Ухвала суду № 134495136, 03.03.2026, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1554/26

Провадження № 2/645/1892/26

У Х В А Л А

іменем України

03 березня 2026 року м. Харків

Суддя Немишлянського районного суду м.Харкова Шарко О.П., розглянувши питання про відкриття провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в порядку Закону України «Про захист прав споживачів», в якому просить суд визнати безпідставним позбавлення Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» її доступу та можливості розпорядитися своїми грошовими коштами порушенням їх прав, як споживача банківських послуг, стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на її користь 31640 грн.58 коп. заблокованих відповідачем та її ім`я картках належних їй коштів та 7000 грн. у якості відшкодування нанесеної моральної шкоди.

Суд, дослідивши матеріали позовної заяви, вважає, що позовна заява підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ч. 1 ст. 184 ЦПК України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В позовній заяві позивач посилається на ЗУ «Про захист прав споживача» та зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору лізінгу, регулюються ЗУ «Про захист прав споживачів».

Зі змісту ЗУ «Про захист прав споживачів» вбачається, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами (ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

Згідно із ст.21Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Пунктом 23 ст. 1Закону України "Про захист прав споживачів "визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Із п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.96 р. "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Таким чином, позивачі, вважаючи себе споживачами, при зверненні до суду у дотримання вимог ст. 175ЦПК України, зобов`язані викласти зміст позовних вимог та обставини, якими вони обґрунтовують вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України "Про захист прав споживачів", зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21Закону України "Про захист прав споживачів", навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України "Про захист прав споживачів".

Системний аналіз положень Закону України "Про захист прав споживачів" доводить про недостатність зазначення, що позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України "Про захист прав споживачів".

Однак в порушення даних вимого закону, позивач у позовні заяві взагалі не зазначає про те, яке його право як споживача послуг було порушено кожним з відповідачів, у відповідності до ст. 21Закону України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, потребують уточнень обґрунтування позивача з приводу застосування до спірних правовідносин положень ЗУ "Про захист прав споживачів "

Посилаючись на ЗУ " Про захист прав споживачів" позивач висуває вимоги та посилається на обставини які не передбачені вказаним законом та не сплачує судовий збір.

Однак, суд вважає, що позивач має сплатити належну суму судового збору за позовну вимогу немайнового характеру, із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, і подати суду відповідні докази такої сплати оригінал квитанції.

Окрім того, пунктом 4Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, окрім вказівки на те, у чому полягає ця шкода та якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві. У разі недотримання позивачем зазначених вимог суд вправі залишити позовну заяву без руху.

Однак, заявляючи позовну вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивачкою не повно викладено обставини справи з зазначенням посилань на відповідні докази щодо спричинення їй моральної шкоди.

Виходячи з цих обставин, сума заявленої позивачкою моральної шкоди в розмірі 7 000 гривень в позові не обґрунтовано: якими міркуваннями керувалася позивачка при визначенні розміру моральної шкоди; якими доказами підтверджується завдання позивачці моральної шкоди саме в такому розмірі. Позивачкою не в повній мірі викладено обставини справи з зазначенням посилань на відповідні докази щодо спричинення моральної шкоди та відповідного розрахунку, згідно якого позивачка оцінила свої моральні страждання (п. 5 ч. 3 ст.175, ч. 5 ст.177 ЦПК України).

Згідно частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Таким чином, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою. Таким чином, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №761/11472/15-ц.

Аналізуючи вищевикладене слід дійти висновку, що за звернення до суду з позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди має справлятися судовий збір.

Частиною першою статті четвертої Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу з 01 січня 2026 року встановлено у розмірі 3328,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Таким чином, за подання позовної заяви позивачем має бути сплачено судовий збір за подання позовних вимог немайнового та майнового характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Креуз проти Польщі» (CASE OF KREUZ v. POLAND) (Заява N 28249/95) від 19.06.2001 року, суд констатував, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Проте, у цьому ж рішенні суд також наголошує, що положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Відповідно Суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 60).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998, «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 (п. 53), відповідно до якого право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998, «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 (п. 53), відповідно до якого право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Згідно ч. ч.1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Наведені обставини унеможливлюють вирішити питання про відкриття провадження у справі, а тому позовну заяву належить залишити без руху та встановити позивачеві строк для усунення її недоліків.

Суд акцентує увагу позивача на тому, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Дотримання вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України при пред`явленні позову в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Керуючись ст. ст. 175-177, 185, 258-261 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

У разі не виконання ухвали, позовна заява вважатиметься неподаною і повернеться позивачеві.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.

Головуючий суддя:

Суддя Немишлянського районного суду О. П. Шарко