Постанова № 13462226, 04.01.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"04" січня 2011 р. № 2а- 11004/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Шляхова О.М.,

за участі секретаря Чмутової К.А.,

за участі представника позивача Радигін Є.С. (довіреність б/н від 01.07.2010р.);

за участі представника відповідача - Кізілов О.В. (довіреність № 18573/10/10 -18 від 15.11.2010р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Борн" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд визнати протиправним та скасувати (визнати не чинним) у повному обсязі податкове повідомлення рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000152320/3 від 26.08.2010 р. (до перегляду скарги у ДПАУ це було рішення № 0000152320/2 від 16.06.2010 р., до перегляду скарги у ДПА Харківської області це було рішення № 0000152320/1 від 12.05.2010 р., а до перегляду у ДПІ було рішення від 09.03.2010 р. № 0000152320/0) на загальну суму 1323019,50 грн.., визнати протиправним та скасувати (визнати не чинним) у повному обсязі податкове повідомлення рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000162320/3 від 26.08.2010 р. (до перегляду скарги у ДПАУ це було рішення № 0000162320/2 від 16.06.2010 р., до перегляду скарги у ДПА Харківської області це було рішення № 0000162320/1 від 12.05.2010 р., а до перегляду у ДПІ було рішення від 09.03.2010 р. № 0000162320/0) на загальну суму 1028946,00 грн., визнати протиправним та скасувати (визнати не чинним) у повному обсязі податкове повідомлення рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000402320/3 від 26.08.2010 р. (до перегляду скарги у ДПАУ це було рішення № 0000402320/2 від 28.07.2010 р., до перегляду скарги у ДПА Харківської області це було рішення № 0000402320/2 від 16.06.2010 р.) на загальну суму 31395,00 грн., визнати протиправним та скасувати (визнати не чинним) у повному обсязі податкове повідомлення рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000412320/3 від 26.08.2010 р. (до перегляду скарги у ДПАУ це було рішення № 0000412320/2 від 28.07.2010 р., до перегляду скарги у ДПА Харківської області це було рішення № 0000412320/2 від 16.06.2010 р.) на загальну суму 72609,00 грн. та покласти судові витрати на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарські операції по договорам, укладеним між ТОВ “Фірма “Борн” та ТОВ “Релан” (код ЄДРПОУ 34994894), ТОВ КБ “Сіріус” (код ЄДРПОУ 34014854), ТОВ “Ванекса” (код ЄДРПОУ 34602352), ТОВ “Межрегіональна маркетингова компанія” (код ЄДРПОУ 34429915), були без належних на то підстав визнані відповідачем нікчемними.

Безпідставно винесене податкове повідомлення-рішення № 0000402320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 31395,00 грн. у звязку з повторним нарахуванням за 1 квартал 2008 року податку на прибуток у розмірі 20930,00 грн., після того, як це було зроблено ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова на підставі акту перевірки № 955/232/31941284 від 23.02.2010 р. та включено до розрахунку повідомлення-рішення № 0000152320/3 від 26.08.2010 р. Також безпідставно увійшла до суми податкового повідомлення-рішення № 0000412320/3 від 26.08.2010 р. сума ПДВ за грудень 2008 році у розмірі 17100,00 грн., тому як відповідач в акті перевірки № 955/232/31941284 від 23.02.2010 р. (стор. 9,13,34,36,37) безпідставно встановив, що акту № б/н від 8.12.2008 р. на суму 102600,00 грн. (у т.ч. ПДВ 17100,00 грн.) складений до правочину укладеному між позивачем та ТОВ «Релан». Однак це не відповідає дійсності, тому як вище вказана сума відноситься до правочину укладеному між позивачем та ТОВ «Інвестпрофбізнес» (код 35992730). Без яких то підстав до суми податкового повідомлення-рішення № 0000162320/3 від 26.08.2010 р. увійшла сума ПДВ за лютий 2007 року у розмірі 1650,00 грн. по податковій накладній № 5 від 9.02.2007 р., тому як ця податкова накладна була включена позивачем у квітні 2008 року та взята відповідачем при розрахунку ПДВ за квітень 2008 року. Не відповідає діючим нормам права висновок відповідача зроблений у акті перевірки стосовно не правомірного включення позивачем до податкового кредиту у квітні 2008 року податкової накладної № 5 від 9.02.2007 р.

30.09.2010 р. відповідачем до суду було подане заперечення проти позову. Відповідно до якого відповідач вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства. У звязку з цим вважає позовні вимоги безпідставними та просить суд у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, зазначених у письмових запереченнях.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

На підставі направлення від 29.01.2010 року № 33, від 12.02.2010 року № 70 фахівцями Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова була проведена виїзна планова перевірка ТОВ «Фірма «Борн» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2006р. по 30.09.2009р. та валютного законодавства за період з 01.10.2006р. по 30.09.2009р.

09.03.2010 р. Державною податковою інспекцією у Червонозаводському районі м. Харкова були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000152320/0 та № 0000162320/0, якими визначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Борн» порушив п.п. 5.2.1. пункту 5.2. ст. 5 Закону України від 22.04.1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. із змінами та доповненнями «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а також п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України від 3.04.1997 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями „Про податок на додану вартість” та п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. із змінами та доповненнями «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень - рішень є акт перевірки № 955/232/31941284 від 23.02.2010 р. на підставі якого було нараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 694464,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 347232,0 грн., а також нараховане податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 882013,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 441005,50 грн.

Позивач не погодився з податковими повідомленнями рішеннями по донарахуванню податку на прибуток та податку на додану вартість. У звязку з чим подав до Державної податкової інспекції Червонозаводського району м. Харкова, у порядку апеляційного узгодження передбаченого п. 5.2. ст. 5 Закону № 2181, скарги на податкові повідомлення - рішення № 0000152320/0 та № 0000162320/0 від 9.03.2010 р. За результатами розгляду скарг Державною податковою інспекцією у Червонозаводському районі м. Харкова було винесене рішення № 6704/10/25-009 від 5.05.2010 р. на підставі якого керуючись п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. із змінами та доповненнями «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» було скасоване податкове повідомлення-рішення № 0000162320/0 від 9.03.2010 р. в частині суми у розмірі 12750,00 грн. податкового зобовязання з податку на додану вартість (основний платіж 8500,00 грн., штрафна (фінансова) санкція у розмірі 4250,00 грн.), а в іншій частині податкові повідомлення-рішення залишилися без змін.

Позивач не погодився з рішенням Державної податкової інспекції Червонозаводського району м. Харкова прийнятому за результатами розгляду скарги та подав повторні скарги до Державної податкової адміністрації у Харківській області. Державна податкова адміністрація у Харківській області розглянула скарги на податкові повідомлення-рішення та прийняла рішення за результатами розгляду повторних скарг № 2271/10/25-103 від 11.06.2010 р., на підставі якого вказала на той факт, що ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова при визначені відхилення валових витрат не врахувала валові витрати у 1 кварталі 2008 р. у сумі 83722,00 грн. Крім цього, при визначені розбіжностей між даними, задекларованими платником, та даними, виявленими при перевірці, податковою інспекцією не була врахована сума ПДВ, зайво віднесена до податкового кредиту ПДВ у грудні 2008 року за послуги, отримані від ТОВ «Релан» у сумі 48406,2 грн. Таким чином, на думку ДПА у Харківській області, ТОВ «Фірма «Борн» завищено податковий кредит та занижено податок на додану вартість на суму у розмірі 48406,00 грн. На підставі вищезазначеного, ДПА У Харківській області збільшила суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 31395,00 грн. (основний платіж 20930,00 грн. та штрафні санкції 10465,00 грн.), визначеному у податковому повідомлені-рішенні від 9.03.2010 р. № 0000152320/0 (від 12.05.2010 р. № 0000152320/1) та збільшила суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 72609,00 грн. (основний платіж 48406,00 грн. та штрафні санкції 24203,00 грн.), визначеному у податковому повідомлені-рішенні від 09.03.2010 р. № 0000162320/0 (від 12.05.2010 р. № 0000162320/1). За результатами прийнятого рішення ДПА Харківської області та ДПІ у Червонозаводському районі були винесені податкові повідомлення рішення: № 0000152320/2 від 16.06.2010 р. ( раніше було рішення від 12.05.2010 р. № 0000152320/1, а до перегляду у ДПІ було рішення від 09.03.2010 р. № 0000152320/0) на загальну суму 1323019,50 грн.; № 0000162320/2 від 16.05.2010 р. ( раніше було рішення № 0000162320/1 від 12.05.2010 р., а до перегляду у ДПІ було рішення від 09.03.2010 р. № 0000162320/0) на загальну суму 1028946,00 грн.; № 0000402320/2 від 16.06.2010 р. на загальну суму 31395,00 грн.; № 0000412320/2 від 16.06.2010 р. на загальну 72609,00 грн.

Позивач не погодився з податковими повідомленнями рішеннями № 0000402320/2 від 16.06.2010 р. на загальну суму 31395,00 грн. та № 0000412320/2 від 16.06.2010 р. на загальну 72609,00 грн. і оскаржив їх до ДПІ Червонозаводському району м. Харкова. ДПІ Червонозаводського району м. Харкова за результатами розгляду скарг прийняло рішення № 2814/10/25-103 від 23.07.2010 р. згідно якого залишило податкові повідомлення-рішення без змін, у звязку з чим надіслала позивачу нові податкові повідомлення-рішення: № 0000402320/2 від 28.07.2010 р. на загальну суму 31395,00 грн. (це раніше було рішення № 0000402320/2 від 16.06.2010 р.); № 0000412320/2 від 28.07.2010 р. на загальну 72609,00 грн. (це раніше було рішення № 0000412320/2 від 16.06.2010 р.).

Потім позивач не погодився зі всіма чотирма рішеннями ДПІ та звернувся у порядку апеляційного узгодження зі скаргою до Державної податкової адміністрації України. Державна податкова адміністрація України розглянула скарги і надіслала рішення позивачу за номером № 8206/6/25-0115 від 18.08.2010 р., згідно якого відмовила у задоволені надісланих скарг. Після чого позивач отримав від відповідача оновлені податкові повідомлення рішення від 26.08.2010 р.: № 0000152320/3 на загальну суму 1323019,50 грн.; № 0000162320/3 на загальну суму 1028946,00 грн.; № 0000402320/3 на загальну суму 31395,00 грн.; № 0000412320/3 на загальну суму 72609,00 грн.

За результатами перевірки встановлені порушення: ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинам, здійснених ТОВ “Фірма “Борн” з контрагентами та п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, п. 4.1. ст. 4, п.п. 11.3.1, п. 11.3 ст. 11, п.п. 5.2.1, п. 5.2., п.5.1. ст. 5 Закону України від 22.04.1997 р. № 283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”.

В акті та запереченнях на адміністративний позов відповідач вказував на факти, які є підтвердженням порушення вище вказаних норм права.

Так обґрунтовуючи свою позицію відносно нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ “Релан” (код ЄДРПОУ 34994894) відповідач вказував на те, що податковою інспекцією за місцем розташування ТОВ “Релан” не визнані декларації, які він подавав упродовж 2008 року і на цій підставі дані цих декларацій не були внесені до баз даних податкової інспекції, тобто отримані декларації ставилися “до відома”, також зазначив, що у відповідності до даних податкової інспекції ТОВ “Релан” не перебувало за своєю юридичною адресою, про що складений акт від 29.01.2009 р. Вказував на той факт, що у деклараціях, які подані до ДПІ у Приморському районі м. Одеса за листопад 2008 року, керівником підприємства значиться громадянин ОСОБА_3, який у відповідності до наданих їм пояснень вказує на те, що не здійснював фінансово-господарської діяльності від ТОВ “Релан”, не підписував жодних документів діяльності підприємства, не укладав угоди від імені підприємства, не мав печатки та кутового штампу. До того ж, як вказував відповідач згідно з наданою податковою звітністю за другий та третій квартал 2008 року у ТОВ “Релан” відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності у перевіряємому періоді, тому як відсутні трудові ресурси, необхідні основні фонди та обладнання для виконання укладених угод за цей період, тобто це на думку відповідача є підставою для визнання угод з замовниками, у тому числі з ТОВ “Фірма “Борн”, нікчемними.

Суд з цього приводу зазначає наступне.

Так, між позивачем та ТОВ “Релан” був укладений договір б/н від 1.12.2008 р., у відповідності до якого ТОВ “Релан” зобов'язалось надати спеціалістів для виконання ремонтних та електромонтажних робіт, а також виконати підрядні роботи. У відповідності до наданих до суду копій актів ТОВ “Релан” виконало умови договору за що отримало повну оплату. Також, ТОВ “Релан” надало позивачу податкові накладні на усю суму виконаних робіт.

У відповідності до ст.ст. 1,4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р., із змінами та доповненнями, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Така ж правова позиція закріплена у п. 10.1. ст. 10 ЗУ “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 3.04.1997 р. та п. 16.1. ст. 16 ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків. Тому не можуть бути взяті до уваги посилання відповідача на той факт, що податковою інспекцією, в яку надає звітність ТОВ «Релан», не визнаються (беруться «до відома») декларації, які підприємство подавало впродовж 2008 року. Законодавством не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ та по включенню до складу валових витрат сум по роботах, послугах отриманих від виконавця (підрядника), податкова декларація якого не визнана податковою звітністю, за умови, що такий виконавець (підрядник) зареєстрований платником податку на додану вартість. За наявності належним чином оформлених податкових накладних, первинних документів. Та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Однак відповідач не заперечує, що всі податкові накладні та первинні документи оформлені належним чином, не надав суду доказів, які б підтверджували відсутність фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). У свою чергу позивач вказав у своєму позові для яких замовників залучалися спеціалісти та виконувалися супідрядні роботи, надав докази в підтвердження цього.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» місцем знаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. У відповідності до п. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15. 05. 2003 року №755-ІV зазначено, що підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не повязано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Відповідно до п.3.5 наказу ДПА України №80 «Про затвердження Порядку обліку платників податків, зборів (обовязкових платежів)» місцем обліку платників податків є відповідний орган державної податкової служби за зареєстрованим місцезнаходженням юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) чи зареєстрованим місцем проживання (здійснення діяльності) самозайнятої особи, якщо інше не передбачене цим Порядком.

Згідно із п. 11 зазначеного Порядку працівниками органів ДПС здійснюються перевірки місцезнаходження (місця проживання) платника податків. За наслідками перевірки складається акт перевірки місцезнаходження платника податків. Якщо встановлена відсутність платника податків за його місцезнаходженням, то проводиться робота із зясування фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, відповідальних та афілійованих осіб.

Якщо підрозділами податкової міліції підтверджено відсутність за місцезнаходженням юридичної особи, яка включена до Єдиного державного реєстру, то підрозділи з обліку платників податків до відповідного державного реєстратора (органу державної реєстрації) надсилають повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою N 18-ОПП. Копія такого повідомлення підшивається до реєстраційної частини облікової справи платника податків. Про направлення такого повідомлення вноситься запис до журналу обліку повідомлень про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою N 19-ОПП. У подальшому такий запис може служити підставою для припинення юридичної особи за постановою суду.

Виходячи з цього посилання відповідача у запереченнях на адміністративний позов на той факт, що ТОВ «Релан» не знаходиться за юридичною адресою, що на його думку підтверджує акт від 29.01.2009. р., ніяким чином не впливає на права та обовязки між позивачем та ТОВ «Релан», це не може бути взято судом у якості доказу, який підтверджує нереальність господарських операцій по договору б/н від 1.12.2008 р., такий акт, якщо він існує, тому як до суду його так і не надано, у відповідності до вищенаведених норм права є підставою для проведення роботи із зясування фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, відповідальних та афілійованих осіб.

Посилання відповідача на той факт, що договір від 01.12.2008 р. підписаний особою повноваження якої невідомі та на пояснення ОСОБА_3, який будучи зареєстрованим директором ТОВ «Релан» начебто не підписував жодних документів діяльності підприємства не може бути прийнято судом. З яких таких причин відповідач вважає, що усе що вказано у поясненнях ОСОБА_3 є доведеними обставинами та може бути узяте судом, як неспростовний доказ.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. На цей час немає рішення суду на підставі якого договір б/н від 01.12.2008 р. визнаний не дійсним в частині або повністю; не надано до суду заперечень з боку ТОВ «Релан» відносно повноважень особи, яка підписала договір б/н від 01.12.2008 р.; документи надані до суду свідчать, що в момент вчинення правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства, сторони вчинили дії спрямовані на виконання договору, а спільні дії сторін були направлені на набуття тих прав та обов'язків, які випливають з договору. Також до суду в підтвердження повноважень ОСОБА_5, який підписав договір б/н від 1.12.2008 р., була надана довіреність підписана директором ТОВ «Релан» ОСОБА_3 згідно якої ОСОБА_5 у період з 01.11.2008 р. по 31.12.2009 р. мав право підписувати договори, акти, податкові накладні від імені ТОВ «Релан».

Твердження відповідача відносно того, що дані податкової звітності ТОВ «Релан» свідчать про відсутність на підприємстві управлінського або технічного персоналу, основних засобів, транспортних засобів, тобто необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, то вони не можуть прийняті судом з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. ст. 6, 67 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Чинним законодавством України не передбачено, що на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обовязок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до ст.ст. 19,58 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Згідно з Інформаційним листом ВАСУ № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 р. «Про проблемні питання застосування законодавства по справах за участю органів державної податкової служби» відповідальною за сплату податків до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Тобто позивач при укладанні договору з ТОВ «Релан» не повинен був встановлювати, чи є у підрядника необхідний управлінський або технічний персонал, основні засоби, транспортні засоби та інше необхідне для виконання договору. Крім цього у відповідності до наданих до суду документів ТОВ “Релан” мало ліцензію серії АВ № 357156 від 3.08.2007 р. на будівельну діяльність строком дії до 3.08.2012 р., що у відповідності до ліцензійних вимог затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 112/182 від 13.09.2001 р. передбачає наявність у підприємства, яке має ліцензію на виконання будівельних робіт організаційної структури, кваліфікаційних спеціалістів, обладнання та усього іншого необхідного для виконання робіт вказаних у ліцензії.

Стосовно посилань відповідача у запереченнях на адміністративний позов на форми № 1 ДФ за другий та третій квартал 2008 р. у якості доказів факту відсутності працівників у ТОВ «Релан» у період виконання робіт та послуг по договору б/н від 1.12.2008 р., то надані до суду форми взагалі ні чого не доводять по даній справі, тому як період у який здійснювалися господарські операції по договору б/н від 1.12.2008 р. припадає на четвертий квартал 2008 р.

Інших доказів в підтвердження своєї позиції по справі стосовно ТОВ “Релан” відповідач не надав.

Відповідач обґрунтовуючи свою позицію відносно нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ КБ “Сіріус” (код ЄДРПОУ 34014854) вказував на те, що основною причиною нереальності угод є відсутність у актах виконаних робіт та податкових накладних посилань на об'єкти де виконувалися роботи.

Судом встановлено, що між ТОВ КБ “Сіріус” та позивачем був укладений договір № 1-04/06 від 20.04.2006 р. та зміни до договору у відповідності до яких ТОВ КБ “Сіріус” зобов'язалось надати спеціалістів для виконання підрядних робіт. У відповідності до наданих до суду актів та кошторисів ТОВ КБ “Сіріус” виконало умови договору за що з ним повністю розрахувалися. Згідно виконаних робіт контрагент надав позивачу податкові накладні.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обовязкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані до суду позивачем первинні документи по господарським операціям здійсненим по договору з ТОВ КБ «Сіріус» відповідають вище зазначеним вимогам закону та домовленості сторін, до того ж в них є посилання на обєкти де виконувалися роботи за участю притягнених спеціалістів від ТОВ КБ «Сіріус». Відповідно додаткам вказаних у таблиці № 1 виконання робіт на вказаних обєктах підтверджується відповідними документами (договорами, актами, кошторисами). Податкові накладні надані позивачем до суду оформлені згідно до п.п. 7.2.1 п. 7 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість”, належність оформлення податкових накладних не оспорювалась відповідачем. Виходячи з цього висновки зроблені відповідачем у акті перевірки № 955/232/31941284 від 23.02.2010 р. стосовно правовідносин між позивачем та ТОВ КБ “Сіріус” спростовуються наданими позивачем до суду документами.

Розглядаючи правовідносини, які склалися між позивачем та ТОВ “Ванесса” (код ЄДРПОУ 34602352), ТОВ “Межрегіональна маркетингова компанія” (код ЄДРПОУ 34429915) слід вказати наступне. Так виходячи з акту перевірки № 955/232/31941284 від 23.02.2010 р. відповідач в обґрунтування своєї позиції вказує на те, що згідно даних відповідача на підприємствах лічиться тільки по одному директору, у актах виконаних робіт, податкових накладних відсутні посилання на об'єкти де виконувалися роботи.

Як вже вище зазначалося судом, чинним законодавством України не передбачено, що на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обовязок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства. Тобто позивач при укладені договорів з ТОВ “Ванесса” та ТОВ “Межрегіональна маркетингова компанія” не повинен був встановлювати, чи є у підрядника необхідний управлінський або технічний персонал необхідний для виконання договору. Відсутні докази, які б підтверджували відсутність персоналу на вище вказаних підприємствах, посилання відповідача на дані податкових інспекцій у яких обслуговуються ці контрагенти ні чим не підтверджені, доказів до суду не надано. Також суд зазначає, що відсутність даних про персонал у звітності, яка надається до податкової інспекції контрагентами служить підставою для індивідуальної відповідальності цих підприємств за не надання правдивої інформації. Надані первинні документи відповідають ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Податкові накладні надані позивачем до суду по контрагентам ТОВ “Ванесса” та ТОВ “Межрегіональна маркетингова компанія” оформлені у відповідності до п.п. 7.2.1 п. 7 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість”, належність оформлення податкових накладних не оспорювалась відповідачем. Згідно додатків вказаних у таблиці № 1 виконання робіт за участю притягнених спеціалістів на вказаних у первинних документах обєктах підтверджується відповідними документами (договорами, актами, кошторисами). Тобто висновки зроблені відповідачем у акті перевірки № 955/232/31941284 від 23.02.2010 р. стосовно правовідносин між позивачем та контрагентам ТОВ “Ванесса”, ТОВ “Межрегіональна маркетингова компанія” спростовуються наданими позивачем до суду документами.

Згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 3.04.1997 р., податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 3.04.1997 р., податкові накладні видаються платнику податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 3.04.1997 р., не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з п. 6.2. Наказу Державної податкової адміністрації України № 165 від 30 травня 1997 року, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Згідно до п.п. 5.1., п. 5.2. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.12.1994 р., валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахування обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 ст. 5 «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно до п.п. 11.2.1., п. 11.2. ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день її видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Згідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24.06.1995 р. № 88 усі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксуються та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Як вбачається з матеріалів справи, всі суми податкового кредиту та валових витрат, які оспорюються відповідачем, по кожному з вище наведених контрагентів підтверджені відповідними податковими накладними та первинними документами наданими до суду. В свою чергу податкові накладні складені на підставі договорів, актів виконаних робіт, кошторисів, банківських виписок, актів прийому-передачі, що маються у матеріалах справи. Первинні документи складені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідачем обґрунтовано вказано, що наявність податкових накладних та первинних документів, які підтверджують податковий кредит та валові витрати, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат, а відповідач, приймаючи податкові повідомлення рішення, що є предметом оскарження по даній справі, виходив в тому числі з того, що позивач роботи та послуги не отримував і ці операції були фіктивними.

Зазначені відповідачем факти та надані до суду докази в підтвердження не реальності господарських операцій по господарським операціям між контрагентам та позивача не прийняті судом у відповідності до вище наведеного. Інших доказів відповідач до суду не надав.

У свою чергу позивач надав документальне обґрунтування фактичного здійснення операцій по правочинам укладеним з контрагентами, а саме договори з замовниками, акти виконаних робіт, банківські виписки, акти прийому-передачі та інше.

Крім того, в акті перевірки вказано, що всі виконавці, щодо яких відповідачем оспорюється право позивача на податковий кредит та валові витрати на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані в податкових органах, мають статус платників ПДВ, свідоцтва платників ПДВ не анульовані, первинні документи відповідають вимогам законодавства, належних доказів що спростовують ці обставини відповідачем не надано.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобовязання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він, як суб'єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Суд зазначає, що позивачем належним чином оформила договірні правовідносини, на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.

З наданих до суду документів встановлено, що позивач в подальшому використав у своїй господарській діяльності придбані у контрагентів послуги та виконані роботи.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Провочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння норм тощо.

При цьому, акт перевірки не тільки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, а навіть не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання договорів, укладених позивачем з контрагентами, відсутні.

Відповідно до ст. 19 конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підстав, в межах та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд також дійшов висновку, що порушення наведених норм права та з перевищенням повноважень, передбачених ст. 10, 11 Закону України від 4.12.90 р. № 509 “Про державну податкову службу в Україні”, в акті перевірки визначено нікчемність правочинів, вчених між позивачем та його контрагентами.

Окремо слід зупинитися на податкових повідомленнях-рішеннях № 0000402320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 31395,00 грн.; № 0000412320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 72609,00 грн. Так підставою винесення цих рішень у відповідності до наданих до суду матеріалів справи було рішення ДПА у Харківської області № 2271/10/25-103 від 11.06.2010 р. за результатами оскарження позивачем у адміністративному порядку податкових повідомлень-рішень № 0000152320/1 від 12.05.2010 р. на загальну суму 1323019,50 грн.; № 0000162320/1 від 12.05.2010 р. на загальну суму 1028946,00 грн. В обґрунтування винесення податкового повідомлення-рішення № 0000402320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 31395,00 грн. (донараховано податку на прибуток у розмірі 20930,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 10465,00 грн.) ДПА у Харківської області послалася на той факт, що ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова зробила помилку при винесені податкового повідомлення-рішення № 0000152320/1 від 12.05.2010 р. на загальну суму 1323019,50 грн. та забула виключити з бази оподаткування валові витрати проведені позивачем у податковому обліку за 1 квартал 2008 року у розмірі 83722,00 грн. Однак при проведені розрахунку суми податку на прибуток визначеному у податковому повідомленні-рішенні № 0000152320/1 від 12.05.2010 р. та вказаному у акті перевірки виходить, що таке додаткове нарахування податку на прибуток та штрафних санкцій зроблене на підставі рішення ДПА у Харківської області № 2271/10/25-103 від 11.06.2010 р. є без підставним, тому як ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова при розрахунку суми за податковим повідомленням-рішенням № 0000152320/1 від 12.05.2010 р. вже врахувала суму валових витрат за 1 квартал 2008 року у розмірі 83722,00 грн. Це також підтверджують надана до суду відповідачем разом з запереченнями таблиця розрахунку податку на прибуток. Тобто винесене відповідачем податкове повідомлення-рішеннях № 0000402320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 31395,00 грн. є таким, яке винесено без належних на то підстав. У свою чергу в обґрунтування винесення податкового повідомлення-рішення № 0000412320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 72609,00 грн. (донараховано податку на додану вартість на суму 48406,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 24203,00 грн.) ДПА у Харківської області послалася на той факт, що ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова не врахувала суму ПДВ зайво віднесену до податкового кредиту ПДВ у грудні 2008 року за послуги, отримані від ТОВ «Релан» у сумі 48406, 2 грн. Однак у відповідності до наданих до суду позивачем документів, що не зміг спростувати відповідач у суді, загальний фінансовий результат по правочину між позивачем та ТОВ «Релан» склав суму у розмірі 187837,20 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 31306,2 грн. Тобто винесене податкове повідомлення-рішення № 0000412320/3 від 26.08.2010 р. в частині 17100 грн. основного платежу та 8550,00 грн. штрафних санкцій нараховане відповідачем безпідставно.

Суд також погоджується з позицією позивача у частині включення до податкового кредиту податкової накладної № 5 від 9.02.2007 р. на суму у розмірі 1650,00 грн. в квітні 2008 року, у звязку з її отриманням від ТОВ КБ «Сіріус» 2 квітня 2008 року з огляду на наступне.

Згідно з п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (на далі по тексту Закон) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.5.1 ст. 7 зазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Проаналізувавши зазначені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до положень п.п. 7.5.1. ст. 7 Закону датою виникнення права позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних. При цьому, якщо на дату виникнення права на податковий кредит, позивач не скористався реалізацією свого права на отримання податкового кредиту він це право не втрачає. Тобто, позивач має право самостійно приймати рішення щодо реалізації свого права на податковий кредит у майбутніх періодах.

Враховуючи вищевикладене, позивачем сума ПДВ включена до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним, оскільки право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної єдиного документа первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Борн" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним задовольнити у повному обсязі.

Визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000152320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 1323019,50 грн.., № 0000162320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 1028946,00 грн., № 0000402320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 31395,00 грн., № 0000412320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 72609,00 грн.

Стягнути з Держбюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Борн" суму державного мита в розмірі 13,60 (тринадцять гривень шістдесят копійок).

Постанова може бути оскаржена.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 06 січня 2011 року.

Суддя Шляхова О.М.