Ухвала суду № 134449453, 20.02.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/277/26

Номер провадження:1-кс/521/738/26

УХВАЛА

20 лютого 2026 року м. Одеса

Слідчий суддя Хаджибейського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , представника власника майна адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025163470000440 від 05.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання слідчого, до чергової частини відділення поліції №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області з заявою звернулась громадянка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в якій просить вжити заходи до невстановленої особи, яка шляхом обману під час спілкування через месенжер «Телеграм» назвавшись працівником банку «МОНОБАНК» шляхом надання посилання на фішинговий застосунок, заволодів грошовими коштами на загальну суму 55 тисяч гривень.

11.02.2026 року в період часу з 10 годині 23 хвилини по 10 годину 49 хвилин проведений санкціонований обшук транспортного засобу марки «BMW», модель «Х5», 2015 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_1 », у ході якого виявлено та вилучено вищевказаний транспортний засіб.

11.02.2026 року постановою слідчого вказаний транспортний засіб визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Слідчий в судовому засіданні підтримала клопотання та просила його задовольнити.

Представник власника майна адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував у задоволенні клопотання про арешт майна та просив передати вилучене в ході обшуку майно власнику.

Вивчивши клопотання та матеріали надані до нього, вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 131 КПК України встановлено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, передбачений п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді.

Згідно з ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Частина 2 ст. 167 КПК України закріплює, що тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Частиною 1 ст. 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з п. 10 цієї статті, не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Так, слідчим у клопотанні зазначено, що метою накладення арешту на майно, яке вилучено під час обшуку транспортного засобу є забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України).

Частиною 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Пункт 2 ч. 2 ст. 173 КПК України закріплює, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.

Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.

Слідчим суддею при розгляді клопотання встановлено, що у клопотанні слідчого та наданих матеріалах, відсутні обґрунтовані дані, які б беззаперечно доводили наявність того, що вилучене майно, а саме автомобіль марки «BMW», модель Х5, 2015 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_2 » є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Тобто, аналізуючи положення ст. 170 КПК України, слідчий суддя вважає, що майно, на яке слідчий просить суд накласти арешт, не відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого про арешт вилученого в ході обшуку майна, яке розглядається, не підлягає задоволенню з вищевказаних підстав.

Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна (ч. 3 ст. 173 КПК).

Керуючись ст.ст. 98, 131, 132, 167, 168, 170-175, 369-372 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання слідчого СВ відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025163470000440 від 05.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, відмовити, із підстав наведених у мотивувальній частині ухвали.

Майно, виявлене та вилучене 11.02.2026 року під час проведення обшуку транспортного засобу марки «BMW», модель «Х5», 2015 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_2 », повернути власнику або іншій особі за його дорученням при наявності документів, що підтверджують право власності.

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: ОСОБА_6