Рішення № 134485856, 24.02.2026, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/272/26

Провадження № 2/577/600/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді Буток Т.А.

при секретарі Кузнєцовій О.Л.

з участю представника Домбровського С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Конотоп цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та просить стягнути з відповідача на його користь невиплачені одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків в сумі 97 686 грн. 60 коп., додаткову матеріальну допомогу в розмірі 03 середньомісячних заробітків в сумі 58 611 грн. 96 коп., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік в розмірі 14 886 грн. 00 коп., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16 104 грн. 00 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 166 824 грн. 00 коп. Вимоги обгрунтовує тим, що працював у виробничому підрозділі Локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» 33, звідки його було звільнено 24.10.2024 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні йому не були виплачені кошти, передбачені колективним договором, що і стало підставою для звернення до суду з позовом. 11.12.2025 року рішенням Конституційного суду України у справі № 1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо Конститу¬ції України (конституційності) частини першої ст. 233 КЗпП України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) було ухвалено рішення, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституцій¬ною), частину першу ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частину першу ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнано неконституцій-ною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним судом України цього рішення. Рішення Конституційного суду України є обов`язковим, остаточним та та¬ким, що не може бути оскаржено. Тому у зв`язку з істотними змінами в законодавстві у нього з`явилася можли¬вість знову звернутися до суду для захисту своїх прав.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, надав заяву, в якій просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити (а.с. 52).

Представник відповідача акціонерного товариства «Українська залізниця» Домбровський С.І. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечує, при ухваленні рішення просить врахувати відзив на позовну заяву (а.с. 23 - 32) та відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, представник відповідача звертає увагу суду, що позивачем пропущений строк для звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Згідно копії наказу (розпорядження) № 88/ОС від 24.10.2024 року про припинення трудового договору, ОСОБА_1 , помічника машиніста електровоза, звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах з компенсацією за невикористані 31 дні відпустки та виплатою одноразової матеріальної допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті, передбачену р.8 п.8.7 колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки зі змінами та доповненнями; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року за 2022 рік, матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року за 2023 рік, відповідно до п.3.9 Колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки, після отримання окремого рішення керівництва АТ "Укрзалізниця". Стаж роботи у галузі становить 33 роки 2 місяці 29 днів (а.с. 15).

Між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Північно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2006 2010 роки, пролонгованого на 2011 2025 роки вбчається, що колективний договір, укладений між локомотивним депо Конотоп Північно-Західної залізниці і профспілковим комітетом, який уповноважений на представництво трудового колективу, в якому закріплено соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і тих, хто звільняється з роботи у зв 'язку з виходом на пенсію (а.с. 10, 11).

Пунктом 8.8 Колективного договору передбачено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків. Крім того, цим пунктом передбачено, що у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі від 30 до 35 років - в розмірі 3 середньомісячних заробітків (а.с. 12).

З копії витягу з колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2006 - 2010 роки, пролонгованого на 2011-2025 роки вбачається, що локомотивне депо Конотоп Південно-Західної залізниці зобов`язані надавати працівникам депо один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви, та надавати працівникам, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви (а.с. 14).

З копії повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 11.11.2024 року наданою виробничим підрозділом «Локомотивне депо Конотоп» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» вбачається, що ОСОБА_1 була нарахована та виплачена заробітна плата в розмірі 18 559 грн. 36 коп. та разові виплати в розмірі 14 000 грн. 00 коп. (а.с. 16).

Згідно довідки про середнью заробітну плату за вересень, жовтень 2024 року ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата в розмірі 16 546 грн. 20 коп. (а.с. 17).

З розрахунку оплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 за період з листопада 2023 року по жовтень 2024 року вбачається, що всього нараховано 156 298 грн. 52 коп., середня зарплата становить 19 537 грн. 32 коп., вихідна допомога 156 298 грн. 52 коп. (а.с. 18).

Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 20.11.2000 року Конотопським МРВ УМВС України в Сумській області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Конотоп Сумської області (а.с. 7 - 9).

Відповідно до витягу із протоколу № Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, виплати яких були призупинені; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 36).

Згідно витягу із протоколу № Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17.07.2023 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, виплати яких були призупинені; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з жовтня 2023 року, згідно з графіком погашення (а.с. 38).

Відповідно до витягу із протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 року вирішено здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу) (а.с. 41, 42).

Ст. 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Ч. 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Ст.13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі ст. 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Ст. 9 КЗпП України передбачено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч. 2 ст. 233 КЗпП).

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

В обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається на Витяг із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 р., а саме: згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 34).

Закон України від 15.03.2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15.03.2022 року, а набрав чинності 24.03.2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст.58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125099054).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні одноразову матеріальну допомогу у розмірі 05 середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу у розмірі 03 середньомісячних заробітків, матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 06 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2022 рік, матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 06 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, що зазначені в наказі відповідача від 24.10.2024 року (а.с. 15).

З урахуванням вимог ст. 233 КЗпП України суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з цим позовом.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній на день звільнення позивача) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої ст.233 КЗпП України та ухвалила Рішення № 1-р/2025.

Згідно з частиною першою ст.233 КЗпП України «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що частина перша ст.233 КЗпП України, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

В свою чергу, частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній як на час подання цього позову, так і наразі) передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).

Оскільки цей трудовий спір пов`язаний з виплатою всіх сум, що належать працівникові при звільненні, в даному випадку трудові відносини між позивачем та відповідачем припинені, тому положення ч.1 ст.233 КЗпП України до звільненого працівника не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ч.2 ст.233 КЗпП України.

З врахуванням вимог частини 2 ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущено, оскільки, як вбачається з повідомлення (а.с. 16) відповідач не вручив йому письмового повідомлення про нараховані та не виплачені суми при звільненні.

Позивач звільнений із займаної посади 11.11.2024 року та за вимогами позовної заяви просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 180 днів з 01.11.2024 року.

Проте, суд враховуючи положення статті 117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20 грудня 2005 року; в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), де зазначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, приходить до висновку що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію позивача повинна бути розрахована з 12.11.2024 року до 12.05.2025 року, тобто не більше як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 сформулювала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Число робочих днів у періоді з 12.11.2024 року до 12.05.2025 року, які мають бути оплачені за середнім заробітком 129 робочих днів (з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.11.2024 року до 12.05.2025 року, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 119 557 грн. 20 коп. (926 грн. 80 коп. х 129 робочих дні), що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, тобто є пропорційним.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З відповідача пропорційно задоволених вимог слід стягнути на користь ОСОБА_1 1331 грн. 20 коп. сплаченого судового збору при подачі позову, та на користь держави 1 737 грн. 26 коп.

Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 97 686 грн. 60 коп. невиплаченої одноразової матеріальної допомоги, 58 611 грн. 96 коп. невиплаченої додаткової матеріальної допомоги, 14 886 грн. 00 коп. невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 16 104 грн. 00 коп. невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, 119 557 грн. 20 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 1331 грн. 20 коп. судового збору, загалом 308 176 (триста вісім тисяч сто сімдесят шість) грн. 96 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 1 737 грн. 26 коп. судового збору (рахунок отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ 37993783), банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA 908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106).

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», юридична адреса 03150, м. Київ, вул.Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ: 40075815.

Суддя Буток Т. А.