Рішення № 134426672, 27.02.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/1098/26 2/335/1361/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 року м.Запоріжжя

Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Шевченко К.В., позивача ОСОБА_1 представника відповідача Іванченкової В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «Приватбанк» та має банківський рахунок № НОМЕР_1 . В листопаді 2025 року рахунок було заблоковано банком з підстав нібито наявності постанови про арешт коштів боржника.

23.01.2026 року у відповідь на запит щодо розблокування рахунку АТ КБ «Приватбанк» відповів листом 20.1.0.0.0/7-260122/89330 зазначивши, що банк заблокував кошти на рахунку. Разом з тим постанова про арешт коштів боржника №1513/3 від 13.02.2013р. була закрита і наразі не встановлені арешти відносно ОСОБА_1 , що підтверджується листом від Міністерства Юстиції України Лівобережного Відділу Державної Виконавчої Служби у місті Запоріжжі №130296/3 від 28.11.2025 року.

Незважаючи на надання банку відповідних підтверджуючих документів, рахунок не було розблоковано.

Посилаючись на те, що дії банку є протиправними та порушують право на вільне користування власними коштами позивач просив суд визнати протиправними дії АТ КБ «Приватбанк» щодо блокування рахунку. Зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» розблокувати рахунок № НОМЕР_1 і кошти на ньому. Стягнути понесені судові витрати.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 02.02.2026 року відкрито спрощене позовне провадження.

11.02.2026 року від відповідача надійшов відзив. Відзив мотивовано тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не є належним відповідачем по справі, оскільки, як на момент подачі позову так і на теперішній час, обставин які би свідчили про порушення прав Позивача з боку АТ КБ ПриватБанк не встановлені. Позивачем до матеріалів справи не додано належних і допустимих доказів порушення його прав АТ КБ ПриватБанком, а позовні вимоги про визнання протиправними дій банку, щодо блокування рахунку саме до банку є такими, що не відповідають способу і захисту прав та інтересів відповідно до ст. 16 ЦКУ. У даній справі предметом спору є вимога, в якій Позивач ставить питання про звільнення рахунків з-під арешту, який був накладений державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій щодо стягнення заборгованості з боржника. При цьому позов пред`явлено до АТ КБ «ПриватБанк», який не може виконати вказані вимоги у зв`язку з відсутністю об`єктивної можливості це зробити. Таким чином підстави для задоволення позовних вимог відсутні у зв`язку з пред`явленням їх до неналежного відповідача.

На підтвердження викладеного є Постанова Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 13.02.2013 р. Станом на дату надання відповіді клієнту, постанови про зняття арешту або постанови про закінчення виконавчого провадження із зазначенням про зняття арешту до банку не надходило. Відповідь виконавчої служби про відсутність виконавчих провадження свідчить про те, що вони були завершені без направлення відповідних постанов боржнику і банку, і знищенні згідно до наказу Міністерства Юстиції України від 07.06.2017 р. яким затверджено «Правила ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями».Таким чином, зняття арешту в даних правовідносинах прерогатива державного виконавця, а у випадку бездіяльності державного виконавця сторони не позбавлені права звернутись із скаргою на дії та/або бездіяльність державного виконавця в порядку розділу X Закону України Про виконавче провадження та розділу VІІ ЦПК України, або з відповідним позовом до суду.

Отже, з урахуванням викладеного, відсутні підстави для висновку про те, що АТ КБ ПриватБанк були допущені дії чи бездіяльність у порушення обов`язків, встановлених законодавством, які призвели до порушення прав позивача, а відтак захист його права способом визначеним позивачем не може бути здійснений, тому заявлені позивачем вимоги до АТ КБ ПриватБанк не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги, викладені в позовній заяві, підтримав, просив їх задовольнити. Зазначив, що дійсно у нього був борг за виконавчим провадженням, який було виплачено, а виконавче провадження закінчено. Щодо постанови про скасування арешту рахунків, то наразі не відомо чи виносилася така постанова, оскільки виконавче провадження знищено. Позивач зазначив, що не пам`ятає чи виносилася така постанова про зняття арешту з рахунків і оскільки борг ним було сплачено, вважає, що і арешт з рахунків було скасовано. Вважає, що саме банк має скасувати арешт накладений на його рахунок, оскільки виконавче провадження знищено.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Вказав, що відповідач позов не визнає повністю з підстав зазначених у відзиві на позов. Вказав, що рахунок позивача було арештовано на підставі постанови державного виконавця і самостійно банк не має право скасовувати арешт на рахунок, який накладався ВДВС, а тому банк не є належним відповідачем за позовом і жодних неправомірних дій чи бездіяльності не допустив.

24.02.2026 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та з урахуванням складності справи ухвалив відкласти ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення 27.02.2026 року о 15:00 годині.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази надані позивачем, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є клієнтом АТ КБ «Приватбанк» та володіє банківським рахунком № НОМЕР_1 .

Відповідно до постанови державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Запорізького міського управління юстиції 13.02.2013 року №1513/3 накладено арешт на кошти що містяться на всіх розрахункових рахунках ОСОБА_1 в межах суми боргу за виконавчим провадженням № 1513/3 в межах суми боргу 4765,74 грн. в порядку примусового виконання наказів Господарського суду Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованості на загальну суму 6765,74 грн.

Вказана постанова надійшла на виконання до ПАТ КБ «Приватбанк», про що свідчить долучений відповідачем супровідний лист до вказаної постанови за підписом державного виконавця А.С. Рясна на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк» від 2013 року і виконана банком, що не заперечується учасниками справи.

Згідно відповіді Лівобережного ВДВС у м.Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 28.11.2025 року позивача повідомлено, що перевіркою бази АСВП встановлено, що на день надання відповіді постанова №1513/3 від 13.02.2013, виконавчі документи №18/5009/3244/11 від 25.07.2011 року та № 26/181/10 від 30.07.2010 року.Окрім того, перевіркою ДРРП та ДРОРМ не встанволені арешти відносно ОСОБА_2 .

Відповідно до ст.1047 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

2. Клієнт не має права без письмової згоди обтяжувача надавати банку розпорядження, а банк не має права їх виконувати, якщо в результаті розмір грошових коштів на рахунку буде меншим за розмір, визначений згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному банківському рахунку.

3. Після отримання банком письмового повідомлення обтяжувача про наявність підстав для звернення стягнення на предмет обтяження, яким є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, клієнт за відповідним договором банківського рахунка не вправі без письмової згоди обтяжувача надавати банку розпорядження, а банк не вправі їх виконувати, якщо в результаті розмір грошових коштів на рахунку буде меншим за розмір забезпеченої обтяженням вимоги обтяжувача. Банк не перевіряє наявність підстав, зазначених в отриманому ним від обтяжувача повідомленні.

4. Якщо на момент отримання банком розпорядження клієнта банк був письмово повідомлений клієнтом про існування обтяження, банк, який порушив вимоги частин другої і третьої цієї статті, відповідає перед обтяжувачем у розмірі грошових коштів, списаних ним з рахунка на виконання розпорядження клієнта.

5. Згода обтяжувача, передбачена частинами другою і третьою цієї статті, може бути виражена у загальній формі та/або містити умови, за яких така згода вважається наданою. Така згода може бути включена до умов договору, яким встановлюється обтяження майнових прав на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» арешт на майно банку (крім коштів, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку), арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

Порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів встановлювався главою 10 діючої на час виникнення спірних правовідносин Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22 (далі - Інструкція).

Так, пунктом 10.1 глави 9 Інструкції встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку/ах, відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком/ами за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом. Банк приймає до виконання постанову державного виконавця та/або рішення суду, які доставлені до банку самостійно державним виконавцем, слідчим, представником суду, органу державної податкової служби або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є суд, державний виконавець, слідчий, орган державної податкової служби.

10.2 Інструкції передбачає, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків

10.3. Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.

Банк здійснює арешт коштів на рахунку клієнта, операції за яким були зупинені відповідно до статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", на підставі постанови державного виконавця, яка надійшла до банку після повідомлення банком державного виконавця про відкриття клієнтом цього рахунку. Банк здійснює дії щодо арешту коштів відповідно до пункту 10.6 цієї глави.

10.4. Банк, у якому відкрито рахунок/рахунки (далі - рахунок) клієнта, уживає заходів щодо забезпечення виконання документа про арешт коштів після отримання документа про арешт коштів.

Згідно до п. 10.6 Інструкції під час дії документа про арешт коштів банк протягом операційного дня відповідно до статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зупиняє видаткові операції за рахунком клієнта та здійснює арешт усіх надходжень на рахунок клієнта до забезпечення суми коштів, що зазначена в документі про арешт коштів, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів.

10.9. Кошти, що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надходження платіжної вимоги / інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для виконання якого накладався арешт, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів.

У разі закриття рахунку за ініціативою клієнта, у випадках реорганізації чи ліквідації юридичних осіб або з ініціативи банку арешт, накладений на кошти, не припиняється і документ про їх арешт продовжує обліковуватися за відповідним позабалансовим рахунком.

Відповідно до п. 10.11 Інструкції зняття арешту з коштів банк здійснює за постановою державного виконавця, прийнятою відповідно до законодавства, або за постановою слідчого, коли під час провадження досудового слідства в застосуванні цього заходу відпаде потреба, а також за рішенням суду, яке надійшло до банку безпосередньо від суду.

Чинна на даний час редакція Інструкції у п. 9.11 містить аналогічні за змістом норми і встановлює, що Банк здійснює зняття арешту з коштів за постановою виконавця про зняття арешту з коштів, прийнятою відповідно до законодавства України, за рішенням суду, ухвалою слідчого судді, суду або постановою прокурора, які доставлені до банку самостійно виконавцем (представником/повіреним, помічником приватного виконавця), слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу, або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган. Банк установлює повноваження особи, яка самостійно доставила документ про зняття арешту з коштів, у порядку, визначеному внутрішніми документами банку.

Отже, з наведеного випливає, що обов`язок банку зняти арешт з коштів на рахунку боржника виникає з отримання постанови державного виконавця про зняття арешту з майна, що випливає Закону України "Про виконавче провадження", статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність'', п.9.11. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22 або рішення суду.

У судовому засіданні відповідачем повідомлено, що до теперішнього часу до Банку не надходила постанова державного виконавця про зняття арешту з грошових коштів або рішення суду про звільнення майна з під арешту, а тому підстав для скасування арешту у банку не було і не має.

Посилаючись на надання банку відповідних підтверджуючих документів, а саме постанови про скасування арешту майна боржника, позивач не надав суду жодних належних, допустимих і достовірних доказів щодо погашенню заборгованості по виконавчому провадженню, винесення державним виконавцем постанови про зняття арешту з коштів позивача та її отримання Банком.

Саме постанови та інші документи, прийняті виконавцем у виконавчому провадженні, є належними та допустимим доказами, які підтверджують обставини вчинення виконавцем виконавчих дій та наявності у АТ «КБ «ПриватБанк» обов`язку щодо виконання постанов державного виконавця про зняття арешту з рахунку у встановлені строки, однак, такі у справі відсутні, так як не надані позивачем на підтвердження його позовних вимог.

Суд звертає увагу на положення ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено, що сторони виконавчого провадження та прокурор, як учасник виконавчого провадження, мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Суд вирішуючи спір, враховуючивказані норми матеріального права, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов до висновку, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог з яких можливо достовірно та беззаперечно встановити факт винесення державною виконавчою службою постанови про зняття арешту з коштів позивача на банківських рахунках позивача, відкритих в АТ«Приватбанк», погашення заборгованості по виконавчому провадженню, її направлення та отримання відповідачем, а також позивачем не було надано суду доказів (виписки з рахунків, договору з банком про відкриття окремого рахунку виключно для зарахування цільових надходжень, довідки з місця роботи, тощо) на підтвердження того факту, що на рахунках на які накладено арешт зараховані виключно кошти цільового надходження (заробітна плата).

Судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах, вилучати (списувати) кошти з рахунків.

Посилання позивача на те, що виконавче провадження закрите і виконавець не може вчиняти будь-які дії поза межами виконавчого провадження не впливає на відсутність будь-яких доказів невиконання постанови державного виконавця про зняття арешту з рахунку позивача Банком, отриманого ним у відповідності до визначеного п. 9.11 Інструкції порядку.

Саме цим цілком слушно Банк обґрунтовував своє невизнання позову в цій частині,що враховується судом.

Суд зазначає, що банк у виниклих правовідносинах щодо виконання судового рішення Банк є виконавцем рішення державного виконавця про накладення арешту на грошові кошти, і не наділений повноваженнями самостійно оцінювати законність накладеного арешту або знімати накладений державним виконавцем арешт, як і перевіряти статус виконавчого провадження за іншими документами, окрім тих, що передбачені законом.

І оскільки Банк має право зняти арешт виключно на підставі постанови про зняття арешту, надісланої виконавцем через автоматизовану систему або в установленому паперовому порядку, лист органу ДВС , який долучено позивачем до позову не є тим документом, який згідно із законом покладає на банк обов`язок скасувати арешт коштів боржника.

Твердження позивача про те, що в листопаді 2025 року його рахунок було заблоковано банком жодним належним доказом не підтверджені, а доводи позову про надання банку відповідних документів щодо зняття арешту з грошових коштів судом відхиляються, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, в розумінні чинного ЦПК України, на підтвердження вказаних тверджень.

З огляду на вищенаведене за відсутності доказів зняття арешту з банківських рахунків державним виконавцем та встановлення факту неотримання Банком постанови виконавця про зняття арешту з коштів, прийнятою відповідно до законодавства України, або судового рішення, для належного виконання у наведеному порядку, передбаченому п. 9.11 Інструкції ( в чинній редакції), п. 10.11 Інструкції ( в редакції станом на час виникнення правовідносин), суд дійшов висновку, що дії АТ КБ «Приватбанк» з обмеження розпорядження коштами на підставі наявної в нього чинної постанови про арешт, враховуючи те, що позивачем не було надано доказів отримання банком постанови виконавця про зняття арешту, є правомірними, а тому, відсутні підстави для висновку про те, що АТ КБ ПриватБанк були допущені дії чи бездіяльність у порушення обов`язків, встановлених законодавством.

А оскільки матеріали справи не містять доказів зняття арешту з рахунку державним виконавцем, виконання судового рішення, а відтак захист права способом визначеним позивачем не може бути здійснений.

Суд зауважує та роз`яснює позивачу, що права позивача були обмежені не діями Банку, а бездіяльністю органу Державної виконавчої служби, який після закриття виконавчого провадження не виніс або не направив Банку відповідну постанову про зняття арешту. Таким чином, Банк, не маючи належного розпорядчого документа від виконавця, не мав законних підстав для самостійного розблокування коштів.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палаьи Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту, так як банк не має законних підстав для самостійного зняття арешту, накладеного в межах виконавчого провадження, зняття якого здійснюється державним виконавцем, суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Зняття арешту в даних правовідносинах прерогатива державного виконавця, а у випадку бездіяльності державного виконавця сторони виконавчого провадження не позбавлені права звернутись із скаргою на дії та/або бездіяльність державного виконавця в порядку розділу X Закону України Про виконавче провадження та розділу VІІ ЦПК України, або з відповідним позовом до суду.

Окрім того, суд роз`яснює позивачу положення ч. 1,2 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження`якими визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

Відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Верховний Суд у постановах від 09.07.2020 року у справі №918/635/18, від 01.04.2021 року у справі №905/1360/19 зазначає, що виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82,89,263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення.

Повне судове рішення проголошено 27.02.2026 року.

Суддя: Ю.В.Апаллонова