Ухвала суду № 134629765, 06.03.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

06 березня 2026 року Чернігів Справа № 620/294/26

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Непочатих В.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу під час проходження служби в органах внутрішніх справ грошового забезпечення, а саме в частині не нарахування та не виплати мені індексації грошового забезпечення за період з 20.07.2004 по 30.09.2010, щодо не нарахування і не виплати компенсації за невикористані відпустки та щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 20.07.2004 по 30.09.2010 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2003 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані щорічні чергові відпустки за 2005 рік - 30 діб, за 2006 рік - 30 діб, розраховану із грошового забезпечення із урахуванням індексації;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення із урахуванням індексації за кожний повний календарний рік служби.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 дану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, на усунення недоліків, шляхом подання до суду: 1) оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 1064,96 грн.; 2) заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для його поновлення та доказів поважності причин його пропуску.

На виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 позивачем подано до суду квитанцію про сплату судового збору на суму 1064,96 грн. та заяву про поновлення строку звернення до суду.

Заява мотивована тим, що частиною другою статті 233 КЗпП (у редакції від 16.06.2010, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тому вважає, строк для звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати (грошового забезпечення, складовою якого є також і індексація) не може бути пропущеним. Також позивач зазначає, що при звільненні йому не було надано письмового повідомлення про суми, які належали йому до виплати, тому про порушення законодавства про оплату праці стало відомо лише з листа Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України від 28.11.2025, який було отримано 10.12.2025.

За приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається з матеріалів, відповідно до архівного витягу з наказу УМВС України в Чернігівській області від 24.09.2010 № 206о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби з 30.09.2010 та була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП у редакції, яка діяла до 19.07.2022 та була чинною на час звільнення позивача із служби, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналіз наведених норм дає можливість дійти висновку, що до 18.07.2022 включно особа мала право на звернення до суду без обмеження будь-яким строком про стягнення належної йому заробітної плати, в інших питання проходження публічної служби застосовувався строк, визначений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, який дорівнює один місяць.

Для правильного вирішення питання щодо строку звернення до суду з цим позовом, необхідно встановити чи входить одноразова грошова допомога при звільненні до структури грошового забезпечення (заробітної плати) позивача.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Отже, аналіз наведеної норми дає можливість дійти беззаперечного висновку, що одноразова грошова допомога при звільненні є разовою виплатою, яка не входить до структури грошового забезпечення (заробітної плати).

Відтак, на цю виплату не поширюються приписи частини другої статті 233 КЗпП в редакції до 19.07.2022.

У разі незгоди з розміром виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні позивач мав право на звернення до суду з позовом щодо оскарження нарахованої виплати протягом одного місяця з моменту звільнення зі служби, тобто з 30.09.2010.

Тому, враховуючи, що позовна заява подана до суду лише 05.01.2025, позивачем пропущено встановлений законом строк для звернення до суду.

Суд не знаходить підстав для визнання вказаних позивачем причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, зважаючи на таке.

За приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Так, суд зазначає, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17.07.1997) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим ... Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...».

При цьому, дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

У справі «Пономарьов проти України» Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Суд не знаходить поважними посилання позивача на те, що про порушення своїх прав він дізнався тільки після надходження відповіді від Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України від 28.11.2025, оскільки отримання вказаної відповіді не впливає на переривання установленого процесуального строку та не спростовує обізнаність позивача про розмір його одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та можливе порушення його прав.

Суд звертає увагу, що звернення позивача через 15 років із заявою до МВС України від 28.10.2025 та отримання ним відповіді від 28.11.2025 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано суду доказів триваючої неможливості звернення ним до суду з відповідним позовом в межах строку звернення.

З огляду на зазначене, вказані позивачем в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними.

Положеннями пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Враховуючи, що позивачем пропущено строк звернення до суду без поважних причин, позовна заява, в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні та про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення із урахуванням індексації за кожний повний календарний рік служби, підлягає поверненню.

Одночасно суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі викладеного та керуючись статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні та про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення із урахуванням індексації за кожний повний календарний рік служби - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Василь НЕПОЧАТИХ