Рішення № 134515428, 26.02.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1744/25

26 лютого 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Куценка О. О., з участю секретаря судового засідання Двібородчин І. В., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання права власності на домоволодіння у порядку спадкування за заповітом,

в с т а н о в и в :

29 грудня 2025 року до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що має наступні технічні характеристики: житловий будинок загальна площа 69,1 м.кв. (житлова площа 47,3 м.кв.), літня кухня 38,2 м. кв., сарай 28,0 м.кв., сарай 39,3 м.кв., сарай 23,3 м.кв., вбиральня 1,4 м. кв., сарай 15,7 м.кв., ворота, 8,3 м. кв., огорожа 52,7 м. кв., ворота 4,5 м. кв., ворота 4,6 м. кв., огорожа 6,8 м. кв., криниця 15,0 м.п., огорожа 16,5 м.кв.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Ластівці Івано-Франківського (раніше - Богородчанського) району Івано-Франківської області помер батько позивачки - ОСОБА_3 , про що 11 вересня 2020 року складено актовий запис про смерть № 31. За життя батько позивачки ОСОБА_3 розпорядився належним йому майном, склавши заповіт, відповідно до якого все належне йому на момент смерті майно заповів своїй дочці - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначений житловий будинок мав статус колгоспного двору, головою якого був батько позивачки - ОСОБА_3 . Іншими членами колгоспного двору були мати позивачки - ОСОБА_4 , сестра ОСОБА_5 , а також сама позивачка.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мама позивачки ОСОБА_4 , про що 25 вересня 2020 року складено актовий запис про смерть №34.

Вказує, що відповідно до записів погосподарської книги № 17 за 1991-1995 роки до складу осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01 січня 1991 року входили: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - голова домогосподарства, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - мама, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - сестра та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Сестра ОСОБА_7 не претендує на спадкове майно і в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини не зверталась. Таким чином вона залишилась єдиним спадкоємцем.

Зазначає, що вона прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , та отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки. Однак на домоволодіння не оформила своїх спадкових прав.

Спадщина на яку хоче визнати право власності позивачка складається із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належав членам колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_8 . На звернення до приватного нотаріуса Івано-Франківського районного нотаріального округу для видачі їй свідоцтва на спадщину за заповітом на вищезазначене домоволодіння після смерті її батька їй було відмовлено. Нотаріус мотивувала це тим, що неможливо встановити всіх співвласників колгоспного двору та їх частки у житловому будинку, та рекомендувала звернутися до суду.

На підставі наведеного просила визнати за нею право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що має наступні технічні характеристики: житловий будинок загальна площа 69,1 м.кв. (житлова площа 47,3 м.кв.), літня кухня 38,2 м. кв., сарай 28,0 м.кв., сарай 39,3 м.кв., сарай 23,3 м.кв., вбиральня 1,4 м. кв., сарай 15,7 м.кв., ворота, 8,3 м. кв., огорожа 52,7 м. кв., ворота 4,5 м. кв., ворота 4,6 м. кв., огорожа 6,8 м. кв., криниця 15,0 м.п., огорожа 16,5 м.кв.

Ухвалою суду від 29 січня 2026 року до участі у розгляді справи залучено у якості співвідповідача Богородчанську селищну раду Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Позивачка та її представник адвокат Попович М. М. у підготовче судове засідання не з`явилися. Представник позивачки подав заяву про розгляд справи у його відсутності та відсутності його довірительки, вимоги позову підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 у підготовче судове засідання не з`явилася. Подала до суду заяву про визнання нею позову та вказала, що не претендує на даний будинок та просить визнати за сестрою право власності на вказане домоволодіння.

Представник співвідповідача - Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області у судове засідання не з`явився, у поданій заяві вимоги позову визнав, просив проводити розгляд справи у його відсутності.

Відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України, зважаючи на відсутність всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснювалось.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, оскільки відповідачка ОСОБА_2 та представник відповідача - Богородчанської селищної ради позовні вимоги визнає, підстав для відмови у прийнятті визнання відповідачами позову не встановлено, визнання позову не суперечить закону та не порушує будь-чиїх прав свобод чи законних інтересів, то суд вважає, що позов слід задовольнити.

Згідно зі ст. 1216 - 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 11 вересня 2020 року, виконавчим комітетом Старунської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківського району, ІНФОРМАЦІЯ_9 у селі Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області у віці 76 років помер ОСОБА_3 , про що 11 вересня 2020 року складено актовий запис №31 (а.с.6).

Із дослідженого у судовому засіданні свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , вбачається, що в селі Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 (а.с.7).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого сільським ЗАГс с. Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області, батьками позивачки є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, позивачка - дівоче прізвище ОСОБА_9 29 вересня 2004 року зареєструвала шлюбу з ОСОБА_10 та після реєстрацію шлюбу набула прізвище ОСОБА_11 (а.с.5).

За життя ОСОБА_3 склав заповіт (а.с.14), посвідчений 11 березня 2014 року секретарем виконкому Старунської сільської ради Хімчак О. І. і зареєстрований у реєстрі за №4, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось заповів дочці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_2 - дочка спадкодавця ОСОБА_3 від спадщини відмовилися на користь своєї сестри ОСОБА_1 , про що 29 січня 2026 року подала до суду відповідну заяву.

Відповідно до копії Свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Старунської сільської Ради Народних Депутатів від 20 травня 1991 року житловий будинок в цілому за адресою: АДРЕСА_1 , належить членам колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_3 на праві особистої власності. Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Богородчанської районної Ради №178 від 08 серпня 1990 року (а.с.9).

Відповідно до виписки виданої Старунським старостинським округом №7 Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області № 462/11.07-31 від 11 грудня 2025 року, встановлено, що станом на 01 січня 1991 року згідно з погосподарської книги №17 за 1991-1995 роки в АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 голова домогосподарства, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - мама, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - сестра та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.8).

Даними технічного паспорту підтверджується, що до складу домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , входять: житловий будинок (рік спорудження реконструкції 1965-1991), літня кухня, сарай, сарай, сарай, вбиральня, сарай, ворота, огорожа, ворота, ворота, огорожа, криниця, огорожа (а.с.10-12).

Спірне будинковолодіння мало статус колгоспного двору, майно якого відповідно до вимог ст.120, 123 ЦК УРСР (у редакції 1963 року) належало його членам у рівних частках на засадах спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.

Так, колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17,18 Закону "Про власність" (697-12) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору.

Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення по господарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Виходячи із Правової позиції, викладеної в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року №6-350цс15 - згідно з частиною першою статті 120, статтею 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Як роз`яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

У підпункті г) пункту 6 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз`яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

В підготовчому судовому засіданні підтверджено, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно, мав статус колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_3 , якій на день смерті на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Старунської сільської Ради Народних Депутатів від 20 травня 1991 року на підставі рішення виконкому Богородчанської районної Ради №178 від 08 серпня 1990 року, зареєстрованого у Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації 20 травня 1991 року в реєстрову книгу 1 за №60, належало право особистої власності на майно колгоспного двору, яке набуте спадкодавцем правомірно, тобто на підставах, що не заборонені законом.

Спадкодавець ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , за життя склав заповіт, посвідчений 11 березня 2014 року секретарем виконкому Старунської сільської ради Хімчак О. І. і зареєстрований у реєстрі за №4, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось заповів дочці ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мама позивачки - ОСОБА_4 .

Крім того, у судовому засіданні доведено належними і допустимими доказами, що позивачка є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , оскільки інші спадкоємці за законом - ОСОБА_2 , від спадщини відмовилася на користь позивачки, про що 29 січня 2026 року подала до суду відповідну заяву.

Відповідно до повідомлення приватного нотаріуса Івано-Франківського районного нотаріального округу №264/02-14 від 10 грудня 2025 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_9 батька ОСОБА_3 , оскільки неможливо встановити всіх співвласників колгоспного двору та їх частки у житловому будинку (а.с.3).

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).

Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У відповідності до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року за № 7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, з огляду на те, що у судовому засіданні повністю доведені належними і допустимими доказами всі обставини, на які позивачка посилалася як на підставу заявленої вимоги, а також взявши до уваги те, що право на житловий будинок набуто спадкодавцем правомірно на підставах, які незаборонені законом, і що позивачка є єдиним спадкоємцем за заповітом та за законом, врахувавши позицію відповідачів, згідно якої вони повністю визнали позов, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявленої вимоги шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76, 77-80, 81, 82, 89, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_12 селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання права власності на домоволодіння у порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований у АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 02 березня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Відповідач: Богородчанська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, адреса місцезнаходження: 77701, Івано-Франківська область Івано-Франківський район селище Богородчани вулиця Шевченка, 66, ЄДРПОУ 04357035.

Суддя