Рішення № 134558467, 03.03.2026, Локачинський районний суд Волинської області

Справа № 931/992/25

Провадження № 2/931/99/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

03 березня 2026 року селище Локачі

Локачинський районний суд Волинської області

у складі: головуючого - судді Кідиби Т.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Гупалик А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивує тим, що 17.11.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 6580026, за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти в розмірі 9000 грн, які зобов`язалася повернути, сплатити комісію за надання кредиту та відсотки за користування кредитом. Договір укладений в електронній формі в особистому кабінеті позичальника.

26.03.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-капітал" укладено договір факторингу № 104-МЛ, відповідно до умов якого та з урахуванням Реєстру боржників, до позивача перейшло право майнової вимоги за кредитним договором № 6580026 від 17.11.2023 року, розмір заборгованості позичальника за яким становить 32764,50 грн, з яких: 9000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 23314,50 - сума заборгованості за відсотками, 450 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-капітал" за кредитним договором № 6580026 від 17.11.2023 року в розмірі 32764,50 грн.

Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-капітал" вказану суму заборгованості за кредитним договором № 6580026 від 17.11.2023 року, а також понесені судові витрати у справі по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн та 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Ухвалою судді Локачинського районного суду Волинської області від 07.01.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та за клопотанням представника позивача, що задоволено судом, витребувано в Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» інформацію про надходження на рахунок банківської карти ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) № НОМЕР_2 коштів в розмірі 9000 грн в період з 17.11.2023 по 22.11.2023 року.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, 24.02.2026 року надіслав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує, не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Відповідачка в судове засідання не прибула повторно, хоча була своєчасно та належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи судовими повістками, направленими за її зареєстрованим місцем проживання, що повернуті суду органом зв`язку з відмітками "адресат відсутній за вказаною адресою". Будь яких заяв, клопотань, відзиву на позов від неї не надходило.

Відповідно до положень ч.1 ст. 223 ЦПК України суд приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи.

Згідно з ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зі згоди позивача, а також за одночасного існування вищевказаних умов, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Цивільного кодексу України та умовами укладеного між сторонами договору.

Судом встановлено, що 17.11.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 6580026, за умовами якого кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, надати позичальнику кошти в сумі, визначеній п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу - 02.12.2023 року, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості - 01.03.2024 року згідно із п. 1.4 договору та виконати інші зобов`язання у порядку, обсязі, на умовах та в строки, що визначені договором. Сума кредиту становить 9000 грн. Кредит надається загальним строком на 105 днів з 17.11.2023 року по 01.03.2024 року. Комісія за надання кредиту становить 450 грн (5% від суми кредиту) одноразово в момент видачі кредиту. Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду - 1120,50 грн, які нараховуються за ставкою 0,83% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку кредитування, протягом поточного періоду - 3,5% (28350 грн). Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (за весь строк кредитування) складає 38920,50 грн. Пунктом 2.3 передбачено можливість пролонгації пільгового періоду позичальником за умови вчинення ним дій, передбачених цим пунктом та розділом 6 Правил, в тому числі, сплати ним відповідної комісії, нарахованої кредитодавцем (а.с. 7-12).

Кредитний договір було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора (електронного підпису) - 864143, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки (а.с. 7, 14).

Уклавши кредитний договір, сторони взяли на себе відповідні зобов`язання.

26.03.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-капітал" укладено договір факторингу № 104-МЛ, відповідно до умов якого та з урахуванням Реєстру боржників, до позивача перейшло право майнової вимоги за кредитним договором № 6580026 від 17.11.2023 року (а.с. 17 на звороті - 27).

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 10.09.2025 року до договору факторингу № 104-МЛ від 26.03.2024 року (у новій редакції згідно з додатковою угодою №1 від 04.02.2025 року) ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-капітал" набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 32764,50 грн, з яких: 9000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 23314,50 - сума заборгованості за відсотками, 450 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту (а.с. 27 на звороті).

ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором виконав, надав відповідачу кредитні кошти, що підтверджується платіжним дорученням № 115448534 (а.с.15 на звороті).

Також з інформації, наданої АТ КБ "Приватбанк" від 14.01.2026 року на виконання ухвали суду про витребування доказів у справі, вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , що вказана відповідачкою в заяві на отримання кредиту від 17.11.2023 року (а.с.13), та 17.11.2023 року на вказану картку зараховано кошти в сумі 9000 грн (а.с.48).

Натомість, всупереч умов кредитного договору № 6580026 від 17.11.2023 року, відповідачка свої кредитні зобов`язання не виконала, суму кредиту, нараховані відсотки та комісію у встановлений договором строк не повернула, доказів іншого суду не подано.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Таким чином, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 2-127/11 (постанова від 01.02.2018 року) за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Доказами, наданими позивачем, підтверджується, що до позивача перейшло право вимоги за спірним кредитним договором і він вправі пред`являти відповідні вимоги про стягнення коштів.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладених кредитних договорів такі договори у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка розглядається, кредитний договір № 6580026 від 17.11.2023 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідачка не надала жодного належного і допустимого доказу для спростування факту укладення спірного кредитного договору в електронному вигляді.

Крім того, за змістом частини першої статті 1047, частини першої статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

При цьому, відповідно частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Проте, відповідачка не надала жодного підтвердження факту неотримання грошових коштів за спірним кредитним договором та сплати суми заборгованості.

Згідно з розрахунками заборгованості, наданими позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за договором № 6580026 від 17.11.2023 року складає 32764,50 грн, з яких: 9000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 23314,50 - сума заборгованості за відсотками, 450 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту (а.с.16, 17).

Аналізуючи наданий ТзОВ "Мілоан" розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що він розрахований правильно та з врахуванням вимог Закону України "Про споживче кредитування" (вбачається нарахування відсотків в меншому розмірі, ніж передбачено п.1.5.3 договору).

Так, суд наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Зі спливом строку кредитування, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування у межах цього строку.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У справі, яка розглядається, за умовами укладеного між сторонами кредитного договору № 6580026 від 17.11.2023 року, строк користування кредитом становить 105 днів, і в межах цього строку, в період з 18.11.2023 року по 01.03.2024 року, нараховано відсотки за користування кредитом, що підтверджується розрахунком ТзОВ "Мілоан" (а.с.16). Позивачем ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-капітал" в подальшому відсотки за користування кредитом не нараховувались.

Встановлення обов`язку по сплаті комісії за надання кредиту у кредитному договорі відповідає принципу свободи договору. Відповідач, уклавши кредитний договір, погодився сплатити комісію за надання кредиту в розмірі 450 грн, що нарахована за ставкою 5% від суми кредиту одноразово в момент видачі на підставі п.1.5.1 договору, а тому вбачається підставним стягнення такого розміру комісії через її несплату відповідачем.

Отже, враховуючи наведене вище, суд приходить до переконання про правильність нарахованої заборгованості відповідачки перед ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-капітал" за кредитним договором № 6580026 від 17.11.2023 року в розмірі 32764,50 грн, і саме ця сума підлягає до стягнення з ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 гривень. Отже, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути 2422,40 грн судового збору.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідачки на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України)

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представником позивача до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025 року, укладений між Адвокатським об`єднанням "Апологет" та ТОВ "ФК "Кредит-Капітал"; акт наданих послуг №Д/12168 від 11.12.2025 року, що є додатком до договору про надання правничої допомоги від 01.07.2025 року, згідно з яким сума наданих послуг по договору становить 8000 грн; опис наданих послуг, з яких вбачається перелік наданих правових та юридичних послуг і кількість годин, витрачених на їх надання, ордер на надання правничої допомоги позивачу адвокатом Усенком М.І. (а.с.31-32).

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідачки, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 32764,50 грн. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

За таких обставин, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 8000 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідачки, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення із відповідачки на користь позивача понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 77, 81, 133, 137, 141, 223, 246, 247, 259, 263-265, 280-282, 289 ЦПК України, ст.ст. 1, 3, 81, 253, 256, 257, 259, 509, 512, 514, 516, 526, 530, 626, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1054, 1077, 1078, 1080, 1082 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію", суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-капітал" (адреса місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, 28 корпус, 4-й поверх, код ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ "Креді Агріколь Банк") заборгованість за кредитним договором № 6580026 від 17.11.2023 року в розмірі 32764 (тридцять дві тисячі сімсот шістдесят чотири) грн 50 коп., з яких: 9000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 23314,50 - сума заборгованості за відсотками, 450 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та 3500 (три тисячі п`ятсот) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене відповідачем до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Локачинського районного суду Т. О. Кідиба