ОСОБА_2 (далі - заявниця) звернулася до суду з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, в якій просить:

1) визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист від 04.12.2017р. № 474/192/17 виданий Врадіївським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради збитків у сумі 29 279 грн. 64 коп., завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою;

2) скасувати арешт накладений постановою від 06.12.2017р. про арешт майна боржника серія та номер ВП 55314861 на все нерухоме майно ОСОБА_2 ;

3) зупинити виконання виконавчого листа від 04.12.2017р. № 474/192/17 до вирішення судом цієї справи.

Заява обґрунтована тим, що 04.12.2017р. Врадіївським районним судом, на підставі рішення цього ж суду від 08.09.2017р. у справі № 474/192/17 (провадження 2/474/102/17) про стягнення з ОСОБА_2 на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради збитків в сумі 29 279 грн. 64 коп., завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою, виданий виконавчий лист № 474/192/17, який заявниця вважає таким, що не підлягає виконанню, оскільки він не відповідає змісту остаточного судового рішення.

Заявниця вказує, що зазначене рішення суду першої інстанції залишене без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 23.10.2017р. (провадження № 22-ц/784/2217/17).

Постановою Верховного Суду від 04.03.2020р. провадження (№ 61-32370св18) рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, однак у постанові Верховного Суду від 04.03.2020р. у цій справі зазначено, що посилання судів першої та апеляційної інстанцій на положення ст. 1166 ЦК України є помилковим, оскільки недоотримання доходів у вигляді орендної плати має кондикційний характер.

Як зазначає заявниця, цей висновок Верховного Суду означає, що правовідносини сторін не є деліктними, а належать до сфери безпідставного збагачення (ст. 1212 ЦК України).

Виконавчий лист у цій справі виданий на стягнення збитків, завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою, тобто на підставі деліктного зобов`язання, передбаченого ст. 1166 ЦК України, є безпідставним, оскільки обставини, на яких засновувалась юридична обґрунтованість висновку про завдання заявницею збитків Врадіївській селищній раді безоплатним користуванням земельною ділянкою, визнані Верховним Судом помилковими, а отже відпала правова підстава у стягненні з заявниці вказаних збитків.

Виконавчий лист не відповідає змісту судового рішення касаційної інстанції, оскільки наявні розбіжності між змістом правовідносин, визначених Верховним Судом, і предметом стягнення у виконавчому листі, тому виконавчий лист не може виконуватися у частині, яка суперечить змісту постанови Верховного Суду.

Зміст судового рішення касаційної інстанції істотно відрізняється від того, що зазначено у виконавчому листі, оскільки в ньому: неправильно визначено правову природу вимоги танекоректно сформульовано предмет стягнення (збитки замість безпідставно набутих коштів).

Верховний Суд у судовому рішенні від 04.03.2020р. фактично виключив наявність складу правопорушення.

Для стягнення збитків за ст. 1166 ЦК України обов`язковим є доведення: факту протиправної поведінки; наявності шкоди; причинного зв`язку; вини боржника.

Водночас для застосування ст. 1212 ЦК України (повернення безпідставно набутого майна) вина і протиправність значення не мають - достатньо встановити сам факт набуття чи збереження майна без правової підстави.

Отже, Верховний Суд визнав, що жодного правопорушення заявницею не вчинено, а підставою для стягнення є лише необґрунтоване збереження коштів.

Відсутність складу правопорушення визначає відсутність підстав для стягнення збитків.

Незважаючи на це, у виконавчому листі зазначено стягнути збитки, завдані безоплатним користуванням, що фактично створює уявлення про визнання заявниці винною у завданні шкоди, чого суд касаційної інстанції не встановлював.

Таким чином, виконання виконавчого листа в чинній редакції фактично створює юридичну фікцію визнання заявниці винною у правопорушенні, чого Верховний Суд не встановлював, що, в свою чергу, є порушенням прав заявниці, гарантованих ст. 62 Конституції України, відповідно до вимог якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Принцип статті 62 є фундаментальним для будь-якого правопорушення, за яке настає юридична відповідальність.

Враховуючи, що Верховний Суд у справі № 474/192/17 змінив правову кваліфікацію вимог, зобов`язання заявниці по відшкодування збитків завдані безоплатним користуванням земельною ділянкою взагалі визнається не виниклим, суд першої інстанції повинен привести виконавчий документ у відповідність до цієї постанови, аби уникнути викривлення змісту остаточного рішення суду. Інакше виконавчий документ не може вважатися таким, що відповідає судовому рішенню у його остаточній формі.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх органів державної влади, у тому числі для суду, який видав виконавчий лист.

Заявниця звертає увагу суду, що розглядаючи справу № 629/4628/16-ц (провадження № 1477цс18), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018р. встановила порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а також неправильне застосування норми матеріального права, при застосуванні до правовідносин сторін як приписи, що регламентують деліктне зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, так і приписи, які регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 зроблено наступний загальний висновок щодо глав 82 і 83 Цивільного кодексу України, а саме, що за змістом приписів Глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондиційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1739/17.

При цьому у зазначених справах (№№ 922/3412/17, 917/1739/17) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що якщо правовідносини, які виникли між сторонами, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, підстави для застосування до таких правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) відсутні.

Положення статті 129-1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням рішення здійснює суд.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) щодо неправильного виконання судового рішення або виконання, яке суперечить його змісту, вказує:

1. Справа Hornsby v. Greece (№18357/91, рішення від 19 березня 1997р.). Суть: Суд наголосив, що право на суд за статтею 6 Конвенції включає право на ефективне виконання судового рішення, оскільки без цього право на справедливий суд є ілюзорним. ЄСПЛ у справі Hornsby v. Greece (№18357/91, §40) зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби остаточне судове рішення залишалося невиконаним або виконувалося неналежним чином.

2. Справа Burdov v. Russia (№1) (№59498/00, рішення від 7 травня 2002р.). Суть: Суд підкреслив, що затримка або неправильне виконання судового рішення становить порушення статті 6 Конвенції і права на мирне володіння майном (стаття 1 Протоколу № 1). ЄСПЛ у справі Burdov v. Russia (№59498/00) наголосив, що невиконання або неправильне виконання судового рішення є порушенням статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

3. Справа Romashov v. Ukraine (№67534/01, рішення від 27 липня 2004р.). Суть: Україна порушила Конвенцію, оскільки органи влади виконали рішення не в повному обсязі та не відповідно до його змісту. У справі Romashov v. Ukraine ЄСПЛ визнав, що виконання рішення всупереч його змісту становить порушення статті 6 Конвенції.

4. Справа Shmalko v. Ukraine (№60750/00, рішення від 20 липня 2004р.). Суть: ЄСПЛ вказав, що ефективність судового захисту означає не лише ухвалення рішення, але й його реальне та правильне виконання відповідно до резолютивної частини. ЄСПЛ у справі Shmalko v. Ukraine підкреслив, що держава повинна забезпечити таке виконання судових рішень, яке точно відповідає їх змісту.

5. Справа Svitlana Naumenko v. Ukraine (№41984/98, рішення від 9 листопада 2004р.). Суть: Суд зазначив, що помилкове або неповне виконання рішення суду підриває саму суть права на справедливий суд. У справі Svitlana Naumenko v. Ukraine ЄСПЛ зазначив, що неналежне виконання судового рішення є порушенням статті 6 Конвенції.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справи Hornsby v. Greece, Burdov v. Russia, Romashov v. Ukraine, Shmalko v. Ukraine, Svitlana Naumenko v. Ukraine), невиконання або неправильне виконання судового рішення є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки підриває саму суть права на справедливий суд.

З огляду на вищевикладене заявниця вказує, що виконання виконавчого листа, який не відповідає змісту остаточного судового рішення Верховного Суду, є саме таким порушенням.

Частиною 1 ст. 432 ЦПК України встановлено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Постановами від 06.12.2017р. головним державним виконавцем Врадіївського районного відділу ДВС Врадіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відкрито виконавче провадження № 55314861 з виконання виконавчого листа № 474/192/17 та арештовано майно заявниці, здійснюються дії по примусовому виконанню виконавчого провадження.

Станом на час подання до суду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, Другим ВДВС у Первомаиському районі Миколаївської області ПМУ МЮ (м. Одеса) здійснюються дії по примусовому виконанню виконавчого провадження 55314861.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 34 Закону України Про виконавче провадження вчинення виконавчих дій зупиняється у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

У відповідності до ч. 1 ст. 40 ЗУ Про виконавче провадження у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Ст. 59 ЗУ Про виконавче провадження передбачає підстави зняття арешту з майна боржника, однією з підстав визначеної в ч. 2 цієї статті у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЗУ Про виконавче провадження арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Ухвалою суду від 13.01.2026р. заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 22.01.2026р.

Ухвалою суду від 13.01.2026р. у задоволенні клопотання заявниці про зупинення виконання за виконавчим листом відмовлено.

Судове засідання призначене на 22.01.2026р. не відбулося через відсутність в приміщенні суду електропостачання (акт № 22 про неможливість функціонування автоматизованої системи документообігу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 22.01.2026р.), у зв`язку чим судовий розгляд заяви відкладений на 17.02.2026р.

Судове засідання призначене на 17.02.2026р. не відбулося через відсутність в приміщенні суду електропостачання (акт № 38 про неможливість функціонування автоматизованої системи документообігу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 17.02.2026р.), у зв`язку чим судовий розгляд заяви відкладений на 04.03.2026р.

04.03.2026р. до суду надійшла заява ОСОБА_1 про вступ у справу як представника заявниці, в задоволенні якої судом відмовлено, з огляду на ненадання ОСОБА_1 , в порушення приписів ч.ч. 7, 8 ст. 62 ЦПК України, документів, що підтверджують його повноваження.

Також 04.03.2026р. від заявниці надійшли додаткові пояснення, в яких заявниця, окрім аргументів наведених у заяві, вказує, що 21 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 824/2/22, провадження № 61- 11769ав23 (ЄДРСРУ № 115860052) досліджував питання щодо підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з частинами першою, другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження є закінчення виконавчого провадження.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Разом з цим законодавець не дав чіткого визначення інших причин для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому словосполучення або з інших причин не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є вичерпними, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22, які підтримані в постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 824/85/21.

У постанові від 20 лютого 2019 року справа № 2-4671/11 провадження № 61- 45337св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду досліджував питання визнання виконавчого листа таким що не підлягає виконанню.

Верховний Суд поділив підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Зокрема, Верховний Суд до матеріально-правових підстав відносить: добровільне виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

При цьому словосполучення або з інших причин стосується саме припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України.

Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:

- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);

- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;

- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;

- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;

- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;

- пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувана на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Як роз`яснив ВСС України в інформаційному листі від 01 липня 2015 року Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах у зв`язку з відсутністю чіткого визначення інших причин для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у суддів виникали труднощі під час її застосування. Так, словосполучення або з інших причин не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.

Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин:

- помилковість видачі виконавчого листа;

- боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився;

- обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).

Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Також заявниця у додаткових поясненнях посилається на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2021р. у справі № 922/421/20 та ухвалу Касаційного цивільного суду від 22.03.2023р. у справі № 753/12554/18.

Заявниця в судове засідання 04.03.2026р. не з`явилася, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомила.

Представник Врадіївської селищної ради Миколаївської області (стягувача) Москаленко М.Л. в судове засідання 04.03.2026р. не з`явився, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. Водночас 02.03.2026р. звернувся до суду із заявою про розгляд заяви за відсутності представника селищної ради, у зв`язку із завантаженістю в роботі.

Керівника Первомайської міської прокуратури Миколаївської області та представник Другого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області, які повідомлялися про розгляд заяви, в судове засідання 04.03.2026р. не з`явилися, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомили.

В судовому засіданні 04.03.2026р. третя особа ОСОБА_1 підтримав заяву та просив її задовольнити.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 432 ЦПК України суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.

За такого, суд вважає за можливе розглянути заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню за відсутності стягувача та боржника.

Дослідив матеріали справи № 474/192/17-ц, судом встановлено наступне.

08.09.2017р. рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області у цивільній справі № 474/192/17-ц за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Врадіївської селищної ради Миколаївської області до ОСОБА_2 , третя особи - ОСОБА_1 , про стягнення плати за фактичне використання земельної ділянки, позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради збитки в сумі 29 279 грн. 64 коп., завдані безоплатним користуванням земельною ділянкою площею 301,2 м2, розташованою по АДРЕСА_1 .

У мотивувальній частині цього ж рішення суд послався, зокрема на приписи п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, згідно якої збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), та ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, а також вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 23.10.2017р. за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08.09.2017р., апеляційну скаргу відхилено, а рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області 08.09.2017р. залишено без змін, як таке, що відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, та підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

04.12.2017р. Врадіївським районним судом Миколаївської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради збитків у сумі 29 279 грн. 64 коп., завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою. Виконавчий лист перебуває на примусовому виконанню (виконавче провадження № 55314861).

Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 01.02.2018р. задоволено заяву ОСОБА_2 та відстрочено останній виконання рішення Врадіївського районного суду миколаївської області у справі № 474/192-17 від 08.09.2017р. на строк 1 рік з дня ухвалення такого рішення.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 10.04.2018р. ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 01.02.2018р. скасовано та прийнято постанову, якою відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні її заяви про відстрочення виконання рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08.09.2017 року про стягнення з неї на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради 29 279 гривень 64 копійки на відшкодування збитків, завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою, та 1 600 гривень судових витрат у суді 1 інстанції на користь прокуратури Миколаївської області.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.03.2020р. у справі № 474/192/17-ц за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2 , на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08.09.2017р. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 23.10.2017р., касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08.09.2017р. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 23.10.2017р. залишити без змін. Цією ж постановою вирішено поновити виконання рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08.09.2017р. та ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 23.10.2017р.

У вказаній постанові Верховним Судом зазначено доводи особи, яка подала касаційну скаргу (зокрема її посилання на те, що для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, протиправної поведінки, так і ступінь вини у розумінні ст. 1193 ЦК України) та мотиви, з яких Верховний Суд виходив, та застосовані норми.

Так, Верховний Суд зазначив, що звертаючись до суду з позовом позивач обґрунтовував позовні вимоги посиланням на положення ст.ст. 22, 1166 ЦК України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина 1 ст. 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д ч. 1 ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

Тож у підсумку, Верховний Суд у постанові від 04.03.2020р. зазначив, що враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що відповідач як фактичний користувач земельною ділянкою, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику спірної земельної ділянки - Врадіївській селищній раді Миколаївської області.

Разом із тим, посилання в рішенні судів першої та апеляційної інстанцій на положення статті 1166 ЦК України є помилковим, проте це не є підставою для скасування правильних по суті рішень, ухвалених з урахуванням наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 23.04.2020р. відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про відстрочення виконання судового рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08.09.2017р. у справі № 474/192/17.

21.04.2020р. ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08.09.2017р. за нововиявленими обставинами.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказував, що:

- правовий висновок викладений у постанові ВП ВС від 23.05.2018р. у справі № 629/4628/16, щодо можливості застосування положень ст. 1212 ЦК України до правовідносин, пов`язаних зі стягненням збитків, завданих внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів (тобто щодо правових підстав застосування до спірних правовідносин норм ст. 1212 ЦК України);

- правовий висновок викладений у постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2020р. у справі №915/1806/19, щодо безпідставного визначення розміру орендної плати шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що не сформована, як об`єкт цивільних прав.

Застосування ВС висновків викладених в ВП ВС по справі № 629/4628/16ц для відмови в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін рішення та ухвали суду І та апеляційної інстанції, на думку ОСОБА_1 , є порушенням зазначених правових позицій, оскільки Врадіївським районним судом з відповідача суму коштів стягнуто як майнову шкоду, відшкодування якої регулюється ст. 1166 ЦК України, а не як отримання власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати на підставі положень ст. 1212 ЦК України. Та судами не встановлено, а матеріали справи не містять доказів та розрахунку розміру коштів, які відповідач зберіг у себе та мав заплатити за користування земельними ділянками.

Ухвалою від 05.06.2020р. Врадіївським районним судом Миколаївської області відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08.09.2017р., рішення залишено в силі.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21.09.2020р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 05.06.2020р. без змін.

05.02.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою, в якій просив роз`яснити резолютивну частину постанови Верховного Суду від 04.03.2020р. у справі № 474/1982/17, щодо залишення без змін рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08.09.2017р. та ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 23.10.2017р. та поновлення їх виконання в частині юридичної визначеності та права на встановлену судову практику відносно застосування деліктного зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, і приписів, які регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2021р. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення постанови Верховного Суду від 04.03.2020р.

Так, у вказаній ухвалі Верховний Суд зазначив - ...Відповідно до статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. Суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз`яснення рішення. Про роз`яснення або відмову у роз`ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу.

Тлумачення статті 271 ЦПК України дозволяє стверджувати, що підставою для роз`яснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання. Роз`яснення рішення - це більш повний, чіткий, ясний, зрозумілий виклад рішення, як правило його резолютивної частини, розуміння та сприйняття яких викликає труднощі. Якщо фактично ставиться питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз`яснення мотивів ухваленого рішення, суд відмовляє в роз`ясненні рішення.

Роз`яснення рішення суду можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз`яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз`ясненні рішення.

Аналіз заяви про роз`яснення постанови Верховного Суду від 04 березня 2020 року свідчить про те, що вона стосується роз`яснення мотивів ухваленої постанови Верховного Суду від 04 березня 2020 року....

Відповідно до листа Другого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області № 32927 від 06.11.2025р., на виконанні у відділу здійснюється виконавче провадження № 55314861 з примусового виконання виконавчого листа № 474/192/17 виданого 04.12.2017р. Врадіївським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради збитків у сумі 29 279 грн. 64 коп. завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою площею 301,2 м2 розташованої по вул. Г.Врадіївщини, 158. 06.12.2017р. відповідно до ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України Про виконавче провадження виконавцем відділу Назаренко Ю.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 55314861. Рішення виконане частково. За період виконання з боржника були стягнуті та перераховані наступні кошти: на виконання рішення (на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради) - 5 189 грн. 00 коп.; на сплату виконавчого збору - 1 525 грн. 20 коп.; на сплату витрат виконавчого провадження - 251 грн. 00 коп.

У вимозі виконавця № 37244 від 24.12.2025р. адресованій ОСОБА_2 зазначено про необхідність 22.01.2026р. о 10 год. 00 хв. бути присутнім при проведенні опису та арешту земельної ділянки № 4822355000:04:000:0041 площею 2,9098 га, яка належить боржнику на праві власності.

Встанови вказані обставини, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до ч.ч. 1-4, 7 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Частиною 1 ст. 368 та ч. 1 ст. 369 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час видання виконавчого листа від 04.12.2017р., передбачалося, що питання, пов`язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. Виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Закону України Про виконавче провадження.

Аналогічні норми містяться в ч.ч. 1 та 3 ст. 431 ЦПК України, в редакції, яка діє на час розгляду заяви.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження, в редакції, яка діяла на час видання виконавчого листа від 04.12.2017р., передбачалося, що у виконавчому документі зазначаються резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.

Аналогічні норми містяться в п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження, в редакції, яка діє на час розгляду заяви.

Частинами 1, 2 ст. 432 ЦПК України встановлено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відносяться ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; виконавчий лист виданий на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; виконавчий лист видано помилково, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц (провадження № 61-43447св18), від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20 (провадження № 61-10482ав21), від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001 (провадження № 61-1762ав22), 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).

Такі висновки викладені у Постанові Верховного суду від 05.06.2024р. у справі № 711/9608/15-ц.

Таким чином, законодавець чітко визначив обов`язковість виконання судових рішень, порядок видачі виконавчих документів та їх виконання.

Також законодавець чітко визначив випадки при існуванні яких, суд може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Отже, з огляду вказані вимоги чинного законодавства та наведеної релевантної судової практики Верховного Суду, при вирішенні питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд встановлює наявність чи відсутність підстав для визнання виконавчого документа, виданого на виконання рішення суду, яке набрала законної сили та, як наслідок, обов`язкового до виконання, таким, що не підлягає виконанню. Суд не має права перевіряти законність такого судового рішення та оцінювати мотиви його ухвалення.

Водночас, звертаючись до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заявниця не наводить жодних реально існуючих матеріально-правових чи процесуально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а фактично просить суд переглянути рішення судів першої, апеляційної і касаційної інстанції та надати оцінку їх обґрунтованості.

Щодо посилання заявниці на судову практику слід зазначити наступне.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Часинами 5 та 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на вищевикладене слушним є посилання заявниці на релевантну судову практику, а саме: висновки Верховного Суду викладені у постановах від 20.02.2019р. у справі № 2-4671/11, від 19.01.2023р. та 21.12.2023р. у справі № 824/2/22, від 24.06.2020р. у справі № 520/1466/14-ц, від 09.09.2021р. у справі № 824/67/20, від 09.06.2022р. у справі № 2-118/2001, від 09.02.2023 у справі № 824/85/21.

Водночас вказані висновки Верховного Суду не підтверджують обґрунтованість вимог заявниці, а навпаки свідчать, що зазначенні заявницею підстави не є тими підставами, що зумовлюють визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Посилання заявниці на висновки Верховного Суду викладенні у постановах від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17, від 04.12.2019р. у справі № 917/1739/17, від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17, не заслуговують на увагу, оскільки вказана судова практика не є релевантною щодо застосування ст. 432 ЦПК України, а стосується застосування приписів глав 82 та 83 ЦК України.

Ухвала Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2021р. у справі № 922/421/20 та ухвала Касаційного цивільного суду від 22.03.2023р. у справі № 753/12554/18, на які заявниця посилається у додаткових поясненнях відсутні в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Рішення Європейського суду з прав людини (справи Hornsby v. Greece, Burdov v. Russia, Romashov v. Ukraine, Shmalko v. Ukraine, Svitlana Naumenko v. Ukraine), на які посилається заявниця підтверджують обов`язковість виконання судових рішень, які набрали законної сили, та жодним чином не визначають можливість перегляду остаточних судових рішень.

Так, предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини справи Hornsby v. Greece (рішення від 19.09.1997р.) - зволікання адміністративних органів із вжиттям необхідних заходів для виконання двох рішень Верховного адміністративного суду.

Предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини справи Burdov v. Russia (рішення від 07.05.2002р.) - відмова у виплаті заявнику присуджених сум з огляду на відсутність відповідних коштів.

Предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини справи Romashov v. Ukraine (рішення від 27.07.2004р.) - присудження компенсації за тривале не виконання судового рішення.

Предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини справи Shmalko v. Ukraine (рішення від 20.07.2004р.) - невчасне виконання рішення суду.

Предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини справи Svitlana Naumenko v. Ukraine (рішення від 09.11.2004р.) - тривалість провадження у справі, несправедливість судового розгляду.

З сукупності вищевикладеного вбачається, що підстави на які посилається заявниця на обґрунтування вимоги про визнання виконавчого листа таким що не підлягає виконанню, не відносяться до матеріально-правових чи процесуально-правових, у розумінні норм чинного законодавства, заява в цілому є безпідставна та необґрунтована, а відтак не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 259-263, 432 ЦПК України, -

постановив:

В задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі № 474/192/17-ц за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Врадіївської селищної ради Миколаївської області до ОСОБА_2 , третя особи - ОСОБА_1 , про стягнення плати за фактичне використання земельної ділянки - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Врадіївський районний суд Миколаївської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст ухвали складений та підписаний 09 березня 2026 року.

Суддя Ф.Г. Сокол