Ухвала суду № 134611436, 02.03.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 462/7492/25

Провадження № 1-кп/463/270/26

У Х В А Л А

підготовчого судового засідання

02 березня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,

прокурора - ОСОБА_5 ,

представника потерпілого - ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

обвинуваченого - ОСОБА_8 ,

представника цивільного позивача - ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в режимі відеоконференції обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 62024140120000391 від 26.03.2024 року про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України,

в с т а н о в и в :

03 грудня 2025 року відповідно до ухвали Львівського апеляційного суду від 03.11.2025 року в провадження Личаківського районного суду м.Львова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024140120000391 від 26.03.2024 року про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.

Цього ж дня відповідно до здійсненого авторозподілу судових проваджень згідно із ст.35 КПК України зазначений обвинувальний акт отриманий головуючим суддею.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 04.12.2025 року, у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

Враховуючи пред`явлене обвинувачення, після роз`яснень суду, обвинувачений заявив клопотання про розгляд даного кримінального провадження колегіально судом у складі трьох суддів. Склад колегії визначено в порядку передбаченому ст.35 КПК України.

В підготовче судове засідання з`явилися прокурор, представник потерпілого, представник цивільного позивача, захисник та обвинувачений.

З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України. Копію обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування обвинуваченому вручено, що підтверджується відповідною розпискою.

В підготовчому судовому засідання прокурор ОСОБА_5 повідомила, що вважає можливим призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта. На думку прокурора жодних перешкод для здійснення судового розгляду немає. Клопотання зі сторони обвинувачення щодо затвердження угод між сторонами, а також про обрання, зміну, продовження чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжного заходу щодо обвинуваченого, відсутні.

Сторона захисту, в особі захисника та обвинуваченого, повідомила суд, що не вважають можливим призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта за обвинуваченням ОСОБА_8 , у зв`язку з поданими 05.01.2026 року клопотаннями про повернення обвинувального акту, скасування арештів майна та заперечень на ухвали слідчих суддів Личаківського районного суду м.Львова та суддів Львівського апеляційного суду. Також стороною захисту в інтересах обвинуваченого подано, в порядку ч.2 ст.303 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого та прокурора під час досудового розслідування.

Враховуючи подані стороною захисту звернення, суд вважає за необхідне зазначити, що заявлені на стадії підготовчого судового засідання клопотання та скарги вирішуються судом з врахуванням виключно матеріалів, які на даній стадії процесу перебувають у розпорядженні суду у відповідності до порядку визначеного КПК України.

Згідно вимог ч.4 ст.291 КПК України до обвинувального акта додаються лише: реєстр матеріалів досудового розслідування; цивільний позов, розписки підозрюваного про отримання процесуальних документів та довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження. Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

В обґрунтування поданого клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, сторона захисту посилається на те, що обвинувальний акт у кримінальному провадження за № 62024140120000391 від 26.03.2024 року складено з численними порушеннями вимог КПК України, що унеможливлює всебічний, повний та об`єктивний судовий розгляд. Обвинувальний акт складений з порушенням вимог ст.ст.110, 291, 293 КПК України, а саме: порушено вимоги п.5 ч.2 ст.291 КПК України щодо висунутого обвинувачення за ч.5 ст.191 КК України, а саме: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими не узгоджуються з формулюванням обвинувачення. В обвинувальному акті не зазначено положень законодавства України, умов договору, які визначають чіткі, конкретні та однозначні службові обов`язки ОСОБА_8 , порушення яких йому інкримінують, як такі, що були вчинені шляхом зловживання службовим становищем. Сторона обвинувачення в обвинувальному акті не зазначила, які конкретні повноваження мав ОСОБА_8 за своєю посадою та які протиправно використав, як саме відбулось зловживання службовим становищем. Крім цього, обвинувальний акт містить формулювання щодо зловживання службовим становищем іншими особами - військовослужбовцями установи проведення лабораторних дослідження без зазначення їхніх ПІП, проте із зазначенням цивільно-правових угод, які будучи доказами не можуть бути у формулюванні обвинувального акті. Тобто, формулювання обвинувачення з кваліфікуючою ознакою «зловживання службовим становищем» без викладення суті такого зловживання у викладі фактичних обставин, свідчить про те, що стороною обвинувачення не було встановлено способу заволодіння. Фактично, сформульоване щодо ОСОБА_8 обвинувачення на думку сторони захисту перекладає відповідальність за наслідки неналежного та незаконного лабораторного контролю на іншого суб`єкта, що свідчить про внутрішню суперечливість обвинувального акту та його невідповідність в ньому ж викладеним фактичним обставинам. Тобто, обвинувачення ґрунтується на невдалих діях третіх осіб і суспільно-небезпечних наслідках, які настали в результаті їх дій. За відсутності зазначеної недбалості третіх осіб, об`єктивно не настали б ті наслідки, які сторона обвинувачення покладає в основу обвинувачення ОСОБА_8 .. Допущені порушення заважають сформулювати обвинувачення. У зв`язку з наведеним, сторона захисту просить повернути обвинувальний акт прокурору.

В обґрунтування поданих клопотань про скасування арештів майна сторона захисту посилається на те, що ухвалами слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 01.04.2025 року, 02.04.2025 року, 19.05.2025 року та 01.08.2025 року у справі № 463/5094/24, накладено арешт на наступне майно, а саме: на банківські рахунки належні ОСОБА_8 , ТОВ «ДЕКА-СЕРВІС», ТОВ «ПАК-СЕРВІС 2022», відкриті у різних банківських установах, а також на автомобіль марки «MERCEDES-BENZ GLS 400 D» р.н. НОМЕР_1 та ключі від нього, який належить ОСОБА_10 . Вказує, що арешт на вказане майно накладався з метою збереження речових доказів, спеціальної конфіскації та конфіскації як виду покарання. Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 10.07.2025 року арешт на даний автомобіль частково скасовано в частині заборони користування. Водночас, вказує, що на даний час відпала подальша потреба та доцільність у застосуванні таких заходів забезпечення кримінального провадження, арешти майна самі по собі невиправдано обмежують правомочності власника. Що стосується банківських рахунків безпосередньо належних ОСОБА_8 , вказує, що слідчий суддя застосував найбільш обтяжливий спосіб арешту без врахування особи підозрюваного, його сімейного стану та стану здоров`я, перебування на його утриманні членів сім`ї, можливого надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності. Наведені вище обставини призвели до понесення ОСОБА_8 , надмірного фінансового навантаження, отримання заробітної плати та інших соціальних виплат, неможливості до лікування та забезпечення базових потреб як останнього так і членів його сім`ї, оскільки арештовані рахунки перебувають у спільній сумісній власності також дружини ОСОБА_11 , яка немає жодного відношення до даного кримінального провадження. Що стосується банківських рахунків належних ТОВ «ДЕКА-СЕРВІС», ТОВ «ПАК-СЕРВІС 2022», вказує, що правові підстави в частині накладення арешту на зазначені вище банківські рахунки, що належать ТОВ «ДЕКА-СЕРВІС», ТОВ «ПАК-СЕРВІС 2022» - відсутні, оскільки Товариства є власником грошових коштів, розміщених на вказаних банківських рахунках, а відтак, жодного підтвердження/доказу того, що банківські рахунки Товариств, а також грошові кошти на таких, набуті кримінально протиправним шляхом, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, стороною обвинувачення не надано. Фінансово-господарські відносини із суб`єктами господарювання (контрагентами), здійснювались на законних підставах шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод. Вказані заборони призводять до несення Товариствами відповідальності щодо не виконання грошових зобов`язань/послуг за укладеними угодами. ОСОБА_8 не є власником активів Товариств, а лише їх учасником, а отже, таке майно не підлягає спеціальній конфіскації чи конфіскації як виду покарання. Щодо накладення арешту автомобіль марки «MERCEDES-BENZ GLS 400 D» р.н. НОМЕР_1 та ключі від нього, який належить ОСОБА_10 , вказує, що останній належить на праві власності третій особі, яка не перебуває у жодному процесуальному статусі у даному кримінальному провадженні, такий не є речовим доказом, не підлягає спеціальній конфіскації та конфіскації у разі призначення обвинуваченому додаткового покарання. Враховуючи наведене, просить скасувати арешти на майно, накладені ухвалами слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 01.04.2025 року, 02.04.2025 року, 19.05.2025 року та 01.08.2025 року у справі № 463/5094/24.

Крім того, стороною захисту в інтересах ОСОБА_8 , в підготовчому судовому засіданні було подано заперечення на ухвали слідчих суддів та суддів в порядку ч.3 ст.309 КПК України, а саме заперечення на ухвали слідчих суддів Личаківського районного суду м.Львова 21.05.2025 року, 14.07.2025 року, 03.06.2025 року та ухвали колегії суддів Львівського апеляційного суду від 03.11.2025 року, які зводяться до незгоди з процесуальними діями та рішеннями суддів під час розгляду заявлених клопотань. А також, скарги в порядку ч.2 ст.303 КПК України, а саме: 1) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, яка полягає у здійсненні досудового розслідування слідчими, яким не були надані відповідні повноваження; 2) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, яка полягає в оскарженні постанови про призначення товарознавчої експертизи від 13.05.2025 року; 3) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, яка полягає у здійсненні збирання документів, які не можуть бути джерелом доказів у кримінальному провадженні щодо злочинів; 4) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, яка полягає у здійсненні слідчим слідчих дій за відсутності в нього повноважень через перебування кримінального провадження в іншому органі досудового розслідування; 5) скарга на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання захисника про забезпечення права на захист та роз`яснення суті і змісту підозри; 6) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, щодо штучного поділу кримінального провадження на 17 епізодів та не узгодження відомостей з ЄРДР щодо кількості епізодів з обвинувальним актом; 7) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, яка полягає у допущенні бездіяльності органу досудового розслідування щодо встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні під час проведення огляду та мають значення для судового розгляду; 8) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, яка полягає у допущенні бездіяльності органу досудового розслідування щодо встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні; 9) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, яка полягає у не залученні захисника для вручення повідомлення про підозру ОСОБА_8 , не роз`яснено його прав; 10) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, а саме на постанову про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування від 25.08.2025 року; 11) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, а саме на постанову про призначення експертного дослідження харчової продукції вимогам якості ДСТУ; 12) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, яка полягає у здійсненні досудового розслідування стороною обвинувачення з порушенням правил підслідності; 13) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, яка полягає у незаконному затриманні ОСОБА_8 в поряду ст.615 КПК України; 14) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, а саме на постанову про об`єднання матеріалів досудового розслідування від 12.03.2025 року; 15) скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, а саме на постанову про призначення експертного дослідження харчової продукції вимогам якості ДСТУ від 08.04.2024 року та постанову про залучення спеціаліста. Скарги мотивовані допущеними на думку сторони захисту порушеннями слідчими та прокурором під час досудового розслідування, а саме: його проведення не повноважними слідчими, залученням до проведення експертиз упереджених експертів, порушенням порядку збирання доказів, проведення процесуальних дій не тим органом досудового розслідування, безпідставною відмовою у задоволенні клопотань сторони захисту, необґрунтованого розділу кримінального провадження, бездіяльністю під час проведення огляду місця події, використанні недопустимих доказів, порушення прав підозрюваного під час вручення повідомлення про підозру, порушення підслідності, незаконного затримання підозрюваного, протиправним об`єднанням матеріалів досудових розслідувань, тощо.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 у підготовчому засіданні підтримав клопотання про повернення обвинувального акту, скасування арештів майна, скарги та заперечення на ухвали слідчих суддів Личаківського районного суду м.Львова та суддів Львівського апеляційного суду з підстав викладених у таких. Зазначив, що недоліки обвинувального акту не дають можливості призначити кримінальне провадження до судового розгляду, оскільки такі в цілому можуть негативно відобразитися на об`єктивному проведенні судового розгляду. Просив суд, поданим в порядку ч.2 ст.303 КПК України скаргам на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування надати оцінку в нарадчій кімнаті під час їх розгляду. Крім того, зазначив, що не заперечує щодо прийняття цивільного позову прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах Держави до розгляду, проте заперечує щодо прийняття до розгляду цивільного позову Військової частини НОМЕР_2 з підстав його необґрунтованості.

Обвинувачений ОСОБА_8 у підготовчому засіданні підтримав позицію свого захисника.

Прокурор ОСОБА_5 у підготовчому засіданні вважала, що відсутні підстави для повернення обвинувального акта прокурору, оскільки такий відповідає вимогам КПК України. Обвинувачений та захисники вчасно отримали копію обвинувального акта та копію реєстру матеріалів досудового розслідування, що не заперечується стороною захисту. А жоден із наведених захисником доводів не підтверджує невідповідності обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України. Усі вказані зауваження є формальними та не тягнуть за собою обмеження прав обвинуваченого, а розбіжності можна усунути під час судового розгляду. При цьому вказала, що відсутність відображення в обвинувальному акті ПІП інших осіб зумовлена тим, що відносно таких осіб на даний час вина не доведена, а посилання на докази (договори), тим що злочин вчинений в сфері економічної діяльності, а тому, договори мають бути зазначені в обвинувальному акті, щоб підтверджувати обвинувачення. Подані стороною захисту скарги порядку ч.2 ст.303 КПК України, вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. У зв`язку з наведеним, просить призначити кримінальне провадження до судового розгляду, прийняти цивільний позов Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах Держави, при цьому заперечує щодо прийняття до розгляду цивільного позову Військової частини НОМЕР_2 .

Представник потерпілого ОСОБА_6 у підготовчому засіданні підтримав позицію прокурора, просить призначити кримінальне провадження до судового розгляду, прийняти до розгляду цивільний позов Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах Держави та цивільний позов Військової частини НОМЕР_2 .

Представник цивільного позивача ОСОБА_9 у підготовчому засіданні підтримав позицію прокурора, просить призначити кримінальне провадження до судового розгляду та прийняти до розгляду цивільний позов прокурора. У прийнятті цивільного позову військової частини НОМЕР_2 відмовити.

Розглядаючи заявлені клопотання сторони захисту, суд приходить до наступних висновків.

Аргументи суду щодо клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.

Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Відповідно до ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст.291 КПК України.

Таким чином, єдиною законною підставою для повернення обвинувального акту прокурору є невідповідність його змісту вимогам ст.291 КПК України.

Вичерпні вимоги до обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування викладені у ст.291 КПК України. Зокрема, частиною 2 статті 291 КПК України визначено перелік відомостей, які мають бути зазначені в обвинувальному акті.

Відповідно до ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта; розмір пропонованої винагороди викривачу; дату та місце його складення та затвердження.

Як вбачається з обвинувального акту у кримінальному провадженні за № 62024140120000391 від 26.03.2024 року, він в цілому відповідає вимогам статті 291 КПК України, оскільки у ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які щодо обвинуваченого прокурор вважає встановленими, а також зазначена правова кваліфікація цих правопорушень з посиланням на положення КК України. В обвинувальному акті сформульовано обвинувачення, зазначено фактичні обставини щодо часу та місця скоєння кожного епізоду кримінального правопорушення, спосіб їх вчинення, виконано інші вимоги, встановлені статтею 291 КПК України. До обвинувального акту додано реєстр матеріалів досудового розслідування, в якому відображено дані про проведені в ході досудового розслідування процесуальні дії, про прийняті процесуальні рішення, а також відомості про заходи забезпечення кримінального провадження, застосовані в ході досудового розслідування та розписку підозрюваного ОСОБА_8 та його захисників про отримання копії обвинувального акту з реєстром матеріалів досудового розслідування.

Що ж стосується викладу фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, суд зазначає, що структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті, а тому, вони викладаються в ньому так, як їх встановив прокурор за результатами досудового розслідування, і у тому обсязі, який, на думку останнього, підтверджує сформоване обвинувачення. Наведене означає, що визначення обсягу та способу викладення фактичних обставин кримінального правопорушення у тексті обвинувального акта також належить до повноважень прокурора, а тому, ані суд, ані інші учасники судового провадження не можуть вимагати змінити їх виклад. Понад це, дискреційні повноваження прокурора щодо викладу фактичних обставин та здійснення правової кваліфікації на власний розсуд не позбавляють сторону захисту права доводити наявність інших обставин, які можуть бути витлумачені на користь обвинуваченого, або ж доводити необхідність зміни правової кваліфікації їх діянь. Таким чином, прокурор не зобов`язаний дослівно відтворювати зміст повідомлення про підозру в обвинувальному акті.

Виходячи з викладеного, з урахуванням положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його права та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, судом не даючи оцінку з точки зору доведеності та об`єктивності наведених в обвинувачені обставин, не встановлено істотних порушень, допущених при складанні обвинувального акту, які б перешкоджали призначенню кримінального провадження до судового розгляду, а тому, у задоволенні клопотання захисника про повернення обвинувального акту прокурору, суд відмовляє.

Водночас, суд звертає увагу сторони захисту на те, що можливі технічні неточності/розбіжності викладені в обвинувальному акті, на які посилається захисник не є абсолютними підставами для повернення обвинувального акта прокурору. Разом з тим, такі можуть бути з`ясовані та усунуті під час судового розгляду.

Розглянувши подані стороною захисту скарги, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст.303 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, можливість оскарження яких не передбачена частиною першою цієї статті, не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 КПК України.

Разом з тим, підготовче судове засідання в судовому провадженні є обов`язковою, самостійною стадією кримінального процесу, основною метою проведення якого є визначення судом можливості на законних підставах призначити кримінальне провадження до судового розгляду. Виходячи зі змісту вимог ч.4 ст.291, ст.314-316 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має обмежені можливості, щодо дослідження матеріалів кримінального провадження та прийняття рішень.

В ході підготовчого провадження стороною захисту, в порядку ч.2 ст.303 КПК України, подано 15 скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування.

Беручи до уваги вказану кількість поданих скарг, спільні предмети досліджень та схожі, або аналогічні мотиви, мотивувальна частина ухвали суду, за результатами розгляду таких, викладається щодо всі поданих скарг.

Вичерпний перелік рішень, дій, бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні, наведений у частині 1 статті 303 КПК, та згідно з частиною 2 статті 303 КПК, скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього кодексу.

Вищенаведені норми частини 2 статті 303 КПК не містять імперативних вимог щодо обов`язкового розгляду будь-яких скарг чи заперечень під час підготовчого провадження, а лише вказують на можливість такого розгляду з урахуванням завдань підготовчого провадження, повноважень суду, про що зокрема свідчить використане законом формулювання «можуть бути предметом розгляду», а не «розглядаються» чи «підлягають розгляду» та «можуть бути подані» тощо.

Крім того, суд не вправі оцінювати під час підготовчого провадження процесуальні рішення чи дії слідчого, прокурора, слідчого судді, оскільки відповідно до статей 314-316 КПК з`ясування таких обставин виходить за межі компетенції суду на цій стадії, адже суд позбавлений можливості дослідити докази, що стосуються підстав прийнятих процесуальних рішень та дій, які можуть бути досліджені лише під час судового розгляду.

Така правова позиція викладена як висновки щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 в справі № 273/1053/17 та від 02.06.2020 в справі № 369/9525/17.

Натомість, за змістом ст.314-316 КПК України, підготовче судове засідання є обов`язковою, самостійною стадією кримінального процесу, основною метою проведення якої є визначення судом можливості на законних підставах призначити кримінальне провадження до судового розгляду.

З огляду на вказану специфіку завдань та цілей підготовчого судового засідання, в межах цієї стадії суд позбавлений можливості досліджувати докази, надавати їм оцінку з точки зору їх допустимості та/або достовірності, а також робити висновки щодо законності чи незаконності дій, бездіяльності чи рішень, прийнятих на досудовому розслідуванні.

Водночас, зі змісту поданих стороною захисту скарг вбачається, що викладені в них доводи зводяться до виконання/невиконання та вчинення певних процесуальних дій, які, на переконання сторони захисту, суперечать кримінально-процесуальному закону.

Крім того, оцінка судом під час підготовчого судового провадження законності та обґрунтованості проведених під час досудового розслідування процесуальних дій та рішень слідчого, прокурора, виключно на підставі доводів однієї сторони порушуватиме принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, зміст якого згідно з частинами 1, 2 статті 22 КПК полягає у самостійному обстоюванні стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим кодексом, та рівних прав сторін кримінального провадження на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим кодексом.

Суд, зазначає, що викладені у скаргах аргументи потребують аналізу законності низки взаємопов`язаних процесуальних дій та рішень у кримінальному провадженні, а відтак, твердження сторони захисту щодо допущених порушень під час досудового розслідування, заперечення з цього приводу сторони обвинувачення, будуть досліджені вже під час судового розгляду у ході дослідження доказів, оскільки це матиме значення для оцінки їх допустимості та належності.

Таким чином, на даному етапі суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні поданих стороною захисту скарг з огляду на порушених у них питаннях щодо дій слідчого та прокурора під час досудового розслідування, які на думку суду є передчасними. При цьому, суд роз`яснює стороні захисту, що дії слідчого та прокурора під час досудового розслідування, а також доводи сторони захисту з їх приводу будуть розглянуті на стадії судового розгляду, зокрема, під час дослідження доказів, а також під час надання їм оцінки в нарадчій кімнаті.

Щодо поданих стороною захисту заперечень на ухвали слідчих суддів та суддів суд зазначає наступне.

Стороною захисту висловлюється заперечення, щодо ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 21.05.2025 року про продовження строку досудового розслідування, ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 14.07.2025 року про продовження строку досудового розслідування, ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 03.06.2025 року про відмову в задоволенні клопотання захисника про призначення судової товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні, ухвали колегії суддів Львівського апеляційного суду від 03.11.2025 року про відмову у задоволенні заяви про відвід та направлення обвинувального акту до іншого суду.

Частинами 1, 2 статті 309 КПК визначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування, та частиною 3 статті 309 КПК визначено, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Як уже зазначалось судом, системний аналіз положень КПК дає підстави вважати, що підготовче судове засідання в судовому провадженні є обов`язковою, самостійною стадією кримінального процесу, основною метою проведення якого є визначення судом можливості на законних підставах призначити кримінальне провадження до судового розгляду на підставі наданого обвинувального акта. При цьому, судом у підготовчому судовому засіданні не надається оцінка обставинам кримінального провадження та законності проведених в ході досудового розслідування процесуальних дій та прийнятих рішень.

Тобто, на такій стадії як підготовче судове провадження, оцінка судом законності проведених у ході досудового розслідування процесуальних дій та прийнятих рішень слідчого, прокурора чи слідчого судді, виключно на підставі доказів, наданих стороною захисту, порушить засаду змагальності, згідно з якою сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів та інших доказів.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово (наприклад, в пункті 40 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» - заява № 3236/03) зазначав, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Відтак, суд вважає необхідним долучити до матеріалів даної справи заперечення сторони захисту подані на підставі ч.3 ст.309 КПК України, проти вищезазначених ухвал слідчих суддів та суддів, однак, оцінка наведених у них доводів здійснюватиметься під час судового розгляду у даному кримінальному провадженні.

Щодо заявлених стороною захисту клопотань про скасування арештів майна у кримінальному провадженні, суд виходить із наступного.

Судом встановлено, що під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 02.04.2025 у справі № 463/5090/24 (провадження № 1-кс/463/3161/25), накладено арешти на банківські рахунки, що належать ОСОБА_8 , шляхом заборони володіння, користування та розпорядження, в тому числі зміни характеристики, вчинення будь-яких банківських операцій, а саме на: відкриті в Публічному акціонерному товаристві Акціонерний банк «Укргазбанк» (МФО 320478) по банківським картковим рахункам банку «Укргазбанк» НОМЕР_3 ), «Укргазбанк» НОМЕР_4 (10/28), «Укргазбанк» НОМЕР_5 (10/28); «Укргазбанк» НОМЕР_6 (06/27); НОМЕР_7 (06/26); відкриті в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» (МФО 305299) по банківським картковим рахункам банку «Приватбанк» НОМЕР_8 (08/27), «Приватбанк» НОМЕР_9 (08/27), «Приватбанк» НОМЕР_10 (08/27); відкриті в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» (МФО 300465) по банківським картковим рахункам банку «Ощадбанк» НОМЕР_11 (02/29); відкриті в Акціонерному товаристві «Мотор-Банк» (МФО 313009) по банківському картковому рахунку банку «Мотор банк» НОМЕР_12 (11/26).

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 19.05.2025 у справі № 463/5090/24 (провадження № 1-кс/463/4608/25), накладено арешт на банківський рахунок, відкриті в АБ «УКРГАЗБАНК» (МФО 320478, юридична адреса: м.Київ, вул.Єреванська, буд.1, ІПН 236972826658), шляхом заборони володіння, розпорядження, користування, зміни характеристики, у тому числі вчинення будь-яких банківських операцій, а саме на: банківський рахунок НОМЕР_13 , що належать ОСОБА_8 , уродженцю м.Запоріжжя, РНОКПП: НОМЕР_14 ; банківський рахунок НОМЕР_15 , що належить ТОВ «ДЕКА-СЕРВІС», код ЄДРПОУ 20504027 (місцезнаходження: м.Запоріжжя, вул.Базова,4-А); банківський рахунок НОМЕР_16 , що належать ТОВ «ПАК-СЕРВІС 2022», код ЄДРПОУ 45105629 (юридична адреса м.Запоріжжя, вул.Миколи Краснова,18).

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 01.08.2025 року у справі № 463/5090/24 (провадження № 1-кс/463/6907/25), накладено арешт на банківські рахунки, що належать ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м.Запоріжжя, РНОКПП: НОМЕР_14 , шляхом заборони володіння, розпорядження, користування, зміни характеристики, у тому числі вчинення будь-яких банківських операцій, а саме: банківський рахунок НОМЕР_17 відкритий в ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» (МФО 320478) ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_14 ); банківський рахунок НОМЕР_18 відкритий в АТ «МОТОРСІЧ» (МФО 313009) ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_14 ); банківський рахунок НОМЕР_19 відкритий в Акціонерному товаристві Державний ощадний банк України» (МФО 300465) ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_14 ); на банківський рахунок НОМЕР_20 відкритий в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» (МФО 300465) ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_14 ); банківський рахунок НОМЕР_21 відкритий в АТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299) ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_14 ); банківський рахунок НОМЕР_22 відкритий в АТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299) ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_14 ); на банківський рахунок НОМЕР_23 відкритий в АТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299) ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_14 ); банківський рахунок НОМЕР_24 відкритий АТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299) ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_14 ); банківський рахунок НОМЕР_25 відкритий в ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» (МФО 320478) ТОВ «ПАК-СЕРВІС 2022» (ЄДРПОУ 45105629); банківський рахунок НОМЕР_26 відкритий в АТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299) ТОВ «ДЕКА-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 20504027); банківський рахунок НОМЕР_27 відкритий в АТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299) ТОВ «ДЕКА-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 20504027); банківський рахунок НОМЕР_28 відкритий в АТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299) ТОВ «ДЕКА-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 20504027).

Слідчі судді постановляючи дані ухвали виходили з того, що банківські рахунки можуть бути доказом вчинення кримінального правопорушення, могли зберегти на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, підлягаю спеціальній конфіскації та конфіскації як виду покарання з метою недопущення їх знищення чи відчуження на корись третіх осіб.

Згідно із частиною 1 статті 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, та пунктом 7 частини 2 статті 131 КПК передбачений арешт майна як один із заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно з частиною 3 статті 132 КПК застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до частини 1 статті 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з частиною 2 статті 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Абзацами 1-3 частини 3 статті 170 КПК визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього кодексу. Арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини 2 цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.

Згідно з частиною 10 статті 170 КПК арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до частини 11 статті 170 КПК заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно з частиною 2 статті 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до частини 4 статті 173 КПК у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 1 статті 174 КПК, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом . Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, учасники судового провадження, які подали клопотання про скасування арешту майна, повинні довести наявність фактів необґрунтованості накладення такого арешту та/або відпадіння потреби в його застосуванні.

Статтею 98 КПК визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тобто будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом, та має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» від 05.01.2000, заява № 33202/96). При цьому будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, заява № 8793/79).

Отже, виходячи з формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, відповідні арешти банківських рахунків можуть бути предметом спеціальної конфіскації та конфіскації майна як виду покарання, оскільки належать суб`єктам господарювання, акціонером яких є обвинувачений ОСОБА_8 , фактично виступаючи їх власником, а отже, потреба в подальшому застосуванні цих заходів зберігається.

При цьому, доводи сторони захисту, про те, що банківські рахунки, які належать саме ОСОБА_8 відкриті в період шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та його дружини ОСОБА_11 фактично зводяться до необґрунтованості накладення арешту слідчим суддею.

Суд також звертає увагу, що окрім спеціальної конфіскації та конфіскації майна як виду покарання у кримінальному провадженні прокурором та цивільним позивачем пред`явлені цивільні позови до ОСОБА_8 на суму 30510000,0 гривень та 36612000,0 гривень, питання про прийняття яких до розгляду вирішується судом. А отже, оскільки майно, про яке йдеться в клопотанні (грошові кошти на банківських рахунках), є спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та його дружини ОСОБА_11 , це майно може бути забезпеченням як спеціальної конфіскації, конфіскації як виду покарання так і цивільного позову. Виділення ж частки в натурі не є завданням суду в кримінальному провадженні - в разі задоволення позову відповідні питання вирішуються на стадії виконання відповідного судового рішення.

При цьому, судом залишаються поза увагою доводи сторони захисту щодо протиправного накладення арешту на банківський рахунок ОСОБА_8 на який перераховується заробітна плата та на банківські рахунки юридичних установ, які використовували ці рахунки з метою підприємницьких операцій на підставі цивільно-правових угод із третіми особами, оскільки підтверджень таких обставин суду не надано та з огляду на кількість банківських рахунків, які забезпечені кримінальним правопорушенням, суд самостійно позбавлений можливості встановити такі обставини та надати їм правову оцінку.

Таким чином, дослідивши клопотання про скасування арештів майна (банківських рахунків) разом із доданими матеріалами, суд вважає, що в окреслених випадках наявне пропорційне втручання в право власності законних власників майна внаслідок обґрунтованого накладення слідчими суддями арештів як заходів забезпечення кримінального провадження з метою забезпечення збереження речових доказів, спеціальної конфіскації та конфіскації як виду покарання, з огляду на висунуте обвинувачення.

Таким чином, внаслідок відсутності правових підстав для скасування чинних арештів майна на банківські рахунки, суд відмовляє у задоволенні відповідних клопотань в цій частині.

Разом з тим, що стосується скасування арешту на автомобіль марки «MERCEDES-BENZ GLS 400 D» реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_29 ), суд виходить із наступного.

Ухвалами слідчих суддів Личаківського районного суду м.Львова від 01.04.2025 року, накладено арешт, в тому числі на транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ GLS 400 D» реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_29 ).

Арешт на вказане майно накладався з метою збереження речового доказу та конфіскації майна як виду покарання.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 10.07.2025 року, арешт на даний автомобіль частково скасовано в частині заборони користування.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів клопотання, автомобіль марки «MERCEDES-BENZ GLS 400 D» реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_29 ), згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, належить на праві власності ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Судом встановлено, що підставою користування обвинуваченим ОСОБА_8 , вищевказаним транспортним засобом, є усний дозвіл його власника - батька ОСОБА_10 . Дата державної реєстрації транспортного засобу 10.09.2023 року. Дата купівлі автомобіля, згідно договору купівлі-продажу № 0242620125 - 28.11.2022 року.

З врахуванням зазначених вище обставин, формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, оскільки ОСОБА_10 (третя особа) є власником вилученого транспортного засобу, при цьому, не перебуває у жодному процесуальному статусі у даному кримінальному провадженні, придбав його до початку подій викладених у обвинувальному акті, відповідний арешт майна не може бути предметом спеціальної конфіскації та конфіскація як виду покарання, отже в подальшому застосуванні цих заходів відпала потреба, а тому вони підлягають скасуванню.

На переконання суду скасування арешту на транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ GLS 400 D» реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_29 ) за згаданих вище обставин, не вплине на забезпечення завдань кримінального провадження.

В межах кримінального провадження також були заявлені цивільні позови:

- прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_5 , в інтересах Держави, в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 до ОСОБА_8 про стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.

- військової частини НОМЕР_2 до ОСОБА_8 про стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.

Вирішуючи питання про прийняття даних позовів до розгляду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст.128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Стаття 129 КПК України передбачає, що ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Таким чином, питання розгляду цивільного позову до ухвалення вироку регулюються нормами ЦПК України.

Дослідивши цивільний позов прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_5 , в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 до ОСОБА_8 про стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, судом не встановлено підстав для залишення його без руху, або повернення. Форма і зміст цивільного позову відповідає вимогам встановленим до позовів, які пред`являються в порядку цивільного судочинства, тому даний цивільний позов необхідно прийняти до розгляду в даному кримінальному провадженні.

При цьому, суд відмовляє у прийнятті до розгляду цивільного позову Військової частини НОМЕР_2 до ОСОБА_8 про стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, з огляду на предмет спору та викладені вимоги, які можуть бути розглянуті лише в порядку цивільного судочинства та не встановлюються під час кримінального провадження.

Отже, за результатами проведення підготовчого судового засідання судом не встановлено підстав для прийняття рішень передбачених пп.1-4 ч.3 ст. 314 КПК України. Обвинувальний акт відповідає вимогам КПК України, в ході досудового розслідування та в підготовчому судовому засіданні угоди між сторонами не укладено, відстав для закриття кримінального провадження, або повернення обвинувального акта прокурору судом не встановлено, кримінальне провадження підсудне Личаківському районному суду м.Львова.

Підстав для здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні не встановлено, клопотань від учасників процесу про розгляд провадження у закритому судовому засіданні не надходило, а тому, кримінальне провадження повинно бути розглянуте у відкритому судовому засіданні із забезпеченням повного фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів. Клопотань про вчинення інших процесуальних дій від учасників не надходило.

Таким чином, беручи до уваги, що у підготовчому судовому засіданні жодних обставин, які б перешкоджали призначенню судового розгляду, не встановлено, суд під час підготовки до судового розгляду, з`ясувавши необхідність проведення судового розгляду у відкритому судовому засіданні, з`ясувавши питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді, вчинивши всі необхідні для підготовки судового розгляду дії, завершує підготовку до судового розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.316 КПК, суд після завершення підготовки до судового розгляду постановляє ухвалу про призначення судового розгляду.

Керуючись ст.ст.303, 309, 314-316, 336, 376 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

у задоволенні клопотання захисника - адвоката ОСОБА_7 про повернення прокурору обвинувального акту у кримінальному провадженні за № 62024140120000391 від 26.03.2024 року - відмовити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 62024140120000391 від 26.03.2024 року про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України - прийняти до провадження Личаківського районного суду м.Львова та призначити до судового розгляду колегіально судом у складі трьох суддів у відкритому судовому засіданні на 11 годину 00 хвилин 11 березня 2026 року.

У задоволенні скарг сторони захисту на рішення, дії чи бездіяльність слідчого та прокурора, поданих в порядку ч.2 ст.303 КПК України під час підготовчого провадження у кримінальному провадженні № 62024140120000391 від 26.03.2024 року - відмовити.

У задоволенні клопотання захисника - адвоката ОСОБА_7 про скасування арешту майна на банківські рахунки ТзОВ «ДЕКА-СЕРВІС», ТзОВ «ПАК-СЕРВІС 2022», накладеного ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 19.05.2025 року, 01.08.2025 року у справі № 463/5090/24 у кримінальному провадженні № 62024140120000391 від 26.03.2024 року - відмовити.

У задоволенні клопотання захисника - адвоката ОСОБА_7 про скасування арешту майна на банківські рахунки ОСОБА_8 , накладених ухвалами слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 02.04.2025 року, 19.05.2025 року, 01.08.2025 року у справі № 463/5090/24 у кримінальному провадженні № 62024140120000391 від 26.03.2024 року - відмовити.

Скасувати арешт на майно, накладений ухвалами слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 01.04.2025 року, з врахуванням ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 10.07.2025 року, на транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ GLS 400 D» реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_29 ), який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, належить на праві власності ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Прийняти до розгляду цивільний позов прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_5 , в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 до ОСОБА_8 про стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням та долучити до матеріалів кримінального провадження.

Відмовити у прийнятті цивільного позову Військової частини НОМЕР_2 до ОСОБА_8 про стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.

В судове засідання викликати учасників процесу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Головуючий-суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3