Ухвала суду № 134566786, 20.01.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/41844/25

Провадження № 2/761/4825/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Савчук Ю.Н., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хлопузяна Р.Д. про закриття провадження та стягнення правничої допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 до Компанії Wizz Air Hungary Limited в особі Представництва «Візз Ейр Хангарі ЛТД.» про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшов вказаний позов.

Ухвалою від 06.10.2025 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

19.01.2026 року до суду надійшла заява від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хлопузяна Р.Д. про закриття провадження у справі у зв`язку зі сплатою боргу відповідачем у повному обсязі. Також сторона позивача просить повернути сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

У відповідності до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши заяву про закриття провадження справі, матеріали цивільної справи в розрізі вирішення даного питання, суд приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Поряд з цим за змістом п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив свої існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема, шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Аналогічний висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 456/647/18.

Разом з тим, відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, позивачем направлено до суду заяву про закриття провадження в цивільній справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Тому суд розцінює дану заяву позивача як відмову позивача від позову і приймає її.

Ураховуючи вищевикладене, принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд робить висновок про те, що наявна підстава для закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову.

Щодо заяви представника позивача про повернення сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн. суд вважає, що її необхідно задовольнити частково у зв`язку з нижченаведеним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 142 ЦПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки представник позивача просив закрити провадження у справі, не підтримує своїх вимог унаслідок сплати боргу відповідачем після пред`явлення позову, що є по суті відмовою від позову до початку розгляду справи по суті, і така відмова визнана судом, то на підставі ч. ч. 1, 3 ст. 142 ЦПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» позивачеві необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 605,60 грн. (1211,20 * 50 % = 605,60).

З приводу стягнення з відповідач витрат, понесених позивачем за професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Таким чином, згідно з ч. 3 ст. 142 ЦПК України позивач має право на присудження з відповідача на свою користь судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) за сукупності таких обставин: 1) після звернення позивача з позовом відповідач самостійно задовольнив пред`явлені до нього позовні вимоги, 2) позивач не підтримує свої позовні вимоги у зв`язку з їх задоволенням відповідачем, 3) суд закрив провадження у справі.

Отже, закриваючи провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову, суд не встановлює наявність або відсутність фактів порушення прав позивача, суд не постановляє рішення стосовно пред`явлених позивачем вимог. Однак, задоволення відповідачем пред`явлених до нього позивачем матеріально-правових вимог, викладених у позовній заяві, що спонукало позивача до відмови від позову, являється достатньою підставою для покладення на відповідача понесених позивачем судових витрат.

Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1ст. 137 ЦПК України, відповідно до якої витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем Компаніїєю Wizz Air Hungary Limited в особі Представництва «Візз Ейр Хангарі ЛТД.» такого клопотання не заявлялося, хоча відповідач був обізнаний про наявність позову до нього.

Понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються копією Договору №11/08/25/КО про надання правової (професійної правничої) допомоги від 11.08.2025; копією Додатку №2 від 08.09.2025 до Договору №11/08/25/КО про надання правової (професійної правничої) допомоги від 11.08.2025; копією Рахунку на оплату №216 від 08.09.2025; копією Платіжного документа №233453838 від 12.09.205, відповідно до якої позивачем сплачено 20000 грн. за надання професійної правничої допомоги.

Враховуючи приписи ч.3ст.142 ЦПК України та доведеність належними доказами понесених позивачем витрат на правничу допомогу, за винятком витрат на участь адвоката в судовому засіданні, суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви представника позивача та наявність підстав для закриття провадження у справі та часткового відшкодування судових витрат.

Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони.

Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22.

З огляду на те, що сторона позивача в ході розгляду даної справи відмовилась від позову, однак така відмова від позову була зумовлена задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, а також клопотала про відшкодування позивачу понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, то відповідно до вимог ч.3 ст.142 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст.13, 182, 142, 255, 259, 260 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хлопузяна Р.Д. про закриття провадження, стягнення судового збору та правничої допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 до Компанії Wizz Air Hungary Limited в особі Представництва «Візз Ейр Хангарі ЛТД.» про стягнення коштів - задовольнити частково.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Компанії Wizz Air Hungary Limited в особі Представництва «Візз Ейр Хангарі ЛТД.» про стягнення коштів - закрити.

Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) 50% сплаченого ним судового збору відповідно до Платіжного документу №235832670 від 01.10.2025., а саме у розмірі 605,60 грн.

Стягнути з компанії Wizz Air Hungary Limited в особі Представництва «Візз Ейр Хангарі ЛТД.» (код ЄДРПОУ 26620303, місцезнаходження: м.Київ, бульвар Тараса

Шевченка, буд.33-Б, поверх 3)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її оголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її оголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Суддя: