Рішення № 134583967, 05.03.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року справа № 580/4235/25 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

17.04.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України (далі відповідач) від 15.11.2024 про не визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю ІІ групи.

Позов мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийняте неправомірно та з порушенням порядку його прийняття, зокрема, без наявності законних підстав.

Позивач зазначає, що процесуальні документи слідчого, прокурора, слідчого судді, правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, стосовно ОСОБА_1 , які би могли бути підставою для проведення перевірки обґрунтованості та скасування рішення Черкаської обласної МСЕК № 2 про встановлення йому II групи інвалідності відсутні.

Також вказано, що жодного повідомлення про необхідність прибуття ОСОБА_1 до Центральної МСЕК для повного медичного обстеження та проведення необхідних досліджень, а також на засідання 15.11.2024, на якому прийняте рішення про не визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю, ні засобами електронного зв`язку, ні поштою, йому не надсилалось та ним не отримано.

Отже, на переконання позивача, рішення про не визнання його особою з інвалідністю прийнято з порушенням вимог абз.10 п.13 Положення №1317, а саме: без повідомлення його про переогляд рішення Черкаської обласної МСЕК № 2 про встановлення йому II групи інвалідності; без повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень.

Також, в межах кримінального провадження №42020000000001036 ДЗ «Центральна МСЕК МОЗ України» в 2020 році здійснила перевірку медичних документів, у т.ч. рішення Черкаської обласної МСЕК № 2 про встановлення ОСОБА_1 II групи інвалідності. При цьому, рішення Черкаської обласної МСЕК № 2 про встановлення йому II групи інвалідності не скасоване, а отже визнане обґрунтованим та законним. Потреби в до обстеженні, повторному огляді, ОСОБА_1 не встановлено. Констатовано законність та обґрунтованість встановлення йому відповідно ІІ групи інвалідності безтерміново.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у її задоволенні. Зазначив, що до відповідача надійшли листи Міністерства охорони здоров`я України, якими доручено Центральній медико-соціальній експертній комісії Міністерства охорони здоров`я України на виконання запитів служби безпеки України від 04.11.2024 року № 14/1-6971 та ДБР від 06.11.2024 №10-2-02-01-27449 здійснити перевірку обґрунтованості рішень щодо зазначених у додатках до запитів осіб та у разі необхідності провести переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно таких осіб і прийняти відповідні рішення. Серед інших медико-експертних справ до відповідача передана справа ОСОБА_1 .

ЦМСЕК ретельно ознайомилася з усіма документами, які містить медико-експертна справа на ім`я ОСОБА_1 та які стали для МСЕК підставою для визначення йому ІІ групи інвалідності, загальне захворювання безтерміново. На засадах наведених незаперечних, достатніх медичних підстав та чисельних фактів порушення проведення медико-соціальної експертизи, ЦМСЕК мала повне законодавчо обґрунтоване право для скасування рішення МСЕК щодо встановлення ОСОБА_1 другої групи інвалідності, загальне захворювання безтерміново. Так, 15.11.2024 року ЦМСЕК було встановлено, що ІІ група інвалідності, загальне захворювання, встановлена необґрунтовано та не відповідають чинному законодавству. При медичній експертизі було встановлено, що у позивача мали місце незначні патологічні зміни, які не дають підстав визнати його особою з інвалідністю.

Тобто, ступені функціональних порушень органів та систем, зазначені у діагнозі ОСОБА_1 , а також відповідний ступінь обмеження життєдіяльності, не відповідають критеріям для визначення групи інвалідності згідно з чинним законодавством.

Щодо заочного перегляду рішення про встановлення позивачу інвалідності, відповідач зазначає, що участь особи необхідна лише у разі, якщо у ЦМСЕК буде недостатньо тих медичних документів, що наявні в матеріалах медико-експертної справи або, якщо у ЦМСЕК є сумніви щодо визначення групи інвалідності. ЦМСЕК було доручено перевірити обґрунтованість експертного рішення саме на підставі документів, які були подані позивачем на МСЕК у 2019 році.

Крім того, наявність на момент виникнення спірних правовідносин чинної редакції Постанови КМУ від 08 березня 2022 року № 225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану», якою передбачалася у період дії воєнного стану можливість медико-соціальних експертних комісій приймати рішення про встановлення особі інвалідності заочно, доводить, що заочний розгляд є достатнім та законним способом, який дає можливість уповноваженому органу (в даному випадку ЦМСЕК) зробити достовірний висновок про наявність/відсутність інвалідності у особи, медико експертна справа якої розглядається.

Оцінивши доводи позивача, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Суд встановив, що рішенням Черкаської обласної МСЕК №2 від 17.09.2019 ОСОБА_1 з 16.09.2019 встановлено 2 групу інвалідності безтерміново, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК Серії 12 ААБ №465077.

Відповідно до довідки за формою первинної облікової документації №167/о з кутовим штампом «Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» Центральна МСЕК МОЗ України», ОСОБА_1 , 15.11.2024 оглядався (заочно) ЦМСЕК. За результатами не визнаний інвалідом. Довідка підписана: «Голова МСЕК І. Ханюкова».

Вважаючи вказане рішення протиправним, у зв`язку з тим, що останнє прийнято за відсутності правових підстав та з порушенням порядку, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Для вирішення спору суд враховує, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі Закон №875-ХІІ) (у редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно зі ст.3 Закону №875-ХІІ інвалідність визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

На підставі ч.2 ст.6 Закону №875-ХІІ громадянин має право оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або в судовому порядку.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон №2961-IV) (у редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення).

За визначенням, наведеним в абз.4, 8 ч.1 ст.1 Закону №2961-IV інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону № 2961-IV медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії першого, другого та інших рівнів відповідно до розподілу, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Станом на час прийняття спірного рішення, діяло Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі Положення №1317) (тут і далі у редакції станом на 15.11.2024).

Відповідно до п.3 Положення №1317 Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно з п.4 Положення №1317 Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається Міністром охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров`я обласної (міської) держадміністрації.

Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.

Міські та районні комісії утворюються з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком 18 років і старше, міжрайонні - у районах і містах з кількістю населення менш як 100 тис. чоловік.

МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, визначає її голову та заступника голови. За рішенням МОЗ права та обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ можуть бути покладені на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ та має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. Документи, оформлені Центральною медико-соціальною експертною комісією МОЗ, підписуються її головою або заступником голови (у разі відсутності голови) та засвідчуються штампом Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 26.10.2024 №1809 покладено права та обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ на державну установу "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" (код згідно з ЄДРПОУ 03191673) з дати підписання цього наказу, та затверджено Положення про Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ.

Повноваження Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ визначені п.13 Положення №1317.

Так, згідно з абз.4 п.13 Положення №1317 Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями і в разі потреби скасовує їх.

Відповідно до абз.10 п.13 Положення №1317 на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями відповідно до абзацу четвертого пункту 13 цього Положення проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймає відповідні рішення. Медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. За результатом переогляду Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку. У разі відмови особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, до державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення комісії. Виключними підставами для перенесення строку проведення повного медичного обстеження є відрядження, тимчасова непрацездатність або мобілізація до Збройних Сил України.

З аналізу наведених норм вбачається, що підставою проведення перевірки обґрунтованості та скасування таких рішень є наявність постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або запит правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Водночас, суду не надано жодного, передбаченого абз.10 п.13 Положення №1317 процесуального документу слідчого, прокурора, слідчого судді, правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями тощо, які би стосувались позивача, та були підставою для проведення перевірки обґрунтованості та скасування рішення Черкаської обласної МСЕК №2 від 17.09.2019 про встановлення позивачу II групи інвалідності.

Посилання відповідача у відзиві на листи Міністерства охорони здоров`я України від 12.11.2024 №25/42780/2-24, від 08.11.2024 №25/42372/2-24, служби безпеки України від 04.11.2024 №14/1-6971 та ДБР від 06.11.2024 №10-2-02-01-27449, суд вважає необґрунтованими, оскільки жодний із цих документів не є обґрунтованою підставою для проведення перевірки обґрунтованості та скасування рішення про встановлення інвалідності відповідно до вимог абз.10 п.13 Положення №1317.

Суд зазначає, що жодні листи правоохоронних органів не можуть бути підставою проведення перевірки обґрунтованості рішень про встановлення особі інвалідності.

Отже, відповідачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу в обґрунтування підстав для проведення перевірки обґрунтованості та скасування рішення Черкаської обласної МСЕК №2 від 17.09.2019 про встановлення позивачу 2 групи інвалідності.

Також суд зазначає, що відповідно до підп.5 п.3 Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 11 квітня 2024 року №3633-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку (набрав чинності 18.05.2024) доручено Кабінету Міністрів України вжити заходів спільно з правоохоронними органами на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 серпня 2023 року, введеного в дію Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 серпня 2023 року "Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" від 12 вересня 2023 року №576/2023, щодо перевірки обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності громадянам України чоловічої статі віком від 25 до 50 років, яким після 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності цим Законом вперше встановлено інвалідність II та III груп (крім тих, кому інвалідність II та III груп встановлено у порядку підвищення/зменшення групи інвалідності та/або за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, а також відсутності кінцівки, кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів або наявності онкологічного захворювання, інтелектуальних порушень чи психічних розладів, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів, причини інвалідності з дитинства).

Отже, вказаною нормою доручено здійснити перевірку обґрунтованості рішень МСЕК щодо встановлення інвалідності особам, яким інвалідність установлено після 24 лютого 2022 року.

Як установлено судом, позивачу встановлено 2 групу інвалідності безтерміново рішенням Черкаської обласної МСЕК №2 від 17.09.2019 тобто до 24.02.2022, а тому зважаючи на час встановлення інвалідності (17.09.2019), наведена норма Закону №3633-IX не передбачає перегляду відповідного рішення.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що проведення перевірки обґрунтованості та скасування рішення Черкаської обласної МСЕК №2 від 17.09.2019 про встановлення позивачу 2 групи інвалідності, здійснено без наявності належних підстав.

Щодо процедури прийняття спірного рішення, суд зазначає таке.

Як вказано вище, абз.10 п.13 Положення №1317 передбачено порядок проведення перевірки обґрунтованості рішень МСЕК про встановлення інвалідності.

Зокрема, на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями відповідно до абзацу четвертого пункту 13 цього Положення проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймає відповідні рішення. Медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. За результатом переогляду Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку. У разі відмови особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, до державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення комісії.

Зі змісту довідки про не визнання позивача особою з інвалідністю вбачається, що він 15.11.2024 оглядався (заочно) Центральною МСЕК.

Суд зазначає, що ухвалою від 22.04.2025 про відкриття провадження у справі суд зобов`язував відповідача надати суду належним чином завірені копії усіх документів, на підставі яких прийнято рішення від 15.11.2024, зокрема протокольного журналу засідання комісії та рішення, акт огляду МСЕК запрошення позивача на засідання комісії та докази його направлення, а також інші документи, які стали підставою для прийняття спірного рішення про не визнання ОСОБА_1 особою інвалідністю II групи, матеріалів медико-експертної справи, рішення, актів, висновків, протоколу засідання МСЕК, довідок, листків непрацездатності та інших документів на підставі яких 16.09.2019 ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності.

Вказану ухвалу відповідач отримав 22.04.2025 засобами «Електронний суд».

Аналогічні докази суд витребував у відповідача ухвалою від 11.06.2025, яку відповідач отримав 18.06.2025 засобами «Електронний суд».

Однак, відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про необхідність прибуття до Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України (яка здійснювала функції Центральної МСЕК) або будь-якого іншого профільного закладу охорони здоров`я для повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень з метою проведення медико-соціальної експертизи.

Крім того, не надано доказів виклику/повідомлення позивача щодо засідання Комісії ЦМСЕК 15.11.2024, на якому прийняте спірне рішення про не визнання позивача особою з інвалідністю.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначеного обов`язку відповідач не дотримався, хоча суд створив всі необхідні умови для його належного судового захисту з дотриманням принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин справи.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ст.72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до ч.2 ст.74 КАС України не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми згідно зі ст.76 КАС України є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи на виконання ч.4 ст.79 КАС України повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Зазначеного обов`язку, не зважаючи на зобов`язання суду, відповідачем не виконано.

Отже, під час судового розгляду відповідач не довів повідомлення позивача про необхідність прибуття до Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України для повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень, не надано доказів виклику/повідомлення позивача про засідання ЦМСЕК 15.11.2024, на якому прийняте спірне рішення про не визнання позивача особою з інвалідністю.

На підставі ч.9 ст.80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах відносно позивача не доведено дотримання процедури проведення перевірки обґрунтованості рішення МСЕК про встановлення позивачу ІІ групи інвалідності.

Тому суд дійшов висновку, що спірне рішення від 15.11.2024 про не визнання позивача особою з інвалідністю прийнято з порушенням вимог Положення №1317:

без наявності законних підстав;

без повідомлення про переогляд рішення Черкаської обласної МСЕК №2 про встановлення позивачу II групи інвалідності;

без повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень.

Крім того суд враховує Закон України від 17.02.2022 №2073-ІХ Про адміністративну процедуру (далі Закон №2073-ІХ).

Так, ст.4 Закону №2073-ІХ визначені принципи адміністративної процедури, серед яких є: верховенство права, у тому числі відкритість; гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні.

Вказані принципи розкрито у ст.ст.12, 17 Закону №2073-ІХ, які передбачають, що адміністративний орган зобов`язаний у порядку, встановленому законом, забезпечувати реалізацію права особи на доступ до інформації, що пов`язана з прийняттям та виконанням адміністративного акта стосовно неї.

Учасник адміністративного провадження має право знати про початок адміністративного провадження та про своє право на участь у такому провадженні, а також право на ознайомлення з матеріалами відповідної справи.

Особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.

Адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків.

Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.

На підставі ч.1 ст.63 Закону №2073-ІХ учасник адміністративного провадження має право бути заслуханим адміністративним органом до прийняття рішення у справі, якщо таке рішення може негативно вплинути на його право, свободу чи законний інтерес, крім випадків, передбачених цим Законом.

Право учасника адміністративного провадження бути заслуханим реалізується ним шляхом подання до адміністративного органу своїх пояснень та/або заперечень у спосіб, передбачений цим Законом для подання заяви.

Адміністративний орган інформує учасника адміністративного провадження про можливі негативні наслідки його неучасті у провадженні та ненадання пояснень та/або заперечень у справі, у тому числі у разі оскарження адміністративного акта.

На переконання суду, вказаних принципів відповідачем у спірних правовідносинах дотримано не було, оскільки перегляд рішення про встановлення позивачу 2 групи інвалідності здійснене без його участі.

Суд також встановив, що відповідно до листа ДЗ «Центральна МСЕК МОЗ України» від 29.10.2020 №56-08/23-667 ДЗ «Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ України» на виконання вимоги Генеральної прокуратури здійснила перевірку медичних документів 70 працівників прокуратури Черкаської області з метою оцінки дотримання законодавства при встановленні груп інвалідності. Комісія в повному складі здійснила перевірку 60 медико-експертних справ та 10 копій витягів з протоколів без медико-експертних справ, які втрачені за наданою інформацією. Проаналізовано питання щодо виконання вимог, передбачених Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009 №1317 та Інструкцією про встановлення груп інвалідності (наказ МОЗ України від 05.09.2011 №561).

Відповідно до виписки з протоколу засідання ДЗ «Центральна МСЕК МОЗ України» від 26.10.2020 №53 щодо ОСОБА_1 , встановлено групу і причину інвалідності «друга група від загального захворювання, безтерміново».

Отже, ДЗ «Центральна МСЕК МОЗ України» в 2020 році здійснила перевірку медичних документів, у т.ч. рішення Черкаської обласної МСЕК №2 від 17.09.2019 про встановлення позивачу II групи інвалідності, за наслідками якої вказане рішення не скасоване та підтверджене. Потреби в дообстеженні або повторному огляді, не встановлено.

Вказаний факт свідчить про підтвердження уповноваженим органом правомірності встановлення позивачу ІІ групи інвалідності за результатом повторного вивчення у 2020 році.

Суд також звертає увагу на принцип правової (юридичної) визначеності, який є фундаментальною складовою верховенства права і означає, що закони та правові акти повинні бути ясними, передбачуваними й доступними для розуміння громадянами. Цей принцип добре розвинений у практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який послідовно вказує на значущу роль судової практики для забезпечення передбачуваності закону.

У справі Олександр Волков проти України ЄСПЛ визнав, що при оцінці чіткості положення закону має існувати розумний підхід. У протилежному випадку законодавчий акт не буде всебічно охоплювати питання та вимагатиме постійного перегляду та внесення змін, щоб відповідати новим обставинам, що виникають у практиці.

Відповідні позиції відображаються і в рішеннях Конституційного Суду України.

Так, у рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 22 вересня 2019 року №6-рп/2019 принцип юридичної визначеності включений до верховенства права. Фіксується положення про вимогу визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмежені трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

У п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28 червня 2010 року №17-рп/2010 зазначається, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремити правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Також, у рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №3-р/2018 йдеться про важливість для забезпечення стабільності правового становища людини принципу правової визначеності, оскільки він вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості).

У рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 6 червня 2019 року №3-р/2018 способом забезпечення стабільності юридичного становища індивіда визнається принцип юридичної визначеності, який містить вимоги до системи права, правотворчості та правозастосування, а в рішенні від 6 червня 2019 року №3-р(І)/2019 зазначається, що юридична визначеність дає змогу учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях.

У рішеннях Великої палати Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019 та від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визначені такі складові юридичної визначеності: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права, право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачення наслідків застосування норм права.

Зважаючи на викладене, на переконання суду, проведення перевірки обґрунтованості та скасування рішення Черкаської обласної МСЕК №2 від 17.09.2019 про встановлення позивачу 2 групи інвалідності без наявності належних підстав з порушенням порядку, здійснено всупереч принципу правової визначеності.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд під час вирішення спору врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 березня 2020 року у справі № 240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі № 804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі № 817/820/16, відповідно до яких суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Отже, надаючи оцінку спірному рішенню у контексті ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, без оцінки медичного критерію, суд дійшов висновку, що воно прийняте не у порядку та не спосіб, що визначені чинним законодавством України, зокрема Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.

Тому суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України, оформлене довідкою від 15.11.2024, про не визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю ІІ групи.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Дотримуючись вказаних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України, оформлене довідкою від 15.11.2024, про не визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю ІІ групи.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України (49005, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, буд. 1а, код ЄДРПОУ 03191673) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ