Рішення № 134548217, 04.03.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2026 року Справа№200/559/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Кандиби Тетяни Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.01.2026 до Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Кандиби Тетяни Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щомісячної страхової виплати з 01.08.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нарахування та виплату щомісячної страхової виплати та виплатити заборгованість з 01.08.2025.

Посилаючись на порушення Конституції України, Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач протиправно припинив страхові виплати, як внутрішньо переміщеній особі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою з інвалідністю третьої групи та перебуває на обліку у відповідача як отримувач щомісячних страхових виплат відповідно до Закону України від 23.09.1999 №1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» також має статус внутрішньо переміщеної особи. Вказав, що з 01.08.2025 щомісячна страхова виплата була припинена у зв`язку з не наданням повідомлення про неодержання щомісячних страхових виплат від органів пенсійного забезпечення РФ. Вказав, що 19.12.2025 звернувся із заявою про поновлення страхових виплат, проте відповідач відмовив у поновлені виплат, зазначивши, що поновлення нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 за заявою, яка була подана способом, не передбаченим Постановою Правління. Вважає дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати щомісячної страхової виплати протиправними, просив задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказав, що позивач перебував на постійному обліку в Горлівському міському відділенні в Калінінському районі УВД ФССУ в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Бахмутському міському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області по 31.12.2022. З 01.01.2023 належні потерпілому виплати здійснює ГУ ПФУ в Донецькій області. 15.08.2025 ОСОБА_1 за допомогою дистанційного інформування надав інформацію щодо отримання ним страхових виплат від органів пенсійного забезпечення рф, у зв`язку з цим щомісячні виплати потерпілому були автоматично припинені з 01.08.2025. Оскільки заява про поновлення страхових виплат була подана засобами електронного зв`язку, тобто способом, не передбаченим Постановою Правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 №4-1 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у поновленні виплат відмовлено.

Відповідач вказав, що на теперішній час нарахування страхових виплат ОСОБА_1 поновлено з дати припинення в зв`язку з поданням ним інформації про неотримання страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Розмір недоотриманих виплат за період з 01.08.2025 по 31.01.2026 становить 46245,30 грн.

Ухвалою судді від 02.02.2026 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача докази по справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .

08.12.2014 позивачу видана довідка №1419015094 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою серії ДОН-04 №078488 від 06.04.2009 ОСОБА_1 встановлено третя група інвалідності, 40 % втрати працездатності безстроково.

З 01.08.2025 позивач не отримує щомісячні страхові виплати.

Так, на адвокатський запит, відповідач листом від 25.12.2025 повідомив, що в серпні 2025 року дистанційно, через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України ОСОБА_1 подав звернення «Дистанційне інформування». В зв`язку з відсутністю в дистанційному інформуванні інформації про неотримання страхових виплат від російської федерації (не проставленням відповідної позначки) виплату коштів по електронній особовій справі було призупинено до з`ясування обставин та щомісячні страхові виплати починаючи з виплати за серпень 2025 року ОСОБА_1 не здійснювались.

Адвокатом була подана заява про поновлення страхових виплат позивачеві.

Проте листом від 16.01.2026 відповідач повідомив, що поновлення щомісячних страхових виплат буде здійснено на умовах Порядку №299, а саме на підставі заяви про продовження щомісячних страхових виплат, підписаної з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» або з урахуванням встановлення особи у режимі відеоконференцзв`язку. В заяві необхідно зазначити інформацію про одержання/неодержання страхових виплат від РФ.

Згідно з скріншоту екрану справи по страховій виплаті (Витяг з електронної справи: ІКІС ПФУ Підсистема призначення та виплати деяких соціальних виплат) ОСОБА_1 проведено щомісячне нарахування страхових виплат з 01.08.2025, що також підтверджується наданими відповідачем довідками.

Так, згідно з наданою довідкою, щомісячна страхова виплата ОСОБА_1 становить 7707,55 грн, з серпня 2025 по січень 2026 року нараховано 46245,30 грн, проте фактично не виплачено.

Не погодившись з припиненням страхових виплат, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1105-XIV).

Розділом V Закону №1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з частиною першою статті 30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини сьомої статті 30 Закону №1105-XIV страхові виплати складаються із:

1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;

5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Частиною першою статті 41 №1105-XIV визначено, що страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на страхові виплати у зв`язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 41 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 41 Закону №1105-XIV страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці.

Статтею 27 Закону України від 14.01.1997 № 16/98-ВР Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;

г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування;

д) в інших випадках, передбачених законами.

Частиною першою статті 40 Закону №1105-XIV (у редакції, чинній на момент припинення виплат) регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) у разі смерті отримувача страхових виплат;

7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;

8) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, враховуючи положення статті 40 Закону №1105-XIV суд зазначає, що відповідач мав прийняти рішення у спосіб припинення здійснення страхових виплат, оскільки страхові виплати призначені і виплачувалися позивачу.

Пунктом 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299 передбачено, що поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а також поновлення страхових виплат особам, яким їх припинено відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Також, з аналізу норм статті 40 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними.

Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.

Суд зазначає, що Законом № 1105-XIV не передбачено припинення страхових виплат у зв`язку з ненаданням повідомлення про неодержання щомісячних страхових виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

Суд звертає увагу, що п. 8 Порядку № 299 не підлягає застосуванню до спірних у цій справі правовідносин, оскільки припинення виплат здійснено протиправно, не з підстав передбачених Законом №1105-XIV. Також відповідачем не надано доказів, зокрема відповідного рішення, того, що виплату припинено у зв`язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1,3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною 2 статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України Про запобігання та протидії дискримінації в Україні дискримінація ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа Мюллер проти Австрії).

У рішенні від 08.07.2004 Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював контроль над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

Отже, як Законом України Про запобігання та протидії дискримінації в Україні, так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Суд також зазначає, що згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одними з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Відтак, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення страхових виплат не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 №1706-VII (далі Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Як вже зазначалось судом раніше, з аналізу норм статті 40 Закону №1105 вбачається, що визначені законодавством підстави припинення страхових виплат не є вичерпними.

Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення страхових виплат повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що саме відповідач, припинивши виплату призначених позивачу страхових виплат, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 і ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що припинення страхових виплат позивачеві є протиправним, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Разом з тим, суд ураховує, що відповідач надав докази на підтвердження поновлення нарахування страхових виплат позивачеві, разом з тим, докази виплати нарахованих сум страхових виплат відсутні.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо припинення страхових виплат з 01.08.2025 та зобов`язання відповідача відновити виплату страхових виплат позивачеві, та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.08.2025.

У задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача поновити нарахування страхових виплат суд відмовляє, оскільки станом на час розгляду цієї справи таке нарахування поновлено.

Отже, позовні вимоги суд задовольняє частково.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з матеріалами справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Оскільки фактично позовні вимоги задоволені, сплачений судовий збір за одну вимогу немайнового характеру, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов адвоката Кандиби Тетяни Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3; ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01.08.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, б. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, код ЄДРПОУ 13486010) поновити виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) страхових виплат, та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.08.2025.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, б. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.С. Дмитрієв