Рішення № 134521220, 03.03.2026, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа №592/20142/25

Провадження №2/592/656/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі: головуючого судді Алфьорова А.М., за участю секретаря Літовченко С.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду і свої позовні вимоги мотивує тим, що 30.12.2023 р. між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір № 4259046 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 3000 грн., строком на 360 днів з 30.12.2023 р. по 24.12.2024 р. На пільговий строк 30 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 0,01 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього в результаті застосовано повну ставку кредитування у розмірі 2,5 % у день. 23.09.2024 р. між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 23/09/2024, за умовами якого ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором № 4259046 від 30.12.2023 р. на загальну суму заборгованості у розмірі 20844 грн. 69 коп., з яких: 2988 грн. 70 коп. заборгованість за основним боргом (сумою кредиту); 17855 грн. 99 коп. сума заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «Лінеура Україна». Станом на дату укладання договору факторингу від 23.09.2024 р. № 23/09/2024, строк дії Договору № 4259046 від 30.12.2023 р. не закінчився. Тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» з дати факторингу 23.09.2024 р. донараховано відсотки за (91 календарних днів). 3000 грн. х 2,5 % = 74,7175 грн. х 91 календарних дні = 6799,29 грн. відсотки нараховані ТОВ «Українські фінансові операції». Після укладання договору факторингу та переходу права вимоги до ТОВ «Українські фінансові операції», відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «Українські фінансові операції», ані на рахунки первісного кредитора. Фактично таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем за договором № 4259046 від 30.12.2023 р. у сумі 27643 грн. 98 коп. з яких: 2988 грн. 70 коп. заборгованість за основним боргом (сумою кредиту); 17855 грн. 99 коп. сума заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «Лінеура Україна»; 6799 грн. 29 коп. сума заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції». Просить суд: стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором № 4259046 від 30.12.2023 р. у сумі 27643 грн. 98 коп. з яких: 2988 грн. 70 коп. заборгованість за основним боргом (сумою кредиту); 17855 грн. 99 коп. сума заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «Лінеура Україна»; 6799 грн. 29 коп. сума заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції»; стягнути з відповідача на його користь судовий збір у сумі 2422 грн. 40 коп. та витрати за надання правничої допомоги у сумі 10000 грн.; в порядку ч. 10, ч. 11 ст. 265 ЦПК України органу, що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3 % річних починаючи з дати набранням рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з відповідача на його користь.

У судове засідання сторони не з`явилися. Представник позивача ТОВ «Українські фінансові операції» - Дідух Є.О. надав письмову заяву з проханням розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Крім того, представник позивача не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі наявних доказів.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.12.2023 р. між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір № 4259046 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 3000 грн., строком на 360 днів з 30.12.2023 р. по 24.12.2024 р. На пільговий строк 30 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 0,01 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього в результаті застосовано повну ставку кредитування у розмірі 2,5 % у день.

23.09.2024 р. між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 23/09/2024, за умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 4259046 від 30.12.2023 р. на загальну суму заборгованості у розмірі 20844 грн. 69 коп., з яких: 2988 грн. 70 коп. заборгованість за основним боргом (сумою кредиту); 17855 грн. 99 коп. сума заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «Лінеура Україна».

Станом на дату укладання договору факторингу від 23.09.2024 р. № 23/09/2024, строк дії Договору № 4259046 від 30.12.2023 р. не закінчився.

Тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» з дати факторингу 23.09.2024 р. донараховано відсотки за (91 календарних днів). 3000 грн. х 2,5 % = 74,7175 грн. х 91 календарних дні = 6799,29 грн. відсотки нараховані ТОВ «Українські фінансові операції».

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 07.10.2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 «Про електронну комерцію», пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеном у ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Як вбачається зі ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню - необхідно стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 4259046 від 30.12.2023 р. у сумі 27643 грн. 98 коп. з яких: 2988 грн. 70 коп. заборгованість за основним боргом (сумою кредиту); 17855 грн. 99 коп. сума заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «Лінеура Україна»; 6799 грн. 29 коп. сума заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції».

Щодо вимоги в частині покладення нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до положень ч. 10, ч. 11 ст. 265 ЦПК України, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 10 ст. 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Відповідно до ч. 11 ст. 265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Із аналізу вищезазначених норм вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

При ухваленні рішення суд враховує правову позицію викладену у постанові Великої Палата Верховного Суду від 05 червня 2024 року, справа № 910/14524/22, провадження № 12-4гс24 щодо застосування приписів частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України). Під час прийняття рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується.

Отже, суд звертає увагу, що в рішенні суду може бути вказано лише щодо нарахування відсотків або пені, а ч. 10 ст. 265 ЦПК України взагалі не передбачено можливість зазначення в рішенні нарахування інфляційних витрат.

Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов`язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Великої Палата Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24).

Однак, ТОВ «Українські фінансові операції» вимога про стягнення 3% річних не заявлена, у зв`язку з чим взагалі відсутні підстави зазначення в рішенні суду про нарахування органом (особою), який буде здійснювати примусове виконання рішення суду, 3 % річних.

З огляду на викладене, оскільки ухвалення рішення в цій частині є правом суду, а позивачем ТОВ «Українські фінансові операції» не обґрунтовано доцільності застосування ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної вимоги.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 00 коп. та витрати за надання правничої допомоги у сумі 10000 грн., оскільки вказані витрати є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 546, 549, 551, 610, 611, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором № 4259046 від 30.12.2023 р. у сумі 27643 грн. 98 коп. з яких: 2988 грн. 70 коп. заборгованість за основним боргом (сумою кредиту); 17855 грн. 99 коп. сума заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «Лінеура Україна»; 6799 грн. 29 коп. сума заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції».

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судовий збір у сумі 2422 грн. 00 коп. та витрати за надання правничої допомоги у сумі 10000 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Ковпаківський районний суд м. Суми шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Андрій АЛФЬОРОВ