Постанова № 134619083, 05.03.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/5669/25

Провадження №3/461/4/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2026 року суддя Галицького районного суду м. Львова Мироненко Л. Д.,

при секретарі судового засідання Курилюк А.І,.,

за участі:

особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

представника Галича П.О.,

розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст. 130 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

06.07.2025 року о 22 год. 39 хв. у м. Львів на вул. Стуса, 57, водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом BMW 535D у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується приладом Drager Alcotest 6820 з результатом тестування 0,33 проміле.

ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення заперечив повністю. Зазначив, що дійсно «заїхав під знак» чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП. Вказав, що погодився з фактом порушення ПДР України та надав поліцейським свої документи для складення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. В процесі оформлення документів, один з поліцейських запитав у нього чи не вживав він алкогольних напоїв, на що він спершу відповів, що не вживав. В подальшому дійсно повідомив, що вживав пиво, однак це було давно, а тому він був переконаний, що прилад Drager не зафіксує факт перебування у стані алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 наголосив, що під тиском поліцейських, він формально погодився з показником приладу Drager, однак йому не було роз`яснено його право пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння у медичному закладі. Також повідомив, що під час складання протоколу, він запитав у поліцейських про наслідки вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та після їх роз`яснення, заявив вимогу пройти огляд у медичному закладі. Проте, таку вимогу працівниками поліції було проігноровано. Також зазначив, що поліцейськими йому не було надано примірника акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів.

Представник ОСОБА_1 адвокат Галич П.О. подав до суду письмові заперечення, у яких просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Зазначив, що на переконання сторони захисту, матеріали справи не містять жодного належного, допустимого та достовірного доказу винуватості ОСОБА_1 3 долучених відеозаписів до матеріалів справи вбачається, що інспектор 1 взводу 4 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області старший лейтенант поліції Троць Роман Васильович фізично не складав протокол про адміністративне правопорушення та не роздруковував його. Натомість, зафіксовано як невідома особа у поліцейській формі вніс у протокол про адміністративне правопорушення відомості від імені поліцейського Троця Р.В., як особи, яка його складала. Зазначив, що огляд ОСОБА_1 поліцейським Троць Р.В. (від імені якого складено протокол про адміністративне правопорушення) не проводився. Всупереч вимогам законодавства, такий огляд фактично був проведений невідомою особою у поліцейській формі, яка не назвала свого прізвища, ім`я, посади, спеціального звання, тощо.

Також зазначив, що в матеріалах справи наявне складене поліцейським Троць Р.В. направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння до медичного закладу. Водночас, висновку лікаря за результатами такого направлення матеріали справи не містять. Крім того, з відеозаписів з нагрудних камер поліцейських вбачається, що поліцейський Троць Р.В. фактично ОСОБА_1 на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння до медичного закладу не скеровував та не доставляв.

Крім того, наголосив, що згідно з протоколом стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , підтверджується приладом Drager Alcotest 6820, однак в матеріалах справи відсутня роздруківка з вказаного пристрою. Натомість у матеріалах справи наявна роздруківка приладу Drager Alcotest 6810. При цьому, з вказаної роздруківки вбачається, що огляд на стан сп`яніння проводився стосовно ОСОБА_2 . В подальшому, до зазначеного документа внесено виправлення та зазначено по батькові « ОСОБА_3 ». Аналогічні виправлення були внесені і до Акта огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів.

Захисник зазначив, що до матеріалів справи долучено копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5160122 від 06.07.2025 року, винесена поліцейським Троць Р.В, відносно особи ОСОБА_2 . Оскільки особою, яка притягується до адміністративної відповідальності у вказаній справі є ОСОБА_1 , то копія вищезазначеної постанови не може бути доказом винуватості останнього, оскільки винесена стосовно іншої особи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників справи, суд прийшов до переконання про відсутність підстав для закриття провадження по справі та про необхідність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, виходячи з наступного.

Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

П.1.3 Правил дорожнього руху (далі ПДР України), передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідно до вимог п.2.9 «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Ознаками алкогольного сп`яніння, згідно з п. 3 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покрову обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейськими на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом або лікарем закладу охорони здоров`я (п.6 розділу І Інструкції).

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Дії ОСОБА_1 відповідають складу адміністративного правопорушення та правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП, як керування транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння. Його вина у скоєнні адміністративного правопорушення підтверджується даними які містяться в:

-протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 383558 від 06.07.2025 року, відповідно до якого ОСОБА_1 в порушення п.2.9 (а) ПДР України керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння;

-тестуванні на вміст алкоголю в організмі за допомогою технічного засобу «Драгер alcotest» від 06.07.2025 року, з якого вбачається, що результатом проведеного тесту №3222 є 0,33% проміле, що перевищує встановлену в п.7 розділі 2 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» допустиму норму - 0,2 проміле;

-акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів;

-відеозаписах з нагрудних камер поліцейських, на яких зафіксовано процедуру огляду ОСОБА_1 , на стан алкогольного сп`яніння, яка проводилась на місці зупинки, а також процедуру оформлення адміністративних матеріалів. Зокрема, зафіксовано, як ОСОБА_1 погодився пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою приладу «Драгер» та в подальшому погодився із результатами такого тестування. При цьому, останній був попереджений, що у випадку незгоди із результатами він має право пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння в медичному закладі. Також зафіксовано, як ОСОБА_1 вказує, що вживав алкогольний напій пиво та просить працівників поліції не притягати його до адміністративної відповідальності, а вирішити ситуацію «в інший спосіб».

В ході судового провадження судом було створено необхідні умови для реалізації сторонами процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, що зокрема підтверджується тим, що усі докази були досліджені судом безпосередньо в присутності учасників процесу, а кожен з учасників процесу мав можливість скористатись правом на подачу доказів суду, висловитись щодо допустимості та належності кожного доказу окремо та заявити відповідні клопотання суду.

Зокрема, за клопотаннями сторони захисту, судом неодноразово здійснювались виклики для допиту в судовому засіданні поліцейських, які здійснювали оформлення матеріалів про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Так, особа, яка склала протокол про адміністративне правопорушення інспектор 1 взводу 4 роти 2 батальйону УПП у Львівській області старший лейтенант поліції Троць Роман Васильович повідомив, що 06.07.2025 року він з напарником поліцейським ОСОБА_4 заїхали на заправку «WOG». Перебуваючи на заправці, вони помітили як водій ОСОБА_1 здійснив рух по вулиці на заборонений знак, а тому вони його зупинили для складення постанови про накладення адміністративного стягнення. ОСОБА_5 зазначив, що в ході проведення зазначених дій, він почув запах алкоголю з порожнини рота ОСОБА_1 , а тому запропонував останньому пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу або в медичному закладі в присутності лікаря. Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності погодилась пройти вказаний тест за допомогою приладу «Драгер» та в подальшому погодилась з результатом тестування. Повідомив, що дійсно міг допустити технічну описку у номері вказаного в протоколі спеціального технічного приладу «Drager Alcotest», а також допустив, що набором друкованого тексту на протоколі міг займатись його напарник ОСОБА_4 , а він зазначений текст прочитав, перевірив та підписав. При цьому, складення та заповнення протоколу відбувалось саме з його особистого облікового запису в поліцейській комп`ютерній системі (мережі). Також повідомив, що оскільки стосовно ОСОБА_1 на місці події одночасно було складено як постанову про притягнення до адміністративно відповідальності за ст. 122 КУпАП так і протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП, то роз`яснення його прав та обов`язків відбувалось одразу стосовно обох вказаних процедур притягнення до адміністративної відповідальності. ОСОБА_5 додатково повідомив, що з інспектором поліції Гороном О.С. вони перебувають в одному екіпажі, є напарниками, а тому в той час коли останній здійснював огляд ОСОБА_1 на визначення стану алкогольного сп`яніння з допомогою спеціального технічного пристрою, він складав та заповнював відповідні документи. Зазначив, що наявне в матеріалах справи направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння до медичного закладу не має жодного значення у вказаній справі, оскільки особа, яка притягується до адміністративно відповідальності погодилась з результатом тестування за допомогою спеціального технічного пристрою. Також повідомив, що у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5160122 від 06.07.2025 року дійсно наявна описка у по батькові особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. оскільки при її складенні в комп`ютерній системі поліції відображалось сама така помилкова інформація.

Допитаний в судовому засіданні командир взводу 1 роти 1 батальйону 2 УПП у Львівській області ОСОБА_4 повідомив, що здійснював чергування у одному екіпажі з інспектором поліції ОСОБА_5 . В подальшому, ними було виявлено як особа, яка притягується до адміністративної відповідальності порушив ПДР України, а саме здійснив рух по вулиці на заборонений знак. В процесі притягнення останнього до адміністративної відповідальності, инми було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 ,, а тому останньому було запропоновано пройти тест на визначення стану алкогольного сп`яніння за допомогою приладу «Drager». ОСОБА_4 , повідомив, що він проводив зазначений огляд, в той час як ОСОБА_5 заповнював постанову та протокол про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності. Наголосив, що від імені інспектора Троць Р.В, він жодних документів (постанов, протоколів) не складав та не заповнював. Також повідомив, що оскільки на акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів наявний підпис ОСОБА_1 , то другий примірник цього акту йому було вручено.

Оцінюючи пояснення поліцейських ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони є послідовними, об`єктивно і повно відображають обставини скоєного ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, надані останніми безпосередньо у судовому засіданні. Підстав для обмови особи, яка притягується до адміністративної відповідальності встановлено не було.

Аналізуючи усі докази в їх сукупності та кожен зокрема з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що кожен доказ є належним, допустимим та достовірним і у своїй сукупності усі ці докази перебувають у логічному та послідовному взаємозв`язку, не є взаємосуперечливими та доповнюють і підтверджують ті об`єктивні обставини, які мали місце під час вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

З врахуванням наведеного вище, суд вважає доведеним невідповідність дій водія ОСОБА_1 вимогам п.2.9 «а» ПДР України, якими водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

На переконання суду, належними й допустимими доказами підтверджується, що ОСОБА_1 , керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що і стало підставою для складання поліцейськими протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності. На спростування зазначеного особою, яка притягується до адміністративної відповідальності та його представником не було надано жодного належного та допустимого доказу. Відтак, позицію особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд вважає спробою ухилення від відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Щодо заявлених стороною захисту недоліків процедури притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, суд зазначає наступне.

Допитаний в судовому засіданні командир взводу 1 роти 1 батальйону 2 УПП у Львівській області ОСОБА_4 заперечив факт складення протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП від імені інспектора поліції Троць Р.В. Належних та допустимих доказів зворотного, суду не надано.

При цьому, на переконання суду, технічна допомога у складенні протоколу про адміністративне правопорушення (допомога з набором друкованого тексту) одним поліцейським, який входить до складу екіпажу поліції, іншому, не може вважатись істотним порушенням, яке має наслідком визнання такого протоколу недопустимим доказом. Крім того, як встановлено судом та не заперечується стороною захисту, зазначений протокол був власноручно підписаний поліцейським Троць Р.В., тобто особою, яка склала протокол.

Відповідно до п. 7 наказу МВС України «Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції» №1376 від 06.11.2015 року, не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу про адміністративне правопорушення, а також унесення додаткових записів після того, як протокол про адміністративне правопорушення підписано особою, стосовно якої його складено.

Поряд з цим, судом встановлено, що виправлення до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 383558 не вносились. Заборон щодо внесення виправлень до долучених до протоколу документів чинним законодавством не передбачено. За таких обставин, суд приходить до висновку, що внесені інспектором патрульної поліції безпосередньо на місці складення протоколу виправлення до роздруківки з приладу «Драгер» та Акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів в частині правильного зазначення по батькові особи не тягне за собою визнання таких документів (доказів) недійсними.

Доводи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про те, що йому не було роз`яснено право пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння у медичному закладі, повністю спростовується відеозаписами з нагрудних камер поліцейських та поясненнями патрульних поліцейських у судовому засіданні.

Відтак, в ході розгляду справи істотних порушень процедури притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності судом не встановлено.

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до ч.1 ст.2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з Кодексу та інших законів України, а згідно з положеннями ст. 9 Конституції України, ст.19Закону України «Про міжнародні договори України» та ст.17Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова для застосування судами як джерело права.

Європейський суд з прав людини, надаючи автономного значення поняттям, які застосовуються в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), часто розцінює справи про адміністративні правопорушення саме як «кримінальні» у розумінні норм Конвенції.

Так, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 р. зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З огляду на наведене, як в кримінальному так і в судочинстві у справах про адміністративні правопорушення діє принцип змагальності сторін, який передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального (адміністративного) провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених законом.

Верховний Суд у свої рішеннях неодноразово зазначав, що порушення порядку отримання доказів, передбаченого ст. 86 КПК, яке призводить до їх недопустимості, визначається правилами, встановленими главою 4 § 1 КПК та іншими нормами КПК, в яких такі правила сформульовані. Суд також визнавав, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи(постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 16.04.2024 у справі № 751/8678/21 (провадження № 51-4247км23) https://reyestr.court.gov.ua/Review/118688990).

Суд приходить до висновку, що недоліки оформлення долучених до протоколу про адміністративне правопорушення документів, самі по собі не дають підстав для висновку про недопустимість їх результатів. Ці недоліки мали оцінюватися в контексті достовірності відомостей, відображених у них, а також їх достатності для встановлення тих обставин, на які посилався патрульний поліцейських, у сукупності з іншими представленими доказами. Даний висновок суду зроблений враховуючи, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим. Натомість, закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК України істотним і яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

Тобто, покладаючи дані протоколу про адміністративне правопорушення та долучених до нього документів в основу постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд керується правовими позиціями викладеними ККС ВС у своїх постановах від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к (провадження № 51-8259км18) та від 6 липня 2021 року у справі № 720/49/19 (провадження № 51-3230км19), а також Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження № 13-3кс22), згідно яких за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.

Вирішуючи на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати, яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведених в ч. 2 ст. 87 КПК України, послатись на конкретний пункт цієї норми.

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини та використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 ст. 87 КПК України. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК України, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України.

У разі встановлення іншого порушення прав і свобод людини, крім істотних, суд в кожному конкретному випадку має перевірити, у тому числі, чи вплинуло таке порушення на загальну справедливість судового розгляду за критеріями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ та національного законодавства.

Крім того, при вирішенні питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих з порушенням процесуального закону, суд в кожному конкретному випадку має встановити:

-чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії;

-чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування. У цьому випадку докази, отримані з порушеннями КПК України, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо: ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних; порушення є суттєвими (такими, що породжують сумніви у достовірності доказів), втім такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами. У разі встановлення порушення, що породжує сумніви в достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути на основі інших доказів чи за допомогою проведення додаткових процесуальних дій, суд має визнати такий доказ недопустимим. Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об`єктивного взаємозв`язку та взаємоузгодження.

Саме виходячи з наведених вище класифікації недопустимих доказів та критеріїв перевірки доказів на допустимість суд і перевіряв доводи захисту щодо недопустимості фактичних даних, начебто отриманих з істотними порушеннями законодавства України. Суд прийшов до висновку, про що зазначив вище, про відсутність істотних порушень прав ОСОБА_1 під час складення протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУПАП, а відтак і підстав для визнання недопустимим доказом зазначеного протоколу та долучених до нього документів.

Судом також враховуються правові позиції, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, відповідно до яких оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих патрульним поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.

Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.

Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).

Таким чином, детально проаналізувавши протокол про адміністративне правопорушення, судом була встановлена відповідність протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та встановлено факт вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень, що є підставою для складення постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Судом враховується те, що керування в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху, тяжкість якого обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Зокрема, у стані сп`яніння істотно знижується увага водія та швидкість його реакції, що зумовлює загрозу для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого водія та власності третіх осіб. Саме ця обставина і зумовила прийняття законодавцем Закону, яким було посилено відповідальності за керування в стані сп`яніння.

При обранні міри адміністративного стягнення враховуються обставини та характер правопорушення, ступінь провини та дані про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності. Обставин, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність ОСОБА_1 судом не встановлено.

Враховуючи те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, суд дійшов висновку, що з метою виховання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та запобігання вчинення нею нових правопорушень, необхідним та достатнім є адміністративне стягнення у виді накладення штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Крім того, відповідно до ст.40-1 КУпАП та Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 слід стягнути в користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 130, 221, 280, 283-284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накласти на нього стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ДСА України судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Відповідно до ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України.

Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м.Львова протягом десяти днів з дня винесення постанови і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Л.Д. Мироненко