Постанова № 13462051, 19.01.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-8263/10/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2011 року. м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Дудка С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Кілійського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення 4542 гривень 51 копійки, суд -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Кілійського районного центру зайнятості до ОСОБА_1, в якому позивач просить стягнути з ОСОБА_1 незаконно отриману (обманним шляхом) допомогу по безробіттю у сумі 4542,51 гривень (чотири тисячі пятсот сорок дві гривні 51 копійки) на розрахунковий рахунок 37172304900234, УДК в Одеській області, код 828011, код ЄДРПОУ 20991760, Кілійське відділення ФСС по безробіттю.

В своєму позові позивач зазначив, що 19.02.2009 року відповідачці було надано статус безробітної згідно з п.3 ст. 22, п.1 ст. 23 Закону України «Про загальнообовязкове державне страхування на випадок безробіття». У ході розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення позивачем було виявлено, що в період перебування на обліку у Кілійському районному центрі зайнятості та отримання матеріального забезпечення ОСОБА_1 надавала послугу ПАТ КБ «Приватбанк»та отримали кошти у 2 кварталі 2009 року, чим порушила п. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне страхування на випадок безробіття», та на підставі п. 3 цієї статті сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обовязків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідачка надала до суду заперечення (а.с. 21-24), в яких зазначила, що у трудових відносинах з ПАТ КБ «Приватбанк»вона не знаходилась, а сплачені банком кошти не є заробітною платою і не можуть вважатися оплатою за виконані нею обовязкові послуги. Позивачкою було укладено договір з ПАТ КБ «Приватбанк»про банківське обслуговування, в рамках якого усім своїм клієнтам банк публічно запропонував виплати за залучення нових клієнтів банку. Правила видачі такої виплати є частиною умов надання банківських послуг, та не можуть класифікуватися як трудовий договір або інший договір цивільно-правового характеру, предметом якого було б надання банку обовязкової трудової функції чи надання послуги за зобовязанням та який би міг визначитись як обставина, що впливає на умови виплати допомоги по безробіттю. У ст. 31 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»надається вичерпний перелік підстав припинення, відкладення виплат матеріального забезпечення на випадок безробіття та скорочення їх тривалості, до якого не входить надання виплат за договором банківського обслуговування. Також відповідачка зазначила про незаконність проведення розслідування страхового випадку відносно неї оскільки положення пп.2 п.26 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI, якими були внесені зміни до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»щодо можливості проведення державною службою зайнятості розслідувань страхових випадків, були визнанні неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008. Відповідачка також акцентувала увагу суду на тому, що не приховує отримані виплати, що підтверджується сплатою відповідних податків і зборів, а відповідно до вимог Закону України «Про зайнятість населення»вона повністю відповідає категорії безробітної особи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідачки проти адміністративного позову заперечував, посилаючись при цьому на доводи та обґрунтування, викладені в наданому суду запереченні.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши доводи адміністративного позову, матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

Кілійським районним центром зайнятості було проведено розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»застрахованої особи ОСОБА_1, за результатами якого складено акт від 09.08.2010 року № 476 (а.с. 5)

У вказаному акті визначено, що згідно з даними, отриманими з Державної податкової адміністрації, ОСОБА_1 було отримано кошти за залучення нових клієнтів ПАТ КБ «Приватбанк»у 2-му кварталі 2009 року, про що не було повідомлено Кілійський районний центр зайнятості відповідно до п. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». У висновках акту зазначено, що відповідно до п. 3 ст. 36 вказаного Закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обовязків та зловживання ними стягується з цієї особи з моменту виникнення цих обставин, тому ОСОБА_1 має повернути незаконно отриману допомогу по безробіттю за період з 19.02.2009 року по 05.12.2009 року у сумі 4542 грн. 51 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення»працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи визнаються безробітними. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 цього Закону у разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Згідно з персональною карткою НОМЕР_1 (а.с. 8), а також, виходячи з пояснень сторін, 12.02.2009 року відповідачка ОСОБА_1 звернулась до Кілійського районного центру зайнятості з метою працевлаштування.

19.02.2009 року відповідачкою була складена заява про надання їй статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»та «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яке згідно з резолюцією директора центру зайнятості було погоджене 19.02.2009 року (а.с. 9).

Таким чином, з 19.02.2009 року ОСОБА_1 набула статусу безробітного.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 22 цього Закону застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Згідно з ч. 3 цієї статті допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Відповідно до відомостей, викладених у довідці Кілійського районного центру зайнятості від 06.08.2010 року № 15120157, відповідачка отримувала матеріальну допомогу з травня 2009 року у загальній сумі 4542 грн. 51 коп. (а.с. 6).

З пояснень сторін було встановлено, що позивачкою укладався договір банківського обслуговування з ПАТ КБ «Приватбанк». Зазначене підтверджується також листом керівника напрямку операційно-правової роботи ПАТ КБ «Приватбанк»від 19.08.2010 року № 30.1.0.0./2-100901/1613 (а.с. 25-26). У межах зазначеного договору відповідачці як одному з клієнтів банку запропоновано взяти участь у залученні нових клієнтів банку за винагороду.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

14.12.2010 року ухвалою суду у судовому засіданні було зобовязано позивача надати додаткові докази, а саме: докази на підтвердження відносин відповідачки з ПАТ КБ «Приватбанк», докази на підтвердження укладення договору відповідачки з ПАТ КБ «Приватбанк»та докази на підтвердження отримання виплат відповідачкою від ПАТ КБ «Приватбанк», однак, представник позивача зазначив про неможливість надання витребуваних доказів.

Згідно з ч. 6 ст. 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 36 цього Закону передбачено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 1 ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Такі умови, окрім ст. 22 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», визначені також у ст. 31 зазначеного Закону, якою встановлені підстави припинення, відкладення виплат матеріального забезпечення на випадок безробіття та скорочення їх тривалості.

Так, частиною 1 зазначеної статті передбачено що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: 1) працевлаштування безробітного; 2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; 3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва; 4) проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; 5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу; 6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування; 7) призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку; 8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості; 9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості; 11) зміни місця проживання;12) закінчення строку їх виплати; 13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів; 14) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності); 15) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; 16) смерті безробітного.

Відповідно до ч 5 ст. 31 Закону тривалість виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації скорочується на строк до 90 календарних днів у разі: 1) звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін (на 90 календарних днів); 2) звільнення з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України (на 90 календарних днів); 3) приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу (у тому числі за межами України) або здійснення іншої діяльності за винагороду в період одержання допомоги по безробіттю; 4) порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного, а також недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню; 5) перереєстрації безробітного, який був знятий з обліку за невідвідування державної служби зайнятості більше 30 календарних днів без поважних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню; 6) припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості.

Однак, настання жодного з перелічених випадків відносно ОСОБА_1 а також невиконання нею обовязків, передбачених Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», всупереч вимогам ст. 71 КАС України не доведено позивачем належним чином, у звязку з чим безпідставними є посилання позивача на те, що з боку відповідачки було припущено порушення, за яке відповідно до абзацу 1 ч. 3 с т. 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»з неї повинно бути стягнуто 4542,51 гривень виплаченого їй матеріального забезпечення.

Крім того, відповідно до диспозиції цієї норми, навіть у разі настання обставин, що можуть вплинути на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг, про які особа не повідомила у відповідності з абзацом 1 ч. 2 ст. 36 цього Закону, сума виплаченого забезпечення стягується з такої особи з моменту виникнення відповідних обставин. Натомість, позивач, не зазначивши в своєму акті перевірки моменту виникнення таких обставин відносно відповідачки, безпідставно встановив необхідність стягнення таких виплат з відповідачки безпосередньо з моменту, коли вона почала отримувати матеріальне забезпечення у випадку безробіття.

Умовою, за якої згідно з зазначеною нормою права можливе стягнення виплат на матеріальне забезпечення у випадку безробіття, є наявність умислу у діях особи, якій такі виплати проводились, однак, позивачем цей факт не доведений.

Пункт 5 частини 2 ст.12 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»був викладений у новій редакції, згідно з яким виконавча дирекція Фонду та її робочі органи контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду. Розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних Пенсійного фонду України та Державної податкової адміністрації України, а в разі необхідності - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 ці положення визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи факт визнання неконституційними положення Закону щодо можливості виконавчої дирекції Фонду проводити розслідування страхових випадків, суд вважає, що відповідне розслідування відносно відповідачки було вчинено позивачем з перевищенням встановлених чинними законодавством повноважень.

Крім того, п. 3 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 року № 60/62, встановлено, що перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (далі - центри зайнятості) у разі, коли:

подані застрахованою особою документи дають їй право на одержання допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;

особа, яка одержує допомогу по безробіттю та не може бути працевлаштована у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи, виявила бажання отримати залишок належної їй допомоги по безробіттю одноразово для організації підприємницької діяльності;

центром зайнятості розглядається питання про направлення особи, яка має вищу освіту і перебуває на обліку як безробітна, на перепідготовку для отримання другої вищої освіти за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд);

під час перебування особи на обліку як безробітної до центру зайнятості надійшла інформація від державних органів, підприємств, установ, організацій чи громадян про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітній особі, яка відрізняється від поданих нею відомостей, або така інформація розміщена в засобах масової інформації.

Рішення щодо проведення перевірки приймається керівником центру зайнятості.

Відповідно до п. 7 Порядку рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.

Однак, позивачем не надані до суду докази, які б підтверджували наявність правових підстав для проведення розслідування страхового випадку, факт прийняття рішення керівником центру зайнятості про необхідність проведення відповідної перевірки, а також прийняття наказу про повернення коштів та його надіслання відповідачці. В свою чергу, саме наказ про повернення коштів є підставою для стягнення незаконно отриманих коштів, у разі його невиконання у добровільному порядку.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно зі ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі встановленого, суд вважає, вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Кілійського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення 4542,51 (чотирьох тисяч пятсот сорока двох гривень, пятдесят однієї копійки) гривень відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 19.01.2011 року.

Суддя /підпис/ С.М.Корой

Повний текст постанови складений 19 січня 2011 року .

/