Ухвала суду № 134444869, 10.02.2026, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/236/26

провадження №2/176/926/26

УХВАЛА

10 лютого 2026 р. місто Жовті Води

Суддя Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області Павловська І.А., розглянувши заяву адвоката Крушинської Антоніни Андріївни, діючої в інтересах позивача ОСОБА_1 , про забезпечення позову в рамках цивільної справи №176/236/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Турецької Республіки,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа №176/236/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Турецької Республіки.

Одночасно з пред`явленням позову до суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Крушинська Антоніна Андріївна, подала заяву, де просила для забезпечення позову та до відправлення колій цієї заяви відповідачу заборонити виїзд за межі України дитині, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (номер паспорта для виїзду за кордон - НОМЕР_1 , ім`я та прізвище латинським літерами відповідно до закордонного паспорту - ОСОБА_4 ), без згоди батька, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у супроводі матері, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (номер паспорта для виїзду за кордон - НОМЕР_2 ), бабусі, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (номер паспорта для виїзду за кордон - НОМЕР_3 ) та дідуся ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (номер паспорта для виїзду за кордон - НОМЕР_4 ) або у супроводі будь-якої іншої особи.

В обґрунтування поданої заяви представниця позивача зазначила зазначив, що 27 липня 2018 року між позивачем, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відповідачем, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було укладено шлюб, про що у встановленому Законом порядку Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, було зроблено відповідний актовий запис за номером 759 та видано свідоцтво про шлюб, копія якого додається до даного позову у якості додатку.

У шлюбі народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до довідки № 61310/36-536-54 дитина набула громадянство України (копія довідки додається).

Спільний син сторін народився і мав постійне місце проживання в Турецькій Республіці, що підтверджується довідками про місце проживання дитини та сторін, копії яких додаються разом із нотаріально засвідченими перекладами на українську мову.

Відповідачка, не повідомивши позивача, вивезла сина з Туреччини до Республіки Польща, де фактично залишила дитину разом із своїми батьками (бабусею і дідусем) дитини, які проживають теж на території Польщі.

Позивач не був повідомлений про цей факт завчасно і не надавав згоди на вивезення дитини за межі країни для постійного проживання та не погоджувався на передачу дитини третім особам. Як стало відомо позивачу, з декларації та анкети, підписаної ОСОБА_9 (копії документів додаються), мати залишила спільного сина сторін зі своїми батьками та повернулася до України з метою працевлаштування.

Також, як вбачається з постанови Районного суду у Тихах III Розділ Сім`ї та неповнолітніх від 11.07.2025р., батько відповідачки (дідусь дитини) був призначений тимчасовим опікуном дитини в Польщі. Однак, вважаємо, що призначення тимчасового опікуна було здійснено без врахування прав та законних інтересів позивача, який не позбавлений батьківських прав, не відмовляється від дитини та висловлює готовність здійснювати належний догляд і виховання та суперечить вимогам законодавства України.

Також, згодом стало відомо, що відповідачка знову змінила місце проживання дитини, переїхавши на території України.

Як відомо позивачу, на даний час відповідачка з дитиною проживають в Україні. Відповідач не має наміру повертатися до постійного місця проживання в Республіці Туреччина, чим порушує права дитини та позивача, зокрема право дитини на належне батьківське виховання та право позивача брати участь у вихованні сина, право дитини та позивача на безперешкодне спілкування.

Відповідач перешкоджає позивачу у спілкуванні з дитиною, що підтверджується голосовими повідомленнями з месседжерів, які записані особисто відповідачкою (дані докази будуть пред`явлені згодом у судовому засіданні) та скріншотами листування.

Позивач вважає, що відповідач самостійно змінила місце проживання спільної малолітньої дитини і визначила її нове місце проживання з порушенням батьківських прав Позивача, адже ні усної, ні письмової згоди на зміну постійного місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , позивач не надавав.

Таким чином, представник позивача вража, що відповідачка здійснює незаконне утримування дитини на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція 1980 року), до якої Україна приєдналася Законом України від 11.01.2006 року № 3303-IV. Вказана Конвенція 1980 року набула чинності для України з 01.09.2006 року, а у відносинах між Україною та Турецькою Республікою 01 квітня 2008 року

Необхідність застосування такого виду забезпечення позову представниця позивача обґрунтовує наступним:

- відповідач з дитиною неодноразово переміщувались з однієї країни в іншу без згоди Позивача;

- відповідач, мати дитини, одночасно є громадянкою України та громадянкою Турецької Республіки, крім цього, дитина також є одночасно громадянином України та Турецької Республіки. Враховуючи дану обставину, це дозволяє відповідачці, бабі та діду, без згоди батька, вивозити дитину з України та в цілому безперешкодно перетинати державний кордон; - - батько відповідачки (дідусь дитини) відповідно до постанови Районного суду у Тихах III Розділ Сім`ї та неповнолітніх від 11.07.2025р., призначений тимчасовим опікуном дитини в Польщі і на підставі цього, це дозволяє йому перевозити безперешкодно спільну дитину сторін з однієї країни в іншу, без згоди позивача, який в свою чергу не позбавлений батьківських прав відносно сина.

За переконанням представниці позивача невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Дослідивши заяву про забезпечення позовної заяви, оглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суддею встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних права бо інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, також п. 4 вказаної Постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

В частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 (справа №754/7569/21, провадження №61-15886сво2) зазначив, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналіз вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 263/989/21.

Окрім того, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. (Абзац тринадцятий пункту 2-3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №383 від 29.03.2022).

Крім того, відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», постановою КМУ від 27січня 1995 № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України. Пунктами 3,4 Правил визначені підстави виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку. Виїзд дитини з України здійснюється у супроводі обох батьків або у супроводі одного із батьків за згодою другого. Підпунктами 2-4 п.4 Правил визначені умови, за яких виїзд дитини здійснюється без згоди другого з батьків, зокрема у разі пред`явлення довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Таким чином Законом визначено, що в умовах воєнного стану процедуру перетину кордону дитини спрощено з урахуванням найвищих інтересів дитини та з міркувань її безпеки, а заявник в свою чергу просить, всупереч Закону, заборонити дитині виїзд за кордон України без його згоди, як батька, при цьому не будучи записаним батьком в документах дитини.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду малолітньої дитини за межі України без його згоди, не відповідає вимогам ст.150 ЦПК України та інтересам дитини.

Відтак у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.149-153, 157, 258-260 ЦПК України, суддя,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви адвоката Крушинської Антоніни Андріївни, діючої в інтересах позивача ОСОБА_1 , про забезпечення позову в рамках цивільної справи №176/236/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Турецької Республіки, відмовити

Копію хвали надіслати сторонам по справі для відома.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА