Рішення № 134489536, 03.03.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1805/25

Провадження № 2/302/119/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(у повному обсязі)

03 березня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі

головуючого судді Готри В. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Царь О. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Рішка С. І.,

представника третьої особи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Пилипецької сільської ради Гельбича Ю. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав відносно малолітніх дітей,

у с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав відносно малолітніх дітей.

Позов обґрунтував тим, що він із відповідачкою проживали в незареєстрованому шлюбі з 2016 по 2022 роки. За цей період їхнього спільного проживання у них народилося троє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Починаючи з 2022 року сторони припинили стосунки і почали проживати окремо.

Зазначав, що рішенням органу опіки і піклування виконавчого комітету Пилипеиької сільської ради Хустського району Закарпатської області від 10.04.2025 за № 5 визначено місце постійного проживання їхніх дітей ОСОБА_3 , 2017 року народження, ОСОБА_4 , 2018 року народження, та ОСОБА_3 , 2020 року народження, разом із ним як батьком дітей за його адресою у АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення органу опіки та піклування діти на даний час проживають із ним та перебувають на його повному утриманні, що стверджується актом обстеження умов проживання, складеним посадовими особами служби у справах дітей Пилипецької сільської ради Хустського району від 13.03.2025 та актом обстеження матеріально-побутових умов проживання, складеним Пилипецькою сільською радою Хустського району Закарпатської області від 23.04.2025.

Стверджував, що з часу припинення спільного проживання сторін і до теперішнього часу відповідачка повністю самоусунулась від виконання обов`язків по вихованню й утриманню дітей. На підставі судового наказу у справі № 302/609/25 від 19.05.2025 з відповідачки стягуються на його користь аліментів на утримання трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , 2018 року народження, ОСОБА_3 , 2017 року народження, та ОСОБА_3 , 2020 року народження, у розмірі 50 відсотків установленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно на кожну дитину і до досягнення дітьми повноліття. За цим судовим наказом відповідачка жодного разу не сплатила аліментів, що стверджується розрахунком заборгованості, виданим Міжгірським відділом ДВС у Хустському районі Закарпатської області від 15.12.2025 № 12380/195-38, та заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 складає 36 250 гривень.

У листопаді 2025 року він звернувся з заявою до органу опіки і піклування виконавчого комітету Пилипецької сільської ради з проханням розглянути питання доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав по відношенню до неповнолітніх дітей сторін у зв`язку з ухиленням відповідачкою від виконання батьківських обов`язків і, як наслідок, 13 листопада 2025 року органом опіки і піклування було складено висновок, за яким цей орган опіки та піклування вважає за доцільним при вирішенні питання судом позбавити батьківських прав ОСОБА_5 по відношенню до її неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , 2017 року народження, ОСОБА_4 , 2018 року народження, та ОСОБА_3 , 2020 року народження, як таку, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Також зазначав, що невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків по відношенню до дітей стверджується і характеристиками, виданими навчальним закладом Пилипецьким ліцеєм на дітей та на нього, а також характеристикою Пилипецької сільської ради, складеною на ОСОБА_2 № 690 від 12.11.2025.

Посилаючись на наведені вище обставини просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01.01.2026 відкрито провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 відповідачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник-адвокат Рішко С. І., посилалася на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Зазначала, що після припинення спільного проживання з позивачем, він здійснює їй перешкоди у спілкуванні з дітьми, тобто забороняє дітям бачитися і спілкуватися з нею, навіть і по телефону. У разі коли вона намагається побачитися з дітьми за місцем їх проживання, ОСОБА_6 не допускає її до дворогосподарства, забороняє дітям виходити на вулицю, щоб поспілкуватися із нею. Неодноразово її намагання побачити дітей призводили до конфліктних ситуацій із позивачем, під час яких він звертався до правоохоронних органів із безпідставними скаргами на неї. Керуючись особистими образами за невдале спільне життя, ОСОБА_1 свідомо налаштовує дітей проти неї як матері.

Звертала увагу і на те, що висновок органу опіки та піклування Пилипецької сільради від 13.11.2025 про доцільність позбавлення її батьківських прав є необґрунтованим. Так, у цьому висновку відсутня належна характеристика її як матері дітей, стосунків, які склались між нею та дітьми, наявності з її боку загрози для малолітніх дітей, їх здоров`ю та психічному розвитку. Органом опіки та піклування не було відібрано особистих пояснень від неї щодо виконання неї своїх батьківських обов`язків. Також зі змісту вказаного висновку не вбачається, що вона взагалі викликалася на відповідне засідання органу опіки та піклування. Окрім цього, органом опіки та піклування не було з`ясовано думки дітей, їх бажання чи не бажання спілкуватися з матір`ю. Не указано у висновку і того, які заходи вживалися органом опіки та піклування для покращення взаємовідносин матері та дітей.

З огляду на наведене просила у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено цю справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Рішко С. І. у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечили та просили у задоволені позову відмовити.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Пилипецької сільської ради Гельбич Ю. М. у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог не заперечив.

Заслухавши доводи учасників справи, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини у даній справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд зазначає таке.

Судом установлено, що у сторін народилося троє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчать повторно видані свідоцтва про їх народження, відповідно, серії НОМЕР_1 від 29.03.2019 (а.с.9), серії НОМЕР_2 від 29.03.2010 (а.с.8) та серії НОМЕР_3 від 14.01.2023 (а.с.7).

З довідки про склад сім`ї Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області від 05.12.2025 за № 670 вбачається, що ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_1 разом із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10).

Відповідно до витягів з реєстру Пилипецької територіальної громади від 07.05.2025 і 12.05.2025, позивач ОСОБА_1 та його син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані у АДРЕСА_1 (а.с.18,19).

Рішенням виконавчого комітету Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області від 10.04.2025 № 5 вирішено визначити постіне місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 з батьком дітей ОСОБА_1 (а.с.11).

Судовим наказом Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 травня 2025 року у справі № 302/609/25 наказано стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі половини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 12.05.2025 (а.с.20,21).

Із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів головного державного виконавця Міжгірського ВДВС у Хустському районі Закарпатської області від 15.12.2025 видно, що станом на 30.11.2025 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання дітей становить 36 250 гривень (а.с.22).

Із комісійного акту обстеження умов проживання від 12.11.2025, складеного представниками Пилипецької сільської ради, слідує, що у будинку АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 разом зі своїми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У цьому будинку створені задовільні умови для виховання і розвитку дітей (а.с.23).

Із висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Пилипецької сільської ради Закарпатської області від 13.11.2025 за № 5 видно, що даний орган опіки та піклування вважає за доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як таку, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків (а.с.6).

З характеристики на ОСОБА_2 , виданої старостою Пилипецької сільської ради від 12.11.2025 за № 690, вбачається, що вона є постійною мешканкою АДРЕСА_2 , на даний час не займається вихованням дітей, проживає з іншим чоловіком, її троє дітей проживають із батьком ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 . Також вона ніде не працює, зловживає алкоголем (а.с.13).

Із характеристики на ОСОБА_1 , виданої за місцем роботи Пилипецьким ліцеєм від 03.11.2025 за № 06-02/276, видно, що він працює за основним місцем роботи в Пилипецькому ліцеї з 14.11.2022 на посаді машиніста (кочегара) шкільної котельні та характеризується з позитивної сторони (а.с.14).

Відповідно до характеристик на учнів ОСОБА_3 , 2017 р. н., ОСОБА_4 , 2018 р. н., виданих директором Пилипецького ліцею Палканин О. від 12.02.2025 № 06-02/300, від 12.12.2025 № 06-02/299, батько цих учнів ОСОБА_1 бере більшу участь у їх вихованні, цікавиться їхнім навчанням (а.с.15,16).

У судовому засіданні малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив, що з мамою ОСОБА_2 періодично бачиться та спілкується, а малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у судовому засіданні пояснив, що з мамою ОСОБА_2 не бачиться, не спілкується.

Статтею 51 Конституції України, частинами 2, 3 ст. 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, громадянського суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (ст. 7 Конвенції про права дитини).

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Із приписів ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» слідує, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята ст. 7 СК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст. 150 СК України.

Відповідно до ч.1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Так, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тлумачення змісту пункту 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, від 12 січня 2026 року у справі № 708/1440/24 тощо.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, наприклад: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23, від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц, провадження № 61-3153св24

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE), заява № 10383/09, пункт 100, ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв?язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв?язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, в якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 51).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання.

Реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позбавлення батьківських прав скасовує зв`язок одного з батьків з дитиною і позбавляє його всіх батьківських прав щодо неї, у тому числі права на контакт. Поділ сім`ї є дуже серйозним втручанням (рішення ЄСПЛ від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії» (Haddad v. Spain), заява № 16572/17, пункт 54).

У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 49, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Позбавлення особи батьківських прав є особливо далекосяжним заходом, який позбавляє одного з батьків сімейного життя з дитиною, і не відповідає меті їх возз`єднання. Ця сфера особливо потребує захисту від свавільного втручання (рішення ЄСПЛ від 08 січня 2013 року у справі «S.S. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 96).

Позбавлення одного з батьків батьківських прав щодо дітей є втручання у його право на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 ст. 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням, якщо воно не здійснюється «відповідно до закону», не переслідує одну із законних цілей згідно з пунктом 2 статті 8 і може вважатися необхідним у демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2015 року у справі «Йованович проти Швеції» (Jovanovic v. Sweden), заява № 10592/12, пункт 74, від 08 січня 2013 року у справі «С. С. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 79).

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв?язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, провадження № 61-13923св23, від 12 січня 2026 року у справі № 708/1440/24, провадження № № 61-14651св25).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок уважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень в указаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Водночас міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).

Отже, з наданих позивачем доказів суд не вбачає свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків стосовно виховання дітей, абсолютної байдужості матері до дітей, фактів заподіяння шкоди дітям або того, що вона становила/становить загрозу для здоров`я та розвитку неповнолітніх доньок.

При розгляді судом спорів, зокрема щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч. 4 ст. 19 СК України).

Тлумачення ч. 6 ст. 19 дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20.

У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім`ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).

Держава має позитивні зобов`язання сприяти возз`єднанню сім`ї (рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (STRAND LOBBEN AND OTHERS v. NORWAY), № 37283/13, пункт 209).

ЄСПЛ у рішенні від 25 лютого 2020 року у справі «Ю. І. проти росії» (Y.I. v. RUSSIA), заява № 68868/14, пункт 87, зазначив, що держава через її уповноважені органи до того, як ухвалює кардинальні рішення, які спрямовані на розділення сім`ї, має попереджати матір про її поведінку, зокрема щодо неучасті у житті дитини та наслідки, які вона може мати для нього.

У цій справі після звернення заявника і до надання вказаного висновку орган опіки і піклування не попереджав матір про її поведінку та наслідки, зокрема і крайні, які вона може мати, про необхідність брати достатню участь у житті дітей, не оцінив обставини неучасті матері у вихованні дітей, а виконав лише функцію констатації факту неучасті матері у житті дітей та рекомендував до застосування крайній спосіб обмеження права матері на участь у житті та вихованні дітей. Також у цьому висновку відсутня належна характеристика відповідачки ОСОБА_2 як матері дітей, стосунків, які склались між нею та дітьми, наявності з її боку загрози для малолітніх дітей, їх здоров`ю та психічному розвитку. Органом опіки та піклування не було відібрано особистих пояснень від ОСОБА_2 щодо виконання неї своїх батьківських обов`язків та зі змісту висновку не вбачається, що відповідачка взагалі викликалася на відповідне засідання органу опіки та піклування. Окрім цього, органом опіки та піклування не було з`ясовано думки дітей, їх бажання чи не бажання спілкуватися з матір`ю. Не указано у висновку і того, які заходи вживалися органом опіки та піклування для покращення взаємовідносин матері та дітей.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв?язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

З огляду на наведене вище та з урахуванням фактичних обставин цієї справи, суд доходить висновку, що висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області щодо визнання за доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як таку, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не є достатньо обґрунтованим та він суперечить інтересам дітей на повноцінну сім`ю та увагу від обох батьків.

Неактивність або певна бездіяльність відповідачки як матері сама по собі не може вважатися достатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.

Особисті конфліктні відносини між батьками чи наявність у житті матері/батька особи, яку вони вважають «кращим батьком/матір`ю» для дитини не можуть шкодити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічних батьків.

У цій справі судом не встановлено будь-якої реальної загрози від відповідачки як матері благополуччю її дітей. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Отже, з огляду на наведене вище суд доходить висновку, що позивач не довів поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами свою вимогу, а відтак у задоволені позову слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1, пункту 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

За таких обставин понесені позивачем ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на нього.

Керуючись статтями 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав відносно малолітніх дітей відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 273 ЦПК України.

Повне судове рішення складено та підписано 03.03.2026.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , місце реєстрації і проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідачка ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, місце знаходження: с. Пилипець, 75 Хустського району Закарпатської області, код в ЄДРПОУ 04350843.

Суддя В. Ю. Готра