Рішення № 134548623, 04.03.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 березня 2026 рокум. Ужгород№ 260/7383/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міжгірської селищної ради, в якому просить: 1) визнати протиправною та скасувати відмову Міжгірської селищної ради у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1867 га, (кадастровий номер 2122484800:01:001:0027) та передачі її у власність ОСОБА_1 , яка оформлена листом від 06.06.2025 р. №16-10/822; 2) зобов`язати Міжгірську селищну раду затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,1867 га, кадастровий номер 2122484800:01:001:0027, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , та передати зазначену земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 11.12.2023 №302/2018/23 вона зареєструвала право власності на будинок та прилеглі до нього господарські споруди, розташовані на земельній ділянці площею 0,25 га в АДРЕСА_1 . При цьому повідомляє, що через специфіку місцевості житловий будинок та вбиральня розташовані на одній земельній ділянці, а господарська споруда на іншій. У зв`язку з цим, враховуючи положення ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України, вона вирішила набути право власності на земельну ділянку, на якій розташовані такі споруди. Після виготовлення технічної документації із землеустрою позивач звернулася до Міжгірської селищної ради із заявою про затвердження такої та передачу земельних ділянок у її власність. Однак за результатами її розгляду відповідач протиправно відмовив у затвердженні такої.

30 вересня 2025 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив. Так, зазначив, що поданими позивачем для затвердження технічної документації із землеустрою документами не підтверджено право власності позивача на господарські будівлі, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 2122484800:01:001:0027. Зауважив, що позивач вже скористалася своїм правом на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 2122484800:01:001:0026), тому вдруге таким правом вона скористатися не може.

22 жовтня 2025 року позивач надіслала до суду відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується. Так, вважає, що рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 11.12.2023 №302/2018/23 визнано за нею право власності не тільки на житловий будинок, але й на господарській будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці площею 0,25 га за адресою АДРЕСА_1 . Зазначає, що на особливості розташування житлового будинку та прилеглих до нього господарських споруд вона повідомляла орган місцевого самоврядування при першому зверненні, де просила затвердити технічну документацію саме на 2 земельні ділянки загальною площею 0,25 га. Однак відповідач вказану обставину проігнорував.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що 23 травня 2025 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) звернулася до Міжгірської селищної ради із заявою, в якій просила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 2122484800:01:001:0027 та передачі такої у її власністю. В обґрунтування подання такої заяви посилається на те, що рішенням Міжгірського районного суду від 11.12.2023 у справі №302/2018/23 визнано її право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Право власності на такі підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 12.02.2024.

До поданої заяви долучила копію технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 ; копію рішення Міжгірського районного суду від 11.12.2023 у справі №302/2018/23; копію витягу з Державного реєстру речових прав №365380450 від 12.02.2024.

За результатами розгляду такої заяви листом №16-10/822 від 06.06.2025 за підписом керуючого справами Міжгірська селищна рада повідомила ОСОБА_1 про неможливість затвердження поданої технічної документації, оскільки нею вже було реалізоване право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням.

Не погоджуючись з правомірністю такої відмови, з метою реалізації передбаченого законодавством права на землю, ОСОБА_1 звернулася з цим адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Ст. 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється нормами глави 19 ЗК України.

Чч. 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (ч. 4 ст. 116 ЗК України).

Ст. 121 ЗК України врегульовано норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Ч. 1 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

До заяви додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 ЗК України, у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Зазначені повноваження органів місцевого самоврядування кореспондуються також з питаннями, що віднесені до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради, передбаченими ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон), та вирішуються виключно на пленарних засіданнях таких, серед яких вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом пп. 9 п. «б» ч. 1 ст. 33 Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження: організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

Таким чином, для отримання у власність спірної земельної ділянки позивач звернулася у законодавчо встановленому порядку до уповноваженого на те органу місцевого самоврядування Міжгірської селищної ради.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою регулюється нормами ст. 186 ЗК України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до Міжгірської селищної ради із спірною заявою).

Так, ч. 6 зазначеної статті передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 59 Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 59 Закону, рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених п.п. 4 і 16 ст. 26, п.п. 1, 29 і 31 ст. 43 та ст.ст. 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Таким чином, органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями з врегулювання земельних відносин шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. При цьому, суд вважає, що саме рішення відповідача є формою реалізації владних повноважень, встановлених законом, які породжують правові наслідки, змінюють суб`єктивні права та створюють певні обов`язки позивача.

Суд звертає увагу на те, що жодних доказів того, що відповідач прийняв чи то рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи рішення про відмову у такому затвердженні матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що 23 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Міжгірської селищної ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі шляхом безоплатної приватизації. Однак така заяву у визначені нормами ч. 2 ст. 118 ЗК України строки у встановленому законодавством порядку розглянута не була. Так, у затвердженні поданої позивачем технічної документації із землеустрою Міжгірська селищна рада відмовила листом, а не рішенням. При цьому відповідно до такого листа подана ОСОБА_1 заява була розглянута в порядку розгляду звернення та підписана «керуючим справами», що не є особою, уповноваженою на прийняття рішення із земельних питань.

Отже, лист Міжгірської селищної ради №16-10/822 від 06.06.2025 з відмовою затвердити технічну документацію не є індивідуальним правовим актом відповідача, а носить лише інформаційний характер.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 30 листопада 2020 року у справі №1140/2559/18 та від 24 червня 2020 року у справі №555/872/17.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах

Верховний Суд у постанові від 23.11.2021 у справі №580/704/21 дійшов правового висновку про те, що відсутність рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою або відмову у його затвердженні, після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи, свідчить про допущення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності.

Таким чином, в даному випадку існує протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень стосовно неприйняття вмотивованого рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Хоча позивач не оскаржує протиправність такої бездіяльності Міжгірської селищної ради, суд вважає за можливе вийти в цій частині за межі позовних вимог.

При цьому, вирішуючи питання належного способу захисту, суд враховує те, що питання прийняття рішення за результатами розгляду поданої позивачем заяви відноситься до дискреційних повноважень уповноваженого органу Міжгірської селищної ради, яка повинна в першу чергу дослідити повноту поданих документів, а також відповідність поданої документації із землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. До розгляду таких документів відповідачем суд не справі приймати рішення по суті поданої ОСОБА_1 заяви, оскільки у вказаний спосіб суд перебере на себе компетенцію уповноваженого органу.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії», в яких останній зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Тому, враховуючи положення ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, суд вважає, за можливе зобов`язати Міжгірську селищну раду розглянути подану ОСОБА_1 заяву від 23.05.2025 по суті в порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міжгірської селищної ради (місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 77, смт Міжгір`я, Хустський район, Закарпатська область, 90000, код ЄДРПОУ 04350910) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міжгірської селищної ради щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 23.05.2025 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (кадастровий номер 2122484800:01:001:0027) та передачі її у власність.

3. Зобов`язати Міжгірську селищну раду розглянути подану ОСОБА_1 заяву від 23.05.2025 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (кадастровий номер 2122484800:01:001:0027) та передачі її у власність у встановленому законодавством порядку та прийняти рішення по суті її розгляду.

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міжгірської селищної ради (місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 77, смт Міжгір`я, Хустський район, Закарпатська область, 90000, код ЄДРПОУ 04350910) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 605,60 (Шістсот п`ять гривень 60 коп.) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяР.О. Ващилін