Ухвала суду № 134506151, 03.03.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

м. Вінниця

03 березня 2026 р. Справа № 120/1692/26

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Віятик Наталія Володимирівна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 20.07.2023 № 1806 «Про демонтаж зблокованих стаціонарних споруд для провадження підприємницької діяльності по АДРЕСА_1 на території Вінницької міської територіальної громади»

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 20.07.2023 № 1806 «Про демонтаж зблокованих стаціонарних споруд для провадження підприємницької діяльності по вул. Стрілецька, біля буд. 14 на території Вінницької міської територіальної громади».

У позовній заяві представником позивача заявлено клопотання про поновлення строку звернення для подання позовної заяви в обґрунтування якої зокрема зазначено, що Департаментом архітектури та містобудування Вінницької міської ради 10.05.2023 винесено припис № 05/00/010/26518 «Про усунення порушень при розміщенні тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності і малих архітектурних форм на території міста Вінниці», яким Позивача (разом з іншою особою) зобов`язано демонтувати Споруду. Вказаний припис оскаржено в судовому порядку (справа № 120/9075/23), і рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року, підтвердженим постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2026 року, припис визнано протиправним та скасовано.

Таким чином, представник позивача вважає, що починаючи з 20 січня 2026 року виникло право Позивача на звернення до суду із позовом про скасування рішення № 1806 «Про демонтаж зблокованих стаціонарних споруд для провадження підприємницької діяльності по АДРЕСА_1 на території Вінницької міської територіальної громади» з нових підстав.

Ухвалою суду від 16.02.2026 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 . Позовну заяву залишено без руху, надавши позивачу (його представнику) строк для усунення недоліків, що містить позовна заява, шляхом наведення інших підстав для поновлення строку з наданням доказів, що підтверджують вказані обставини, які перешкодили вчасно звернутися до адміністративного суду з позовною заявою.

25.02.2026 представником позивача подано заяву про усунення недоліків, в якій просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк. В обґрунтування зазначає, що спірне рішення № 1806 від 20.07.2023 безпосередньо пов`язане з приписом Департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради від 10.05.2023 № 05/00/010/26518, який зобов`язував позивача демонтувати споруду. Цей припис оскаржено у справі № 120/9075/23. Рішення суду першої інстанції прийнято 24 липня 2025 року, а постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2026 року, якою припис визнано протиправним і скасовано, набрала законної сили саме 20 січня 2026 року. Лише після скасування припису у позивача з`явилася реальна можливість ефективно захистити права шляхом оскарження рішення № 1806, оскільки до цього моменту позов міг бути визнаний передчасним або безперспективним через наявність чинного припису. Очікування остаточного судового рішення у тісно пов`язаній справі є об`єктивною обставиною, яка не залежала від волі позивача.

Крім того, у 2023 році ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом у справі № 120/19033/23 про скасування того самого рішення № 1806. Розгляд цієї справи тривав до 28 липня 2025 року (рішення суду першої інстанції), а постанова апеляційного суду від 21 січня 2026 року набрала чинності 21 січня 2026 року. Вказане унеможливило одночасне подання іншого позову з оновленими підставами, оскільки це могло призвести до дублювання проваджень та суперечливих рішень.

Відтак, представник позивача вважає, що наведені обставини є об`єктивними, істотними та непереборними, підтверджуються судовими рішеннями у справах № 120/9075/23 та № 120/19033/23.

Розглянувши заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, зважаю на таке.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) ЄСПЛ указав «Правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».

У пункті 23 рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» (заява № 72286/01) ЄСПЛ зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Так, на виконання ухвали суду від 16.02.2026 представником позивача подано заяву на усунення недоліків, в якій просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк. В обґрунтування зазначає, що спірне рішення № 1806 від 20.07.2023 безпосередньо пов`язане з приписом Департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради від 10.05.2023 № 05/00/010/26518, який зобов`язував позивача демонтувати споруду. Цей припис оскаржено у справі № 120/9075/23. Рішення суду першої інстанції прийнято 24 липня 2025 року, а постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2026 року, якою припис визнано протиправним і скасовано, набрала законної сили саме 20 січня 2026 року. Лише після скасування припису у позивача з`явилася реальна можливість ефективно захистити права шляхом оскарження рішення № 1806, оскільки до цього моменту позов міг бути визнаний передчасним або безперспективним через наявність чинного припису. Очікування остаточного судового рішення у тісно пов`язаній справі є об`єктивною обставиною, яка не залежала від волі позивача.

Відтак, представник позивача вважає, що наведені обставини є об`єктивними, істотними та непереборними, підтверджуються судовими рішеннями у справах № 120/9075/23 та № 120/19033/23.

Проте суд зазначає, що згідно зі ст. 122 КАС України, строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення свого права (виникнення правового спору), а не з моменту, коли вона віднайшла нові аргументи або юридичні обґрунтування для його захисту.

Зміна правової аргументації або виявлення додаткових обставин щодо вже відомого оскаржуваного акта не змінює момент початку перебігу строку звернення та не є автоматичною підставою для його поновлення через понад два роки після закінчення встановленого законом шестимісячного строку. Інший підхід призвів би до можливості безкінечного перегляду актів суб`єкта владних повноважень шляхом штучного маніпулювання "новими підставами", що суперечить принципу правової визначеності (res judicata).

Позивач визнає, що дізнався про порушене право ще у 2023 році. Відповідно, перебіг шестимісячного строку почався саме тоді й закінчився у 2024 році.

Суд зауважує, що повторне звернення з позовом у лютому 2026 року, навіть за умови зміни підстав позову, не перериває і не зупиняє перебіг строку звернення до суду, який розпочався з моменту первинної обізнаності про спірне рішення. Нові підстави не створюють нового об`єкта оскарження, оскільки рішення від 20.07.2023 № 1806 залишається тим самим актом індивідуальної дії.

Крім того, суд зазначає, що припис Департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради від 10.05.2023 № 05/00/010/26518 та рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 20.07.2023 № 1806 є окремими актами індивідуальної дії, кожен з яких породжує самостійні правові наслідки. Чинність припису на момент прийняття рішення від 20.07.2023 № 1806 не створювала непереборних юридичних чи фактичних перешкод для повноцінного оскарження останнього у встановлений законом шестимісячний строк. Посилання позивача на "передчасність" та "безперспективність" позову до моменту завершення розгляду справи щодо припису є суб`єктивним тлумаченням норм процесуального права, оскільки право на судовий захист виникає з моменту порушення прав оскаржуваним рішенням, а не з моменту підтвердження такого порушення в інших судових процесах.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини щодо принципу "legal certainty" (правової визначеності), суд зауважує, що позивач, ініціюючи спір щодо скасування припису, не був позбавлений можливості навести відповідні аргументи під час розгляду справи № 120/19033/23 або заявити клопотання про зупинення провадження. Процесуальне вичікування результатів розгляду іншої справи, яке тривало понад два роки, не може вважатися поважною причиною пропуску строку, оскільки воно не було зумовлене об`єктивно непереборними обставинами, а було наслідком вільного вибору стратегії захисту самим позивачем. Таким чином, ризики обраного способу та темпу реалізації процесуальних прав покладаються виключно на сторону, тобто на позивача.

Таким чином, посилання представника позивача на виникнення у ОСОБА_1 права на позов лише з 20 січня 2026 року у зв`язку з виявленням нових обставин або юридичних аргументів не є поважною підставою для поновлення строку звернення до суду з даним позовом в розумінні чинного КАС України та нівелює сутність встановлених КАС України строків звернення до суду.

Суд оцінює поважність лише тих обставин, які є об`єктивно непереборними, однак у позивача таких обставин не було, принаймні ні до позовної заяви ні до заяви про усунення недоліків таких не надано і про такі не вказано, отже, позивач фізично та юридично міг подати обґрунтований позов вчасно.

Частиною другою та п`ятою статті 44 КАС України визначено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах.

Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Інститут строків звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

На переконання суду, наведені представником позивача обставини не є об`єктивними та не підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Інших доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до адміністративного суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, представником позивача суду не наведено.

Відтак, суд визнає неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Згідно із положеннями ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи те, що підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані неповажними, вважаю, що наявні підстави для повернення позовної заяви позивачу.

При цьому слід зазначити, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Крім того, суд зазначає, що згідно з ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись ч. 4 ст. 169, ст.ст. 248, 256 КАС України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовити.

Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 20.07.2023 № 1806 «Про демонтаж зблокованих стаціонарних споруд для провадження підприємницької діяльності по вул. Стрілецька, біля буд. 14 на території Вінницької міської територіальної громади» разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна