Рішення № 134549153, 03.03.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 року № 320/9485/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації та Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просила суд:

- визнати протиправними та скасувати відмови Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації № 1070 від 20.11.2022 та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 2600-0312-8/157999 від 14.08.2023 про відсутність у мене, ОСОБА_1 , як учасника війни права на отримання пільг відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати відповідачів, а саме Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації та, як правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг) здійснити нарахування пільг на житлово-комунальні послуги мені, ОСОБА_1 , з урахуванням статусу учасника війни та права на отримання пільг з оплати житлово-комунальних послуг відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», починаючи з моменту звернення до Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, а саме, з листопада 2022 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач всупереч вимог чинного законодавства позбавив позивачку пільг на оплату житлово-комунальних послуг з тих підстав, що сукупний дохід за останні 6 місяців перевищує величину доходу, який дає право на соціальну пільгу. Зокрема, відповідач безпідставно застосував норму, визнану неконституційною рішенням Конституційного суду України від 18.12.2018 №12-р/2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року позовну заяву повернуто в частині позовних вимог до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації. В частині позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві ухвалою суду від 15.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначило, що згідно з положеннями пункту 3 Порядку №389 пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Оскільки середньомісячний дохід гр. ОСОБА_1 за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, то їй відмовлено у призначенні пільг на оплату житлово комунальних послуг.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги гр. ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивачка у відповіді на відзив зазначила, що Порядок № 389 не поширюються на правовідносини з надання вказаних пільг і не можуть бути застосованими за даних спірних правовідносин, враховуючи принцип пріоритету законів над підзаконними нормативними актами.

Головним управлінням ПФУ в м. Києві подано до суду додаткові пояснення, в яких відповідач зазначає, що середньомісячний сукупний дохід (заробітна плата з жовтня 2022 року по березень 2023 року включно) ОСОБА_1 перевищує податкову соціальну пільгу, тому пільга на оплату житлово-комунальних послуг не надається.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, зазначає наступне.

Суд встановив, що відповідно до посвідчення від 17.05.2022 серії НОМЕР_1 позивачка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни.

На звернення позивачки від 05.05.2023 щодо надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг відповідач листом від 14.08.2023 повідомив, що згідно з постановою від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» зазначені пільги надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (у 2023 році ця сума складає 3760 грн.). Враховуючи вищезазначене, в призначенні пільг на оплату житлово-комунальних послуг відмовлено, оскільки середньомісячний дохід позивачки за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивачка звернулась до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначається Законом України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551-ХІІ).

Відповідно до пунктів 4, 5, 6 ч.1 ст.14 Закон №3551-ХІІ учасникам війни надається, у тому числі,:

50-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю);

50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю. Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 50-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім`ю);

50-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.

Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII статтю 14 Закону №3551-ХІІ доповнено частиною шостою, яка передбачала, що пільги, передбачені пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини першої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У той же час, рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2018 №12-р/2018 частину шосту статті 14 визнано такою, що не відповідає Конституції України.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 18.12.2018 №12-р/2018 зазначив, що встановивши у частині шостій статті 14, частині другій статті 16 Закону №3551-XII умову для отримання окремих пільг, держава переклала обов`язок щодо соціального захисту учасників війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, на членів їхніх сімей, що не відповідає суті конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб. Такий підхід нівелює позитивний обов`язок держави щодо соціального захисту вказаних осіб та членів їхніх сімей у розумінні частини п`ятої статті 17 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави.

При цьому, Конституційний Суд України вказаним рішенням від 18.12.2018 №12-р/2018 відтермінував на три місяці втрату чинності частини шостої статті 14 Закону №3551-XII з метою відновлення державою попереднього рівня соціального захисту учасників війни або встановлення альтернативних варіантів компенсації скасованих пільг, виділення коштів у Державному бюджеті України, та внесення відповідних змін до законів України.

Отже, з 19.03.2019 (після збігу тримісячного строку з дня прийняття рішення Конституційного Суду України) частина шоста статті 14 Закону №3551-XII втратила чинність та застосуванню не підлягає.

Тобто, починаючи з 19.03.2019 при наданні пільг учасникам війни не враховується умова, яка була передбачена частиною шостою статті 14 Закону №3551-XII, згідно із якою розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців має не перевищувати величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Однак, суд зазначає, що рішення Конституційного Суду України не було враховано при розгляді звернення позивачки щодо права на отримання пільг по оплаті житлово-комунальних послуг.

Суд також звертає увагу на позицію Конституційного Суду України щодо забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави.

Враховуючи обов`язок держави відновити попередній рівень соціального захисту учасників війни, суд виходить з наявності у позивачки права на отримання соціальних пільг у розмірі не меншому ніж той, який існував до внесення змін Законом №76-VIII від 28.12.2014 до статті 14 Закону №3551-XII.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на норми Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389, оскільки ця постанова була прийнята на реалізацію приписів Закону України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", норми якого, як було вказано вище, визнані неконституційними.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачка має право на отримання пільг на оплату за користування житлом та комунальними послугами, передбаченими п. п. 4-5 частини першої статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як учасник війни, оскільки наявність у позивача статусу учасника війни дає їй безумовне право на такі пільги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка 05.05.2023 звернулась з заявою до ГУ ПФУ в м. Києві про надання пільг, а тому, саме з цієї дати вона має право на пільги, передбачені пунктом 4 частини першої статті 14 Закону №3551-ХІІ.

Враховуючи викладене, дії Головного управління ПФУ в м. Києві щодо відмови в нарахуванні позивачці пільг не відповідають критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 5, ч. 2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту прав позивачки є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні позивачці пільг на оплату житлово-комунальних послуг, як учаснику війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування пільг на житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 , як учаснику війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ, починаючи з 05.05.2023, та виплатити заборгованість за весь період її виникнення.

Оскільки відповідно до ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивачка звільнена від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у нарахуванні ОСОБА_1 пільг на оплату житлово-комунальних послуг, як учаснику війни, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити нарахування пільг на житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_2 ), як учаснику війни, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року, починаючи з 05.05.2023, та виплатити заборгованість за весь період її виникнення.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.