Рішення № 134535742, 04.03.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/493/26

Провадження № 2/204/1944/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

У С Т А Н О В И В:

14 січня 2026 року позивач ТОВ «Українські фінансові операції» звернулося до суду із позовною заявою до відповідачки ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із неї заборгованість за кредитним договором № 4964621 від 13 вересня 2024 року у розмірі 43998 гривень 57 копійок, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту 9977 гривень, нарахованих процентів первісним кредитором 24244 гривні 11 копійок та нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» - 9777 гривень 46 копійок.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 13 вересня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4964621 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого, останній було надано кредит у сумі 10000 гривень, строком на 360 днів (з 13 вересня 2024 року по 08 вересня 2025 року), зі сплатою відсотків кожні 20 днів. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання перед позивачкою виконало та надало їй кредит в сумі 10000 гривень, шляхом зарахування кредитних коштів на її платіжну картку № НОМЕР_1 . Зазначає, що в подальшому, 02 червня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», як клієнтом, та позивачем, як фактором, було укладено Договір факторингу № 02-1/06/2025, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором № 4964621 від 13 вересня 2024 року у розмірі 39221 гривня 11 копійок, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту у сумі 9977 гривень, за відсотками у сумі 24244 гривні 11 копійок та штрафам/неустойкам - 5000 гривень. Вказує, що після укладення договору факторингу позивачем в межах строку договору також було нараховано відповідачці проценти за за 98 календарних днів у сумі 9777 гривень 46 копійок. Таким чином станом на дату звернення до суду з указаним позовом заборгованість відповідачки по кредитному договору перед позивачем складає 43998 гривень 57 копійок, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту 9977 гривень, нарахованих процентів первісним кредитором 24244 гривні 11 копійок та нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» - 9777 гривень 46 копійок, яку останній прохає суд стягнути з відповідачки разом із судовим збором 2662 гривні 40 копійок та витратами на правову допомогу у сумі 10000 гривень.

Ухвалою суду від 23 січня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 121), копія якої надіслана учасникам справи 23 січня 2026 року (а. с. 122).

Станом на дату розгляду справи відповідачкою відзив на позовну заяву не надано, а також клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, учасниками справи не подавались, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, на підставі вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між 13 вересня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір № 4964621, за умовами якого, останній було надано кредит у сумі 10000 гривень, шляхом зарахування кредитних коштів на її платіжну картку № НОМЕР_2 (а. с. 14-26).

В розділі 1 Кредитного договору, сторони узгодили строк кредитного договору, періодичність платежів, стандартну процентну ставку, знижену процентну ставку та денну ставку, реальну річну процентну ставку, загальну вартість кредиту, а також детальні терміни повернення кредиту та сплати відсотків, що визначені в графіку платежів.

ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язання за договором про споживчий кредит № 4964621 від 13 вересня 2024 року виконало в повному обсязі, шляхом переказу на рахунок відповідачки грошових кошти в сумі 10000 гривень, що підтверджується відповіддю ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20250610-815 від 10 червня 2025 року (а. с. 34).

02 червня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено Договір факторингу № 02-1/06/2025, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (а. с. 81-85 та на звороті).

Відповідно до вимог п. 1.2 указаного договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно додатку № 2 та надходження ціни продажу у повному обсязі, відповідно до п. 3.3 цього договору, на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами Акт прийому-передачі Реєстру Боржників та повна сума ціни продажу, що надійшла на рахунок клієнта, - підтверджують факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості.

Згідно умов п. 3.3 даного договору, ціна продажу за договором становить 3536290 гривень 55 копійок.

На підтвердження набуття права вимоги за вказаним договором до боржників, позивачем надано копію Акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 02 червня 2025 року (а. с. 86 на звороті), що підписаний сторонами договору та скріплений їх печатками, реєстр боржників від 02 червня 2025 року (а. с. 53-54), а також платіжні інструкції № 1384, 11185, 257 від 03 червня 2025 року (а. с. 90а, 90б, 90в).

З вказаного Реєстру боржників убачається, що позивач набув право вимоги до відповідачки за договором № 4964621 від 13 вересня 2024 року (а. с. 53-54) у сумі 39221 гривня 11 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 9977 гривень, заборгованості за відсотками у розмірі 24244 гривні 11 копійок та заборгованості за пенею/штрафами 8000 гривень.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 4964621 від 13 вересня 2024 року, позивачем - ТОВ «Українські фінансові операції» було нараховано відповідачці за договором № 4964621 заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом у сумі 9777 гривень 46 копійок, за період з 03 червня 2025 року по 08 вересня 2025 року (а. с. 55-56).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

На підтвердження переходу права первісного кредитора за кредитним договором № 4964621 від 13 вересня 2024 року позивачем надано суду договір факторингу № 02-1/06/2025 від 02 червня 2025 року (а. с. 81-85 та на звороті), що був укладений між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Українські фінансові операції», копію Акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 02 червня 2025 року (а. с. 86 та на звороті), що підписаний сторонами договору та скріплений їх печатками, реєстр боржників від 02 червня 2025 року (а. с. 53-54), а також платіжні інструкції № 1384, 11185, 257 від 03 червня 2025 року (а. с. 90а, 90б, 90в).

Таким чином, ТОВ «Українські фінансові операції» є правонаступником ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», та стало новим кредитором у зобов`язанні за кредитним договором, який укладений з ОСОБА_1 .

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. Між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, право вимоги за якими перейшло позивачу. Позичальниця умови договору належним чином не виконує, тому позивач має право вимагати стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , яке він реалізував, звернувшись до суду, натомість відповідачка заявлені позивачем вимоги не спростувала.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню: заборгованість за кредитним договором № 4964621 від 13 вересня 2024 року, у сумі 43998 гривень 57 копійок, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту 9977 гривень, нарахованих процентів первісним кредитором 24244 гривні 11 копійок та нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» - 9777 гривень 46 копійок.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як убачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі на підставі договору про надання юридичних послуг № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року (а. с. 67-68 та на звороті) надавав адвокат Дідух Є.О., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 5972/10 від 24 березня 2017 року (а. с. 100).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокатом надано акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 15 грудня 2025 року (а. с. 35 та на звороті) та детальний опис робіт (наданих послуг) від 15 грудня 2025 року (а. с. 36 та на звороті) на загальну суму 10000 гривень.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 13 вересня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, зважаючи на обсяг і складність виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги заявлену позивачем ціну позову, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 гривень.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищенаведеного,

дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2662 гривні 40 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 288-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (04070, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40, прим. 19 літ. «Н», «П»; ЄДРПОУ 40966896) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором № 4964621 від 13 вересня 2024 року, у сумі 43998 (сорок три тисячі дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень 57 (п`ятдесят сім) копійок, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту 9977 (дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят сім) гривень, нарахованих процентів первісним кредитором 24244 (двадцять чотири тисячі двісті сорок чотири) гривні 11 (одинадцять) копійок та нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» - 9777 (дев`ять тисяч сімсот сімдесят сім) гривень 46 ( сорок шість) копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати по сплаті судового збору в сумі у сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати на правничу допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна