Рішення № 134436282, 26.02.2026, Васильківський міськрайонний суд Київської області

справа № 362/5873/25

провадження № 2/362/985/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.02.26 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі судді Поповича О.В. розглянув у порядку письмового провадження в м. Василькові за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр», позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за Кредитним договором №21.05.2024-100002459 від 21 травня 2024 року в розмірі 23 784,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку із чим у останнього виникла заборгованість.

Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається незгода відповідача з позовними вимогами. Так, відповідач зазначає, що грошові кошти в розмірі 8 000,00 грн. на картковий рахунок відповідача не надходили. Наголошує, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що відповідач особисто підписав спірний Кредитний договір та отримав кредитні кошти на свій рахунок в фінансовій установі. Номер телефону, зазначений позивачем у позовній заяві належить товаришу відповідача. Окрім того, відповідач заперечує проти здійснених позивачем нарахувань заборгованості в частині неустойки у розмірі 4 000,00 грн., а також комісії. Відповідач також зауважує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача, які не відповідають дійсній сумі заборгованості.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідач не заперечує, що вказаний засіб зв`язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить йому, або що на час укладення спірного договору він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Більше того, позивач вказує на те, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, представник відповідача не надав до суду виписки по рахункам відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку №4149-43XX-XXXX-2119, який відповідач зазначив в договорі. Доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу, позивач також вважає безпідставними.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку відсутність підстав для задоволення позову з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 21 травня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено Кредитний договір (оферти) № 21.05.2024-100002459.

За умовами вказаного Договору Кредитодавець зобов`язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію. Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 4.1 Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача №4149-43XX-XXXX-2119.

На виконання умов договору позивачем 21 травня 2024 року здійснено перерахунок коштів у розмірі 8 000 грн. на реквізити платіжної картки №4149-43XX-XXXX-2119.

Ухвалою від 17 вересня 2025 року за клопотанням сторони суд витребував у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» наступну інформацію: чи емітувалась (видавалась) банківська картка № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ); інформацію про рух коштів по банківському рахунку № НОМЕР_2 за 21.05.2024 р.; прізвище, ім`я, по-батькові отримувача грошових коштів, перерахованих на карту № НОМЕР_2 , видану АТ КБ «ПриватБанк», на яку були 21.05.2024 р. перераховані грошові кошти в сумі 8 000,00 грн. (id операції: 2465344399, ідентифікатор еквайра: АТ КБ ПриватБанк, Order ID: O_76429C501E6FB4433C6BEB64919169A91B9F, Дата та час операції: 2024.05.21 18:20, Призначення платіжної операції: Видача за договором кредиту №21.05.2024- 100002459).

Листом від 06 жовтня 2025 року №20.1.0.0.0/7-251001/24249 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повідомило, що на ім`я відповідача платіжна картка №4149-43XX-XXXX-2119 не емітувалася.

Вважаючи, що відповідач не виконує свої зобов?язання за договором, у зв?язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 23 784 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8 000,00 грн., по процентам в розмірі 10 584,00 грн., по комісії в розмірі 1 200,00 грн., з неустойки у розмірі 4 000,00 грн., позивач звернувся із даним позовом до суду.

Отже, спірні правовідносини стосуються повернення фізичною особою кредиту, отриманого у фінансовій установі.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до положень частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.

Згідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року по справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Матеріали справи не містять достовірних доказів того, що відповідачу був виданий кредит.

Отже, встановити виконання позивачем умов кредитного договору, укладеного з відповідачем з надання останньому грошових коштів в сумі 8 000,00 грн. на умовах кредиту, шляхом їх перерахування на картковий рахунок відповідача, не вбачається можливим.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з того, що виникненню у позичальника обов`язку повернути позику має передувати виконання позикодавцем своїх зобов`язань щодо надання такої позики, а за відсутності доказів належного виконання своїх зобов`язань позикодавцем суд не може стверджувати про виникнення у позичальника зобов`язання щодо повернення позики.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд дійшов висновку, що позивач не довів факту виникнення із відповідачем правовідносин з обов`язку сплатити заборгованість за кредитним договором.

Проаналізувавши викладене, суд вважає, що оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів надання відповідачу коштів, користування відповідачем вказаними грошовими коштами, руху коштів по рахунку та наявність заборгованості, яка заявлена до стягнення, позовні вимоги є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Частиною першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись статтями 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133- А, ідентифікаційний код 37356833);

відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Дата складення повного судового рішення: 26 лютого 2026 року

Суддя О.В. Попович