Рішення № 134494962, 03.03.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 758/11341/25

Провадження № 2/643/1507/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2026

03 березня 2026 року місто Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Сугачової О.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Позивач ТОВ «Ум Факторинг» в особі представника Макєєва В.М. звернулося до суду з позовною заявою до відповідачки ОСОБА_1 , якою просить стягнути з останньої на користь позивача суму заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024 у розмірі 76 000,00 грн, яка виникла станом на 08.01.2025, а також суму судового збору в розмірі 3 028,00 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 15.04.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024. Договір укладено в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». На підставі Договору ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 7 600,00 грн, шляхом їх зарахування на його банківську картку № НОМЕР_1 . Строк кредитування становить 360 днів, а процентна ставка за користування коштами - 2,5% від суми кредиту за кожний день протягом терміну дії Договору. Протягом дії Договору нараховані відсотки за користування кредитом, які відповідачкою не погашені. Станом на дату звернення до суду, відповідачка ОСОБА_1 борг та нараховані відсотки не погасила, наявне прострочення за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024 у розмірі 76 000,00 грн. У подальшому, 18.12.2024 ТОВ «Селфі Кредит» передало право вимоги за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024 ТОВ «Ум Факторинг» на підставі Договору факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024. Про підтвердження виконання Договору факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024, який укладено між ТОВ «Ум Факторинг» та ТОВ «Селфі Кредит» свідчить платіжна інструкція № 201 від 19.12.2024, якою було перераховано ТОВ «Селфі Кредит» оплату за Договором. Отже, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе зобов`язань за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024 у встановленому Договором порядку та строки, ОСОБА_1 має заборгованість у загальному розмірі 76 000,00 грн, яка складається із: 7 600,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 68 400,00 грн заборгованість за відсотками, яку представник позивача просить стягнути з відповідачки на користь позивача. Також, представник позивача просить стягнути з відповідачки на користь позивача суму судового збору в розмірі 3 028,00 грн та суму витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Судом визначено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, у відповідності до вимог ст. 274 ЦПК України.

У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідачці направлено копію позовної заяви з додатками до неї разом, а також ухвалу про відкриття провадження у справі та встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

З боку відповідачки до суду у встановлений законом строк відзив відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України і всі докази, що підтверджують заперечення проти позовних вимог, не надіслано, зустрічну позовну заяву не пред`явлено.

Відповідно до правил ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

10.12.2025 на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла відповідь та виписка за договором, спеціальним платіжним засобом до якого є картка № НОМЕР_2 .

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов до такого.

Судом на підставі наданих матеріалів встановлено, що 15.04.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024. (а.с.19-23).

Договір укладено в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1.1. Договору, на умовах, встановлених Договором, Товариство надає Споживачу кредит в національній валюті - гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Згідно із п. 1.2 Договору, сума кредиту (загальний розмір) складає: 7 600,00 грн. Тип кредиту кредит.

Положеннями п. 1.3 Договору визначено, що строк кредиту (строк дії Договору) 360 днів.

Згідно із п. 1.4. Договору періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

Пунктом 1.5.1 Договору визначено, що стандартна процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного а п. 1.3 цього Договору.

Крім того відповідно до п. 3.1. Договору, проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році, тобто метод «факт/факт».

Пунктом 2.1 Договору визначено, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_3 .

15.01.2024 відповідачка ОСОБА_1 ознайомилася з умовами кредитування та підписала Паспорт споживчого кредиту кредиту. (а.с.16-18).

15.01.2024 ТОВ «Селфі Кредит» надало ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 7 600,00 грн, шляхом перерахування на банківську картку останньої № НОМЕР_3 . (а.с.18).

Як вбачається із відповіді АТ КБ «ПриватБанк», наданої на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), Банком емітовано картку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 ). (а.с.97).

Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 ) за період 15.01.2024-18.01.2024, на зазначену карту 15.01.2024 зараховано платіж у сумі 7 600,00 грн (коментар - виплата кредиту). (а.с.98).

У свою чергу відповідачка ОСОБА_1 зобов`язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені Договором терміни, а також виконати інші зобов`язання згідно умов цього Договору.

Таким чином, 15.01.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Підписавши 15.01.2024 Договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991, ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання одержати та повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування ними, та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Із матеріалів справи вбачається, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 638 ЦПК України, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов Договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Згідно із ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Як встановлено судом, ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання перед відповідачкою ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 виконало у повному обсязі та надало їй кредит, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_2 .

Отримання відповідачкою кредитних коштів в розмірі 7 600,00 грн підтверджено Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024, який підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, листом ТОВ «ПЕЙПЕК» від 08.07.2025.

Зарахування кредитних коштів 15.01.2024 на картковий рахунок відповідачки ОСОБА_1 № НОМЕР_2 в сумі 7 600,00 грн та користування кредитними коштами підтверджується, також інформаційним листом та Випискою по рахунку, спеціальним платіжним засобом якого є картка № НОМЕР_2 , наданих АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів. (а.с.97-98).

Відповідачка ОСОБА_1 не надавала своєчасно ТОВ «Селфі Кредит» кредитні кошти для погашення заборгованості, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору.

Судом встановлено, що зазначений Договір відповідачкою ОСОБА_1 не оспорювався, у передбаченому законом порядку не визнаний недійсним/нікчемним. Доказів протилежного суду не надано.

18.12.2024 ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Ум Факторинг» уклали Договір факторингу № 18/12/24, відповідно до умов якого ТОВ «Ум Факторинг» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024. (а.с.24-29).

Про підтвердження виконання Договору факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024, який укладено між ТОВ «Ум Факторинг» та ТОВ «Селфі Кредит» свідчить платіжна інструкція № 201 від 19.12.2024, якою було перераховано ТОВ «Селфі Кредит» оплату за Договором. (а.с.15).

Відповідно до Витягу з Акту приймання-передачі Реєстру Боржників від 18.12.2024 до Договору факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024, ТОВ «Ум Факторинг» передано від ТОВ «Селфі Кредит» Реєстр Боржників відповідно до умов Договору факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024, будь-яких зауважень до зазначеного Реєстру немає. (а.с.35).

Із наданого стороною позивача з Акту приймання-передачі Реєстру Боржників від 18.12.2024 до Договору факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024 вбачається, що ТОВ «Ум Факторинг» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 76 000,00 грн. (а.с.35).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За загальним правилом зобов`язання виконуються тими самими особами, які були кредитором і боржником під час їх виникнення. Але законодавство передбачає можливість заміни осіб (як кредитора, так і боржника) при збереженні предмета і змісту зобов`язання.

Стосовно обсягу прав, що переходять до нового кредитора, Цивільний Кодекс України у ст. 514 закріплює правило, згідно з яким до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов`язанні, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом ч. 1 ст. 4 Закону України від 12.07.2001 № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

Положеннями п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України від «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Так, за змістом ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до п. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06.02.2014 № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2019 № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до абза. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України, договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (ч. 1 ст. 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом ч. 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Отже, ТОВ «Ум Факторинг» є новим кредитором у зобов`язанні, позичальником у якому є відповідачка ОСОБА_1 .

У позовній заяві зазначено, що всупереч умовам Договору про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024, ОСОБА_1 не виконала свого зобов`язання перед позивачем. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до ОСОБА_1 , остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості.

Відповідно до розрахунку заборгованості, у ОСОБА_1 залишок заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024 складає 76 000,00 грн, яка складається із: 7 600,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 68 400,00 грн заборгованість за відсотками. (а.с.8-12).

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання не виконувала, у визначені Договором строки погашення заборгованості не здійснювала, внаслідок чого у неї перед позивачем ТОВ «Ум Факторинг» виникла заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024.

Подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачкою кредитного договору та отримання кредитних коштів. Розрахунок підтверджує існування заборгованості, викладеної в позовних вимогах. Наданий договір відступлення прав вимоги підтверджує перехід всіх прав грошової вимоги, які належали ТОВ «Селфі Кредит» за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України вбачається, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюються печаткою.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, оскільки при укладанні спірного кредитного договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, за відсутності належних доказів виконання зобов`язань за спірним договором, суд вважає, що наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідачки ОСОБА_1 .

Між тим, щодо суми стягнення, суд керується таким.

Звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості ТОВ «Ум Факторинг» вказало, що у зв`язку з невиконанням умов Договору за відповідачкою обліковується борг у розмірі 76 000,00 грн, з яких 7 600,00 грн заборгованість по тілу кредиту, 68 400,00 грн заборгованість за відсотками.

Матеріалами справи підтверджується, що у підписаному відповідачкою Договорі визначені тип та розмір процентних ставок плати за користування кредитом.

Проте, позивачем не враховані положення чинного законодавства.

Підпунктом 6 пункту 5 Закону України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 3498-IX) стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою, згідно з якою максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Закон України № 3498-XI набрав чинності 24.12.2023.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %.

Отже, за договорами споживчого кредиту максимальний розмір денної процентної ставки законодавчо обмежений і не може перевищувати: у період з 24.12.2023 по 21.04.2024 - 2,5 %, з 22.04.2024 по 19.08.2024 - 1,5 %, а з 20.08.2024 - 1 %. Зазначені обмеження встановлені з метою недопущення нарахування кредитодавцями надмірних фінансових зобов`язань та забезпечення балансу інтересів кредитора і споживача фінансових послуг.

Договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 укладений між сторонами 15.01.2024, строком на 360 днів.

Суд звертає увагу на те, що сума заборгованості по відсотках нараховувалась в межах строку дії договору з 15.01.2024 по 08.01.2025, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком.

Пунктом 1.5.1 Договору визначена стандартна процентна ставка у розмірі 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього Договору, тобто протягом 360 днів.

Як вбачається з матеріалів справи за період з 15.01.2024 по 21.04.2024 (98 днів) процента ставка 2,5% в день нараховувалась згідно умов Договору, а отже заборгованість за цей період за відсотками у розмірі 18 620,00 грн (7600*2,5%*98), була нарахована у відповідності до вимог Закону України «Про споживче кредитування».

Між тим, з 22.04.2024 по 19.08.2024 відсоткова ставка згідно вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» не повинна була перебільшувати 1,5%, а за період з 20.08.2024 по 08.01.2025 - 1%.

Отже, за період з 22.04.2024 по 19.08.2024 (120 днів), підлягала застосуванню процентна ставка 1,5% (7600*1,5%*120), а тому за вказаний період підлягає стягненню сума 13 680,00 грн.

За період з 20.08.2024 по 08.01.2025 (120 днів), підлягала застосуванню процентна ставка 1% (7600*1%*142), а тому за вказаний період підлягає стягненню сума 10 792,00 грн.

Всього заборгованість по відсоткам за період з 15.01.2024 по 08.01.2025 становить 43 092,00 грн.

Таким чином, оскільки відповідачкою не було належним чином виконано умови кредитного договору суд вважає, що заборгованість за відсотками за користування кредитом підлягає стягненню в розмірі 43 092,00 грн згідно умов кредитного договору та з урахуванням вимог зазначеного вище закону.

Відтак, стягненню з відповідачки ОСОБА_1 підлягає заборгованість, що складається із заборгованості за тілом кредиту 7 600,00 грн та відсотків за користування кредитом у розмірі 43 092,00 грн, а всього на загальну суму 50 696,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991, укладеного між сторонами 15.01.2024, відповідачка має заборгованість в сумі 50 696,00 грн

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Ум Факторинг» підлягають частковому задоволенню та стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ум Факторинг» заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024 у загальній сумі 50 969,00 грн, з яких: 7600,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 43 092,00 грн - заборгованість за відсотками. Інші позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Далі, відповідно до ст. 133 ЦПК України, судовий збір включено до складу судових витрат.

Представником позивача у прохальній частині позовної заяви викладено вимогу про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 суми судового збору в розмірі 3 028,00 грн, сплаченого позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою.

Однак, як встановлено судом із Платіжної інструкції № 573 від 28.07.2025, яка міститься в матеріалах справи, позивач поніс витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн, а не 3 028,00 грн, як заявлено у позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача - на 66,70% (в сумі 50 696,00 грн), то з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 615,74 грн (50 696,00 грн (сума задоволених позовних вимог) х 100% : 76 000,00 грн (загальна сума позовних вимог) = 66,70% х 2 422,40 грн (сума сплаченого судового збору).

Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн, суд зазначає таке.

За приписами ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

На підставі п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно із ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

За приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Нормою ч. 8 ст. 141 ЦПК України, визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 463/2001/19 де зазначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: копію Договору № 141 про надання правової допомоги від 29.01.2025; копію Додаткової угоди № 1 до Договору № 141 про надання правової допомоги від 29.01.2025; копію Акту виконаних робіт від 16.03.2025; копію платіжної інструкції № 347 від 17.03.2025 на суму 6 000,00 грн. (а.с.13, 32-34,37).

Оскільки позовні вимоги задоволено на 66,70%, тому понесені та документально підтверджені позивачем судові витрати на правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідно становить 4002,00 грн (6000 х 66,70%).

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 274 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг», код ЄДРПОУ 40274286, заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1237991 від 15.01.2024 у загальному розмірі 50 696 (п`ятдесят тисяч шістсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, яка виникла станом на 08.01.2025.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг», код ЄДРПОУ 40274286, суму судового збору в розмірі 1615 (одна тисяча шістсот п`ятнадцять) гривень 74 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг», код ЄДРПОУ 40274286, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 002 (чотири тисячі дві) гривні 00 копійок.

Відмовити в іншій частині позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Салтівського районного суду міста Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Сугачова