Рішення № 134548781, 04.03.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року Справа № 280/10866/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа), в якій позивач просить суд:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 14.11.2025 № 083850016946 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з дня звернення за пенсією, тобто з 06.11.2025.

Позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним з наступних підстав. До спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), відповідно до якого право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 мають жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Підстав не враховувати відомості про період навчання згідно з наданим дипломом у відповідача не було, зміна прізвища підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, твердження відповідача про недоведеність зміни прізвища належними документами є надуманими та безпідставними. Пільговий стаж роботи за Списком № 2 у спірних періодах підтверджується як записами у трудовій книжці, так і довідками роботодавця. Позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 15 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху, наданий позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

22 грудня 2025 року до суду надійшла заява, у якій позивач просить відкрити провадження у справі.

Ухвалою суду від 29 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

05 січня 2026 року відповідачем надана до суду копія пенсійної справи позивача.

12 січня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області заперечує щодо доводів позовної заяви виходячи з наступного. За результатами розгляду заяви позивача та доданих документів прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з ненастанням пенсійного віку», відсутністю страхового та пільгового стаж. Позивач в обґрунтування права на пільгову пенсію за Списком № 2 посилається на статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах. Положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції від 11.10.2017 та на сьогодні) та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ від 03.10.2017 такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) не визнавалися. Відповідач просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.

Третьою особою до суду 13 січня 2026 року подані пояснення щодо позову. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені з наступних підстав. Розглянувши заяву та надані документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області встановлено, що вік позивачки складає 53 роки 05 місяців 25 днів, страховий стаж 13 років 07 місяці 08 днів, пільговий стаж за Списком №2 - відсутній та прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Норми статті 114, п. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами. Відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах позивачка набуде після досягнення 55 років. Третя особа просить суд відмовити у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі.

На підставі матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач 06.11.2025 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

14.11.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, за результатами розгляду заяви позивача прийнято рішення №083850016946 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з ненастанням пенсійного віку, відсутністю страхового та пільгового стажу.

У рішенні про відмову у призначенні пенсії зазначено:

Вік заявника 53 роки 5 місяців 25 днів.

Страховий стаж становить 13 роки 07 місяців 08 днів, пільговий стаж (Список № 2) - відсутній.

Результати розгляду документів:

- до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06.07.1990 та період навчання з 01.09.1987 по 20.06.1990, згідно диплому НОМЕР_2 від 20.06.1990, оскільки зміна прізвища ОСОБА_2 не підтверджена. До ЕПС долучено свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 02.11.1990, у якому відсутній підпис посадової особи. До страхового стажу зараховано періоди роботи згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу.

- до пільгового стажу не зараховано період роботи з 04.05.2007 по 18.11.2008 згідно довідки від 26.07.2022 № 21 та період роботи з 15.07.2009 по 12.06.2018, згідно довідки від 29.07.2022 №59, оскільки довідки не відповідають додатку 5 відповідно до пункту 20 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Постанова № 637), оскільки у довідках відсутня інформація про накази на прийняття та звільнення з роботи, не зазначено характер виконуваної роботи та загальний пільговий стаж. У довідці від 26.07.2022 №21 відсутній підпис головного бухгалтера та начальника відділу кадрів. Наявний підпис начальника ВПЗП потребує уточнення.

Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з пунктом "б" частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ (у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", далі Закон №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема, жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

До внесення змін Законом №213-VIII у статтю 13 Закону №1788-ХІІ, цією нормою було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, зокрема, на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

У свою чергу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».

Зокрема, пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Разом з цим, Законом №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом "б" частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон №2148-VIII), який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, та яким текст Закону №1058-IV був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Крім того, Законом №2148-VIII був викладений у новій редакції пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

50 років - по 31 березня 1965 року включно;

50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;

51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;

51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;

52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;

52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;

53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;

53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;

54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;

54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;

55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Отже, з 11 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону України №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону у редакції Закону №2148-VIII.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020, Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Вирішуючи спір судом відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.

Отже, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 про необхідність застосування саме норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а, згідно якої у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, з огляду на встановлені судом обставини, відмова відповідача в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку - 50 років, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Також, позивачу відмовлено у призначенні за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю страхового та пільгового стажу.

Оцінюючи підстави для відмови у зарахуванні спірних періодів до страхового та пільгового стажу, суд виходить з такого.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. (частина друга статті 24 Закону №1058-IV)

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV)

За статтею 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено судом, за результатами розгляду поданих документів до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06.07.1990 та період навчання з 01.09.1987 по 20.06.1990, згідно диплому НОМЕР_2 від 20.06.1990, оскільки зміна прізвища ОСОБА_2 не підтверджена, оскільки долучено свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 02.11.1990, у якому відсутній підпис посадової особи.

Статтею 62 Закону №1788-XIІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. "д" ч. 3 ст. 56 Закону №1788-XIІ, до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У оскаржуваному рішенні відповідачем не вказано недоліків щодо записів в трудовій книжці позивача, їх неточності та/або неповності.

Період навчання з 01.09.1987 по 20.06.1990 в СПТУ №1 підтверджується також дипломом НОМЕР_2 від 20.06.1990.

Відповідачем в оскаржуваному рішенні підставою для незарахування спірних періодів зазначено, що зміна прізвища ОСОБА_2 не підтверджена, оскільки долучено свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 02.11.1990, у якому відсутній підпис посадової особи.

Згідно з наданою копією трудової книжки НОМЕР_1 від 06.07.1990, на титульній сторінці містяться записи про зміну прізвища позивача ОСОБА_3 та відмітки про підстави зміни прізвища.

Так, зміна прізвища позивача підтверджується наданими копіями: свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 02.11.1990, свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_4 від 18.08.1992, свідоцтва про одруження НОМЕР_5 від 04.07.2003.

Доводам відповідача, що зміна прізвища ОСОБА_2 не підтверджена, оскільки долучено свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 02.11.1990, у якому відсутній підпис посадової особи, суд оцінює критично, адже формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).

Відтак, відповідачем не доведено обставину, що трудова книжка НОМЕР_1 від 06.07.1990 та диплом НОМЕР_2 від 20.06.1990 належить саме позивачці - ОСОБА_1 .

Також, зі змісту оскаржуваного встановлено, що спірним є не зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 04.05.2007 по 18.11.2008 згідно довідки від 26.07.2022 №21 та період роботи з 15.07.2009 по 12.06.2018, згідно довідки від 29.07.2022 №59, оскільки довідки не відповідають додатку 5 відповідно до пункту 20 Порядку № 637, оскільки у довідках відсутня інформація про накази на прийняття та звільнення з роботи, не зазначено характер виконуваної роботи та загальний пільговий стаж. У довідці від 26.07.2022 №21 відсутній підпис головного бухгалтера та начальника відділу кадрів. Наявний підпис начальника ВПЗП потребує уточнення.

Стаття 51 Закону №1788-XII визначає, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно з ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.

Верховний Суд у постановах від 31.07.2018 по адміністративній №415/760/17, 31.07.2018 по адміністративній справі № 486/1080/16-а, від 31.07.2018 по адміністративній справі № 235/1112/17 висловив правову позицію про достатність підтвердження страхового стажу на посадах за Списком №1, 2 саме записами у трудовій книжці.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, за наявності належно оформлених записів у трудовій книжки та підтвердження стажу роботу, що дає право на пільгову пенсію, підприємством, неможливо спростовувати факт наявності у позивача стажу роботи на посадах, що дає право на призначення пільгової пенсії.

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).

Відповідно до п. 3 Порядку № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Спірні періоди з 04.05.2007 по 18.11.2008, з 15.07.2009 по 12.06.2018 підтверджуються записами №15 - 17, №20 - 21 в трудовій книжці НОМЕР_1 від 06.07.1990.

Суд наголошує, що трудова книжка позивача є належним та достатнім доказом для підтвердження роботи позивача у спірних періодах, на посадах передбачених Списком №2, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Крім того, суд враховує, що позивачем надані відповідачу довідку Приватного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» від 26.07.2022 № 21 та довідку Акціонерного товариства «Мотор Січ» від 29.07.2022 №59, у яких вказано відомості про роботу позивача у спірних періодах на посадах передбачених Списком 2.

Доказів протилежного відповідачем не надано.

Щодо тверджень відповідача, про відсутність у довідках інформації про накази на прийняття та звільнення з роботи, не зазначено характер виконуваної роботи та загальний пільговий стаж, а також про необхідність уточнення підпису, суд звертає увагу, що уточнююча довідка є основним документом для підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи в трудовій книжці.

При цьому, періоди вказані в уточнюючих довідках узгоджуються із записами трудової книжки та дають можливість встановити необхідні відомості.

Верховним Судом неодноразово було наголошено, що працівник не може відповідати за правильність і повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу положень статті 64 Закону № 1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсійні виплати.

В той же час, норми Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» гарантують, що право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії, прийняте без всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів, є протиправним, а отже підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №591/5935/17, розглядаючи спір виходила з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Ця мета зазначена також у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №0940/2394/18.

Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 року в справі № 348/2160/15-а (провадження № К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов`язок щодо обчислення загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Як встановлено судом, відповідачами не проведено всебічного, повного і об`єктивного розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, так як, спірний стаж не аналізувався належно відповідачем, оскільки ним не взято до уваги відомості трудової книжки позивача, диплому та уточнюючих довідок, тому необхідно зобов`язати відповідача, яким прийняте оскаржуване рішення повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зарахувавши до страхового стажу спірні періоди роботи, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 605,60 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, якими прийняті оскаржувані рішення.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 14.11.2025 № 083850016946 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 06.11.2025, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи, що вказані у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06.07.1990 та періоду навчання згідно диплому НОМЕР_2 від 20.06.1990, а також періодів роботи з 04.05.2007 по 18.11.2008, з 15.07.2009 по 12.06.2018 до пільгового стажу, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень шістдесят коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ),

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл.Народна, 4, м. Ужгород, 88000; код ЄДРПОУ 20453063),

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп.Соборний, буд.158-б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012).

Повне судове рішення складено 04.03.2026.

Суддя Б.В. Богатинський