Рішення № 134603806, 23.02.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/19156/25

пр. № 2/759/1830/26

23 лютого 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судових засідань Чугай В.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Святошинського районного суду міста Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», ОСОБА_2 про визнання права власності на житло, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», ОСОБА_2 про визнання права власності на житло, у якому просить суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що 21.04.2005 року між нею, ОСОБА_2 та ТОВ «Гаразд Україна» було укладено договір № 23-А, про проведення будівництва трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Вказаний договір було укладено у період шлюбу сторін, за особисті кошти ОСОБА_1 , що вказано у виписці зі списку інвесторів Житлового будинку від 22.06.2009 року по АДРЕСА_2 . Довідка, що підтверджує право інвестора на отримання у власність об`єкта інвестування від 8 грудня 2008 року підтверджує факт повної сплати внесків за квартиру, та видана на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до умов договору.

Позивач зазначає, що після завершення будівництва та здачі будинку вона неодноразово зверталась до КП «Житло-Сервіс» Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням надати свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру. Проте, КП «Житло-Сервіс» у своїй відповіді відмовило позивачу та зазначило, що для розгляду питання щодо оформлення свідоцтва про право власності на вищевказану квартиру їй необхідно з`явитись до каб. АДРЕСА_3 разом з ОСОБА_2 , оскільки фінансування даної квартири відбувалось відповідно до договору № 23-А від 21.04.2005 року спільно з ОСОБА_2 .

Однак ОСОБА_2 відмовляється вчиняти будь-які дії для оформлення документів щодо спірної квартири, чим створює перешкоди для реєстрації майна та можливості ним розпоряджатися. Така протиправна та пасивна поведінка ОСОБА_2 при оформленні права власності на об`єкти нерухомості після розірвання шлюбу, котрі були придбані до його розірвання, вже встановлена рішенням Солом`янського районного суд міста Києва від 02 серпня 2021 року по справі № 760/15212/19.

Також позивач вказує, що відмова КП «Житло-Сервіс» Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради у реєстрації права власності створює перешкоди у можливості розпоряджатися майном.

Враховуючи вищевикладене, позивач вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав шляхом встановлення юридичного факту про набуття права одноосібно звертатись до державного реєстратора для проведення реєстрації права власності на 100% трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

01 вересня 2025 року від представника позивача - адвоката Шугаєва Г.В. надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, до якого долучено позовну заяву у новій редакції.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі.

22 вересня 2025 року на адресу суду надійшов відзив КП «Житло-Сервіс» на позовну заяву, у якому відповідач зазначив, що не оспорює та не заперечує право власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно. Проте, вважає себе неналежним відповідачем у справі, оскільки не є органом, що здійснює державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна.

ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подав.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 , належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились. Позивачка подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Будь-яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до суду від відповідачів не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе провести судове засідання за відсутності учасників справи, що не з`явились.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із неявкою учасників справи у судове засідання.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з вимогами статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Судом встановлено, що у період з 24 січня 1997 року по 23 листопада 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 21.04.2025 року уклали з ТОВ «Гаразд Україна» договір про проведення будівництва трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до виписки зі списку інвесторів Житлового будинку №2 від 22.06.2009 року по АДРЕСА_2 , інвесторами вказано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з умовами п.п. 4.4. п.4 Договору №23-А: отримання свідоцтва про право власності на об`єкт, який є предметом цього договору, здійснюється стороною -2 своїми силами та за свій кошт, за сприяння у цьому сторони-1.

Відповідно до Акту прийому-передачі об`єкта, що будується від 08.12.2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли від ТОВ «Гаразд Україна» об`єкт, що будується - квартиру АДРЕСА_1 .

Факт повної сплати внесків за квартиру АДРЕСА_1 підтверджується довідкою від 20.09.2007 року, де вказано, що інвесторами внесено на рахунок ТОВ «Гаразд Україна» станом на 01.11.2006 року суму у розмірі 336 193,00 грн. та викуплено 85,86 кв.м. із загальної площі 85,86 кв.м. трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Викуплено усю площу.

Вказана довідка видана на ім`я інвесторів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що відповідає умовам укладеного 21.04.2005 року договору №23-А про проведення будівництва квартири.

Ця довідка є документом, що підтверджує право інвесторів на набуття у власність закріпленого за ними об`єкта інвестування.

Житловий будинок АДРЕСА_2 здано в експлуатацію, позивач зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 .

Згідно з наданим позивачем звітом про оцінку майна від 17.12.2024 року № 40, ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , складає 2 891 100,00 грн.

Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст. 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні й нематеріальні блага.

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч. 1 статті 190 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частина 2 статті 331 ЦК України передбачає, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-III категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються такі документи: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.

Інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України).

Отже саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.

Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України).

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності, що встановлено п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено порядок державної реєстрації прав, зокрема, прийняття і перевірку документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрацію заяви; встановлення факту відсутності прав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав може бути відмовлено, у разі якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартири в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

У ході розгляду справи судом встановлено, що інвесторами об`єкту нерухомості - квартири АДРЕСА_1 , є колишнє подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вказаний об`єкт інвестування збудовано та передано в експлуатацію, інвесторами виплачено повністю його вартість ТОВ «Гаразд Україна», що підтверджується матеріалами справи.

Отже, позивача ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , після сплати повністю інвестиційного внеску, завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію, як інвестори, за кошти яких і на підставі договору з якими було споруджено об`єкт інвестування (квартиру АДРЕСА_1 , є особами, якими набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Таким чином, ОСОБА_1 не може бути одноосібним власником вказаного нерухомого майна, оскільки зазначене суперечить наведеним вище вимогам закону та умовам укладеного договору про проведення будівництва трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 підлягає реєстрації у рівних частинах (по 1/2) за кожним із інвесторів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Натомість звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказує, що зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , тобто користується вказаним нерухомим майном. Однак позбавлена можливості оформити у відповідності до вимог закону право власності на належне їй, як інвестору, нерухоме майно.

Вказана обставина, на думку позивача, зумовлена бездіяльністю ОСОБА_2 щодо звернення до державного реєстратора із метою оформлення права власності на спірну квартира та отримання свідоцтва про право власності на квартиру.

Позивач вказує, що неодноразово намагалася отримати свідоцтво про право власності на спірну квартиру, проте отримує відмову у вчиненні таких дій, оскільки для державної реєстрації права власності на об`єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_1 необхідна присутність обох інвесторів. ОСОБА_2 своєю бездіяльністю створює перешкоди ОСОБА_1 для здійснення нею державної реєстрації вказаного нерухомого майна та можливості ним розпоряджатися.

Отже, у даній справі спір виник з приводу реєстрації права власності на нерухоме майно придбане подружжям за договором про проведення будівництва квартири.

Для захисту своїх прав позивач заявила вимогу про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Однак суд вважає, що позивач, звернувшись із такою вимогою, обрала неефективний спосіб захисту, застосування якого призведе до порушення прав іншого інвестора.

Суд звертає увагу на те, що визнання права власності на нерухоме майно в судовому порядку є способом захисту, який має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення цього права у визначеному законом порядку.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV).

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV).

Речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина друга статті 18 Закону № 1952-IV).

Положенням пункту 63 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації прав на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб або у результаті діяльності житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, подаються: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо), або довідка житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу про членство в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі. У разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав;2) довідка (виписка) з переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва, видана особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, про участь особи, державна реєстрація права власності якої проводиться, в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (крім випадків, коли перелік фізичних та юридичних осіб, кошти яких залучалися на інвестування (фінансування) об`єкта будівництва, подано особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, відповідно до пункту 62 цього Порядку, або копію такого переліку подано відповідно до підпункту 4 цього пункту); 3) технічний паспорт на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна; 4) завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, відповідним кооперативом копії документів, передбачених пунктом 62 цього Порядку (у разі, коли такі документи не подано особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, відповідним кооперативом).

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19).

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позові обставин щодо неможливості оформити право власності на належну їй 1/2 частину спірної квартири через неявку до державного реєстратора Мусієнка О.І.

Загалом матеріали справи не містять доказів звернення позивача до державного реєстратора із заявою та відповідними документами щодо реєстрації права власності на належне їй нерухоме майно, а також відсутня відмова державного реєстратора у реєстрації нерухомого майна (1/2 частки).

Разом з тим, позивач вказує на порушення її прав, як власника нерухомого майна, Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», що полягає у відмові в державній реєстрації права власності на спірне нерухоме майно.

У частинах першій, третій статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно із статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року в справі № 200/5013/17 (провадження № 61-4050св21) вказано, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі № 226/817/19 (провадження № 61-6327св20) вказано, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи наведене, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17, від 16 вересня 2022 року в справі № 642/2316/20).

З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Однак суд зазначає, що Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» не є суб`єктом, що здійснює повноваження у сфері державної реєстрації прав, та не проводить державну реєстрацію прав. А отже не є державним реєстратором у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відтак, є неналежним відповідачем у даних правовідносинах, оскільки позивач, вказуючи на порушення відповідачем її прав, помилково стверджує про наявність у Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» обов`язку щодо реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного статтею 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного, на її думку, права та заявлено позовні вимоги до неналежного відповідача - Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс».

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про залишення позову без задоволення, судові витрати позивача суд залишає за ОСОБА_1 .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», ОСОБА_2 про визнання права власності на житло - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05 березня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко