Рішення № 134641189, 09.03.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/178/26

Провадження № 2-а/345/19/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.03.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі судді Миговича О.М. розглянувши в порядку письмового спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Шевченко Кирило Тарасович до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №3796 від 08.01.2026 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП,

в с т а н о в и в:

адвокат Шевченко К.Т., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить ухвалити рішення, та скасувати постанову № 3796 від 08.01.2026 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закрити на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строків передбачених ст. 38 КУпАП. Стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Свою заяву позивач мотивував тим, що 08.01.2026 була винесена постанова №3796 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відповідно до якої позивач ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень. Про факт винесення оскаржуваної постанови позивач дізнався 14.01.2026, коли невідома особа скинула на месенджер Вайбер оскаржувану постанову. Позивач зазначає, що не приймав участі у розгляді адміністративної справи щодо нього. Вказана ситуація поставила позивача ОСОБА_1 у дуже скрутне становище, адже сума штрафу є дуже великою для його сімейного бюджету, і до того, ж працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 порушено вимоги закону щодо порядку та процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Оскаржувана постанова не відповідає чинному законодавству, а відтак є незаконною та такою, що підлягає до обов`язкового скасування з наступних підстав: по-перше, ОСОБА_1 не був присутнім під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності, що є грубим порушенням його прав. По-друге, ч. 7 ст. 38 КУпАП передбачає, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених ст.ст. 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Оскільки, згідно фабули справи ОСОБА_1 повинен був повторно пройти ВЛК до 05.06.2025, то саме цей день є датою виявлення правопорушення. Проте, постанова про накладення адміністративного стягнення винесена 08.01.2026, тобто з порушенням вимог ч.9 ст.38 КУпАП.

Відтак, виносячи оскаржувану постанову, відповідач мав усвідомлювати, що порушує вимоги Закону щодо строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Враховуючи всі вищевказані обставини, очевидним є те, що ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за відсутності жодних підстав для такого, що зумовлює, в свою чергу, необхідність скасування оскаржуваної постанови.

Ухвалою суду від 26.01.2026 року відкрито спрощене провадження по справі без виклику сторін та запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву.

Відповідач 09.02.2026 направив на адресу суду пояснення по справі, які зводяться до того, що 08.01.2026 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 було розглянуто матеріали справи відповідно до яких встановлено, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, будучи непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у військовий час не пройшов ВЛК до 05.06.2025 року.

Постановляючи оскаржувану постанову, начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 діяв правомірно та y межах повноважень, y спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а оскаржувана постанова є обґрунтована, тобто прийнята з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Тому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку із їх безпідставністю, необґрунтованістю та відсутністю належних доказів.

Дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

Згідно із протоколом №1 про адміністративне правопорушення від 01.01.2026 громадянин ОСОБА_1 01.01.2026 року прибув у супроводі працівників поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 для складання протоколу про адміністративне правопорушення. При перевірці облікових даних було виявлено, що громадянин ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним під час дії в Україні особливого періоду порушив вимоги ЗУ №4235-ІХ п.2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» і абз. 4 ч.1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме будучи непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час не пройшов ВЛК до 05 червня 2025 року та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Від підпису відмовився. Однак надав пояснення, що не проходив ВЛК, тому що вважав, що має час це зробити до закінчення бронювання (а.с.26).

Відповідно до постанови №3796 від 08.01.2026 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 під час опрацювання матеріалів справи, а також шляхом перевірки даних через реєстр АГТС «Оберіг», та протоколу №10/2, складеному відповідальною особою ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено, що громадянин ОСОБА_1 будучи військовозобов`язаним під час дії в Україні особливого періоду порушив вимоги ЗУ №4235-ІХ п.2 Прикінцевих та перехідних, положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» і абз. 4 ч.1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме будучи непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у військовий час не пройшов ВЛК до 05 червня 2025 року та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП, у зв`язку з чим накладено на нього стягнення в розмірі 17 000 грн. (а.с.30-31).

На підставі Витягу з Картотеки спеціального військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , 05.05.2010 протоколом №12 визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час (а.с.27-28).

У витязі з мобільного застосунку «Резерв +», який надано ОСОБА_1 вказано, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час. При цьому присутня відмітка «Порушення правил військового обліку» не пройшов (відмовився від проходження ВЛК).

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини виникли внаслідок притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП внаслідок порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме не проходження повторного медичного огляду.

Як слідує з оскаржуваної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за не виконання ним вимог п. 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3621-ІХ від 21 березня 2024 року, а саме не проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби, та його дії кваліфіковані за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Відповідно до статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною 3 статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VІ, в Україні оголошено часткову мобілізацію, отже з того часу настав особливий період, який триває по теперішній час, оскільки рішення про демобілізацію, затвердженого Верховною Радою України (ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») не приймалось. Щодо факту запровадження особливого періоду в Україні з 18 березня 2014 року наголосив Верховний Суд України у постанові від 30 травня 2018 року в справі №521/12726/16-ц.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Отже як на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності (08.01.2026 року), так і в період не проходження повторного медичного огляду, зазначеного в постанові, діяв особливий період.

Адміністративна відповідальність за частиною третьою статті 210-1 КУпАП настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Тобто, диспозиція ст. 210-1 КУпАП є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року за №2232-XII зі змінами (надалі - Закон №2232-XII).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).

Згідно з абзацом 4 частини 1 ст. 22 Закон № 3543-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до абзацу 4 частини 10 статті 1 Закону №2232-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до пп. 4 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.

Отже, положеннями вищевказаних нормативно-правових актів встановлено обов`язок військовозобов`язаних громадян України проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби.

Законом України «Про внесенні змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 3621-ІХ від 21 березня 2024 року виключено таку підставу для зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX було встановлено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 04 лютого 2025 року) підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

15 лютого 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №4235-ІХ від 12 лютого 2025 року (далі за текстом Закон №4235-ІХ), яким внесені зміни до Закону №3621-IX та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду».

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2025 року № 519 внесенні зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 зі змінами, зокрема абзац другий пункту 69 викладено в такій редакції: «Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію».

Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що обов`язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби покладається на громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю). Вказані громадяни зобов`язані до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 05.05.2010 протоколом №12 визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у військовий час.

При цьому, станом на день винесення оскаржуваної постанови останньому виповнилося 36 років.

Отже, ОСОБА_1 будучи громадянином України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, який був визнаний обмежено придатними до військової служби у воєнний час, був зобов`язаний до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, самостійно ініціювавши проходження ВЛК шляхом звернення до ТЦК або звернення через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста.

Доказів того, що позивач самостійно звертався до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду в період до 05 червня 2025 року і пройшов медичний огляд до 05 червня 2025 року, суду не надано.

Суд наголошує, що з набранням чинності вище вказаним Законом обов`язок щодо повторного проходження медичного огляду у термін до 05 червня 2025 року покладено на позивача.

Окрім того п. 69 Постанови КМУ №560 від 16.05.2024 викладено в такій редакції: «Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію».

Щодо складання протоколу після спливу 3 місячного строку, визначеного ст.38 КУпАП, то слід зауважити, що відповідно до ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення в цій категорії справ може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Датою вчинення позивачем правопорушення є 06 червня 2025 року, коли минув визначений законом строк для виконання ним свого обов`язку у сфері законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Щодо виявлення вказаного правопорушення, то слід врахувати, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення, воно виявлене 01.01.2026, а вже 08.01.2026 відносно позивача винесена постанова.

Окрім того суд зазначає, що скоєне ОСОБА_1 правопорушення належить до триваючих.

Триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 804/401/17 та від 11.12.2018 у справі № 242/924/17.

З огляду на вказане відсутні підстави стверджувати щодо порушення строків притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Щодо доводів позивача, про те, що він не був присутнім під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності, що є грубим порушенням його прав.

Як вбачається із протоколу №1 про адміністративне правопорушення від 01.01.2026 громадянин ОСОБА_1 01.01.2026 року прибув у супроводі працівників поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Від підпису та отримання протоколу відмовився. При цьому ОСОБА_1 було роз`яснено його права та повідомлено дату та місце розгляду справи. З огляду на викладене позивачу було достеменно відомо про розгляд його справи (а.с.26).

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, суд вважає, що обов`язок відповідача доводити правомірність свого рішення у випадку заперечення проти позову, не позбавляє обов`язку позивача наводити докази в підтвердження своїх вимог.

Виходячи з встановлених обставин справи, суд вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів щодо поважності причини непроходження медичного огляду до 05.06.2025 року, що, як правильно зазначено відповідачем, є свідченням наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Підсумовуючи вищенаведене, з урахуванням встановлених у справі обставин та вищезазначених норм законодавства, суд вважає що постанова тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 №3796 від 08.01.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідно за ч.3 ст.210-1 КУпАП є правомірною та не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», Законом України від 21.03.2024 № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження постанови про адміністративне правопорушення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя