Рішення № 134547178, 04.03.2026, Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа №717/2921/25

Номер провадження 2/717/99/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року

Кельменецький районний суд Чернівецької області у складі:

головуючої судді Кудиби З. І.,

за участю секретаря судового засідання Житарюк А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі ТОВ «Споживчий центр») Омельяненко Р. Р. звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 30.11.2024-100000192 від 30.11.2024 року у розмірі 31 900,00 грн та витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 30 листопада 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого позичальнику було надано кредит у сумі 11 000,00 грн строком на 140 днів із фіксованою процентною ставкою 0,82 % за день користування кредитом, яка застосовується протягом строку договору. Договором також передбачено нарахування неустойки за прострочення в розмірі 5 500,00 грн. Позивач стверджує, що відповідачка не виконала своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 31 900,00 грн (тіло кредиту 11 000,00 грн, проценти 15 400,00 грн, неустойка 5 500,00 грн).

Ухвалою Кельменецького районного суду від 29 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 03 лютого 2026 року підготовче судове засідання закрито, а справу призначено до судового розгляду.

Представниця відповідачки подала суду відзив на позов, в якому заперечила проти задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на відсутність належних та достатніх доказів надання кредитних коштів. Крім того, у відзиві зазначено про неналежність поданого позивачем розрахунку заборгованості, з якого, на думку відповідачки, неможливо встановити реальність господарських операцій. Також представник позивачки вказує на завищене нарахування позивачем відсотків за користування кредитом всупереч змісту кредитного договору, укладеного між сторонами.

Позивач подав суду відповідь на відзив, у якому вказав, що між сторонами укладено кредитний договір згідно вимог чинного законодавства, кошти відповідачка отримала, проте взяті на себе зобов`язання не виконала. Позивач вважає аргументи відповідача такими, що не мають братися до уваги судом при винесенні рішення.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, проте надав заяву про розгляд справи за його відсутності та підтримав позов у повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

У зв`язку з неявкою сторін, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини та перевіривши їх наданими доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний код 37356833. Основним видом економічної діяльності підприємства є надання інших видів кредитування (код КВЕД 64.92) (а.с.7).

30 листопада 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 30.11.2024-100000192. Відповідно до умов договору, ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачці грошові кошти у вигляді споживчого кредиту в розмірі 11 000,00 грн на строк 140 календарних днів. Умовами договору передбачено фіксовану процентну ставку у розмірі 0,82 % від суми кредиту за кожен день користування, яка є сталою протягом усього строку кредитування. Договором також визначено обов`язок позичальника своєчасно сплачувати проценти та повернути основну суму кредиту у визначений термін. Втім, відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за тілом кредиту, нарахованими процентами та неустойкою.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписано відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора А175.

Денна процентна ставка становить 0,82% від суми кредиту за кожен день користування. Проценти, що є платою за користування кредитом, нараховуються на повну суму кредиту за весь строк користування. За кожен день прострочення виконання зобов`язань передбачено нарахування неустойки у розмірі 5 500,00 грн.

Кредит надається на умовах строковості, платності та поворотності шляхом перерахування коштів на рахунок позичальника, у тому числі з використанням реквізитів електронного платіжного засобу. Днем надання кредиту вважається дата списання коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення дата надходження коштів на рахунок кредитодавця.

Позичальник зобов`язаний використовувати кредит відповідно до визначених у договорі цілей та забезпечити своєчасне його повернення, а також сплату процентів і можливих штрафних санкцій у строки, визначені договором.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину. Це означає, що вчинений правочин вважається дійсним і таким, що породжує цивільні права та обов`язки, доки його недійсність не буде встановлено судом, рішення якого набрало законної сили. У разі відсутності спростування цієї презумпції сторони зобов`язані виконувати свої обов`язки відповідно до умов укладеного договору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в документі чи кількох документах, якими обмінялися сторони, та якщо він підписаний сторонами.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк згідно з умовами договору та вимогами закону.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України, договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Його зміст становлять умови, визначені та погоджені сторонами, а також ті, що є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору, згідно зі статтею 638 ЦК України, є умови про предмет договору, а також інші умови, визначені законом або необхідні для договорів даного виду.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість сторін, оформлена в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційних систем, яка має ту саму юридичну силу, що й договір, укладений у письмовій формі. Частина 7 статті 11 цього Закону передбачає, що електронний договір укладається і виконується в порядку, визначеному Цивільним та Господарським кодексами України. Згідно з частиною 12 статті 11, електронний договір, підписаний відповідно до статті 12 цього Закону, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо електронний правочин відповідно до законодавства або за домовленістю сторін має бути підписаний, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису згідно із Законом України «Про електронний цифровий підпис», за умови застосування таких засобів усіма сторонами правочину. Також допускається використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором або аналога власноручного підпису (факсиміле) за письмовою згодою сторін.

Електронний підпис слугує засобом ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Закон передбачає можливість застосування як електронного цифрового підпису (який накладається за допомогою особистого ключа і перевіряється відкритим ключем), так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, і надсилається іншій стороні.

Таким чином, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, укладеного в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати позичальнику грошові кошти на умовах, визначених договором, а позичальник повернути кредит і сплатити проценти. Згідно зі статтею 1056 ЦК України, розмір процентів і порядок їх сплати визначаються сторонами залежно від кредитного ризику, строку користування кредитом та інших чинників.

На підставі статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на отримання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок їх сплати визначаються договором, а в разі їх відсутності на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, у позичальника виникає зобов`язання повернути кредитодавцю отримані кошти та сплатити проценти на умовах, передбачених договором. З наданих матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладено кредитний договір, у якому визначено суму кредиту, процентну ставку, строк користування та порядок його повернення. Позивач виконав свої договірні зобов`язання в повному обсязі, проте відповідачка належним чином їх не виконала, що підтверджується наданими доказами.

Матеріалами справи встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» належним чином виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 11 000,00 грн відповідно до умов договору.

Також суд вважає за необхідне вказати, що підтвердженням отримання відповідачкою кредитних коштів в розмірі 11 000, 00 грн є відповідь на ухвалу суду, що надійшла 21 січня 2026 року, до якої додана вписка по рахунку за 30 листопада 2024 року.

Водночас ОСОБА_1 не виконала узяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів. У зв`язку за відповідачкою утворилася заборгованість.

Будь-яких доказів на спростування наведеного позивачем розрахунку заборгованості чи доказів повного (часткового ) погашення заборгованості відповідачка суду не надала, тому суд перевірив наданий позивачем розрахунок та погоджується з ним частково.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, визначених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас суд зазначає, що нарахований позивачем розмір процентів за користування кредитом у розмірі 15 400,00 грн є завищеним.

З огляду на надані матеріали справи, зокрема кредитний договір № 30.11.2024-100000192 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , фактично нараховані відсотки становлять 12 693,82 грн.

Суд вважає за необхідне застосовувати реально нараховану суму відсотків відповідно до умов кредитного договору, оскільки саме вона підтверджується наявними доказами та відповідає дійсним зобов`язанням сторін. Таким чином, до стягнення підлягає сума процентів у розмірі 12 693,82 грн, а різниця між заявленою позивачем сумою та фактично нарахованими відсотками у розмірі 2 706,18 грн не підлягає стягненню.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), судові рішення повинні містити належне обґрунтування. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, рішення має показувати, що суд дослідив усі суттєві обставини справи. Аналогічний підхід закріплено у рішенні «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), № 303-А, пункт 29.

За таких обставин, інші доводи учасників справи не мають істотного значення для вирішення спору, оскільки не стосуються предмета доказування у межах спірних правовідносин.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 неустойки в розмірі 5 500,00 суд зазначає таке.

З 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», на всій території України введено воєнний стан.

Законом України № 2120-IX від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану, а також протягом тридцяти днів після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, та від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка, штраф чи пеня, нараховані з 24.02.2022 року за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

Аналогічні положення містить пункт 6? розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», згідно з яким у період дії воєнного або надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення споживач звільняється від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит. У цей період споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) чи інші платежі, передбачені договором за прострочення виконання зобов`язань, а також забороняється підвищення процентної ставки з причин, не передбачених частиною четвертою статті 1056? ЦК України.

З огляду на те, що нарахування неустойки у сумі 5 500,00 грн здійснено позивачем у період дії воєнного стану, а закон прямо встановлює звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань у цей період, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині як таких, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Таким чином, враховуючи викладене, дослідивши всі наявні у справі докази, перевіривши їх належність, допустимість, достовірність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню.

Отже, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, становить 23 693,82 грн, з яких:

-11 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту;

-12 693,82 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Саме у такому розмірі позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення позову (близько 74,27 % заявлених вимог), з відповідачки ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню судовий збір у сумі 1799,24 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 526, 530, 610, 611, 629, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 12, 13, 19, 76, 81, 141, 247, 259, 263, 265, 268, 280289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 30.11.2024-100000192 від 30 листопада 2024 року у розмірі 23 693 (двадцять три тисячі шістсот дев`яносто три) гривні 82 копійки, що складається з:

11 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту;

12 693,82 грн проценти за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 799 (одну тисячу сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 24 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 04 березня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А; ЄДРПОУ 37356833.

Відповідачка ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Кудиба З. І.