Ухвала суду № 134574036, 05.03.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/6259/25

Провадження № 1-кс/175/420/26

У Х В А Л А

іменем України

05 березня 2026 року селище Слобожанське Дніпровського

району Дніпропетровської області

Слідчий суддя Дніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , скаржника ОСОБА_4 , представника скаржника адвоката ОСОБА_5 , розглянувши скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , подану в порядку ст.303 КПК України, -

В С Т А Н О В И В :

Адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , звернувся зі скаргою в порядку ст.303 КПК України, в якій оскаржує правомірність проведення обшуку та вилучення під час обшуку речей, які належать його довірителю, за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме у житлових та нежитлових приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 .

Вивчивши зміст скарги, вислухавши учсаників, дослідивши матеріали кримінального провадження, проаналізувавши та зіставивши вказане між собою та в сукупності, доходжу наступного висновку.

Регламентована у статті 13 Конвенції гарантія встановлює загальний фундаментальний принцип, відповідно до якого кожна людина і громадянин, які вважають порушеним своє право, визначене Конвенцією, повинні мати реальну можливість у межах національних правових процедур домогтися ретельної перевірки відповідних доводів компетентними органами, в разі їх підтвердження констатації протиправності відповідних рішень, дій або бездіяльності представників держави, анулювання юридичних наслідків вищезазначених рішень або дій, припинення свавільного обмеження прав, за наявності підстав також відшкодування шкоди і притягнення винних до відповідальності.

Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод (далі Конвенція, ЄКПЛ).

Визначення конкретних способів здійснення такої можливості є прерогативою національного законодавства, яке при регламентації юридично значущих дій завжди обмежує можливість їх вчинення певними правилами. Встановлення й застосування відповідних правил щодо реалізації прав на справедливий судовий розгляд та юридичний захист не суперечать вимогам статей 6, 13 Конвенції, якщо тільки вони не призводять до нівелювання самого змісту зазначених прав.

Дія статті 13 ЄКПЛ поширюється на випадки, коли особа у своїх скаргах до компетентних національних органів, зокрема суду, наводить небезпідставні доводи про порушення своїх прав і свобод, визнаних цією Конвенцією. Водночас ефективні способи їх юридичного захисту не обмежуються лише процесуальним правом окремого оскарження відповідних рішень, дій або бездіяльності службових осіб. Захист може бути реалізовано і шляхом заявлення та перевірки відповідних доводів у межах інших судових процедур.

Зокрема, у кримінальному провадженні твердження про порушення конвенційних прав людини під час одержання доказів можуть бути заявлені під час судового розгляду справи по суті і підлягають ретельній перевірці судом. Констатація факту свавільного втручання у права людини, гарантовані Конвенцією, є безумовною підставою для визнання судом недопустимими доказів, одержаних таким шляхом.

Із урахуванням зазначеного та обставина, що окремі з порушуваних особою питань не підлягають окремому розгляду судом у порядку судочинства відповідного виду, автоматично не свідчить про порушення права цієї особи за статтями 6, 13 ЄКПЛ і не дає підстав відносити спір до компетенції суду іншої юрисдикції, до предмета якої відповідні правовідносини не належать.

Відповідно до визначення, закріпленого в пункті десятому частини першої статті 3 КПК, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з частиною першою статті 24 КПК кожному гарантується в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Водночас гарантіями законності процесуальних дій та/або рішень органів досудового розслідування й суду є не лише можливість їх окремого оскарження, а й низка інших визначених кримінальним процесуальним законом механізмів право підозрюваного, обвинуваченого й інших визначених у КПК осіб брати участь у проведенні слідчих дій, висловлювати зауваження, заперечення щодо порядку їх здійснення (пункти дев`ятий, десятий частини третьої статті 42 КПК), а під час судового розгляду кримінального провадження по суті заявляти клопотання про визнання недопустимими доказів, одержаних з порушенням установленого законом порядку (частина третя статті 89 КПК).

Обшук житла чи іншого володіння особи становить втручання у її право на повагу до свого житла, передбачене частиною першої статті 8 ЄКПЛ. Відповідно до частини другої зазначеної статті таке втручання допускається лише як виняток у випадках, коли воно здійснюється згідно з законом (законність), є необхідним у демократичному суспільстві (пропорційність) в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (легітимна мета).

На рівні національного законодавства гарантією захисту зазначеного конвенційного права є закріплена у статті 30 Конституції України засада недоторканності житла чи іншого володіння особи, що полягає в недопустимості проникнення до них інакше як за вмотивованим рішенням суду за винятком невідкладних випадків, установлених законом.

Конкретний механізм втілення цієї гарантії регламентовано у статтях 234-236 КПК. Згідно з закріпленими в цих статтях процесуально-правовими нормами обшук житла чи іншого володіння особи проводиться на підставі ухвали слідчого судді, який при наданні відповідного судового дозволу за поданням слідчого або прокурора зобов`язаний перевірити наявність законних підстав для цього і дотримання інших умов допустимості втручання у право на недоторканність житла.

Обшук є слідчою дією, яка здійснюється уповноваженими службовими особами органів досудового розслідування в межах кримінального провадження. Підстави та порядок санкціонування і проведення такої процесуальної дії, контроль їх дотримання, правові наслідки порушення, а також правила використання результатів обшуку встановлено нормами кримінального процесуального закону в контексті розв`язання питань, які підлягають вирішенню у кримінальному провадженні.

Перевірка законності способів отримання доказів, тобто відповідності їх вимогам КПК, згідно з частиною першою статті 86 цього Кодексу є критерієм оцінки доказів на предмет допустимості. З огляду на положення частини другої статті 91 КПК оцінка доказів є невід`ємним елементом доказування як сукупності встановлених кримінальним процесуальним законом дій слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, спрямованих на встановлення обставин, що мають значення для кримінальної справи.

З`ясування законності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції здатне призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв`язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Така ситуація може негативно відбитися на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його основних завдань. Встановлення правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК засади змагальності. Адже наведена засада вимагає надання іншим учасникам процесу можливості під час судового розгляду кримінального провадження взяти участь у дослідженні доказів, висловити свої позиції й аргументи щодо їх оцінки, які були би сприйняті судом і одержали відповідь при прийнятті рішення з цих питань.

У зазначеній справі правомірність втручання у право ОСОБА_6 на недоторканність житла було перевірено слідчим суддею при наданні слідчому дозволу на обшук за місцем його проживання . Критерій законності обшуку й, відповідно, предмет судової перевірки згідно з частиною п`ятою статті 234 КПК становила наявність достатніх підстав вважати що: було вчинено кримінальне правопорушення; відшукувані речі або документи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі, мають значення для досудового розслідування, а відомості, що в них містяться, можуть бути доказами під час судового розгляду.

Таким чином, у межах процедури санкціонування слідчим суддею обшуку було реалізовано механізм судового контролю правомірності втручання правоохоронних органів у його право на повагу до свого житла у розумінні статті 8 Конвенції.

Скарга не містить умотивованих доводів щодо наслідків здійсненого втручання у право ОСОБА_6 на недоторканність житла, у тому числі тих, які би знаходилися за межами регулювання кримінального процесуального закону.

Попри те, що сам ОСОБА_6 не піддається кримінальному переслідуванню, обшук було проведено у межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024042150000062 від 02.08.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, в якому проводиться досудове розслідування. Результати обшуку можуть мати доказове значення у кримінальній справі, і в разі дослідження та використання відповідних доказів законність обшуку має перевірятися судом за правилами, передбаченими КПК України.

Водночас, слідчий суддя не повинен підміняти собою одну зі сторін кримінального провадження щодо ініціювання питання про збирання, отримання доказів або їх забезпечення, оскільки це не відповідатиме критеріям ефективності здійсненні судового контролю у кримінальному провадженні. Згідно з ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що віднесені на його розгляд сторонами кримінального провадження та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Викладене є підставою для відмови в задоволенні скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 60, 303-304, 306-307 КПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні скарги адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , поданої в порядку ст.303 КПК України відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 05 березня 2026 року, в судовому засіданні у відповідності до положень ч.2 ст. 376, ч.15 ст. 615 КПК України проголошено її резолютивну частину.

Слідчий суддя ОСОБА_1