Рішення № 134481970, 17.10.2025, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/24156/24

провадження № 2/753/966/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Котенко Р. В., за участю секретаря судового засідання Троцковець К. В., представників позивача адвокатів Мазура С. В., Лаврика В. О., представника відповідача адвоката Карманова В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІБРАНО» про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Дарницького районного суду м. Києва в інтересах ОСОБА_1 звернувся адвокат Мазур Сергій Васильович із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІБРАНО» про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява, з урахуванням зміненого предмету позову, що подана у новій редакції 22 січня 2025 року, мотивована тим, що позивачка з 02 травня 2024 року по 08 листопада 2024 року включно працювала у ТОВ «ЗІБРАНО» на посаді юриста. За домовленістю з роботодавцем робота виконувалась у дистанційному форматі, для виконання якої позивачці був виданий ноутбук. З будь-якими наказами або іншими локальними нормативними актами про необхідність виконання роботи виключно в офісних приміщеннях за адресами: м. Київ, вул. Кожум`яцька, 20 або Закарпатська обл., м. Іршава, вул. Карпатської Січі, 29/2, позивачка ознайомлена не була.

08 листопада 2024 року позивачці надійшло у мессенджер Viber повідомлення від менеджера по персоналу товариства ОСОБА_2 про припинення трудових відносин з позивачкою за прогул та копія наказу про звільнення від 07 листопада 2024 року № 63. Перед цим, починаючи з 24 жовтня 2024 року, ОСОБА_3 вела з позивачкою переписку, у якій примушувала останню звільнитися за власним бажанням або за угодою сторін. Після того, як позивачка відмовилась звільнятися, був виданий вказаний вище наказ. 03 грудня 2024 року від менеджера по персоналу ОСОБА_2 позивачу у мессенджер Viber надійшло нове повідомлення про її звільнення за прогул та копія відповідного наказу від 02 грудня 2024 року № 70-К, доповідна записка, акт про відсутність на роботі тощо. Таким чином, як зауважує представник позивача, позивачку було звільнено двічі. У подальшому, через адвокатській запит, стороні позивача стало відомо, що наказ про звільнення від 07 листопада 2024 року № 63 був скасований наказом від 07 листопада 2024 року № 64 «Про скасування наказу № 63-К від 07.11.2024 щодо звільнення ОСОБА_1 ». Проте, позивачка вважає, що наказ про її звільнення від 07 листопада 2024 року № 63 не скасований, оскільки відповідачем скасований інший наказ - з номером 63-К. При цьому представник позивача зауважує, що накази про звільнення станом на день подання позову позивачу не вручено, попередньої згоди на обмін офіційними документами засобами електронного зв`язку позивачка роботодавцю не надавала, у зв`язку із чим позивач не вважає, що нею пропущений строк на подання цього позову.

Представник позивача вважає, що оскаржувані накази є протиправними та підлягають скасуванню з огляду на відсутність факту прогулу, а також у зв`язку з порушенням роботодавцем процедури звільнення, а саме: позивачці не було надана можливість скористатися її законним правом надати пояснення з приводу відсутності на роботі, позивачку не було повідомлено про складання щодо неї актів про відсутність на роботі тощо.

З огляду на вказане, представник позивача просить визнати протиправними та скасувати накази ТОВ «ЗІБРАНО» від 07 листопада 2024 року № 63 та від 02 грудня 2024 року № 70-К «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на раніше займаній посаді; стягнути з ТОВ «ЗІБРАНО» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з ТОВ «ЗІБРАНО» понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено на суддю Котенко Р. В.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху.

22 січня 2025 року від представника позивача адвоката Мазура С. В. надійшла заява про усунення недоліків позову, разом з якою, серед іншого, був поданий позов зі зміненим предметом.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року позовну заяву, подану 22 січня 2025 року, залишено без руху.

Недоліки позову стороною позивача усунуто у встановлений судом строк.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 08 травня 2025 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання на 15 липня 2025 року.

У судове засідання з`явились представники позивачки адвокати Мазур С. В., Лаврик В. О. та представник відповідача адвокат Карманов В. В.

Ухвалами Дарницького районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року, занесеними у протокол судового засідання, відзив на позовну заяву повернуто відповідачу; задоволена заява представника позивача адвоката Мазура С. В. про виклик свідків:ОСОБА_4 - директора з розвитку ТОВ «Зібрано», ОСОБА_5 - менеджера з персоналу ТОВ «Зібрано» та ОСОБА_6 - начальника відділу обслуговування клієнтів ТОВ «Зібрано».

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року задоволено клопотання представника позивача Мазура С. В. та витребувано письмові докази.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Мазур С. В. позов підтримав, просив його задовольнити. По суті позовних вимог зазначив, що 02 травня 2024 року позивачка була прийнята на роботу у ТОВ «ЗІБРАНО» на посаду юриста. За усною домовленістю з роботодавцем робота мала виконуватись дистанційно, у зв`язку із чим ОСОБА_1 був виданий ноутбук. З посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку ОСОБА_1 не була ознайомлена, робоче місце їй не було визначено. Безпосереднім керівником ОСОБА_1. був начальник відділу обслуговування клієнтів ТОВ «Зібрано» ОСОБА_6 , який давав ОСОБА_1 завдання та приймав від неї виконану роботу. Від ОСОБА_6 позивачка дізналась, що керівник товариства не задоволений її роботою та бажав, щоб вона звільнилась за власним бажанням. Проте позивачка з такою позицією не погоджувалась, адже виконувала вчасно всю свою роботу. Невдовзі від менеджера по персоналу ОСОБА_2 позивачу у мессенджер Viber надійшло повідомлення з пропозицією звільнитись самостійно, в інакшому випадку її звільнять. Через деякий час від ОСОБА_2 позивачу у мессенджер Viber надійшла копія наказу про її звільнення з посади юриста за прогул. Представник позивача вважає таке звільнення незаконним з тих підстав, що неможливо звільнити працівника за прогул у разі, коли працівник працює дистанційно і його робоче місце не було визначено. Крім того, зауважив, що роботодавцем була порушена процедура звільнення, а саме у позивачки не відібрані пояснення щодо причин нез`явлення на роботі. У зв`язку із незаконним звільненням просив поновити позивачку на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Представник позивача адвокат Лаврик В. О. позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Карманов В. В. проти позову заперечував. Зазначив, що позивачці було визначено робоче місце в офісі ТОВ «ЗІБРАНО», який розташований у місті Іршава Закарпатської області. Про робоче місце позивачку було повідомлено при прийнятті на роботу. При звільненні роботодавцем була дотримана процедура звільнення за прогул, а саме складались акти відсутності позивача на роботі, за місцем проживання позивача направлялись листи з пропозицією надати пояснення щодо причин прогулів. При цьому, представник відповідача зазначив, що дійсно було два накази про звільнення: від 07 листопада 2024 року № 63, який у подальшому був скасований, та від 02 грудня 2024 року № 70-К. Як пояснив представник відповідача, перший наказ про звільнення від 07 листопада 2024 року № 63 був скасований саме з метою дотримання процедури звільнення позивачки за прогул, за результатами проведення якої був виданий наказ про звільнення від 02 грудня 2024 року № 70-К. Отже, представник відповідача вважає, що позивачка звільнена законно, процедура звільнення проведена з дотриманням вимог законодавства про працю, з огляду на що позов не підлягає задоволенню.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду показала, що вона є менеджером по персоналу у ТОВ «ЗІБРАНО».

30 квітня 2024 року у штатний розпис підприємства була введена посада юриста. Компанія очікувала збільшення обсягів виробництва, тому з метою укладення контрактів з контрагентами та їх юридичної експертизи і була введена у штат ця посада. 02 травня 2024 року на посаду юриста була прийнята позивачка. Офіс та виробництво компанії знаходяться у м. Іршава Закарпатської області і всі працівники компанії працюють у м. Іршава. Позивачка при прийомі на роботу також була повідомлена, що її робоче місце знаходиться у м. Іршава. У подальшому, у зв`язку із тим, що компанія не досягла запланованих обсягів виробництва, контракти не укладались, керівництвом компанії було прийнято рішення про скорочення штату. Зокрема, скороченню підлягала посада бухгалтера, юриста та декілька інших посад, про що позивачка була повідомлена. У жовтні 2024 року позивачка попросила надати їй відпустку, а саме з 16 по 20 жовтня 2024 року, після закінчення якої вона не вийшла на роботу. Хвилюючись за працівницю, деякий час намагались з`ясувати причини її невиходу на роботу, надсилаючи позивачці листи на електронну пошту, проте відповіді не було. Відтак, вирішили діяти відповідно до вимог КЗпП України. Зокрема, були складені акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, які направлялись їй Укрпоштою за місцем її проживання у м. Київ разом із запитом про надання письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі. ОСОБА_1 вказані документи отримала, проте відповіді не надала. Після цього роботодавцем було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 за прогул.

Свідок також показала, що домовленостей щодо дистанційної роботи ОСОБА_1 , зокрема, з дому, між роботодавцем та ОСОБА_1 не було. Всі працівники компанії працюють у м. Іршаві або на виробництві або в офісі.

На запитання представника позивача пояснила, що акти про відсутність на робочому місці складались у м. Іршава протягом тривалого часу (з 21 жовтня по 02 грудня 2024 року) у зв`язку із тим, що роботодавець не планував звільняти ОСОБА_1 за прогул, сподівався, що причини її відсутності протягом якогось часу з`ясуються і питання вирішиться інакше.

Щодо розбіжностей у робочому часі, зазначеного в Правилах трудового розпорядку компанії та в складених Актах про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці пояснила, що у Закарпатті існує два виміри часу - місцевий та київський час. Тобто робочий день у м. Іршава починається о 08-00 год. ранку, про що зазначено у Правилах внутрішнього трудового розпорядку, проте за київським часом це 09-00 год. ранку.

Також свідок заперечила щодо погроз про звільнення та тиску з її боку на ОСОБА_1 .

Зауважила, що ОСОБА_1 письмову згоду на листування з роботодавцем у мессенджерах та електронною поштою не надавала, проте така згода не потрібна, адже це є загальноприйнятими засобами листування.

Крім того, свідок пояснила, що перший наказ про звільнення ОСОБА_1 від 07 листопада 2024 року № 63 був скасований наказом від 07 листопада 2024 року № 64 «Про скасування наказу № 63-К від 07.11.2024 щодо звільнення ОСОБА_1 ». Посилання у наказі № 64 від 07 листопада 2024 року на наказ № 63 з літерою «К» є технічною помилкою.Скасовувався саме наказ від 07 листопада 2024 року № 63. На сьогодні є чинним один наказ про звільнення ОСОБА_1 - наказ від 02 грудня 2024 року № 70-К.

На запитання представника позивача свідок показала, що компанія не має офісу у м. Києві. За адресою - м. Київ, вул. Кожум`яцька, 20б розташований офіс компанії, у якої ТОВ «ЗІБРАНО» орендувало одне робоче місце для зустрічей з клієнтами.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду показав, що він є керівником відділу обслуговування клієнтів у ТОВ «ЗІБРАНО». Підприємство займається виготовленням панельно-каркасних будинків. Оскільки він не має юридичної освіти, а його робота пов`язана з участю у тендерах, підписанням контрактів з контрагентами, на його прохання у штат підприємства ввели посаду юриста, яка входила до його відділу. Тобто ОСОБА_1 , після її прийняття на роботу, підпорядковувалась йому та безпосередньо керівнику підприємства.

Зазначив, що виробничі потужності підприємства після початку повномасштабного вторгнення були релоковані з м. Бровари Київської області до м. Іршава Закарпатської області. Оскільки його посада передбачає пошук нових клієнтів, він часто перебуває у відрядженнях по всій Україні. Інші працівники працюють у м. Іршава. Підприємство має можливості розташовувати працівників з інших міст в орендованому гуртожитку. Згідно з наказом про прийом на роботу працівник має перебувати на робочому місці у м. Іршава і ОСОБА_1 при прийомі на роботу була повідомлена про те, що її робоче місце в офісі у м. Іршава. Ніяких домовленостей про дистанційну роботу з дому між ОСОБА_1 та керівництвом компанії не було. Крім того, як зазначив ОСОБА_6 , робочі обов`язки ОСОБА_1 передбачали її присутність в офісі у м. Іршава, оскільки вона мала бути присутньою при зустрічах та перемовинах з клієнтами, які відбувались в офісі компанії, виконувати задачі, поставлені керівництвом компанії, інколи виконувати функції перекладача, оскільки вона знала англійську мову. Крім того, в обов`язки ОСОБА_1 входила розробка проектів договорів, підготовка документації для участі у тендерах тощо. Наскільки йому було відомо, ОСОБА_1 у м. Іршава проживала у готелі. При цьому, ОСОБА_6 показав, що для працівників компанії були певні «лояльності» зі сторони компанії. Так, зокрема, відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку робочий день починається з 08.00 год., проте працівники, хто працює в офісі, можуть починати роботу з 09.00 год.

ОСОБА_6 зазначив, що ОСОБА_1 у перші два місяці роботи суттєво йому допомагала, хоча й не мала достатньої компетенції, робила помилки. Через деякий час керівник повідомив про фінансові проблеми в компанії та про прийняте рішення про скорочення штату, у т.ч. й посади юриста, оскільки дійшов висновку про неефективність цієї посади. Керівник вважав, що ті функції, які виконувала ОСОБА_1 , з огляду на профіль компанії, ефективніше виконуватиме працівник, дотичний до будівництва. ОСОБА_6 повідомив про таке рішення керівництва ОСОБА_1 , на що вона негативно відреагувала, після чого пропала зі зв`язку. Після цього було прийнято рішення фіксувати її відсутність на робочому місці актами. Як наслідок - ОСОБА_1 була звільнена за прогул. При звільненні з ОСОБА_1 відбувся розрахунок.

На запитання представника позивача щодо зазначеного в актах місця їх складання у м. Києві, свідок ОСОБА_6 зазначив, що м. Київ в актах зазначене помилково, акти складались у м. Іршава. При цьому показав, що адреса - м. Київ, вул. Кожум`яцька, 20 б - це офіс компанії, у якої ТОВ «ЗІБРАНО» взяло у суборенду одне робоче місце. За вказаною адресою з ОСОБА_1 проводилась співбесіда, а також відбувалось стажування ОСОБА_1 .

Також, свідок ОСОБА_6 підтвердив, що ОСОБА_1 передавався ноутбук Lenovo, який можна було використовувати в особистих цілях та який вона не повернула підприємству після звільнення.

Спілкування з ОСОБА_1 , а також обмін документами, як зазначив свідок, відбувалося за допомогою мессенджерів та електронної пошти.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що наказом від 02 травня 2024 року № 22-К ОСОБА_1 прийнято на роботу у товариство з обмеженою відповідальністю «ЗІБРАНО» на посаду юриста з окладом 11 000,00 грн.

Як вбачається з Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «ЗІБРАНО», для працівників товариства встановлений п`ятиденний робочий тиждень, початок роботи о 08.00 год., закінчення роботи о 17.00 год, вихідні дні - субота, неділя.

Доповідними записками від 21 жовтня 2024 року та від 07 листопада 2024 року керівник відділу обслуговування клієнтів ОСОБА_6. повідомив директора ТОВ «ЗІБРАНО» ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_1 перебувала у відпустці з 16 по 20 жовтня 2024 року, після закінчення якої 21 жовтня 2024 року не з`явилась в офісі за адресою: м. Київ, вул. Кожум`яцька, 20 б.

Начальником відділу обслуговування клієнтів ОСОБА_6 , виконавчим директором ОСОБА_4 та менеджером по персоналу ОСОБА_5 були складені акти від 21 жовтня 2024 року № 01, від 22 жовтня 2024 року № 02, від 23 жовтня 2024 року № 03, від 24 жовтня 2024 року № 04, від 25 жовтня 2024 року № 05, від 28 жовтня 2024 року № 06, від 29 жовтня 2024 року № 07, від 30 жовтня 2024 року № 08, від 31 жовтня 2024 року № 09, від 01 листопада 2024 року № 10, від 04 листопада 2024 року № 11, від 05 листопада 2024 року № 12 про відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом усього робочого дня, з 09.00 год. по 18.00 год. Всі вказані акти складені у м. Києві.

Підсумковим атом № 13 від 07 листопада 2024 року начальник відділу обслуговування клієнтів ОСОБА_6 , виконавчий директор ОСОБА_4 та менеджер по персоналу ОСОБА_5 засвідчили відсутність ОСОБА_1 на роботі без попередження та без поважних причин у період з 21 жовтня 2024 року по 07 листопада 2024 року, у якому також зазначили про ненадання ОСОБА_1 письмових пояснень щодо причин її відсутності на роботі на запити через мессенджер viber та електронною поштою.

Наказом від 07 листопада 2024 року № 63 ОСОБА_1 звільнено з роботи з 08 листопада 2024 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом № 64 від 07 листопада 2024 року скасовано наказ № 63-К від 07 листопада 2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Також, 02 грудня 2024 року начальник відділу обслуговування клієнтів ОСОБА_6. доповідною запискою повідомив директора ТОВ «ЗІБРАНО» про відсутність 02 грудня 2024 року ОСОБА_1 без попередження на роботі в офісі за адресою: АДРЕСА_1 .

На підтвердження вказаної обставини начальником відділу обслуговування клієнтів ОСОБА_6 , виконавчим директором ОСОБА_4 та менеджером по персоналу ОСОБА_5 02 грудня 2024 року у м. Іршава був складений акт № 31 про відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом усього робочого дня, з 09.00 год. по 18.00 год.

Наказом № 70-К від 02 грудня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з 02 грудня 2024 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України на підставі доповідних записок керівника відділу обслуговування клієнтів ОСОБА_6 від 21 жовтня 2024 року по 29 листопада 2024 року та актів невиходу на роботу з 21 жовтня 2024 року № 01 по 29 листопада 2024 року № 30.

Повідомлення про звільнення та вказаний наказ були надіслані ОСОБА_1 менеджером по персоналу ОСОБА_5 на мессенджер Viber.

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Розглядаючи справи про поновлення на роботі, суд має перевірити дотримання роботодавцем встановленої законодавством про працю процедури звільнення та визначитися із правовою підставою проведеного звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи позивачку звільнено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17), постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 була прийнята на роботу у ТОВ «ЗІБРАНО» на посаду юриста.

Як стверджує сторона позивача, ОСОБА_1 виконувала роботу дистанційно, отримуючи завдання від свого керівника - начальника відділу обслуговування клієнтів ОСОБА_6 .

У статті 60-2 КЗпП України зазначено, що дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому. При дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу. За погодженням між працівником і роботодавцем виконання дистанційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця. Особливості поєднання дистанційної роботи з роботою на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця встановлюються трудовим договором про дистанційну роботу. На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов`язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються.

Відповідно до п. 6-1 ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу

З огляду на встановлені чинним законодавством вимоги щодо оформлення трудових відносин на дистанційну роботу, суд дійшов висновку, що стороною позивача не надано належних та достатніх доказів на підтвердження укладення позивачкою з ТОВ «ЗІБРАНО» договору про дистанційну роботу або видання вказаним підприємством локальних нормативно-правових актів, якими б запроваджувалась така форма роботи.

Разом з тим, суд не вважає доведеними доводи відповідача, що робоче місце позивача знаходилось виключно в офісі за адресою: Закарпатська обл., м. Іршава, вул. Карпатської Січі, 29/2.

Так, з показів свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судом встановлено, що у суборенді відповідача перебуває робоче місце в офісі за адресою: м. Київ, вул. Кожум`яцька, 20.

Працівниками ТОВ «ЗІБРАНО» було складено дванадцять актів про відсутність ОСОБА_1 на роботі в офісі за вказаною адресою.

При цьому, з огляду на кількість цих актів, а також кількості працівників, які ці акти підписували (кожен акт підписаний трьома працівниками), суд критично ставиться до показів свідка ОСОБА_6 про помилковість зазначення в актах адреси офісу у м. Києві замість офісу у м. Іршава Закарпатської області.

Крім того, з листа ТОВ «ЗІБРАНО» від 27 листопада 2024 року № 03 вбачається, що ОСОБА_1 повідомляли про прийняті локальні нормативні акти, а саме наказ від 09 вересня 2024 року № 08 «Про зміни в організаційній структурі компанії та скорочення штатної посади», наказ № 60-К від 16 жовтня 2024 року, відповідно до якого у зв`язку із скороченням штатної посади юриста та у зв`язку з відсутністю іншої роботи на підприємстві ОСОБА_1 звільнено з посади юриста 20 грудня 2024 року, шляхом направлення вказаних наказів поштовим відправленням за адресою місця проживання ОСОБА_1 у м. Києві та м. Бориспіль Київської області, а також на електронну пошту та мессенджер viber.

Вказане, на думку суду, підтверджує доводи позивача про виконання роботи ОСОБА_1 у м. Києві.

Крім того, як показав свідок ОСОБА_6 , у зв`язку із воєнним станом, керівництво компанії допускало певні «лояльності» для офісних працівників. Спілкування з ОСОБА_1 , а також обмін документами, як зазначив свідок, відбувалося за допомогою мессенджерів та електронної пошти. Також, ОСОБА_1 у вільне користування поза межами приміщення офісу був переданий ноутбук, що підтверджено як стороною позивача, так і стороною відповідача.

Все це у сукупності, на переконання суду, свідчить про можливість періодичного виконання роботи юриста дистанційно, у тому числі з дому з дому.

Зважаючи на надскладну ситуацію на території України, пов`язану із запровадженням режиму воєнного стану, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 травня 2024 року у справі № 229/511/23 (провадження № 61-91св24) виснував, що якщо виконання роботи передбачає можливість її здійснення віддалено, за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, роботодавцю доцільно прийняти рішення про переведення працівника на дистанційну роботу, якщо ні, - працівнику можуть бути надані відпустки, в тому числі і без збереження заробітної плати. Якщо простій не оголошувався, місцезнаходження працівника невідоме, трудові обов`язки він не виконує, - доцільно обліковувати його відсутність як відсутність з нез`ясованих причин.

Як встановлено судом, відповідач не виконав вимоги законодавства щодо з`ясування причин відсутності працівника на роботі.

Так, на підтвердження відібрання від ОСОБА_1 пояснень щодо відсутності на роботі відповідачем була надана копія листа від 20 листопада 2024 року, яким роботодавець просив ОСОБА_1 терміново протягом 2-х робочих днів надати пояснення про причини відсутності на роботі за адресою: АДРЕСА_1 з 21 жовтня 2024 року по 20 листопада 2024 року.

На підтвердження направлення ОСОБА_1 вказаного листа суду були надані дві експрес-накладні ТОВ «Нова пошта» від 16 листопада 2024 року та від 18 листопада 2024 року.

Проте, враховуючи, що лист ТОВ «ЗІБРАНО» датований 20 листопада 2024 року, суд вважає вказані експрес-накладні неналежними доказами направлення листа ОСОБА_1 .

Крім того, з опису відправлення, що міститься в експрес-накладених, а саме «документи», неможливо встановити які саме документи направлялись ОСОБА_1 .

Будь-які інші докази відібрання у ОСОБА_1 пояснень або надання нею пояснень щодо відсутності на роботі, матеріали справи не містять.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про недотримання ТОВ «ЗІБРАНО» встановленої законодавством про працю процедури звільнення позивачки.

Крім того, відповідно до до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Як встановлено судом, перший наказ про звільнення ОСОБА_1 від 07 листопада 2024 року № 63 був скасований самостійно роботодавцем наказом № 64 від 07 листопада 2024 року. При цьому, суд враховує покази свідка ОСОБА_5 , яка є менеджером по персоналу у ТОВ «ЗІБРАНО», що посилання у наказі № 64 на наказ № 63 з літерою «К» є технічною помилкою, адже скасовувався саме наказ «№ 63», яким була звільнена ОСОБА_1 за прогул вперше.

З листа ТОВ «ЗІБРАНО» від 27 листопада 2024 року № 03 також вбачається, що наказом № 64 від 07 листопада 2024 року наказ № 63 від 07 листопада 2024 року був скасований.

Враховуючи, що наказ № 63 від 07 листопада 2024 року про звільнення ОСОБА_1 є скасованим самостійно роботодавцем, вимога позивача про визнання його протиправним та скасування не підлягає задоволенню.

Відтак, судом встановлено, що позивачка звільнена з посади юриста ТОВ «ЗІБРАНО» 02 грудня 2024 року.

Підставою для видання наказу № 70-К від 02 грудня 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з 02 грудня 2024 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, зазначені доповідні записки керівника відділу обслуговування клієнтів ОСОБА_6 від 21 жовтня 2024 року по 29 листопада 2024 року та акти невиходу на роботу з 21 жовтня 2024 року № 01 по 29 листопада 2024 року № 30.

Тобто саме 21 жовтня 2024 року роботодавцем було виявлено проступок, за який у подальшому до працівника було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Враховуючи, що ОСОБА_1 була звільнена наказом від 02 грудня 2024 року з цієї ж дати, очевидно, що дисциплінарне стягнення на неї було покладено зі спливом місячного строку з дня виявлення проступку, що є окремою підставою для визнання наказу № 70-К від 02 грудня 2024 року протиправним та його скасування.

Отже, враховуючи порушення роботодавцем процедури звільнення працівника, у тому числі порушення строків притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, суд дійшов висновку про протиправність наказу № 70-К від 02 грудня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та про необхідність його скасування, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню у цій частині.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Враховуючи, що судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнена незаконно, вона підлягає поновленню на посаді юриста ТОВ «ЗІБРАНО».

При цьому, враховуючи, що відповідно до наказу ТОВ «ЗІБРАНО» від 09 вересня 2024 року № 08 «Про зміни в організаційній структурі компанії та скорочення штатної посади» з 20 грудня 2024 року наказано внести зміни до штатного розпису, скоротивши посаду юриста, роботодавець повинен поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді або внести зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду.

Щодо розміру грошового зобов`язання, що підлягає стягненню на користь позивача, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Постанова КМУ № 100).

Так, відповідно до підпункту «з» пункту 1 розділу І Постанови КМУ № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.

Згідно із пунктом 2 розділу ІІ Постанови КМУ № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Враховуючи, що внаслідок незаконного звільнення у листопаді 2024 року заробітна плата позивачці не нараховувалась, а у жовтні 2024 року у зв`язку із щорічною відпусткою позивач працювала лише 11 днів, суд вважає, що середню заробітну плату необхідно обчислювати виходячи з виплат позивачу за серпень, вересень 2024 року.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Постанови КМУ № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Так, згідно з довідкою про доходи від 28 серпня 2025 року № 11 та розрахунком середнього заробітку від 02 грудня 2024 року, за серпень 2024 року, у якому було 22 робочі дні, позивачу нарахована заробітна плата у розмірі 11 000,00 грн. За вересень 2024 року, у якому було 21 робочий день, позивачу нарахована заробітна плата також у розмірі 11 000,00 гривень.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу має бути обрахований за період з 02 грудня 2024 року (день звільнення) по 17 жовтня 2025 року (день ухвалення рішення), кількість робочих днів у якому становить 230 днів.

Відповідно, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2024 року по 17 жовтня 2025 року складає 117 674,42 гривень із розрахунку: (11 000,00 грн + 11 000,00 грн) : 43 дні х 230 днів = 117 674,42 грн.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівникові, внаслідок чого виплачена йому на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до вимог ч. 1, 6 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Враховуючи задоволення позову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також те, що позивач звільнений згідно із чинним законодавством від сплати судового збору за подання позову до суду з вказаними позовними вимогами, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у дохід держави у розмірі 2 422,40 грн із розрахунку: 1 211,20 грн - судовий збір за вимогу про поновлення на роботі та 1 211,20 грн - судовий збір за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, позивач у позовній заяві просила стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу, зазначивши попередньо понесені витрати у розмірі 16 000,00 грн.

23 вересня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Мазура С. В. надійшла заява про розподіл судових витрат, відповідно до якої просить стягнути з відповідача понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.

Відповідач свої заперечення щодо заяви та розміру судових витрат не подав, клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу не заявляв.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл витрат судом (стаття 141 ЦПК України). Подібний висновок викладено у у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Зокрема, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу і сформувала висновок, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (пункт 144 постанови від 26 червня 2024 рок у справі № 686/5757/23; пункт 188 постанови від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19; пункт 119 постанови 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

За висновком Великої Палати Верховного Суду критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 189 постанови від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19; пункт 145 постанови від 26 червня 2024 рок у справі № 686/5757/23; пункт 179 постанови від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) також зазначено, що:

"127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".

Отже, для того щоб суд визнав судові витрати такими, що підлягають відшкодуванню, вони повинні відповідати обом критеріям: бути реальними (фактично понесеними) та розумними (пропорційними). Суд, застосовуючи ці критерії, забезпечує справедливий розподіл судових витрат між сторонами і запобігає зловживанням з боку однієї зі сторін.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України, визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача адвокатом Мазуром С. В. надані:

- копія Договору про надання правової допомоги № 18/Ю/24 від 31 жовтня 2024 року, укладеним між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «ВІНТАЙМ», керуючим партнером якого є адвокат Мазур С. В.;

- копія додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги № 18/Ю/24 від 31 жовтня 2024 року, відповідно до п. 1 якої за одну годину роботи щодо надання правової допомоги Клієнт сплачує 3 000,00 гривень, а за участь у судових засіданнях 4 000,000 гривень за кожну годину;

- детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) від 17 вересня 2025 року, відповідно до якого у справі адвокатом позивачу надані такі послуги: ознайомлення з документами, консультування, узгодження правової позиції - 1 год., підготовка та спрямування адвокатського запиту від 04 листопада 2024 року - 1 година; підготовка та спрямування адвокатського запиту від 11 листопада 2024 року - 1 година; підготовка та подання до суду позовної заяви - 3 години; участь у трьох судових засіданнях загальною тривалістю 8 годин. Усього надано послуг тривалістю 14 годин вартістю 50 000,00 грн.;

- копія Акту прийняття - передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 17 вересня 2025 року, відповідно до якого адвокатом надавались послуги тривалістю 14 годин, загальна вартість яких становить 50 000,00 грн;

- копії квитанцій від 31 жовтня 2024 року, від 05 листопада 2024 року, від 13 грудня 2024 року, від 14 січня 2025 року, від 17 липня 2025 року, від 03 вересня 2025 року, від 17 вересня 2025 року про сплату ОСОБА_1 послуг АО «Вінтайм» на загальну суму 50 000,00 грн.

Згідно із ч. ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

З огляду на те, що відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не заявляв, їх фактичне понесення позивачем підтверджується доказами у справі, витрати на оплату послуг адвоката на переконання суду співмірні зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, відтак, суд покладає на відповідача витрати позивача на оплату правничої допомоги адвоката у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 76-81, 89, 141, 178, 247, 263-265, 275, 279, 280, 281, 354, 355, 430 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІБРАНО» про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІБРАНО» від 02 грудня 2024 року № 70-К «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді юриста Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІБРАНО» з 02 грудня 2024 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІБРАНО» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 117 674,42 гривень, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІБРАНО» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІБРАНО» в дохід держави судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІБРАНО» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 гривень.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді юриста Товариства з обмеженою відповідальністю«ЗІБРАНО» ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю«ЗІБРАНО» (місцезнаходження: Закарпатська обл., м. Іршава, вул. Карпатської Січі, буд. 29/2; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 44612000).

Повне рішення складено 27.02.2026.

Суддя Р. В. Котенко