Рішення № 134506104, 02.03.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 березня 2026 р. Справа № 640/25124/21

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

07.09.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що рішенням Головного управління ПФУ в м. Києві №7413/17 від 04.09.2017 року їй відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу.

На переконання позивача, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернулась з цим адміністративним позовом до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Цією ж ухвалою суду витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача.

11.10.2021 року на виконання вимог ухвали суду відповідачем надано копію пенсійної справи позивача.

23.10.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема вказав, що пенсійним органом не зараховано до пільгового стажу періоди роботи позивача: з 01.04.1997 року по 31.11.1997 року, оскільки відсутні документи про ліквідацію та не підтверджено, що в період роботи оператором мотального обладнання з 01.11.1997 року по 16.04.2003 року на ЗАТ "Дарна", ОСОБА_1 не працювала на високоавтоматизованому обладнанні.

Таким чином, на переконання представника Головного управління ПФУ в м. Києві рішення №7413/17 від 04.09.2017 року про відмову у призначенні пенсії прийнято законно та обґрунтовано, оскільки пільговий стаж позивача не підтверджено.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 року прийнято до свого провадження адміністративну справу №640/25124/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

23.05.2017 року ОСОБА_1 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "є" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

09.06.2017 року Комісія при Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві прийняла рішення №63, яким підтверджено право позивача на зарахування періодів в якості крутильниці 4 розряду роботи з 11.07.1980 року по 28.02.1988 року та оператором мотальних машин 4 розряду з 01.03.1988 року по 31.03.1997 року на ЗАТ "Дарна" до пільгового стажу.

Вподальшому, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії №7413/17 від 04.09.2017, у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу.

Вказаним рішенням до пільгового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.04.1997 року по 31.11.1997 року, оскільки відсутні документи про ліквідацію та не підтверджено, що в період роботи оператором мотального обладнання з 01.11.1997 року по 16.04.2003 року на ЗАТ "Дарна", ОСОБА_1 не працювала на високоавтоматизованому обладнанні.

На переконання позивача, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернулась з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до абзацу 22 статті 1 Закону №1058-IV, пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Загальні умови призначення пенсії за віком визначені в частині 1 статті 26 Закону №1058-IV. Водночас відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників врегульовані статтею 114 Закону №1058-IV.

Поряд з цим суд зазначає, що відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах врегульовані нормами Закону України №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XII).

Пунктом "є" статті 13 Закону №1788-XII (в редакції, що діяла до 01.04.2015 року) передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, робітниці текстильного виробництва, зайняті на верстатах і машинах, - за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років.

01.04.2015 року набрав чинності Закон України №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року, яким статтю 13 Закону України №1788-XII від 05.11.1991 року "Про пенсійне забезпечення" викладено в новій редакції.

Пункт "є" статті 13 Закону №1788-XII після змін, внесених Законом України №213-VIII від 02.03.2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", передбачає, що на пільгових умовах право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи мають робітниці текстильного виробництва, зайняті на верстатах і машинах, - за списком виробництв і професій (461-2016-п), затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років.

З наведеного вбачається, що пункт "є" статті 13 Закону №1788-XII (після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII) в якості обов`язкових умов для призначення особі пенсії за віком на пільгових умовах визначав досягнення такою особою 55-річного віку та наявність стажу зазначеної роботи не менше 20 років.

Разом з тим, 23.01.2020 року Конституційний Суд прийняв Рішення №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), яким статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення.

Крім того, пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) визначено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

З огляду на викладене, для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "є" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" позивач повинна досягти 55-річного віку, при стажі зазначеної роботи не менше 20 років.

Судом встановлено, що на момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії вік позивача становить 55 років, страховий стаж 23 роки 7 місяців 14 днів.

При цьому до пільгового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.04.1997 року по 31.11.1997 року, оскільки відсутні документи про ліквідацію та не підтверджено, що в період роботи оператором мотального обладнання з 01.11.1997 року по 16.04.2003 року на ЗАТ "Дарна", ОСОБА_1 не працювала на високоавтоматизованому обладнанні.

Щодо не зарахування до пільгового стажу позивача вказаних періодів, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Постанова №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком №637.

Як вбачається з записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 11.07.1980 року, ОСОБА_1 :

- з 01.04.1997 року працювала на посаді оператора мотального обладнання 4 розряду на фабриці "Дарна-креп" (наказ №102-к від 31.03.1997 року);

- з 01.11.1997 року переведена на посаду оператора мотального обладнання 4 розряду в крутильний цех (наказ №403-к від 31.10.1997 року);

- 16.04.2003 року звільнена відповідно до статті 36 п.1 КЗпП України за згодою сторін (наказ №74-к від 07.04.2003 року).

Таким чином, відповідні записи, які містяться у трудовій книжці позивача підтверджують її трудову діяльність у спірний період.

При цьому доводи пенсійного органу, щодо не зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача з 01.04.1997 року по 31.11.1997 року, оскільки відсутні документи про ліквідацію та не підтверджено, що в період роботи оператором мотального обладнання з 01.11.1997 року по 16.04.2003 року на ЗАТ "Дарна", ОСОБА_1 не працювала на високоавтоматизованому обладнанні, суд вважає, суд вважає безпідставними, оскільки вказаний період підтверджується записами, які містяться у трудовій книжці позивача.

Водночас, суд наголошує, що згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, уточнюючих довідок про підтвердження наявного трудового стажу та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Разом з тим, відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Пунктом 4.2 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов`язків в органів Пенсійного фонду України при вирішенні питання про перерахунок пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ними вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду.

На переконання суду, відповідачем не здійснено усіх необхідних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна додатково підтвердити страховий стаж позивача.

Водночас, необхідно вказати, що позитивним обов`язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізації майнових прав громадянин при призначені пенсії. Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.

У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист. Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.

Підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний підтверджений стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів (довідок), оскільки визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.

Таким чином, суд звертає увагу, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження пільгового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача відповідач не надав.

Крім цього, суд зауважує, що належними та допустимими доказами є низка довідок, наданих позивачем разом із матеріалами позовної заяви, що додатково підтверджують пільговий характер роботи ОСОБА_1 .

Отже, суд вважає, помилковою позицію відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до пільгового стажу спірних періодів роботи позивача.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві №7413/17 від 04.09.2017 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, то суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 року у справі №209/2050/17 зазначає, що право особи на пенсію також не може залежати від встановлення усіх обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення пенсії, і підлягає поновленню з моменту його виникнення, тобто з дня первинного звернення до пенсійного органу.

У постанові Верховного суду від 18.04.2019 року у справі №172/730/17 зазначено, що право позивача на отримання належних особі пенсійних виплат в цьому випадку не може ставитися в залежність від підтвердження в судовому порядку тих обставин, які існували на час звернення із первинною заявою та викликали сумнів у пенсійного органу, а тому таке право підлягає поновленню з моменту його виникнення.

Як вже встановлено судом, вперше позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 23.05.2017 року.

За результатом розгляду заяви позивача, 04.09.2017 року Головним управління ПФУ в м. Києві прийнято рішення №7413/17 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

При цьому, позивачу не зараховано періоди роботи з 01.04.1997 року по 31.11.1997 року, оскільки відсутні документи про ліквідацію та не підтверджено, що в період роботи оператором мотального обладнання з 01.11.1997 року по 16.04.2003 року на ЗАТ "Дарна", ОСОБА_1 не працювала на високоавтоматизованому обладнанні.

15.02.2021 року та 01.03.2021 року позивач повторно звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.02.2021 року №262440008619 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

Також, не зараховано періоди роботи позивача з 01.04.1997 року по 31.11.1997 року, оскільки відсутні документи про ліквідацію та не підтверджено, що в період роботи оператором мотального обладнання з 01.11.1997 року по 16.04.2003 року на ЗАТ "Дарна", ОСОБА_1 не працювала на високоавтоматизованому обладнанні.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що позивач при повторному зверненні до заяви про призначення пенсії не подавала інших документів на підтвердження пільгового стажу, окрім тих, які були подані при первинному зверненні за призначенням пенсії.

За правилами статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

За своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Щодо дати призначення пенсії, то суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач досягнула пенсійного віку 24.02.2017 року, а вперше звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії 23.05.2017 року, тобто в межах трьохмісячного строку, з дня досягнення пенсійного віку, відповідно призначення пенсії має відбутися з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 25.02.2017 року.

При цьому, суд звертає увагу, що рішенням №63 09.06.2017 року Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві підтверджено право позивача на зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 11.07.1980 року по 28.02.1988 року та з 01.03.1988 року по 31.03.1997 року.

Таким чином, зарахуванню до пільгового стажу позивача підлягає період роботи позивача з з 01.04.1997 року по 16.04.2003 року.

З метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України м. Києві призначити ОСОБА_1 з 25.02.2017 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "є" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 01.04.1997 року по 16.04.2003 року.

Згідно з частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного позову.

Згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві №7413/17 від 04.09.2017 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "є" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 25.02.2017 року, зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 01.04.1997 року по 16.04.2003 року.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, Київ, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, Київ, код ЄДРПОУ 42098368).

Суддя Дончик Віталій Володимирович