Рішення № 134593796, 05.03.2026, Путильський районний суд Чернівецької області

05.03.2026

Справа № 646/8056/25

Провадження 2/721/89/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Путильський районний суд Чернівецької області в складі головуючої судді Стефанко У.Д. за участю секретаря судового засідання Серотюк Д. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

У С Т А Н О В И В:

ТОВ "Він Фінанс" звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути із ОСОБА_2 суму заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №147879 від 03.05.2018 року в розмірі 20 737,09 грн.

Свої вимоги мотивували тим, що 03.05.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №147879, відповідно до умов якого відповідач отримав позику в розмірі 3 500,00 грн.

12.04.2018 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (25.07.2024 року відповідно до протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано на ТОВ «Він Фінанс») та ТОВ «Авентус Україна» укладено Договір факторингу №1, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимог, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 20 737,09 грн з яких: 15845,00 грн сума заборгованості за кредитом; 1427,35 грн сума збитків з урахуванням 3% річних; 3464,74 грн сума збитків інфляційних витрат.

З урахування вищевикладеного просить стягнути з- відповідача вказану заборгованість та судові витрати.

25.09.2025 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказує на безпідставність вимог позивача з огляду на відсутність у матеріалах справи належних доказів відступлення права вимоги позивачу ТОВ "Він Фінанс" до відповідача за кредитним договором № 147879 від 03.05.2018, відсутності доказів перерахування кредитних коштів саме на рахунок відповідача, відсутності первинних документів, які б підтвердили рух коштів між фінансовою компанією та відповідачем. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог та витрат на правничу допомогу.

У судове засідання представник позивача не з`явився, від нього до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

У судове засідання відповідач та його представник не з`явилися, від останньої до суду надійшла заява про розгляд справи за їхньої відсутності. Також надала письмові пояснення, де акцентувала увагу суду на відсутність у матеріалах справи доказів укладання договору та відсутності доказів щодо належності фінансового номеру телефону за банківським рахунком, на який посилається позивач, відповідачу. Заперечувала факт зарахування коштів у сумі 3500 грн на рахунок ОСОБА_1 , як кредитних коштів, наданих в межах виконання кредитного договору №147879 від 03.05.2018. Просила у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд прийшов до наступного висновку.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1ст. 207 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього ж Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. ч. 7, 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

За змістом ст. ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі ст. ст. 526,530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом доказування в цій справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитного договору, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до їх умов та вимог ЦК України.

Отже, положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання, як електронного підпису або електронного цифрового підпису так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Судом встановлено, що наданий позивачем договір № 147879 від 03.05.2018 року про надання фінансового кредиту (а.с.47-49) та графік розрахунків до вказаного договору (а.с.49) не містять відомостей про їх підписання ні ТОВ «Авентус Україна», ні ОСОБА_1 електронними підписами, та на них відсутні одноразові ідентифікатори, тобто наданий позивачем суду правочин не можна вважати такими, що вчинений у письмовій формі (ст. 207 ЦК України). Також вказаний договір не містить реквізитів банківської картки відповідача

12.04.2018 року між ТОВ «ФК «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»(25.07.2024 року відповідно до протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано на ТОВ «Він Фінанс») укладено Договір факторингу № 1, відповідно до умов якого фактор передає клієнту за плату, а клієнт приймає належні факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрах боржників, укладеними між фактором і боржниками ( а.с 36-38).

Також позивачем надано Додаткову угоду№7 до договору факторингу №1 від 12.04.2018 та Додаткову угоду №б/н6 до договору факторингу №1 від 12.04.2018 (а.с. 28,163).

12.04.2018 року укладено додаткову угоду № 7 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 8 від 31.10.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 147879 від 03.05.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») ( а.с. 28,163.

Отже, станом на дату укладання додаткової угоди №7 та реєсту №8 - договір факторингу не припинив дію.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 517 ЦК України первісний кредитору зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Також суд зазначає, що доказів проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету суду - не надано.

Як убачається з інформації АТ КБ "Приватбанк" наданої суду на підставі ухвали суду від 09.02.2026, на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ "Приватбанк" емітовано картку № НОМЕР_1 , за вказаним рахунком за період 05.05.2018 року відбулося зарахування коштів у розмірі 3500,00 грн. Номер телефону НОМЕР_2 на який направляється інформація про підтвердження операції за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період 03.05.2018-03.05.2018 не був і не є фінансовим (а.с.210).

Отже, беручи до уваги вищенаведені факти, позивачем не доведено, що для укладення електронного кредитного договору відповідач пройшов необхідну ідентифікацію особи та підтвердив свою волю на укладення кредитного договору шляхом проставлення електронного підпису на ньому через фінансовий телефон шляхом надання відповіді на смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти, або у застосунку "Приват24".

Враховуючи, що грошові кошти за вказаним кредитним договором перераховані на банківську картку, яка хоча і належить відповідачу, однак електронного підпису одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 у вищевказаний спосіб зроблено не було, твердження відповідача про невикористання ним ідентифікатора електронного підпису та укладення оспорюваного кредиту з невідомою особою - заслуговують на увагу.

Матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме ОСОБА_1 цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача.

Вказане також узгоджується з позицією Верховного суду, що зазначено у постанові ВС від 29.05.2024 справа № 545/1750/21.

Зазначення у тексті договору особистих даних відповідача саме по собі не підтверджує підписання ним кредитного договору в електронній формі.

Також суд звертає увагу на те, що довідка про ідентифікацію та розрахунок заборгованості є внутрішніми односторонніми документами фінансової установи та не містять відомостей, які б дозволили суду перевірити, чи дійсно кошти передані позичальнику в кредит.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 року в справі № 219/1704/17.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт перерахування кредитних коштів первісним кредитором ТОВ "Авентус Україна " в сумі 3500,00 грн 03.05.2018 року відповідачу ОСОБА_1 , беручи до уваги те, що номер телефону зазначений у кредитному, а тому, відповідно відсутні підстави для стягнення коштів за цим кредитним договором.

Відповідно до вимог ст. ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками.

З урахування викладеного, в задоволенні позовних вимог ТОВ «Він Фінанс» необхідно відмовити, оскільки всупереч вказаним вище положенням закону позивачем не надано суду жодних належних і допустимих доказів на підтвердження його позовних вимог щодо фактів: існування між сторонами відносин позики (кредиту), розміру заборгованості, виконаних банківських операцій саме щодо відповідача, в зв`язку із чим, суд позбавлений можливості перевірити чи виникли між сторонами відповідні договірні відносини, та чи зазначена заборгованість стосується саме порушення відповідачем умов спірного договору позики, а також неможливо встановити, які саме умови та якого конкретно кредитного договору порушені відповідачем та з`ясувати правильність нарахування відсотків позивачем, тобто в зв`язку з недоведеністю позовних вимог у цій частині.

В зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості по кредитному договору, не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення з нього суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Питання про судові витрати належить вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Чернівецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 05.03.2026.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" юридична адреса: 04112, вул. авіаконструктора І. Сікорського буд. 8 м. Київ ЄДРПОУ 38750239.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Уляна СТЕФАНКО