Рішення № 134484814, 02.03.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1209/26

Справа №754/3650/25

РІШЕННЯ

Іменем України

02 березня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Коваленко І.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ "УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову 67 482,00 грн, та ухвалив таке рішення:

Стислий виклад позицій сторін

11.03.2025 Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ "УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС", як новий кредитор за Договором про надання споживчого кредиту № 7625790 від 26.02.2024 року, звернувся до суду з позовом до Відповідача, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості в розмірі 67 482,00 грн. Заявлена до стягнення сума складається з: 16 300,00 грн - заборгованість за кредитом; 43 032,00 грн - заборгованість за процентами; 8 150,00 грн - заборгованість за штрафом.

Також Позивач просить покласти на Відповідача понесені судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

01.07.2025 представник Відповідача подала до Суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнала частково. Відповідач визнав заборгованість у сумі 36 023,00 грн, просив відмовити у стягненні решти суми.

Відповідач визнав факт отримання кредитних коштів у розмірі 16 300,00 грн, однак не погоджується з розміром нарахованих процентів та штрафом. Відповідач стверджує, що згідно з внесеними змінами до Закону України "Про споживче кредитування", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%, тому за його розраухнком належний розмір процентів становить 19 723,00 грн. Відповідач також зазначає, що у період дії воєнного стану нарахування неустойки (штрафу) заборонено нормами Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Одночасно представник Відповідача подала клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в якому просить зменшити заявлену Позивачем суму з 10 000,00 грн до 2 564,32 грн, посилаючись на неспівмірність заявлених витрат зі складністю справи.

05.07.2025 Представник Позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій повністю заперечив проти доводів Відповідача, посилаючись на роз`яснення Національного банку України (лист вих. № 14-0004/12907 від 19.02.2024) те, що пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" передбачено тимчасові періоди поступового переходу до цієї ставки. Зокрема, встановлено, що протягом перших 120 днів з дня набрання чинності вказаним Законом (тобто до 22 квітня 2024 року включно) максимальний розмір денної процентної ставки становив 2,5 %. Позивач стверджує, що кредитний договір був укладений 26 лютого 2024 року, тому він підпадає під дію перехідного періоду. Погоджена сторонами ставка становить 2,2 % на день, що не перевищує встановлений на той момент законодавчий ліміт.

Позивач також заперечує твердження Відповідача про заборону нарахування неустойки під час воєнного стану, зазначаючи, що Законом № 3498-IX було виключено пункт 6-1 з Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування", який раніше передбачав звільнення споживачів від сплати неустойки (штрафів, пені) та інших платежів за прострочення виконання зобов`язань.

Представник Позивача стверджує, що заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн є повністю обґрунтованим, реальним та доведеним.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН, ОЦІНКА СУДУ

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України).

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про споживче кредитування", який встановлює, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пункт 1-1 частини першої статті 1).

Також цей Закон встановлює, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (пункт 4 частини першої статті 1, абзац четвертий частини другої статті 8).

Порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися) зазначаються у договорі про споживчий кредит (пункт 10 частини першої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

26.02.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС УКРАЇНА" (Первісний кредитор) та Відповідачем, ОСОБА_1 , було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 7625790 у формі електронного документа.

Договір був укладений дистанційно, в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем (ТМ "CreditPlus"), та підписаний Відповідачем шляхом накладення електронного підпису - одноразового ідентифікатора C8039, надісланого на його номер телефону.

Згідно з умовами договору (пункти 1.3, 1.4, 1.5), сторони домовилися про надання кредиту в розмірі 16 300,00 грн загальним строком на 360 днів. За користування кредитом встановлено фіксовану стандартну процентну ставку в розмірі 2,20% за кожен день.

Первісний кредитор виконав свої зобов`язання та надав Відповідачу кредит на суму 16 300,00 грн у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківську картку Відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою (листом) ТОВ "ПЕЙТЕК УКРАЇНА" № 20241014-1/1 від 14.10.2024, а також випискою АТ КБ "ПРИВАТБАНК" за договором щодо рахунку (картки) Відповідача, у якій чітко зафіксовано надходження коштів 26.02.2024 року у сумі 16 300,00 грн.

Відповідач також визнав факт отримання цієї суми у своєму відзиві.

Отже, факт надання кредиту є повністю доведеним. Натомість Відповідач умови договору порушив та не повернув кредитні кошти. Заборгованість за основним боргом становить 16 300,00 грн і підлягає стягненню.

Позивач набув права вимоги до Відповідача за договором № 7625790 від 26.02.2024 на підставі Договору факторингу № 30.09/24-Ф від 30.09.2024, що був укладений з ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА". Вказані обставини Відповідач не оспорював, тому не підялгають доказуванню.

Щодо нарахування відсотків

Позивач просить стягнути також проценти за користування кредитом у сумі 43 032,00 грн, що нараховані за 121 днів користування кредитом (з 26 лютого 2024 року по 25 червня 2024 року) за стандартною фіксованою процентною ставкою 2,20 % на день.

Відповідач заперечує проти цієї суми, зазначаючи, що відповідно до внесених змін до Закону України "Про споживче кредитування" максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%, а отже законною та обґрунтованою є сума процентів за 121 день користування у розмірі 19 723,00 грн.

Оцінюючи аргументи сторін, Суд бере до уваги, що пунктом 5 розділу І Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 3498-IX), який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України "Про споживче кредитування".

Зокрема, відповідними абзацами підпункту 6 пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX статтю 8 Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено новими частинами, серед яких частина п`ята, яка імперативно встановлює загальне правило: "Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %"

Водночас цим же пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX (а саме відповідними абзацами його підпункту 13) розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено пунктом 17 такого змісту: "17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %"

Отже, обидві вказані зміни - як щодо встановлення загального ліміту ставки в 1 %, так і щодо тимчасового передіного періоду та лімітів у 2,5 % та 1,5 %, були врегульовані єдиною законодавчою нормою: пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX.

Порядок застосування вказаних норм у часі визначений окремо. Так, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX чітко визначено, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, норма про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, та норма щодо тимчасового періоду) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Ураховуючи загальні принципи дії актів цивільного законодавства у часі, а також пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX норма частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" (у редакції Закону № 3498-IX) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після 24 грудня 2023 року. Також ця норма застосовується до договорів, що укладені раніше, якщо строк дії таких договорів було продовжено після набрання чинності цим Законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що з огляду на приписи частини третьої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони підлягає особливому правовому захисту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011).

З огляду на таку об`єктивну нерівність сторін у правовідносинах споживчого кредитування, під час застосування та тлумачення норм законодавства суди зобов`язані керуватися загальноправовим принципом, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23. Згідно з висновками Верховного Суду принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини". Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

У контексті спірних правовідносин цей принцип реалізується через імператив in dubio pro consumatore (принцип сприятливого тлумачення для споживача).

Суд бере до уваги, що в межах одного законодавчого акта (Закону № 3498-IX) існує загальне імперативне правило про обмеження максимальної денної процентної ставки в 1% поряд із тимчасовим дозволом на застосування ставки 2,5% та 1,5% (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року). Одночасна наявність вказаних норм створює колізію норм права щодо тих кредитних договорів, що були укладені з 24 грудня 2023 року по .

Водночас під час запровадження обмежень процентної ставки пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX було визначено, що дія нових імперативних обмежень (зокрема щодо максимального розміру процентної ставки) поширюється навіть на ті договори про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом, у разі продовження строку їх дії.

З цього логічно випливає, що якщо законодавець визнав, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, що максимальний розмір денної процентної ставки... не може перевищувати 1 %) застосовується також до раніше укладених договорів при їх пролонгації, то тим більше (a fortiori) ця імперативна норма є обов`язковою для застосування до нових договорів, укладених після набрання Законом чинності (починаючи з 24 грудня 2023 року).

Відповідно, здійснюючи системний аналіз наведених норм крізь призму принципу in dubio pro consumatore та керуючись необхідністю захисту інтересів слабшої сторони, Суд доходить висновку, що тимчасовий період (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року), передбачений пунктом 17 Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", який було доповнено Законом № 3498-IX, нерозривно пов`язаний із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 3498-IX.

За висновком суду поступове зниження процентної ставки до 2,5% та 1,5% було запроваджено для врегулювання правовідносин за договорами, які були укладені до 24 грудня 2023 року (тобто, до набрання чинності Законом № 3498-IX), але строк дії яких продовжувався після цієї дати. Такий перехідний механізм мав на меті дати фінансовим установам час на адаптацію діючих кредитних портфелів.

Натомість при укладенні нових договорів з 24 грудня 2023 року фінансові установи зобов`язані дотримуватися імперативної вимоги частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", встановлюючи ставку не більше 1% на день.

Суд ураховує, що частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас Суд зазначає, що станом на час розгляду цієї справи Верховний Суд ще не сформував єдиного правового висновку щодо застосування пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (в аспекті визначення максимального розміру процентів) до нових договорів про споживчий кредит, укладених у перехідний період - з 24.12.2023 по 19.08.2024 року.

За приписами частини першої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

З огляду на неоднозначність положень пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX та відсутність практики суду касаційної інстанції щодо його тлумачення, Суд, діючи з метою забезпечення та рівності громадян перед законом та керуючись імперативом сприятливого тлумачення для споживача (in dubio pro consumatore), вважає за доцільне врахувати існуючу практику судів апеляційної інстанції у подібних правовідносинах, яка є найбільш сприятливою для позичальника (споживача) (зокрема, постанова Київського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 381/1523/25; постанова Полтавського апеляційного суду від 25.02.2026 у справі № 548/1148/25; постанова Волинського апеляційного суду від 02.12.2025 у справі № 157/1164/25; постанова Дніпровського апеляційного суду від 16.02.2026 у справі № 205/2509/25; постанова Дніпровського апеляційного суду від 04.02.2026 у справі № 195/762/25, постанова Постанова Львівського апеляційного суду від 16.02.2026 у справі № 464/355/25, постанова Львівського апеляційного суду від 12.02.2026 у справі № 944/3247/25 та інші).

У справі, що розглядається, кредитний договір із Відповідачем був укладений 26.02.2024 року, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX. З огляду на викладене, пункт 17 Перехідних положень щодо дозволеної ставки 2,5% та 1,5% не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки це погіршує становище споживача. Правомірним є застосування виключно загальної норми - обмеження денної процентної ставки на рівні 1%.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним (частина п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

Тому Суд не бере до уваги розрахунок заборгованості процентів, наданий Позивачем, оскільки він ґрунтується на нікчемних умовах договору, та здійснює власний перерахунок в межах максимальної ставки 1% на день.

Суд відхиляє посилання Позивача на лист Національного банку України № 14-0004/12907 від 19.02.2024 в обґрунтування правомірності застосування перехідної ставки 2,20%. Суд зазначає, що відповідно до пункту 40 частини першої статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України надає рекомендації щодо діяльності учасників ринку фінансових послуг, а також щодо діяльності бюро кредитних історій. Отже, вказаний лист не є нормативно-правовим актом, носить виключно рекомендаційний та роз`яснювальний характер і не є обов`язковим для застосування судом. Натомість питання тлумачення та застосування норми права (зокрема, щодо вирішення колізій між положеннями закону) є виключною компетенцією суду і вирішується ним безпосередньо під час розгляду конкретної справи.

У справі, що розглядається, Суд встановив, що за заявлений період користування кредитом з 26.02.2024 по 25.06.2024 року (121 день) загальний обсяг правомірно нарахованих процентів становить - 19 723,00 грн (16 300,00 грн х 1 % х 121 день). Отже, в цій частині Суд визнає обґрунтованими та слушними заперечення Відповідача.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню - у розмірі 19 560,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення пені та штрафу у розмірі 8 150,00 грн

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Зокрема, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

У відповіді на відзив Позивач обґрунтовував правомірність нарахування неустойки тим, що законодавчі заборони на такі нарахування під час воєнного стану більше не поширюються на нові договори, оскільки Законом № 3498-IX від 22.11.2023 (який набрав чинності 24 грудня 2023 року) було повністю виключено пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування".

Суд відхиляє такі твердження Позивача, оскільки норма пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України має універсальний (загальний) характер і захищає всіх позичальників від нарахування штрафних санкцій та процентів за статтею 625 ЦК України в період воєнного стану, незалежно від дати укладення кредитного договору. Закон № 3498-IX від 22.11.2023 не впливає на застосування норми ЦК України, який є Основним актом цивільного законодавства України (частина друга статті 2 ЦК України). Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічний підхід зайняв Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у справі про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)).

Отде, та обставина, що пункт 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" виключено на підставі Закону № 3498-IX від 22 листопада 2023 року не виключають необхідність застосування положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина друга статті 4 ЦК України), а положення Закону України "Про споживче кредитування" з 23 січня 2024 року взагалі не мають предметом правового регулювання питання щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні.

Ураховуючи, що порушення зобов`язання відбулося в період дії воєнного стану в Україні, нарахування Позивачем пені та штрафу у розмірі 8 150,00 грн є безпідставним, а відповідна сума підлягає списанню в силу закону.

Тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Розподіл судових витрат та вирішення клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, відшкодовуються за рахунок іншої сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач просить стягнути 2 422,40 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до 2 564,32 грн, вказуючи на їх неспівмірність зі складністю справи та обсягом наданих послу.

Оцінивши подані Позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу (договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг та платіжну інструкцію), Суд вважає їх доведеними, реальними та обґрунтованими.

Суд задовольнив позовні вимоги частково, стягнув 36 023,00 грн (16 300,00 грн основного боргу та 19 723,00 грн процентів) із заявлених 67 482,00 грн, що становить становить 53,38 % від ціни позову.

Відповідно, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 1 293,11 грн (2 422,40 грн х 36 023,00 / 67 482,00); витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 5 338,16 грн (10 000,00 грн х 36 023,00 / 67 482,00).

Керуючись статтями 4, 13, 76-81, 141, 263-265, 279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ "УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ "УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС" 16 300,00 грн - заборгованість за кредитом (основний борг) за Договором про надання споживчого кредиту № 7625790 від 26.02.2024.

3.Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ "УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС" 19 723,00 грн - заборгованість за процентами

4.Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ "УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС" судовий збір - 1 293,11 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 5 338,16 грн.

5.У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ "УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС" (03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 4, код ЄДРПОУ 41915308, реквізити IBAN № НОМЕР_2 в АТ "СЕНС БАНК")

Відповідач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частини четверта та п`ята статті 268 ЦПК України), 02 березня 2026 року.

Суддя Інна КОВАЛЕНКО