Рішення № 134568095, 02.03.2026, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 181/1588/25

Провадження № 2/185/543/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02 березня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Головіна В.О., за участю секретаря судового засіданні Преображенської К.О., прокурора Бевз Т.І. розглянувши у відкритому, заочному судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Керівника Шахтарської окружної прокуратури Бєлянського Володимира Володимировича в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації

В С Т А Н О В И В

Прокурор 29.04.2025 року звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації.

Позивач просить суд:

Припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: російська федерація, Мурманська область, м. Кіровськ) право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1222681100:01:019:0005, площею 4,5554 га, розташовану на території: Дніпропетровська область, Синельниківський (колишній Межівський) район, Новопавлівська сільська рада, шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39835428).

Стягнути з відповідача у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) сплачений судовий збір.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач, будучі громадянином іншої держави, порушив вимоги діючого законодавства України і продовжує бути власником спірної земельної ділянки більше одного року.

В судовому засіданні представник прокуратури позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом ухвалено розглянути справу у заочному судовому засіданні.

Вислухавши пояснення представника прокуратури та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов слід задовольнити за наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що Земля в Україні є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, воно набувається та реалізується громадянами, юридичним особами та державою виключно відповідно до закону. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію природні якості землі. В ході вивчення питання дотримання іноземцями вимог законодавства щодо відчуження протягом року успадкованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території Синельниківського району Дніпропетровської області, встановлено порушення, яке виражається у протиправному володінні та користування громадянином російської федерації землею вказаної категорії. Наразі продовольча безпека України потребує величезної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельної ділянки у власність держави та її подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України. Окрім цього, воєнні дії, які ведуться на території України вкрай негативно впливають на продовольчі процеси у нашій державі, зокрема багато земель сільськогосподарського призначення на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час забруднені та не можуть використовуватись за призначенням, сотні гектарів залишаються окупованими. Це в сукупності призведе до зниження врожайності, тому у цих умовах важливим є те, щоб кожна земельна ділянка, яка використовується з порушенням вимог законодавства була безумовно повернута у власність держави.

Фактичні обставини справи.

Встановлено, що на підставі рішення органу виконавчої влади Межівської районної державної адміністрації №316-р, виданого 15.08.2002 ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за кадастровим номером 1222681100:01:019:0005 площею 4,5554 га, розташовану на території Богданівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, що наразі є територією Новопавлівської об`єднаної територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області, якою володіє на підставі державного акту серії Р2 № 178324 від 30.10.2002. Право власності на вищезазначену земельну ділянку за громадянином російської федерації ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано. Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка, кадастровий номер 1222681100:01:019:0005, площею 4,5554 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з інформацією з модуля Національної кадастрової системи для доступу до відомостей Державного земельного кадастру станом на момент звернення з даним позовом до суду громадянин російської федерації ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1222681100:01:019:0005, а отже вказана земельна ділянка перебуває в його власності більше 22 років.

Вказані відомості підтверджуються інформацією, викладеною в листі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (лист №10-4-0.62-1574/2-25 від 28.03.2025). Згідно з даними Першотравенського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 за обліками не значиться, а отже посвідкою на тимчасове та постійне проживання в України не документувався, інформація щодо оформлення ОСОБА_1 паспорта громадянина України відсутня (лист № 1238-291/1238-25 від 06.03.2025). Суб`єктами права приватної власності на землю згідно із статтею 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм Земельного кодексу України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються іноземні громадяни та особи без громадянства. Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства відповідно до частини другої статті 81 Земельного кодексу України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Згідно із ч.3 ст.81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. За змістом частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. У разі невиконання цих вимог настають наслідки, передбачені ч. ч. 2, 4 ст. 145 Земельного кодексу України, у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Наведені обставини свідчить, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , набувши в 2002 році спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення у власність, вимоги закону щодо її відчуження протягом одного року не виконав, що є підставою для припинення його права власності на вказану земельну ділянку шляхом її конфіскації за рішенням суду.

Правове обґрунтування.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Положення статей 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Згідно ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України). Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України.

У відповідності до ч.ч.1-3 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно ч.ч.1,2 ст.22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу (ч.5 ст.22 Земельного кодексу України). Суб`єктами права приватної власності на землю згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту ч. 2 ст. 81 та інших норм Земельного кодексу України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства. Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства відповідно до ч.2 ст.81 Земельного кодексу України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності; ч. 3 ст. 81 Кодексу - іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Земельного кодексу України набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу, а саме: іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення. Одночасно, за змістом ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Поряд із цим, згідно ч.ч.1,3 ст.145 Земельного кодексу України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. Так, п. 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Згідно із ст. 354 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом. Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року, така земельна ділянка з кадастровим номером 1222681100:01:019:0005 підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель (ч.4 ст.145 Земельного кодексу України). Таким органом згідно чинного законодавства є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення. У відповідності до п.в абз.1 ст.143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки. Таким чином, обраний Шахтарською окружною прокуратурою спосіб захисту порушених інтересів держави, а саме: припинення права власності громадянина російської федерації ОСОБА_1 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1222681100:01:019:0005 шляхом її конфіскації на користь держави в повній мірі відповідає вимогам законодавства.

Крім того, чинним законодавством передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом. В даному випадку наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу. Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 513/444/15-ц від 23.01.2018. Обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави в суді.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. В силу ст.56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді щодо визначення поняття «інтереси держави» висловлено позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів (п.4 мотивувальної частини).

Верховний Суд у справі № 804/4585/18 (постанова від 05.11.2019) сформулював правову позицію, відповідно до якої «інтереси держави» є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №804/4585/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17). Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі №910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, №924/1256/17). Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18. На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин. Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва. Велика палата Верховного Суду у постанові по справі № 12/2385/18 від 26.05.2020 прийшла до наступного висновку (п.п.77-81):бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно з п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України №15 від 14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру. Підпунктами 42 пункту 4 вищевказаного Положення, передбачено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом. Держгеокадастр реалізує надані йому повноваження самостійно та через територіальні органи. Таким органом на території Дніпропетровської області є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Згідно п. 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 № 603, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - Управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Відповідно до підпункту 36 пункту 4 даного Положення, Управління подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом. Наведене свідчить, що Управління наділене повноваженнями щодо подання до суду позову про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.

Враховуючи вказане, Шахтарською окружною прокуратурою до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області було скеровано запит з метою встановлення вжитих вказаним органом заходів з метою конфіскації у ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка не була відчужена ним протягом року. Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №10-4-0.62-1574/2-25 від 28.03.2025, наданого у відповідь на запит Шахтарської окружної прокуратури, вказаний орган до суду не звертався та в найближчий час не планує звертатися до суду з позовом про конфіскацію земельних ділянок, внаслідок відсутності видатків на сплату судового збору. Дана підстава не може і не повинна вважатися поважною для невжиття відповідних заходів з метою усунення порушення вимог законодавства на які було звернуто увагу Шахтарською окружною прокуратурою в своєму листі №64/1-299вих-25 від 03.03.2025, який адресовано до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Вказане в повній мірі узгоджується з вимогами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та надає можливість і право прокурору звернутися з позовом в інтересах держав в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як уповноваженого органу у даних правовідносинах. Звернення прокурора в даному випадку з позовом до суду спрямоване на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме: недопущення володіння громадянином російської федерації земельними ділянками сільськогосподарського призначення на території України без належних на те правових підстав. Недотримання відповідачем вимог законодавства України безумовно порушує також публічні інтереси держави, як інституту, який покликаний врегулювати відносини у певній сфері. Оцінюючи звернення прокурором до суду на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, слід зазначити, що звернення прокурора з вказаним позовом є законним, оскільки ст.131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наділено прокурора правом на звернення до суду за захистом інтересів держави у випадку коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Крім того, звернення прокурора з вказаним позовом до суду беззаперечно переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, оскільки реагування прокурора у даному разі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання іноземним громадянином земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яке відбувається з грубим порушенням вимог чинного законодавства. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення). Втручання держави шляхом пред`явлення прокурором цього позову відповідає принципу «пропорційності», який передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселицький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006).

Підставою для представництва в суді інтересів держави стали факти порушення законодавства при використанні іноземним громадянином ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який не відчужив її упродовж року після набуття права власності. Дана процедура безумовно передбачена чинним земельним законодавством (ч. 4 ст. 81, ч. 2 ст. 145 Земельного кодексу України,). Ці норми є імперативними та не передбачають винятків. З огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ. Обраний спосіб захисту порушеного права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яку ОСОБА_1 незаконно використовує, є ефективним та належним способом захисту порушених прав держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як уповноваженого органу на здійснення функцій держави щодо припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення шляхом конфіскації у власність держави, яка незаконно використовується іноземним громадянином.

Зазначений спосіб захисту чітко визначений ч. 4 ст. 81, ч. 3 ст. 130 та ч. 2 ст. 145 Земельного кодексу України. Задоволення такого позову призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів держави, виходячи з того, що стан збереження земель сільськогосподарського призначення має загальнонаціональне значення. У відповідності до абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою листом №64/1-390ВИХ-25 від 04.04.2025 повідомлено позивача Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про вжиття представницьких повноважень в його інтересах.

Відповідно до ч.1 ст.75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. Згідно із п.1 ч.1 ст.77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України. Частиною 1 ст.30 ЦПК України визначено, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка розташована на території Новопавлівської об`єднаної територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області, вказаний позов підлягає розгляду Межівським районним судом Дніпропетровської області. Шахтарською окружною прокуратурою інша позовна заява в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації з тим самим предметом та з тих самих підстав, не пред`являлась.

Шахтарською окружною прокуратурою заходи щодо досудового врегулювання спору не вживалися, оскільки законом не передбачено обов`язковий досудовий порядок врегулювання спору у даних правовідносинах. Заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви не вживалися. Відповідно до ч.8 ст. 14 ЦПК України особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі за текстом «Електронний суд»), можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом. Частиною 6 ст. 43 ЦПК України передбачено, що Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання юридичною особою позовної заяви майнового характеру, судовий збір справляється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01.01.2025 складає 3028 грн.

Таким чином, за пред`явлення Шахтарською окружною прокуратурою позовної заяви в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки за кадастровим номером 1222681100:01:019:0005, оціночна вартість якої складає 144833,48 грн (з урахуванням наявності 1 вимоги майнового характеру) при поданні позовної заяви через систему «електронний суд» сплачено судовий збір у сумі (3028 х 0,8) 2422,4 грн.

Разом з цим, як зазначено на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошта» (www.ukrposhta.ua) поштове сполучення до/з російської федерації та білорусі припинено з перших днів війни. Крім того, 24.02.2022 дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією розірвано. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. Отже, наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні. Враховуючи зазначене, на даний час відсутня можливість встановлення місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи відповідача у справі, надсилання на його адресу листом з описом поданих до суду документів та надання до суду відповідних доказів. Водночас, неможливість виконання приписів вимог процесуального кодексу щодо направлення копії позовної заяви з додатками до відповідача, з незалежних та об`єктивних причин не повинно слугувати підставою для відмови у доступі до правосуддя, право на яке гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 2422.40 грн. слід стягнути з відповідача на користь Луганської обласної прокуратури.

Керуючись ст.ст.263, 264, 265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в

Позов Керівника Шахтарської окружної прокуратури Бєлянського Володимира Володимировича в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації задовольнити.

Припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: російська федерація, Мурманська область, м.Кіровськ) право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1222681100:01:019:0005, площею 4,5554 га, розташовану на території: Дніпропетровська область, Синельниківський (колишній Межівський) район, Новопавлівська сільська рада, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39835428).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) сплачений судовий збір в розмірі 2422.40 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: В. О. Головін