Рішення № 134548645, 04.03.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 березня 2026 року м. Ужгород№ 260/3681/23 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича буд. 51, м. Київ, Київська область, 03150, код ЄДРПОУ 39816845), Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області (вул. Гагаріна, буд. 38, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника адвоката Стретович Інни Сергіївни (далі представник позивача) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якому просила:

1) визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу АО №340411 від 20.10.2022, видану Відділом державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що саме перевізник несе відповідальність за порушення Закону України «Про автомобільний транспорт». Однак, позивач не була перевізником, тому притягнення її до відповідальності є необґрунтованим. Так, 29 жовтня 2022 року ФОП ОСОБА_1 отримала постанову АО №340411 від 20.10.2022, видану Відділом державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті. Відповідно до цієї постанови, на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17000 гривень, санкцію накладено на позивача у справі, що, на думку позивача, свідчить про її протиправність.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

21 червня 2023 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю. Відповідач посилається на те, що 02.09.2022 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у м. Київ на підставі щотижневого графіку перевірок №000361 від 25.08.2022 проведено перевірку габаритно-вагових параметрів автомобіля RENAULT MAGNUM M480, д.н.з. НОМЕР_2 . За результатами зважування встановлено перевищення навантаження на осі: 6,1 т; 12,82 т; 6,48 т; 6,52 т; 7,38 т, при цьому відсоток перевантаження на одиночну вісь склав 11,4%, що підтверджується довідкою №040128 від 02.09.2022. Згідно з товарно-транспортною накладною №2 від 02.09.2022 автомобільним перевізником зазначена ФОП ОСОБА_1 , вантажовідправником ФОП ОСОБА_2 , вантажоодержувачем МКП «Хмельницьктеплокомуненерго».

Відповідач наголошує, що позивач заперечує свій статус перевізника, посилаючись на відсутність права власності на транспортний засіб, який належить ТОВ «Бест Карго Логістик», а причіп OZTREYLER HDR670, д.н.з. НОМЕР_3 зареєстрований за ТОВ «ОТП ЛІЗІНГ». Водночас у ТТН саме позивача зазначено перевізником, а пояснення щодо підстав користування транспортними засобами у позовній заяві відсутні. Із витягів з ЄДР встановлено, що ТОВ «ОТП ЛІЗІНГ» здійснює діяльність з фінансового лізингу (код 64.91), а ТОВ «БЕСТ КАРГО ЛОГІСТИК» - вантажний автомобільний транспорт (код 49.41), що свідчить про можливі лізингові чи орендні правовідносини. Відповідач вказує, що позивач не оспорює факту перевірки та її результатів, а спір стосується лише визнання її автомобільним перевізником, при цьому Закон України «Про автомобільний транспорт» не пов`язує статус перевізника виключно з правом власності на транспортний засіб.

Відповідач зазначає, що обставини правопорушення підтверджуються довідкою зважування №040128, талоном зважування, актами №0058864 та №332707 від 02.09.2022 і ТТН №2 від 02.09.2022. Про розгляд справи позивача повідомлено листом №33850/26/24-22 від 06.10.2022, однак вона не з`явилася та не надала пояснень чи документів. Відповідно до Порядку №1567 справа могла бути розглянута за її відсутності, за результатами чого винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу. З огляду на викладене відповідач вважає позовні вимоги безпідставними.

26 червня 2023 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив у якій зазначила, що вимоги, викладені у відзиві, не визнаються, оскільки відповідач не довів факту проведення перевірки за участю транспортних засобів позивачки чи її представників. У матеріалах справи відсутні докази причетності ФОП ОСОБА_1 до перевезення, а висновок про її статус перевізника зроблено лише на підставі внесення її даних до ТТН №2 від 02.09.2022. Вона наголосила, що на момент перевірки відповідачі не встановили жодного документа, який би підтверджував участь позивача у перевезенні, а сам транспортний засіб та водій були їй невідомі. За результатами адвокатських запитів ТОВ «БЕСТ КАРГО ЛОГІСТИК» повідомило про відсутність будь-яких господарських відносин із позивачем, а МКП «Хмельницьктеплокомуненерго» підтвердило наявність договору поставки з ФОП ОСОБА_2 , без будь-яких згадок про позивача.

Також представник зазначила, що відповідачі не дослідили наявність документів, передбачених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а позивач не була належним чином повідомлена про результати перевірки та розгляд справи, що позбавило її можливості своєчасно подати заперечення. У постанові про застосування штрафу відсутні конкретні відомості про вантаж і транспортний засіб, що унеможливлює доведення вини саме ФОП ОСОБА_1 . Додатково наголошено, що позивач не володіє транспортними засобами, зазначеними у матеріалах відповідача, а акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України. У зв`язку з цим представник просила суд відмовити у задоволенні відзиву в повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис, одним із видів економічної діяльності якої є 49.41 вантажний автомобільний транспорт.

Відповідно до товарно-транспортної накладної №2 від 07.09.2022 року автомобілем RENAULT д.н.з. НОМЕР_2 , причіп НОМЕР_3 , здійснювалось перевезення вантажу (автомобільний перевізник: ФОП ОСОБА_1 ; замовник: МКП «Хмельницьктеплокомуненерго»; вантажовідправник: ФОП ОСОБА_2 ; водій ОСОБА_3 )

На підставі щотижневого графіку рейдових перевірок, направлення на перевірку посадовими особами Відділу 02.09.2022 проведено рейдову перевірку вказаного транспортного засобу.

У ході перевірки водієм було надано: посвідчення водія від 09.02.2019 серії НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , згідно якого власникми є ТОВ «Бест Карго Логістик» (м. Київ\, вул. Глибочицька, буд. 13.1, оф. 1); ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ).

За результатами зважування співробітниками Укртрансбезпеки встановлено навантаження на одиночну вісь автомобіля 12,82 т. при максимально допустимому навантаженні для даного типу транспортного засобу 11,5 т., перевищення склало 10 %, але не більше 20% при перевезенні подільного вантажу.

У зв`язку із викладеним, Укртрансбезпекою 09.02.2023 р. складено: акт №332707 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Відділом винесено постанову від 20.10.2023 №АО340411 про застосування адміністративно-господарського штрафу, яким на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 17000 грн. за порушення абзацу 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні подільного вантажу.

Вважаючи вищевказану постанову протиправною, позивач звернулась до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 цього Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, на час виникнення спірних правовідносин визначалась Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок №1567, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 3 Порядку №1567 органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Отже, з огляду на викладене, Управління під час здійснення своїх повноважень діє як суб`єкт владних повноважень, якому надано повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно з пунктом 14 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Пунктом 15 Порядку №1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, серед іншого, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Габаритно-ваговий контроль проводиться двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю (абзац другий пункту 16 Порядку №1567).

Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (пункт 20 Порядку №1567).

Відповідно до пункту 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством (частина друга статті 48 Закону №2344-III).

Частиною четвертою статті 48 Закону №2344-III визначено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Абзацами чотирнадцятим-шістнадцятим частини першої статті 60 Закону №2344-III (в редакції, яка діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин, з урахуванням змін, внесених Законом України від 03.06.2021 №1534-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю», чинних з 01.10.2021) визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за:

перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 відсотків, але не більше 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини другої статті 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За правилами статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (далі - Правила №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР) за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Пунктом 4 Правил №30 передбачено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок №879, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу.

Згідно пунктів 3, 4, 6 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується Укртрансбезпекою, її територіальними органами, власниками (балансоутримувачами) зон габаритно-вагового контролю і підприємствами.

Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно у зонах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.

Приписами пунктів 15-18, 20 Порядку №879 регламентовано, що контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.

Габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.

Габаритно-ваговий контроль транспортного засобу проводиться протягом не більше однієї години (з моменту заїзду транспортного засобу на ваги до кінцевого оформлення матеріалів у разі виявлення порушення).

За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

За результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

Водії під час перебування в зоні стаціонарного або пересувного пункту габаритно-вагового контролю повинні виконувати законні вимоги посадових осіб та/або працівників Укртрансбезпеки, її територіальних органів та поліцейських.

Згідно пункту 3 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 №1007/1207 (далі - Порядок №1007/1207) габаритно-ваговий контроль транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів під час їх проїзду автомобільними дорогами загального користування проводиться посадовими особами Укртрансінспекції та працівниками відповідних підрозділів МВС.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1007/1207 посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: 1) визначають місця проведення габаритно-вагового контролю за погодженням з відповідним підрозділом МВС відповідно до вимог Порядку здійснення габаритно-вагового контролю; 2) розробляють та погоджують з відповідними підрозділами МВС, службами автомобільних доріг графіки роботи пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт зі зважування транспортних засобів; 3) здійснюють зупинку транспортного засобу для здійснення габаритно-вагового контролю у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) з дотриманням Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року № 422; 4) видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю (додаток 1); 5) складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30 - 31 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю; 6) у разі невиконання водієм транспортного засобу вимог посадових осіб Укртрансінспекції щодо зупинки транспортного засобу для проведення габаритно-вагового контролю повідомляють про це працівників відповідних підрозділів МВС; 7) у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю складають акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю (додаток 2); 8) реєструють транспортні засоби, щодо яких здійснювався габаритно-ваговий контроль і параметри яких перевищують нормативні, у журналі обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів (додаток 3); 9) при здійсненні габаритно-вагового контролю перевіряють у водіїв великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів наявність дозволів на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, оформлених та виданих в установленому законодавством порядку; 10) у разі відсутності документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовують до автомобільних перевізників адміністративно-господарські штрафи, визначені статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Статтею 48 Закону № 2344-III обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. Таким чином, положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів.

Проте, серед долучених до матеріалів адміністративного позову відсутній дозвіл на перевезення вантажу із перевищенням вагових обмежень та відсутній документ про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів.

Як свідчать матеріали справи, позивач здійснював перевезення вантажу великоваговим транспортним засобом, з перевищення навантаження на одиночну вісь автомобіля 12,8 т. при максимально допустимому навантаженні для даного типу транспортного засобу 11,5 т, перевищення склало 10 %.

Відтак, відповідач, керуючись наявними у водія документами та відомостями в ЄДР щодо особи-перевізника, склав акт №332707 від 02.09.2022 року на власника транспортного засобу та напівпричепу для подальшого розгляду матеріалів справи при керівнику ВДН (к) у Закарпатській області.

Відповідно до Порядку №1567, пункту 25, розгляд матеріалів по акту здійснюється у присутності перевізника, якого викликають на розгляд справи відповідно до п.26 Порядку №1567 під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

Такий лист було направлено рекомендованим поштовим відправленням №33850/26/24-22 від 06.10.2022 року.

Однак, позивач на розгляд справи не з`явився, клопотань про відкладення не надав, письмових пояснень не надходило.

Керівник територіального відділу Укртансбезпеки за наявних підстав, у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника, розглядає справу про порушення розглядається без її участі (п.27 Порядку №1567) та виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, за відсутності пояснень позивача, відповідач виніс оскаржувану постанову №АО340411від 20.10.2023р.

Викладене, з урахуванням положень наведених вище нормативних актів та приписів статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», свідчить, що відповідачем оскаржувана постанова винесена правомірно.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постановах від 24.07.2019 у справі №803/1540/16 та від 31.07.2019 у справі №802/518/17-а.

Суд відхиляє доводи позивача, що ФОП ОСОБА_1 не була перевізником вантажу, тому не може бути притягнута до відповідальності, оскільки наведене спростовується матеріалами справи.

За своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону № 2344-ІІІ, є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб`єкта господарювання, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.

Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 14.10.1997 №363 (далі Правила), визначено: перевізник - фізична або юридична особа суб`єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 55 Господарського кодексу України, суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до частини першої статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Таким чином, суб`єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, може бути лише суб`єкт господарювання.

Відповідно до відображеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації, одним із видів господарської діяльності позивача є 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (а.с. 38).

З огляду на викладене, суд погоджується з позицією відповідача, що позивач фактично надавав послуги з перевезення вантажу іншій особі, тому в силу вимог чинного законодавства є суб`єктом господарювання та автомобільним перевізником.

Таким чином, під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт у відповідача була наявна інформація щодо автомобільного перевізника та про те, що цим перевізником є саме позивач, який допустив порушення законодавства про автомобільний транспорт, що є підставою для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону №2344-ІІІ.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Як встановлено у частині четвертій статті 217 Господарського кодексу України господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

До адміністративно-господарських санкцій належить й адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до статті 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Таким чином, підставою для притягнення учасника господарських відносин до господарсько-правової відповідальності є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано позивачем належними і допустимими доказами порушення ним законодавства про автомобільний транспорт, тому суд вважає обґрунтованим притягнення позивача до відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішуються в силу ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича буд. 51, м. Київ, Київська область, 03150, код ЄДРПОУ 39816845), Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області (вул. Гагаріна, буд. 38, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець