Рішення № 134490195, 23.01.2026, Бережанський районний суд Тернопільської області

Справа № 2/593/15/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Бережанський районний суд Тернопільської області

"23" січня 2026 р.

у складі: головуючої судді Німко Н.П.

при секретарі Олексів О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Бережани Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «2-й ремонтний завод засобів зв`язку» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виплати по авансових звітах та компенсації втрати частини грошових коштів доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до відповідача Акціонерного товариства «2-й ремонтний завод засобів зв`язку» і згідно уточнених позовних вимог просив суд:

-стягнути з Акціонерного товариства «2-й ремонтний завод засобів зв`язку» на користь позивача середній заробіток позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 835 826,96 грн.;

-стягнути з Акціонерного товариства «2-й ремонтний завод засобів зв`язку» на користь позивача заборгованість по виплаті по авансових звітах в розмірі 25 779, 18 грн.;

-стягнути з Акціонерного товариства «2-й ремонтний завод засобів зв`язку» на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 35 913,36 грн.;

-стягнути з Акціонерного товариства «2-й ремонтний завод засобів зв`язку» на користь позивача судові витрати у розмірі 10 907, 21 грн.

В обгрунтування позову послався на те, що відповідач в порушення ст. 117 КЗпПУ, після звільнення, у визначені законом строки, не виплатив належні йому після звільнення грошові кошти, а відтак, згідно ст. 116 КЗпПУ, повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки такої виплати по день фактичного розрахунку. Період затримки такої виплати становить із 01 січня 2022 року по 31 серпня 2024 року. У відповідності до розрахунку позивача, його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 835 826,96 грн. Щодо виплати заборгованості по авансових звітах у розмірі 25 779, 18 грн. позивач послався на ст.121 КЗпП України, згідно вимог якої працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовими відрядженнями. Також вважає, що відповідач зобов`язаний компенсувати йому втрату частини його грошових доходів через несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 35 913,36 грн.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у заявах по суті справи. Загалом заявлені вимоги обґрунтував таким: згідно ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Оскільки є наявним спір про розміри належних позивачу, як звільненому працівникові сум, то відповідач, як роботодавець повинен сплатити зазначене у згаданій статті відшкодування у разі, якщо спір буде вирішено на користь працівника. Як зазначив позивач, його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 01.01.2022 р по 31.08.2024 р) по невиплаченій заробітній платі за 2021 рік складає 217 461,44 грн.; за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 01.01.2023 р по 31.08.2024 р.), його середній заробіток по невиплаченій заробітній платі за 2022 рік складає 406 030,40 грн.; а за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 01.01.2024 р по 31.08.2024 р), по невиплаченій заробітній платі за 2022 рік складає 212335,12 грн. Таким чином, як вважає позивач, його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, шляхом сумування згаданих сум, загалом складає 835 826,96 грн.

Щодо виплати заборгованості по авансових звітах у розмірі 25 779, 18 грн. позивач послався на ст.121 КЗпП України, згідно вимог якої працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).

Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Окрім цього, підтримав заявлену вимогу про стягнення у його користь компенсації втрати частини грошових доходів позивача через несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 35 913,36 грн., а також вимогу про стягнення судових витрат у виді сплаченого судового збору у розмірі 10 907, 21 грн.

Представник відповідача Акціонерного товариства «2-й ремонтний завод засобів зв`язку» - Біланчин В.І. у судовому засіданні позову не визнав у цілому, подав заяви по суті справи. У судовому засіданні усно повідомив, що розрахунок позивача про період затримки виплати заробітної плати є невірним, і фактично виплата заробітної плати відбулася із затримкою у 24 робочих дні, за які розмір середнього заробітку складає 33 600,00 грн. Щодо заборгованості по виплаті по авансових звітах заперечив щодо задоволення позову у цій частині з підстав відсутності доказів. Щодо виплати компенсації вказав, що відповідальність за затримку виплати заробітної плати вже заявлено у першій вимозі позивача. Щодо стягнення судового збору - просив зменшити його розмір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Вислухавши надані у вступних словах та під час дослідження письмових доказів пояснення учасників процесу (позивача та представника відповідача), дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст.4 ЦПК України).

Згідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1,6 ст.81 ЦПК України).

Згідно із статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Положеннями ч.4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у … цивільній… справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача Акціонерного товариства «2-й ремонтний завод засобів зв`язку» на користь позивача середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 835 826,96 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з підпунктом «л» п. 1 розділу І Порядку № 100 у випадках, коли, згідно з чинним законодавством, виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати застосовується цей Порядок.

Відповідно до абзацу 3 п. 2 розділу II Порядку № 100, середня заробітна плата у вищевказаних випадках обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами 1, 2 п. З розділу III Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати, враховуються всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац 1 п. 8 Порядку № 100). (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 (далі позивач) працював у Акціонерному товаристві « 2 ремонтний завод засобів зв`язку» (далі відповідач) на посаді директора. На підставі п.1 статті 36 КЗпПУ від 31 липня 2024 року позивача звільнено із згаданої посади, за угодою сторін.

На час звільнення, для остаточного розрахунку, до виплати позивачу роботодавцем (відповідачем), належало виплатити заборгованість по заробітній платі у сумі 290 354,53 грн.

Така виплата позивачу стороною відповідача була здійснена не у день звільнення 31 липня 2025 року. Остаточний розрахунок по невиплаченій заробітній платі із Позивачем проведено 03 вересня 2024 року.

Позивачем заявлено вимогу стягнути з відповідача на його користь середній заробіток позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 835 826,96 грн., де позивач зазначає такий період як з 01 січня 2022 рроку по 31 серпня 2024 року.

Поряд з цим, як зазначено вище, днем звільнення позивача є 31 липня 2025 року, а не 01 січня 2022 року, а тому, з врахуванням норм закону, які регулюють ці спірні правовідносини, для визначення часу початку затримки розрахунку при звільненні, слід враховувати дату звільнення, а саме 31 липня 2025 року, з врахування якої й слід проводити відповідні розрахунки величини грошових сум, які належать до виплати позивачу за час такої затримки.

Отже, період з 01 серпня 2024 року по 03 вересня 2024 року (24 робочі дні) є періодом за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з довідкою про доходи Позивача, що додається до відзиву на уточнену позовну заяву, за період з 01 травня 2024 по 30 червня 2024 року, заробітна плата Позивача, що враховується для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, становила 60 200,00 грн.

У відповідності до положень ст. 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), для визначення величини розміру середнього заробітку позивача за час розрахунку при звільненні, слід застосувати такий розрахунок: заробітна плата позивача за фактично відпрацьовані ним протягом двох місяців робочі дні, а саме: 60 200,00 грн./43 робочі дні. Таким чином, середньоденна заробітна плата Позивача становить 1 400,00 грн.

Відтак, середній заробіток Позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 33 600,00 грн.: 1 400 грн х 24 дні = 33 600,00 грн.

Зазначені факти й обставини сторонами процесу не оспорено й фактично визнано, а також підтверджено дослідженими судом матеріалами справи.

З огляду на викладене, у цій частині, заявлені позовні вимоги суд визнає частково обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення частково, а саме - у розмірі 33 600,00 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по виплаті по авансових звітах в розмірі 25 779, 18 грн., суд зазначає таке.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 910/24323/16.

Так, Верховний Суд наголосив, що « ... структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій... Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Окрім того, структуру заробітної плати, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці», визначено у Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713, розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-ХІІ «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Згідно з п.п. 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

Таким чином, зазначена позивачем така сума до стягнення, як авансовий звіт (добові, вартість проїзду та витрати на наймання житла), не входять до складу заробітної плати.

Відповідно до пункту 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі - Інструкція № 59), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Згідно з пунктом 1 розділу II Інструкції № 59 скерування працівника підприємства у відрядження у межах України здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджено працівника, строку й мети відрядження.

Пунктом 12 розділу II Інструкції № 59 визначено, що витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Крім того, відповідно до абзацу 6 п. 11 Інструкції № 59, якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти, виплата (перерахування) зазначених коштів має здійснюватися до закінчення третього банківського дня після затвердження керівником звіту про використання коштів, виданих на відрядження.

Позивач звернувся з вимогою до Відповідача стягнути на його користь заборгованість по виплаті по авансових звітах у сумі 25 779,18 грн.

Сторона відповідача заявленої вмоги не визнала з огляду на недоведеність доказами обставин, якими така вимога обґрунтована, відтак така вимога підлягає доведенню.

Суд критично оцінює, як доказ позивача, яким він обґрунтував таку вимогу - довідку про наявність заборгованості у розмірі 25 779,18 по виплаті йому відповідачем витрат по авансових звітах. Так, зазначена довідка підписана особисто позивачем, як керівником Акціонерного товариства «2-й ремонтний завод засобів зв`язку» (на даний час - відповідач), зазначені у ній відомості не підтверджені жодним доказом і клопотання про витребування у відповідача таких доказів, позивач не заявив.

З огляду на встановлені по справі обставини, суд констатує, що на підтвердження заявленої вимоги позивач не надав суду жодних належних, достовірних та достатніх доказів понесення ним таких витрат, а саме: оформлення його відряджень (наказ чи розпорядження керівника про відрядження), квитанцій, рахунків, звітів про використання коштів, виданих на відрядження та інших доказів щодо наявності у Відповідача такої заборгованості перед Позивачем.

А тому, у цій частині позовні вимоги суд вважає безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення у цілому.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 35 913,36 грн. , суд зазначає таке.

В обгрунтування заявленої вимоги позивач, у своєму розрахунку заявленої до стягнення суми, посилається на прирість індексу споживчих цін за затримку виплати заробітної плати.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справі № 755/12623/19, передбачений частиною 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведения з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Як вже зазначено вище, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у ст. 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно, з умовами трудового договору відповідно до законодавчих гарантій.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 753/12524/16 (провадження № 61-3251св20), від 16 лютого 2022 року у справі №760/18090/20 (провадження № 61-19211св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 Верховний Суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, має разовий характер та не входить до фонду оплати праці (постанови Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 694/215/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19).

У постанові від 24 квітня 2023 року у справі № 205/8443/19 Верховний Суд зазначив: «Апеляційний суд також дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату та інші належні до фонду оплати праці виплати у зв`язку з заниженням посадового окладу та не проведенню індексації заробітної плати за період роботи станом на 03 березня 2020 року в розмірі і 509,87 грн., вказавши, що ці виплати не підлягають стягненню в порядку, визначеному Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки до відповідача за результатами розгляду цієї справи застосовано спеціальний вид відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні... ».

Таким чином, вимога Позивача щодо нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у розмірі 35 913,16 грн. за затримку виплати заробітної плати є безпідставною і не підлягає задоволенню, оскільки спеціальним видом відповідальності роботодавця є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яке передбачено ст. 117 КЗпП України і така вимога позивача про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, як зазначено вище, визнана судом такою, що підлягає до задоволення.

А тому, у цій частині позовні вимоги, суд вважає безпідставними, необґрунтованими й такими, що не підлягають до задоволення у цілому.

Щодо вимоги стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 10 907, 21 грн. суд вказує таке.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, як зазначено вище, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позових вимог, понесені судові витрати у виді сплати судового збору за заявленими позовними вимогами, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок сторони відповідача частково, пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 14, 76-80, 84, 141, 258, 263-265, 268, 282, 284 ЦПК України, ст. ст. 116, 117 Кодексів законів про працю України, Порядком обчислення середньомісячної заробітної плати, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року за №-100, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» ст. 1 Закону України «Про оплату праці», суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути із відповідача Акціонерного товариства «2-й ремонтний завод засобів зв`язку» у користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, у розмірі 33 600 (тридцять три тисячі шістсот) гривень 00 копійок.

Стягнути із відповідача Акціонерного товариства «2-й ремонтний завод засобів зв`язку» у користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

У решті позовних вимог відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

Відомості про сторін у справі:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Акціонерне товариство «2-й ремонтний завод засобів зв`язку», вул.І.Франка, 10, м.Бережани, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 24969510.

У відповідності до ч.6 ст.259 ЦПК України, повний текст рішення суду виготовлено 03 лютого 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області.

Суддя Бережанського районного суду

Тернопільської області Н.П.Німко