Рішення № 134472882, 02.03.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 р. № 520/34017/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА//» до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА//» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати протиправне рішення про коригування митної вартості товарів № UA100320/2025/000066/2 від 11.07.2025 Київської митниці відокремленого підрозділу Державної митної служби України;

- визнати протиправним та скасувати протиправне рішення про коригування митної вартості товарів № UA100320/2025/000091/2 від 15.08.2025 Київської митниці відокремленого підрозділу Державної митної служби України;

- визнати протиправним та скасувати протиправне рішення про коригування митної вартості товарів № UA100320/2025/000097/2 від 26.08.2025 Київської митниці відокремленого підрозділу Державної митної служби України;

- визнати протиправним та скасувати протиправне рішення про коригування митної вартості товарів № UA100320/2025/000103/2 від 04.09.2025 Київської митниці відокремленого підрозділу Державної митної служби України;

- визнати протиправним та скасувати протиправне рішення про коригування митної вартості товарів № UA100320/2025/000107/2 від 16.09.2025 Київської митниці відокремленого підрозділу Державної митної служби України;

- визнати протиправним та скасувати протиправне рішення про коригування митної вартості товарів № UA100320/2025/000124/2 від 14.10.2025 Київської митниці відокремленого підрозділу Державної митної служби України.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувані рішення Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів є протиправними. Позивач указує, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню, тому він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою судді від 30.12.2025 у справі №520/33404/25 відкрито спрощене провадження у справі в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання копії ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена сторонам по справі до електронного кабінету через систему «Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 у справі №520/33404/25 роз`єднано в самостійні провадження позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА//» до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.

Копія ухвали про роз`єднання позовних вимог доставлена сторонам по справі до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у межах справи №520/34017/25 прийнято адміністративну справу № 520/34017/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА//» до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування протиправного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2025/000124/2 від 14.10.2025 Київської митниці відокремленого підрозділу Державної митної служби України - до розгляду.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду доставлена сторонам по справі до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що всі дії та рішення посадових осіб митниці є аргументованими, відповідають та засновані на вимогах законодавства України з питань державної митної справи. Позивачем не надано переконливих доказів, які б свідчили про порушення митним органом вимог нормативно-правових актів, в той час, як правомірність дій та вимог митного органу повністю відповідає положенням чинного законодавства.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що відповідач не навів належних, достатніх та беззаперечних доказів правомірності свого рішення про відмову у визначенні митної вартості за ціною договору та застосування другорядного методу.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 15 п.3 Перехідних положень КАСУ та п. 1 розділу VII Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України № 814 від 20.08.2019 (зі змінами) суддею, у провадженні якого перебуває адміністративна справа №520/34017/25, прийнято рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи в електронній формі, про що свідчить довідка від 05.01.2026.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд установив такі обставини.

Між ТОВ «ОМЕГА//» (Покупець) та HARBIN XIANBAI IMPORT AND EXPORT TRADING CO., LTD (Продавець) було укладено Контракт №087173-25 від 01.01.2025.

Відповідно до п.1.1 Контракту Продавець зобов`язується продати, а Покупець прийняти і сплатити протягом терміну дії цього Контракту Товар (в тому числі, але не обмежуючись, - запчастини до автомобілів та інше) в асортименті, кількості, якості і за ціною, що вказані в інвойсах, які мають юридичну силу специфікацій та являються невід`ємними частинами Контракту. Поставка Товару здійснюється партіями. При цьому під Партією розуміється вся сукупність Товару, яка поставляється Покупцю за одним інвойсом.

Пунктом 1.2 Контракту передбачено, що найменування, ціни, кількість відповідно до яких вироблений Товар на кожну позицію Товару, що поставляється, вказуються у відповідних інвойсах, які є невід`ємною частиною цього Контракту і мають юридичну силу специфікацій.

Відповідно п. 2.1 до Контракту ціна Товару узгоджується Сторонами та вказується в інвойсі і приймається на умові FOB (ІНКОТЕРМС-2020) порт Ningbo, CHINA. В інвойсі може бути передбачений інший порт. В інвойсі може бути передбачена будь-яка інша умова поставки, відповідно до якої проводиться поставка за цим інвойсом. Сторони додатково вказують момент переходу права власності на Товар, якщо він відрізняється від вказаного у п.3.6. Контракту.

Згідно з п. 3.1 Контракту Товар за даним Контрактом поставляється на умовах FOB (ІНКОТЕРМС-2020) порт Ningbo, CHINA, якщо інший порт чи умови поставки не зазначено у відповідному інвойсі.

ТОВ "ОМЕГА//" було подано до Київської митниці ВП Держмитслужби України ЕМД 25UA100320038909U3 від 13.10.2025.

Разом із митною декларацією позивачем до митного оформлення подані наступні документи: пакувальний лист (Packing list) DC25-OMH37 від 20.07.2025, рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) DC25-OMH37 від 20.07.2025, коносамент (Bill of lading) XHSE070741396B від 10.08.2025, автотранспортна накладна (Road consignment note) 5449B від 07.10.2025, банківський платіжний документ, що стосується товару 282 від 01.10.2025, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги 1564 від 09.10.2025, документ, що підтверджує вартість перевезення товару 1564 від 09.10.2025, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів 087577-25 від 01.01.2025, договір (контракт) про перевезення 097418-25 від 19.03.2025, копія митної декларації країни відправлення 310120250516628289 від 31.07.2025.

Позивачем було отримано запит (повідомлення) митного органу від 14.10.2025, в якому зазначено, що надані декларантом документи не містять відомостей щодо складових митної вартості, необхідних при її обчисленні, а також містять розбіжності, які мають вплив на числові значення складових митної вартості. Вказано, що у відповідності до частини 6 статті 53 Кодексу декларант за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Процедуру консультації з декларантом проведено.

ТОВ "ОМЕГА//" було подано заяву від 14.10.2025 №6396 для підтвердження заявленої митної вартості товарів за митною декларацією та надано пакет документів.

Позивачем було отримано рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2025/000124/2 від 14.10.2025.

Позивач не погодився із завищенням митної вартості і звернувся до відповідача з проханням про випуск товару у вільний обіг під гарантійні зобов`язання згідно із ч.7 ст.55 МКУ, надав відповідачу нову митну декларацію ЕМД 25UA100320039222U1 від 14.10.2025 та додатково сплатив ПДВ у розмірі 7664,77 грн.

Керуючись ч.8 ст.55 МКУ, якою передбачено, що протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються, позивач звернувся до відповідача із заявою №8251 від 02.12.2025 та надав додаткові документи та пояснення, якими усунув недоліки, зазначені у рішенні про коригування, зокрема: 1) копія акту №1600 від 15.10.2025; 2) копія платіжної інструкції від 28.10.2025 №804514758.1; 3) лінійний коносамент; 4) переклад експортної декларації країни відправлення.

Відповідач листом №7.8-2/15 02/13/23097 від 09.12.2025 повідомив позивача про те, що відсутні підстави для визнання заявленої декларантом митної вартості товару за ЕМД 25UA100320039222U1 від 14.10.2025 та скасування рішення про коригування митної вартості №UA100320/2025/000124/2 від 14.10.2025.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

За змістом частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до частини 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною 6 статті 264 Митного кодексу України визначено, що митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 Митного кодексу України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-3 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Стаття 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Отже, митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, які зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта.

Ненадання витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 05.03.2019 по справі №815/143/17, від 09.04.2019 по справі №825/1575/17.

Так, відповідач не визнав заявлену декларантом митну вартість у зв`язку з тим, що надані декларантом документи містять розбіжності, не містять усіх відомостей щодо числових значень складових митної вартості.

Судом установлено, що підставами для винесення рішення про коригування митної вартості №UA100320/2025/000124/2 від 14.10.2025 були такі обставини:

"1) у наданому банківському платіжному документіплатіжній інструкції від 30.09.2025 № 282 відсутні печатка та підпис уповноваженої особи платника, хоча п.13 постанови Правління НБУ від 28.07.2008 року № 216 передбачено, що платіжна інструкція має містити підпис (власноручний/електронний) відповідальної особи платника, яка має право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації;

2) надана для підтвердження митної вартості митна декларація країни відправлення від 31.07.2025 № 310120250516628289 складена не офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, що суперечить статті 254 Кодексу;

3) відповідно до п.2.3 контракту від 01.01.2025 № 087577-25 ціна товару включає в себе вартість тари (упаковки), які не виділені в наданих документах, що не дає можливість визначити ціну самого товару;

4) довідка про транспортні витрати, з урахуванням з п. 44.1 Податкового кодексу України, не може бути належним, самостійним та виключно єдиним документом, що підтверджує витрати на перевезення товарів, оскільки не є первинним документом в розумінні ч.2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIY «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;

5) в додатково наданому декларантом прайс-листі від 01.07.2025 №б/н зазначено контракт від 01.01.2025 № 087577-25, за яким поставляються оцінювані товари, тобто: даний документ має суб`єктивну спрямованість, що суперечить самій суті прайс листа, як документу, який є пропозицією для необмеженої кількості покупців;

6) надана до митного оформлення копія митної декларації країни відправлення від 31.07.2025 № 310120250516628289 не містить дати її оформлення та відміток митних органів;

7) зазначений номер коносаменту, відрізняється від номеру коносаменту який подано декларантом разом з митною декларацією, також необхідно зазначити, що в митній декларації країни відправлення від 31.07.2025 № 310120250516628289 зазначено морський транспортний засіб що відрізняється в наданому коносаменті;

8) транспортного документу на морське перевезення (MASTER BILL OF LADING) до митного органу не надано".

Відповідно до ч. 1 ст.337 МК України перевірка документів та відомостей, які подаються митному органу під час переміщення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені МК України.

Згідно з вимогами п.2 ч .2 ст. 52 МК України декларант зобов`язаний подавати митному органу достовірні відомості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України має право упевнюватися в достовірності або точності будь - якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості та письмово запитувати у декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 МК України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав розширений пакет документів для підтвердження правильності та достовірності визначення ним митної вартості задекларованих товарів.

Щодо доводів відповідача про те, що у наданому банківському платіжному документіплатіжній інструкції від 30.09.2025 № 282 відсутні печатка та підпис уповноваженої особи платника, хоча п.13 постанови Правління НБУ від 28.07.2008 року № 216 передбачено, що платіжна інструкція має містити підпис (власноручний/електронний) відповідальної особи платника, яка має право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого пункту 6 Розділу І, підпункту 13 пункту 14 Розділу II та пункту 26 Розділу ІІІ Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах» №216 від 28 липня 2008 року ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах в електронній або паперовій формі.

Платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити: підпис(и) власноручний(і)/електронний(і) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації.

Надавач платіжних послуг повинен перевірити відповідність заповнення реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах вимогам розділу II цього Положення та реквізитам, зазначеним у документах, які відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань валютного регулювання є підставою для здійснення перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металах з рахунку платника, а також поштові та платіжні реквізити контрагентів.

Надавач платіжних послуг має право відмовитися від виконання платіжної інструкції платника в іноземній валюті або банківських металах та повернути її платнику, якщо операція, яку проводить платник, не відповідає вимогам валютного законодавства України та законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Надавач платіжних послуг платника повертає платіжні інструкції платника в іноземній валюті або банківських металах без виконання із зазначенням причини їх повернення.

Згідно з приписами Постанови 216 у випадку формування платником платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах в електронній формі допускається наявність електронного підпису уповноваженої відповідальної особи платника.

Водночас у разі заповнення платником платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах із порушенням вимог Розділу II Постанови 216, в тому числі пункту 14 Розділу II, банк (надавач платіжних послуг) повертає таку платіжну інструкцію платнику без виконання.

Судом установлено, що позивачем було надано до митного органу платіжну інструкцію від 30.09.2025 № 282, яка містить відмітку "виконано 01.10.2025", що свідчить про те, що платіжна інструкція не була відкликана, а проведена банком.

У постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 809/322/17 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що квитанція або платіжне доручення (платіжні документи) свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто прямого зв`язку між відомостями із квитанцією/платіжним дорученням та митною вартістю товару немає, а відтак ненадання декларантом саме квитанції/платіжного доручення/чеку тощо не може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару.

Аналогічні висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладені у постанові від 22.10.2020 у справі № 320/2455/19.

Таким чином, доводи відповідача є необґрунтованими.

Щодо доводів митного органу про те, що надана для підтвердження митної вартості митна декларація країни відправлення від 31.07.2025 № 310120250516628289 складена не офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, що суперечить статті 254 Кодексу, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Таким чином, переклад копії митної декларації країни відправлення на українську мову вимагається митними органами виключно у разі, якщо дані, які містяться в ній, є необхідними для перевірки митної вартості Товару, яка не зазначена Продавцем у зазначеному документі, що виключає необхідність у його перекладі.

Суд зазначає, що стаття 53 МК України містить перелік необхідних для надання документів, які підтверджують митну вартість товарів, серед якого відсутній такий документ як експортна декларація країни відправлення.

Водночас, позивачем, разом із заявою про надання додаткових документів від 02.12.2025 №8251, було надано переклад експортної декларації країни відправлення. Копія такої декларації із перекладом також міститься у матеріалах справи.

Отже, суд не приймає до уваги вказані доводи відповідача.

Щодо доводів митного органу про те, що в додатково наданому декларантом прайс-листі від 01.07.2025 №б/н зазначено контракт від 01.01.2025 № 087577-25, за яким поставляються оцінювані товари, тобто: даний документ має суб`єктивну спрямованість, що суперечить самій суті прайс листа, як документу, який є пропозицією для необмеженої кількості покупців, суд зазначає таке.

Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 року у справі № 420/2792/19 зроблено висновок, що прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців. При цьому, прайс-лист є документом довільної форми й чинне законодавство не встановлює вимог до форми та змісту прайс-листів, які можуть оформлюватись не лише виробником товару, а й продавцем у довільній формі на власний розсуд; наявність же чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), зокрема, інформації щодо умов поставки, лише сама по собі не може свідчити про заниження митної вартості товарів.

Отже, прайс-листи є документами довільної форми, чинне законодавство не встановлює вимог до змісту та форми прайс-листів, а тому посилання відповідача на недоліки наданих позивачем прайс-листів на підставі здійснення дослідження загальносвітової практики не є належним обґрунтуванням коригування митної вартості, жодним нормативним джерелом з боку відповідача не підтверджено та ґрунтується виключно на його суб`єктивних припущеннях.

61. Разом з тим, суд касаційної інстанції звертає увагу на постанову від 23 жовтня 2020 року у справі № 810/690/17 де Верховний Суд вказує, що прайс-лист: по-перше, не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, який підтверджує митну вартість товарів, по-друге, прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, по-третє, жодний нормативний акт, зокрема міжнародний, не встановлює вимоги до форми та змісту прайс-листів. Тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатися на неповноту чи обмеженість його відомостей як на підставу для коригування митної вартості товару».

Таким чином, можна зробити висновок, що прайс-лист є додатковим (не підтверджуючим митну вартість) документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатися на неповноту чи обмеженість його відомостей, як на підставу для коригування митної вартості товару.

Таким чином, указані доводи митного органу суд не приймає до уваги.

Також, відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що під час митного оформлення декларації спрацювали ризики згенеровані АСАУР щодо можливого заниження митної вартості товарів.

Суд зазначає, що застосування Митницею з причини спрацювання модуля АСАУР ціни за відомостями спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України суд уважає необґрунтованим, оскільки самі по собі відомості згаданої системи не містять жодних параметрів, об`єктивно необхідних для судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність товарів. Потрібні для такого судження характеристики товару можуть бути з`ясовані лише у спосіб порівняння змісту поданих до митного оформлення документів з документами про властивості раніше імпортованого товару.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 520/10381/2020.

Щодо ненадання декларантом усіх витребуваних додаткових документів, передбачених частиною 3 ст. 53 МКУ, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

У той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

У спірному випадку суд не вбачає ознак недостовірності задекларованої вартості.

Також, як установлено судом із матеріалів справи, то декларантом надано до контролюючого органу необхідні документи, а відповідачем, у свою чергу, не наведено обґрунтованих підстав для витребування у позивача додаткових документів та подальшого прийняття рішення про коригування митної вартості товарів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду (постанова від 02.07.2020 у справі №803/916/17) контроль правильності обчислення декларантом митної вартості здійснюють митні органи у визначений законом спосіб у разі наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей "Декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ніш митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість. За таких обставин, Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена".

Відтак, ураховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів правомірності винесеного рішення про коригування митної вартості.

Відповідачем не наведено обставин та не надано належних доказів, що ставили б під сумнів дійсність заявленої вартості товару. Судом таких обставин також не встановлено.

Суд також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З приводу того, що спірний товар було випущено у вільний обіг за митною декларацією ЕМД 25UA100320039222U1 від 14.10.2025 із застосуванням положень ч.7 ст. 55 Митного кодексу України, суд зазначає таке.

Як установлено судом, позивач оформив нову митну декларацію ЕМД 25UA100320039222U1 від 14.10.2025, копія якої міститься в матеріалах справи.

Суд зазначає, що подання декларантом «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості» не може бути доказом відсутності спору у сторін з приводу винесеного рішення про коригування митної вартості, оскільки якщо і припустити, що декларант на момент подання такої «нової декларації» погоджувався із рішенням про коригування митної вартості, то це не позбавляє його протягом шести місяців (з моменту отримання такого рішення) здійснити повний правовий аналіз такого рішення, дій, бездіяльності митного органу, що йому передували та встановити обставини стосовно порушення прав (інтересів) такої особи та звернутись до суду за захистом порушеного права.

Зі змісту положень МК України та КАС України слідує, що положення вказаних нормативно-правових актів не містять жодних обмежень та винятків для декларанта з приводу неможливості оскаржити ним до суду рішення митного органу про коригування митної вартості та захистити порушене право впродовж шести місяців (з моменту його отримання) в залежності від того, як випущено товар у вільний обіг «під гарантію» або шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості».

Водночас, як слідує із ч.7 ст.55 МК України, декларант має право у випадку незгоди (під час митного оформлення товару) з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за своїм зверненням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним. Національним законодавством не передбачено чіткої та передбачуваної норми закону, за якою декларант позбавляється права на захист його прав (щодо можливості скасування рішення про коригування митної вартості постановленого з порушенням закону) у випадку, якщо про обставини щодо порушеного права декларант дізнався за наслідками правового аналізу оскаржуваного рішення, дій (бездіяльності), який здійснено після випуску товарів у вільний обіг, шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості».

На аналогічний спосіб застосування наведених норм вказує і низка судових рішень Верховного Суду, зокрема: від 24 січня 2019 року у справі №821/1697/17, від 22 квітня 2019 року у справі №815/6242/17, 09 квітня 2019 року у справі №825/1990/17, у яких надано правову оцінку рішенню про коригування митної вартості після випуску товару у вільний обіг незалежно від застосованого методу випуску у вільний обіг - «під гарантію» або шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості» та зазначено, що встановивши обставини щодо прийняття рішення в порушення закону, суд приймає рішення стосовно задоволення вимог декларанта шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення і тим самим визнає право декларанта на захист його порушеного права у вигляді визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості незалежно від застосованого декларантом способу випуску товару у вільний обіг «під гарантію» чи «за новою декларацією».

Отже, випущення товару у вільний обіг за новою митною декларацією не позбавляє права позивача на захист його порушеного права в даній справі незалежно від застосованого ним способу випуску товару у вільний обіг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №520/3246/2020.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, оскаржуване рішення є необґрунтованим та прийнятим без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

З огляду на викладене, рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2025/000124/2 від 14.10.2025, прийняте Київською митницею Державної митної служби України, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, суд зазначає таке.

Позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді позовної заяви в суді, подано копії таких документів: Договір про надання правової допомоги №169 від 26.05.2025, Додаткова угода від 12.12.2025 до Договору про надання правової допомоги №169 від 26.05.2025, ордер на представництво інтересів ТОВ "ОМЕГА//" адвокатом Лончак Тетяною Іванівною, виданий "Адвокатським бюро" ЛОНЧАК", акт приймання-передачі послуг наданих послуг №ЛО-0017 від 15.01.2026 по договору про надання правової допомоги №169 від 26.05.2025, платіжна інструкція №869968635 від 19.01.2026.

Відповідачем відповідних заперечень не подано.

У зв`язку з наведеними обставинами, суд зауважує, що відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19.

Із урахуванням викладеного, суд зазначає таке.

Так, дослідивши Додаткову угоду від 12.12.2025 до Договору про надання правової допомоги №169 від 26.05.2025, судом установлено, що за даним договором представник позивача приймає на себе зобов`язання про надання правової допомоги ТОВ "ОМЕГА//" з питання скасування рішення про коригування митної вартості.

Пунктом 2 Додаткової угоди передбачено, що вартість послуг становить 5000,00 грн та додаткові витрати, пов`язані зі складанням процесуальних документів та участю в судових засіданнях. У випадку виникнення у Виконавця додаткових витрат, пов`язаних зі складанням інших необхідних процесуальних документів в ході розгляду справи в суді (заяв, клопотань, відповіді на відзив, заперечення і т.д.) та додаткових послуг, передбачених п. 1.2-1.3 цієї додаткової угоди, Замовник зобов`язується компенсувати Виконавцю такі витрати на підставі окремого Акту приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди оплата буде здійснюватися в наступному порядку: оплата в сумі 5000,00 грн до 31.01.2026; оплата додаткових витрат буде здійснена протягом 10 робочих днів з дати підписання Сторонами Акту приймання - передачі наданих послуг.

Під час дослідження Акту приймання - передачі наданих послуг №ЛО-0017 від 15.01.2026 по договору про надання правової допомоги №169 від 26.05.2025, судом установлено, що в рамках укладеної між Сторонами Додаткової угоди №3 від 26.05.2025 до договору про надання правової допомоги №169 від 12.12.2025 Виконавець надав, а Клієнт прийняв наступні послуги: складання та подання до суду позовної заяви через систему "Електронний суд", розмір витрат становить 5000,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №869968635 від 19.01.2026 судом установлено, що ТОВ "ОМЕГА//" було сплачено Адвокатському Бюро "ЛОНЧАК" 5000,00 грн.

Відомостей щодо здійснення оплати додаткових витрат протягом 10 робочих днів з дати підписання сторонами акту приймання - передачі наданих послуг (15.01.2026), тобто до 24.01.2026, матеріали справи не містять.

Вивчивши подані позивачем докази та враховуючи задоволення позову, суд уважає, що витрати на правничу допомоги у розмірі 5000,00 грн є цілком обґрунтованими та співмірними, тому такі витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом установлено, що позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2422,80 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №6954-7474-1149-6929 від 12.12.2025.

Водночас, судовий збір за подання позивачем даного позову до суду підлягав сплаті у розмірі 2422,40 грн, з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Суми судового збору, зайво сплачені позивачем при поданні позовної заяви, можуть бути повернуті за заявою позивача.

Враховуючи те, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 у межах справи №520/33404/25 роз`єднано в самостійні провадження позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА//» до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, на користь позивача в межах даної справи підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 403,73 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 833,33 грн.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА//» (вул. Промислова, буд. 1, с-ще Васищеве, Харківський р-н, Харківська обл., 62495, ЄДРПОУ 45055636) до Київської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (бульв. Гавела Вацлава, буд. 8А, м. Київ, 03124, ЄДРПОУ 44017626) про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2025/000124/2 від 14.10.2025, прийняте Київською митницею відокремленого підрозділу Державної митної служби України.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА//» за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України сплачений судовий збір у розмірі 403,73 грн. (чотириста три гривні 73 копійки) та витрати на правничу допомогу у розмірі 833,33 грн (вісімсот тридцять три гривні 33 копійки).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН