Ухвала суду № 134514792, 26.02.2026, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/8894/19

Провадження № 2/0182/2656/2026

У Х В А Л А

Іменем України

26.02.2026 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

за участю представника позивача Ковальова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, який діє в інтересах держави, до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Дніпровські чорноземи» про визнання незаконним та скасування наказу, визнання договорів недійсними, зобов`язання повернути земельну ділянку им и -

В С Т А Н О В И В:

Керівник Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, який діє в інтересах держави,звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Дніпровські чорноземи» про визнання незаконним та скасування наказу, визнання договорів недійсними, зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що частиною 4 ст.122 ЗК України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Так, згідно ч.1 ст.117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи, навпаки, здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності, відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність, складається акт приймання - передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність, разом з актом приймання - передачі такої земельної ділянки, є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї. На виконання положень вищевказаного законодавства, наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 21 березня 2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області та надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровим номером 1222982800:01:004:0001. При цьому, на виконання вищевказаного наказу, 28 березня 2014 року за № 28/03/14/2-ДО між Головним управлінням Держземагенства в Дніпропетровській області та ОСОБА_1 було укладено договір земельної ділянки для ведення фермерського господарства строком на 49 років та, в подальшому, 18 квітня 2017 року ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області було подано клопотання про надання згоди на передачу вищевказаної земельної ділянки. Листом № Я-3652/0-1852/6-17 від 24 квітня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області ОСОБА_1 було надано згоду на передачу спірної земельної ділянки в суборенду. При цьому, як зазначає представник позивача, у відповідності до відомостей, які містяться в державному реєстрі на нерухоме майно, 31 січня 2019 року державним реєстратором Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області за № 30339677 було зареєстровано договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 1222982800:01:004:0001, площею 77, 2107 га, від 02 травня 2017 року, строком дії - до 24 квітня 2063 року між ОСОБА_1 та фермерським господарством «Дніпровські чорноземи». Тобто, вищевказаний наказ Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області № ДН/1222982800:01:004/00001098 від 21 березня 2014 року про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» є незаконним та підлягає скасуванню, а укладений на його підставі договір оренди земельної ділянки від 28 березня 2014 року за № 28/03/14-2-ДО, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Дніпропетровській області та ОСОБА_1 , відповідно, договір суборенди земельної ділянки, кадастровим номером 1222982800:01:004:0001, площею 77, 2701, строком дії - до 24 квітня 2063 року, укладений між ОСОБА_1 та фермерським господарством «Дніпровські чорноземи», є недійсним, виходячи з наступного. Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З огляду на положення ст.ст.22, 31, 93, 124 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватись цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч.2, 3 ст.134 цього Кодексу. Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Відповідно до частини другої ст.123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні. Підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, ст.123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли, згідно із законом, земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати непередбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу. Разом з тим, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно - правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно - правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним. Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону). Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України «Про фермерське господарство». Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, з метою ведення фермерського господарства, громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності, з метою ведення фермерського господарства, громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і, в разі її задоволення, дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується, відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства, питання вирішується судом. Отже, спеціальний ЗУ «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»). Крім того, ЗУ «Про фермерське господарство» передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому, норми цього Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови. З огляду на зазначене, при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України. Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 ЗУ «Про фермерське господарство», заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевіривши доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі, й щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитись в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів. Після укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана, зокрема, з укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. Відповідачами не було дотримано встановленого законом порядку отримання земельних ділянок, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області не пересвідчилося в дійсності волевиявлення ОСОБА_1 на створення фермерського господарства, з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Поряд із цим, згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, фермерське господарство ОСОБА_1 не створено та запис про його реєстрацію відсутній. Отже, ОСОБА_1 , уклавши договір оренди земельної ділянки, не створив фермерського господарства, а через певний час, 02 травня 2017 року, передав отриману в оренду землю в суборенду ФГ «Дніпровські черноземи». Також, в порушення вимог ст.7 ЗУ «Про фермерське господарство», ОСОБА_1 належним чином не обґрунтував розмір вищевказаної земельної ділянки, з урахуванням можливості її обробітку. Тобто, майбутній фермер, для отримання земельної ділянки великої площі, не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриману у користування землю, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для оренди сільськогосподарської техніки, а також досвід для ефективного обробітку більше 77 гектарів землі. Крім того, відповідно до ч.7 ст.7 ЗУ «Про фермерське господарство» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури. При цьому, між ГУ Держземагенства у Дніпропетровській області та ОСОБА_1 того ж дня, а саме: 28 березня 2014 року, було укладено ще 2 договори оренди земельних ділянок, а саме: договір № 28/03/14/1-ДО щодо оренди земельної ділянки, кадастровим номером 1222983400:01:001:0019, яка розташована на території Лошкарівської сільської ради Нікопольського району, та договір № 28/03/14-3-ДО щодо оренди земельної ділянки, кадастровим номером 2229882800:01.004:0041, яка розташована на території Шевченківської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області. Таким чином, ОСОБА_1 отримав для ведення фермерського господарства три окремі земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які розташовані в різних місцях на території трьох сільських рад, загальною площею 145,4355 га. За фактом заволодіння шахрайським шляхом правом оренди вищевказаних земельних ділянок 23 жовтня 2019 року за № 42019041490000107 внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування за ч.1 ст.190 Кримінального кодексу України. В ході досудового розслідування, 01 листопада 2019 року слідчим суддею було надано тимчасовий доступ до речей та документів, які знаходяться у володінні ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, та на підставі яких ОСОБА_1 було надано в оренду вищевказані земельні ділянки, у тому числі, заяв та усіх доданих до них документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання ОСОБА_1 дозволів на відведення земельних ділянок. Згідно листа Головного управлінні Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 10-4-0.332-8910/2-19 від 20 листопада 2019 року, наданого на виконання ухвали суду, зазначено, що інші документи, у тому числі, й заява ОСОБА_1 про надання останньому спірної земельної ділянки в оренду для створення фермерського господарства в управлінні взагалі відсутня. З листа Головного управлінні Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області № вих-15/1922457 від 29 жовтня 2019 року встановлено, що в електронно - обліковій системі «Єдиний реєстр для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо - будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів» відсутня інформація щодо реєстрації техніки за громадянином ОСОБА_2 . Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 05 травня 2001 року є засновником, керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "АГРОФІРМА"КІЛЬЧЕНЬ" (код ЄДРПОУ 31458660), основним видом діяльності якої є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, тобто, на момент отримання в оренду спірної земельної ділянки, ОСОБА_1 був засновником товариства з обмеженою відповідальністю, яке безпосередньо займалось вирощуванням зернових культур, що, в свою чергу, також свідчить про відсутність волевиявлення останнього саме на створення фермерського господарства, з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Отже, вирішуючи питання про надання ОСОБА_1 в оренду вищевказаної земельної ділянки, Головне управління Держземагенства у Дніпропетровській області не провело належну перевірку та не пересвідчилось в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Факт укладення між ОСОБА_1 договору суборенди із ФГ «Дніпровські чорноземи» свідчить про використання ними процедури штучного створення фермерського господарства для одержання в користування земель державної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів. Крім того, договір суборенди між ОСОБА_1 та ФГ «Дніпровські чорноземи» було укладено 02 травня 2017 року, однак, державна реєстрація вказаного договору відбулась лише 31 січня 2019 року, що, в свою чергу, також свідчить про намагання сторін приховати вказаний правочин. За таких підстав, наказ Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області ДН/1222982800:01:004/00001098 від 21 березня 2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, та надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 77,2701 га для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, необхідно визнати незаконним як такий, що видано в порушення ст.7 Закону України «Про фермерське господарство». Договір, укладений на підставі правового акту органу державної влади, має відповідати цьому акту (ст.648 ЦК України). Враховуючи, що наказ Головного управління Держземагенства визнається незаконним, договір оренди землі, укладений на підставі наказу, також має бути визнано недійсним. Також, суборенда - договір, відповідно до якого одна сторона зобов`язується передати індивідуально визначене майно, орендарем якого вона вже є, у користування або володіння іншій особі (суборендатору). Суборенда є похідним договором, тому умови договору оренди у своїй основі залишаються чинними та не можуть бути порушені. Договір суборенди не може перевищувати строку договору оренди. У разі укладення договору суборенди, орендар продовжує виконувати свої обов`язки за договором оренди і несе відповідальність за дії суборендаря. До договору суборенди застосовуються ті ж правила, що й до договору оренди, крім випадків, що передбачені законодавством. Відповідно до ст.8 ЗУ «Про оренду землі», у разі припинення договору оренди, чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. На підставі ст.215 ЦК України, недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно - правових актів, виданих державними органами, у тому числі, відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. Оспорюваний договір оренди землі укладений із порушенням вимог Земельного кодексу України, законів України «Про фермерське господарство», «Про оренду землі», а тому підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. З аналогічних підстав недійсним є договір суборенди земельної ділянки, кадастровим номером 1222982800:01:004:0001, площею 77, 2701 від 02 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Дніпровські чорноземи». Зважаючи на те, що ФГ «Дніпровські черноземи» спірну земельну ділянку державної власності отримало в обхід конкурентних засад, тому, договір суборенди є недійсним як похідний від основного правочину - договору оренди землі. Відповідно до ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому, у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається (ч.6 ст.21 Закону). Таким чином, враховуючи вищевикладене, позивач в інтересах держави змушений звернутися до суду просить суд визнати незаконними та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області № ДН/1222982800:01:004/00001098 від 21 березня 2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області» та надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 77,2701, в тому числі, рілля 77,2701 га, кадастровим номером 1222982800:01:004:0001 (01,02.), для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровим номером 1222982800:01:004:0001 загальною площею 77,2701 від 28 березня 2014 року за № 28/03/14/2-ДО, укладеним між Головним управлінням Держземагенства у Дніпропетровській області та ОСОБА_1 . Визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки, кадастровим номером 1222982800:01:004:0001, загальною площею 77,2701 га, від 02 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Дніпровські чорноземи». Зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області земельну ділянку, загальною площею 77,2701 га, з кадастровим номером 1222982800:01:004:0001, розташовану території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області за актом приймання - передачі. А також, солідарно, стягнути з відповідачів судовий збір на користь прокуратури Дніпропетровської області в сумі 7 684 грн. 00 коп.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року по даній справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження (а.с.76-77).

Відповідач ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст.178 ЦПК України, 22 квітня 2020 року на адресу суду надав відзив на позовну заяву (а.с.100-110), відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував категорично, вважаючи, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому просив суд ухвалити рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

21 травня 2020 року представник ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області Полішко І.О., яка діє на підставі довіреності, також скористалась своїм правом та подала до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнають та проти задоволення позову заперечують (а.с.193-198).

Окрім цього, 30 червня 2025 року на адресу суду від Гук О.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання про закриття провадження по даній справі, оскільки Верховним судом України по аналогічній справі з такими ж самими предметом і підставою позову, а також тими самими позивачем та відповідачами встановлено, що позов подано позивачем з порушенням правил юрисдикції загальних судів, визначених ст.19-22 ЦПК України. Тому, відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, представник відповідача просив суд ухвалити рішення, яким провадження у справі закрити, з урахуванням вищевикладеного.

В судовому засіданні представник позивача викладені в позовній заяві обставини підтримав та на задоволенні позову наполягав. Стосовно клопотання про закриття провадження по справі, категорично заперечував, оскільки на даний час наявна стала практика з розгляду даної категорії справ, в якій дані справи розглядаються саме судами загальної юрисдикції, а тому вважає підстави, викладені стороною відповідача, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні представник позивача викладені в позовній заяві обставини підтримав та на задоволенні позову наполягав.

Всі інші учасники про розгляд справи були повідомлені належним чином, про що свідчать докази, наявні в матеріалах справи, однак, в судове засідання не прибули, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, вислухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатись будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Водночас, відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У статті 20 ГПК України встановлено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі, землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі, з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами розглядаються господарськими судами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) зазначено, що у попередніх Постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, відбувалася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, спори щодо права власності чи іншого речового права на землю фермерських господарств з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження ділянками державної та комунальної власності, треба розглядати за правилами господарського судочинства (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 388/1103/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 628/774/18, від 3 липня 2019 року у справі № 637/116/18).

У тих випадках, коли фізична особа зверталась до уповноваженого органу та отримала земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а фермерське господарство було нею зареєстроване після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі (або взагалі не було зареєстроване), Велика Палата Верховного Суду зазначала, що стороною таких спорів є фізична особа, якій надавалась земельна ділянка, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (правові висновки в Постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 376/331/16, від 15 травня 2019 року у справі № 468/972/17-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 699/185/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 365/65/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 626/1055/17-ц).

Узагальнено Велика Палата Верховного Суду визначила цивільну юрисдикційність земельних спорів щодо земельних ділянок, наданих для ведення фермерського господарства, у разі, якщо фізична особа зверталась до уповноваженого органу та отримала спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а фермерське господарство було нею зареєстроване після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі (або взагалі не було зареєстроване); спір стосується виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства фізичній особі, яка вже реалізувала своє право на отримання у спрощеному порядку земельної ділянки для ведення фермерського господарства, створила таке фермерське господарство, а потім знову як фізична особа скористалась таким правом, звернулась до компетентного органу та отримала повторно земельну ділянку чи земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

Господарська ж юрисдикція спору узагальнено визначалась: у правовідносинах користування земельною ділянкою, первинно наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, вважаючи, що в силу прямих приписів законодавства з дня державної реєстрації такого фермерського господарства відбувалася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки; - коли земельна ділянка виділялася додатково фермерському господарству як юридичній особі.

Підхід до визначення юрисдикції залежно від обставин, які встановлюватимуться після відкриття провадження у справі, під час розгляду справи по суті, значно ускладнює вибір юрисдикції, що, в свою чергу, негативно відображається на доступі до правосуддя. Це підтверджується й значним обсягом справ, що надходили до Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил юрисдикції у спорах щодо оскарження прав на земельні ділянки, надані громадянам для ведення фермерських господарств. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі, з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами, незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення, незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник щодо користування землями фермерського господарства, що дає суду підстави, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, вважати, що його слід розглядати в порядку господарського судочинства.

Оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, провадження у цій справі належить закрити, з підстав п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

У відповідності до ст.141 ЦПК України та з урахуванням того, що суд прийшов до висновку про закриття провадження у даній справі, то судові витрати стороні позивача не компенсується, а тому їх слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.4-7, 10, 12, 15, 48-50, 76-81, 258-259, 263-268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Провадження по цивільній справі за позовом керівника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, який діє в інтересах держави, до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Дніпровські чорноземи» про визнання незаконним та скасування наказу, визнання договорів недійсними, зобов`язання повернути земельну ділянку - закрити.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал