Рішення № 134429464, 27.02.2026, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/133/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

за участю секретаря судового засідання Нанєвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» звернулось до суду з даною позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 09.02.2025 ОСОБА_1 уклав з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (Первісний кредитор) Кредитний договір №8749629, відповідно до якого йому надано кредит в розмірі 9000,00 грн під 1,0% в день терміном 360 днів. Між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ»було укладено договір факторингу №17102025 від 17.10.2025, у відповідності до якого до ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» перейшло право грошової вимоги, зокрема за договором №8533818.

TOB "ФК "ЄАПБ" набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 24300,00 грн, з яких:

- 9000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу;

- 10800,00 грн - сума заборгованості за відсотками;

- 4500 грн сума заборгованості за пенею, штрафами.

Відповідач не виконав свого обов`язку з повернення кредитних коштів та припинив повертати кредит у строки, передбачені Кредитним договором, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 24300,00 грн та судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просить суд розглядати справу за його відсутності та згоден на заочний розгляд справи.

Відповідач надав заяву про розгляд справи без його участі, де вказав, що визнає позовні вимоги частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 09.02.2025 ОСОБА_1 уклав з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (Первісний кредитор) Кредитний договір №8749629, відповідно до якого йому надано кредит в розмірі 9000,00 грн під 1,0% в день терміном 360 днів. Між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ»було укладено договір факторингу №17102025 від 17.10.2025, у відповідності до якого до ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» перейшло право грошової вимоги, зокрема за договором №8533818.

TOB "ФК "ЄАПБ" набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 24300,00 грн, з яких:

- 9000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу;

- 10800,00 грн - сума заборгованості за відсотками;

- 4500 грн сума заборгованості за пенею, штрафами.

Вказане підтверджується розрахунком заборгованості, витягом з Реєстру боржників та додатком 1 до кредитного договору, підписаний одноразовим ідентифікатором.

Згідно з умовами Кредитного договору Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та виконати інші зобов`язання, передбаченими Договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Встановлено, що відповідач, в порушення умов договору своєчасно, в порядку та на умовах, визначених договором, кредитні кошти не повернув.

Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 9000,00 грн підтверджено кредитним договором, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором та не заперечується самим відповідачем у поданій заяві.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Таким чином, встановивши дані обставини, враховуючи, що між сторонами по справі виникли правовідносини, відповідачем грошові кошти отримано, але в порядку та на умовах договору не повернуто, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині простроченої заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9000,00 грн є обґрунтованими.

Щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами у заявленому розмірі, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року N 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року N 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10листопада 2011року N15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11липня 2013 року N7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі N 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦК України).

Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23).

Відповідно до розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача за кредитним договором щодо нарахованих відсотків становить 10800,00 грн.

У даному випадку, визначений у змісті кредитного договору розмір процентів (1% - стандартна процентна ставка за кожен день користування кредитом) є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак передбачені умовами Договору зазначений розмір відсотків є несправедливим і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що перевищує розмір простроченої заборгованості за тілом кредиту на 1800, з чим суд не може погодитися.

На підставі викладеного вище, суд доходить висновку про наявність правових підстав для зменшення нарахованих первісним кредитором заборгованості за відсотками, а саме з 1800,00 грн до 9000,00 грн, що повністю відповідатиме передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за договором.

Додатково також слід зазначити, що відповідачем не здійснювалося жодних платежів за наданим кредитом, що у такому разі дає суду підстави для висновку про невиконання умов договору зі сторони відповідача та відповідно право у такому випадку первісного кредитора заявити дострокову вимогу простроченої заборгованості за кредитом вже після невиконання умов Договору в наступний узгоджений 30 денний термін графіку платежу, не чекаючи до 16.10.2025 (останній день згідно розрахунку) для нарахування відсотків, що також підтверджує висновки суду щодо того, що первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту, навмисно призвів до нарахування максимально передбаченої суми відсотків за Договором, розрахованої протягом усього строку кредитування.

Щодо нарахування штрафнихсанкцій.

Нарахована відповідачу заборгованість зі сплати штрафних санкцій в розмірі 4500,00 грн є такою, що не ґрунтується на законі, відповідно суд вважає її застосування з боку позивача незаконною.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

Правовий висновок, щодо аналізу п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23, який, відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

За таких обставин слід дійти висновку, що штрафи, неустойка, пеня та інші платежі, як захід відповідальності на період воєнного стану не нараховуються за такими договорами і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Дія п. 18 Прикінцевих положень ЦК України розповсюджується на усі види кредитних (позикових) боргових зобов`язань, як перед юридичними, так і перед фізичними особами та розповсюджується як на відповідальність, визначену статтею 625 ЦК України, так і на інші види відповідальності, визначені відповідними кредитними договорами: штрафи, неустойку, пеню та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За наведеного обґрунтування, суд всебічно та повно з`ясував обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідачка підлягає стягненню сукупна заборгованість в розмірі 18000,00 грн.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з позовом був сплачений судовий збір в розмірі 2662, 40 грн, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно задоволених позовних вимог

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 626,627, 806 ЦК України, ЗУ «Про електронну комерцію», суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», код ЄДРПОУ 35625014, м. Київ, вул.. С.Петлюри, 30, заборгованість у розмірі 18000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», код ЄДРПОУ 35625014, м. Київ, вул.. С.Петлюри, 30, сплачений судовий збір в розмірі 1972,03 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Березніков