Рішення № 134426528, 19.02.2026, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/1241/25

Провадження №: 2/332/101/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2026 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Погрібної О.М., при секретарі судового засідання Паніній Л.Д., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит у загальному розмірі 126148,07 грн, судових витрат та витрати на професійну правову допомогу. Позов обґрунтовано тим, що 03.03.2021 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2035780380, за умовами якого позичальник отримав кредит 100000.00 грн на споживчі потреби з фіксованою ставкою 18.00% за користування кредитом та зобов`язався повернути їх і сплатити відсотки. Згідно з розрахунком заборгованості станом на 21.06.2024 загальний розмір заборгованості становив 126148,07 грн, яка складалась з тіла кредиту в розмірі 73441,77 грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом 31456,30 грн. 21.06.2024 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до позичальника ОСОБА_1 на суму 126148,07 грн. Просить стягнути вищезазначену суму заборгованості, витрати на правову допомогу в розмірі 9200 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя області від 18 березня 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження.

Представником відповідача адвокатом Дяковою Т.В. наданий відзив, який обґрунтовано тим, що у позовній заяві позивач вказує, що станом на 21.06.2024 року загальний розмір заборгованості становив 126148.07 гривень, яка складалася з: тіла кредиту в сумі 73441,77 гривні та заборгованості по відсоткам за користування кредитом 31456,30 гривень. Проте загальний розмір заборгованості складає 104898,07 гривень, а не 126148,07 гривень. Крім того, з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2035780380 вбачається, що заборгованість становить 126148,07 гривень, яка складається з: заборгованості по кредиту в сумі 73441,77 гривня; заборгованості по відсоткам в сумі 31456,30 гривень; заборгованості по комісії з РО в сумі 21250 гривень. Також відповідно до виписки по особовим рахункам з 03.03.2021 по 21.06.2024 та вказаного розрахунку заборгованості відповідачці нараховувалася щомісячна комісія в сумі 850 гривень та сплачувалася останньою. Щодо нарахування комісії посилається на Закон України «Про захист прав споживачів», висновки Великої Палати Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 (провадження № 61-17096св23), та робить висновок, що послуги з управління кредитом є безоплатними, а нарахування позивачем відповідачці заборгованості по комісії за РО в сумі 21250 гривень є безпідставним. Зазначає, що з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачкою протягом строку дії кредиту була сплачена щомісячна комісія за РО в сумі 9350 гривень, яку відповідно до частини першої статті 216 ЦК України необхідно вирахувати із простроченої заборгованості за тілом кредиту.

Крім того зазначає, що датою остаточного повернення кредиту є 03.03.2024. Однак відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором заборгованість по відсоткам нарахована до 20.06.2024, тобто поза межами строку дії Кредитного договору. Кредитним договором не передбачені умови щодо пролонгації (автопролонгації) договору. Таким чином позивачем безпідставно нарахована заборгованість по відсоткам за період з 04.03.2024 по 20.06.2024 в сумі 4948,30 гривень. Зазначає, що стороною відповідача проведений власний розрахунок заборгованості по процентам за Кредитним договором, розмір яких склав не більше 26 508 гривень (станом на 03.03.2024 року).

В той же час, зі свого боку відповідачка взагалі не визнає заявлені позовні вимоги, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, обґрунтовуючи наступним. Відповідач здійснювала платежі за кредитним договором у межах своїх можливостей, наскільки це було можливо в умовах воєнного стану. У місті Запоріжжі, де вона проживала, відбувалися активні бойові дії, внаслідок чого відповідачка втратила роботу та була вимушена виїхати з дитиною у безпечніше місце. Такі обставини мають характер Форс-мажорних, що унеможливлює належне виконання грошових зобов`язань. Крім того, відповідач є матір`ю, яка самостійно виховує неповнолітню дитину, і стягнення з неї заборгованості у цей період є непропорційним, несправедливим та таким, що суперечить принципам гуманності і добросовісності, закріпленим у ст.3, 509, 627 Цивільного кодексу України. Вважають, що у період дії воєнного стану пред`явлення позовів про стягнення кредитної заборгованості, зокрема з нарахуванням відсотків та комісій, є неприпустимим і таким, то суперечить суспільним інтересам і порушує права соціально вразливих осіб. Відповідачка визнає, що у неї дійсно є заборгованість за Кредитним договором лише у розмірі 64091,77 гривні (заборгованість по тілу кредиту). Всі інші нарахування, відповідачка не визнає.

Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правову допомогу в сумі 9200 гривень зазначає, що сторона відповідача не погоджується із вказаним розміром заборгованості та просить суд зменшити його розмір виходячи з того, що оцінивши надані позивачем в обґрунтування адвокатських витрат документи, сторона відповідача вважає, що такі дії (послуги), як первинної консультації замовнику у справі, первинний правовий аналіз наявних документів у замовника, правової ситуації із застосуванням відповідного законодавства, правових висновків Верховного Суду та Європейського суду з прав людини є складовими процесу складання позовної заяви.

Схожа права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 6 березня 2024 року у справі № 918/535/23.

Також зазначає, що справа розглядається за відсутності представника позивача, обсяг позовної заяви (5 аркушів) та вочевидь не потребує витрат 2,1 годин часу роботи адвоката для її складання, враховуючи те, що така позовна заява є аналогічною до інших ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС», де змінюються лише дані відповідачів, суми заборгованості та деякі умови договорів. Отже, з огляду на положення статей 89, 133, 137, 141 ЦПК України, зважаючи на фактичний об`єм послуг, наданих адвокатом позивачу, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, зазначає, що реальні витрати позивача на професійну правничу допомогу складають не більше 3000 гривень.

На підставі вищевикладеного просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивачем надана відповідь на відзив, в якій зазначено, що умовами кредитного договору передбачена саме комісія за розрахунково-касове обслуговування. Такий вид винагороди за обслуговування кредиту як розрахунково-касове обслуговування не стосується надання банком інформації споживачу, визначеної статтею 11 Закону N1734-VIII. Оскільки Законом N 1734-УІІІ прямо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за розрахунково-касове обслуговування, то умови пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору в частині нарахування такої комісії не є нікчемними відповідно до положень частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 названого Закону, а розглядаються з точки зору права як такі, що юридично мали місце і створили правові наслідки для сторін правочину. Щодо посилання відповідача на не згоду із порядком нарахування процентів зазначають, що у Рішенні Конституційного Суду України від 22.06.2022 року по справі № 3-188/2020(455/20), роз`яснено, що отже, керуючись принципом pactasuntservanda(договорів слід додержувати), ураховуючи приписи частини першої статті 190, абзацу другого частини першої статті 1048 Кодексу, усталену судову практику національних судів щодо правомірності стягнення процентів за користування кредитом, що їх нараховано за прострочений період, яка не зазнавала змін протягом 2011-2017 років, Конституційний Суд України дійшов висновку, що як на момент укладення Кредитного договору, так і протягом строку кредитування Банк мав правомірні очікування на отримання процентів за користування грошовими коштами до дня повернення кредиту, а відтак право вимоги Банку щодо сплати йому таких процентів є майном та відповідно об`єктом права власності, захист якого гарантує стаття 41 Конституції України... Проценти, про які йдеться в приписах статті 1048 Кодексу, є складовим елементом плати за надану позику/кредит, що разом з основною сумою позики/кредиту становить загальну суму боргу, яку боржник повинен сплатити через визначений час після отримання позики/кредиту. Конституційний Суд України зазначає, що приписи частини другої статті 625, першого речення частини першої статті 1050 Кодексу та частини першої статті 1048 Кодексу регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі. Конституційний Суд України вважає, що застосування припису першого речення частини першої статті 1050 Кодексу як такого, що його скеровано на надання кредитедавцеві права на отримання трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат як заходів цивільної відповідальності за неналежне виконання позичальником грошових зобов`язань, не може впливати на право кредитодавця на отримання процентів як плати за користування кредитом, тобто на право вимагати від боржника виконання зобов`язань за кредитним договором у натурі. Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті порушених у конституційній скарзі питань оспорюваний припис статті 1050 Кодексу не обмежує права Банку на отримання процентів як плати за користування кредитом. Відповідно, припис першого речення частини першої статті 1050 Кодексу не спричиняє й негативних наслідків для права Банку на ведення підприємницької діяльності. Таким чином, вищевказаним судовим рішенням Конституційний Суд України зазначив, що нарахування та отримання відсотків за фактичне користування кредитними коштами, які передбачені умовами кредитного договору, здійснюється до моменту повного повернення кредиту Позивачу. На підставі вищевикладеного просить позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 19.01.2026 було закрите підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача, який про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просить дану цивільну справу розглянути за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримують повністю.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Дьякова Т.В., які належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення судового засідання, в судове засідання не з`явились, від адвоката Дьякової Т.В. надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.

Фіксування судового процесу технічними засобами не проводилось у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній письмові докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ», з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно з положеннями ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Судом встановлено, що 03.03.2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «ОТП Банк» з анкетою-заявою на отримання кредиту, в якій зазначила суму бажаного кредиту 100000,00 грн., строк кредиту 36 місяців.

Того ж дня, між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2035780380.

Як вбачається з п.1.1 кредитного договору, Банк надає позичальникові кредит, а позичальник отримує його на наступних умовах: розмір, валюта та цільове використання кредиту: 100000,00 грн, на споживчі цілі; 0 гривень - на сплату комісійної винагороди за видачу кредиту, на оплату додаткових послуг та придбання послуг зі страхування у продавця.

Дата остаточного повернення кредиту - 03 березня 2024 року; комісія за управління кредитом щомісячно, у розмірі 0,85% від суми кредиту.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору, протягом дії кредитного договору для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися фіксована процентна ставка у розмірі 18,00 % річних.

Згідно з п. 1.3. кредитного договору, повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів.

В Додатку № 1 до кредитного договору «Графік Платежів та Розрахунку загальної вартості кредиту» зазначено порядок повернення кредиту: кількість та розмір платежів, періодичність внесення,- за період з 03.03.2021 по 03.03.2024.

Згідно з паспортом споживчого кредиту: сума/ліміт кредиту 100000,00 грн, строк кредитування 36 місяців, процентна ставка - 18,00%, комісія за управління кредитом 0,85% від суми кредиту, щомісячно.

Отже, банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором № 2035780380 від 03.03.2021, надавши відповідачці кредитні кошти в сумі, строки та на умовах, передбачених кредитним договором, що відповідачем не оспорюється.

Відповідно до виписки з рахунку відповідача за період з 03.03.2021 по 21.06.2024, відповідачка здійснювала часткове погашення кредиту та сплачувала проценти за кредитним договором.

21.06.2024 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором №2035780380 від 03.03.2021 до позичальника ОСОБА_1 на суму 126148,07 грн.

Згідно з витягом з реєстру боржників №1 до вищевказаного договору факторингу, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №2035780380 від 03.03.2021 року в розмірі 126148,07 грн, з яких: 73441,77 загальна сума боргу по тілу кредиту; 31456,30 загальна сума боргу по відсотках; 21250,00 - заборгованість по комісії.

Позивач у позовній заяві наводить розрахунок заборгованості, згідно з яким заборгованість відповідачки станом на 21.06.2024 становить: загальний розмір заборгованості становив 126148,07 грн, яка складалась з тіла кредиту в розмірі 73441,77 грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом 31456,30 грн.

До позову доданий розрахунок заборгованості за період 03.03.2021 по 03.03.2024. відповідно до якого заборгованість за договором станом на 20.06.2024 становить: загальна заборгованість: 126148,07 грн, заборгованість за кредитом: 73441,77 грн; заборгованість за відсотками: 31456,30 грн; заборгованість за комісією за РО: 21250,00 грн.

Між тим, судом критично оцінені доводи позивача щодо нарахування заборгованості по комісії за РО у розмірі 21250,00 грн, яка нарахована в період з 03.03.2021 по 03.03.2024, з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що: «згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладені оспорюваного кредитного договору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачці та за які банком встановлена щомісячна комісія, також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні вказаного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за управління кредитом є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

У кредитному договорі № 2035780380 від 03.03.2021 не зазначено, в чому саме полягає комісія за управління кредитом та за які саме банківські послуги вона призначена. Принципу її нарахування договір також не містить. Разом з тим, банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні вищезазначеного кредитного договору.

За таких обставин положення пункту 1 розділу 1 кредитного договору № 2035780380 від 03.03.2021 щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за управління кредитом щомісячно, у розмірі 0,85% від суми кредиту, є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням зазначеного, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України, умова щодо оплати відповідачем комісії не породжує правових наслідків через її нікчемність, а тому в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за комісією за розрахункове обслуговування в розмірі 21250,00 гривень слід відмовити.

Крім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 року у справі № 343/557/15 нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк.

Таким чином суд здійснює відповідний перерахунок заборгованості за кредитним договором.

Оскільки сплачені позичальником кошти в сумі 9350,00 гривень були безпідставно спрямовані банком на погашення комісії, положення про сплату якої є нікчемними, суд вважає за необхідне зменшити на таку грошову суму розмір заборгованості кредитом (73441,77 9350,00 = 63091,77 гривень).

Щодо нарахування процентів суд зазначає наступне.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, окрім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Отже, з урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що за умовами договору позики та договорів про надання фінансового кредиту укладених з відповідачем, проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані такі кошти і, враховуючи визначену фіксовану процентну ставку за кредитом, нарахування процентів має проводитися на рівні фіксованої процентної ставки.

ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» просило стягнути з ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку. При цьому, позивач не заявив до відповідача вимоги про стягнення процентів, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Поведінка боржника не може бути одночасно правомірною і неправомірною, тобто виключається одночасне застосування ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України.

У постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 червня 2022 у справі №3-188/2020(455/20) вказано, що приписи ч.2 ст. 625 ЦК України, першого речення ч.1 ст. 1050 ЦК України та ч.1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (ч.1 ст. 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи ч.2 ст.625 та ч.1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за ст. 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за ст. 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Вимог щодо нарахування процентів згідно ст. 625 ЦК України, у позові не заявлено. Таким чином, до стягнення підлягають проценти за користування кредитами в межах строку кредитування.

Відповідно до умов кредитного договору № 2035780380 від 03.03.2021, сума позики становить 100000,00 грн, строк кредитування 36 місяців, тобто до 03.03.2024. Згідно з орієнтовним графіком платежів та розрахунком загальної вартості кредиту ( додаток №1 до паспорту споживчого кредиту) проценти за користування позикою нараховуються з 03.03.2021 по 03.03.2024. Отже, розмір заборгованості по процентам за користування кредитними коштами за цим кредитним договором становить 26508,00 гривень (відповідно до розрахунку заборгованості станом на 03.03.2024), в іншій частині, заборгованість по процентам стягненню з відповідача не підлягає.

Щодо доводів сторони відповідача, що введення воєнного стану в Україні і відповідно до умов договору є форс-мажорною обставиною, що унеможливлює належне виконання грошових зобов`язань, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 п. 1ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Лист ТПП України від 28 лютого 2022 року є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного Договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. При цьому відповідач не був позбавлений можливості звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18 грудня 2014 року, саме за спірним зобов`язанням.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов Договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 910/8580/22.

Також, у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 910/15264/21 викладено висновок, що саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе, зменшити негативні наслідки форс-мажору».

Враховуючи наведені положення законодавства, правові позиції Верховного Суду, викладені у справах № 904/3886/21 від 25.01.2022 року, № 910/9258/20 від 01.06.2021 року доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору; підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

Доказів встановлення таких обставин по виниклим правовідносинам сторін по справі не надано.

Водночас суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором, тобто відповідач не був позбавлений можливості іншими доказами довести наявність форс-мажорних обставин.

Отже, доводи сторони відповідача про наявність форс-мажорних обставин, з урахуванням встановлених обставин та поданих сторонами доказів у цій частині, суд не приймає до уваги.

Посилання сторони відповідача, що відповідачка є матір`ю, яка самостійно виховує неповнолітню дитину, і стягнення з неї заборгованості у цей період є непропорційним, несправедливим та таким, що суперечить принципам гуманності і добросовісності, суд відхиляє, адже вони не спростовують порушення зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача і не звільняє відповідача від виконання взятих на себе за кредитним договором зобов`язань.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу 9200 грн.

Відповідно до договору про надання правової допомоги № 03-07/24 від 03.07.2024, укладеному між клієнтом ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» та адвокатом Литвиненко О.І., остання зобов`язалася надати послуги захисту прав та інтересів клієнта під час розгляду судом будь-якої інстанції справ у якій клієнт є учасником (п.1.1).

Строк дії договору до 03.07.2026 (п.4.1).

Вартість послуг адвоката обраховується виходячи з затраченого часу, вартість якого складає 2000 грн. за одну годину роботи, та підтверджується Актом приймання-передачі робіт (п. 3.1).

Згідно з Актом №1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024, адвокатом надано клієнту юридичні послуги у даній справі, адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги:

- первинна консультація замовнику, тривалість 0,5 годин, вартість 1 000 грн.;

- правовий аналіз наявних документів замовника та правової ситуації, тривалість 2 годин, вартість 4000 грн.;

- підготовка та подання позовної заяви, тривалість 2,1 годин, вартість - 4 200 грн.

Загальна вартість 9200 грн.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Тобто, попередня консультація клієнта, надання правової оцінки ситуації, чи правовий аналіз документів, звісно вважаються послугами адвоката, але не можуть бути віднесені до правничої допомоги як судові витрати. Це не судові витрати, що мають відшкодовуватись другою стороною судового спору як витрати на професійну правничу допомогу.

Вивчення документів та нормативних актів, надання оцінки ситуації є невід`ємною частиною роботи адвоката перед прийняттям ним рішення щодо співпраці з клієнтом та погодження самим клієнтом на умови роботи адвоката.

Фактичне надання адвокатом послуг може мати місце й тоді, коли він фактично надав консультацію, вчинив певні дії, але клієнт не бажає продовжувати роботу з цим адвокатом, не просить далі скласти позов, здійснювати подальше представництво в суду. Тому вартість цих послуг має залишатися за клієнтом, який, прийшовши до адвоката, отримує послуги консультації.

Ці послуги могли б лише включатись до складання позовної заяви, але не окремо.

З цих підстав суд вважає, необгунтованими та безпідставними витрати на правничу допомогу за надання таких послуг, як «первинна консультація», та «правовий аналіз наявних документів у замовника по справі», загальною вартістю 5000 грн.

Особа вільна у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Покладені на другу сторону судові витрати повинні бути співмірними.

Разом з тим, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.

Адвокатом позивача оцінено послугу «Підготовка та подання позовної заяви» в 4200 грн, тривалість роботи над нею зазначена як 2,1 години.

Суд, не оцінюючи рівня кваліфікації адвоката, визначає, що тривалість роботи по підготовці наявної позовної заяви визначена як 2,1 годин, а тому її вартість згідно умов договору про надання правничої допомоги складає 4200 грн. (2 000 * 2,1). При цьому позов є типовим, містить переважно тексти кредитної угоди та угоди факторингу, а також перелік та текст нормативних актів, які складають судову практику з даного питання. Будь-який серйозний аналіз законодавства чи фактичних обставин справи відсутній.

Отже, підготовка та написання професійним/кваліфікованим адвокатом процесуальних документів такої позовної заяви не потребує заявленого часу. З урахуванням заявленої вартості за написання даного позову в розмірі 4 200 грн, суд вважає, що цей розмір є завищеним з огляду на незначну складність справи та може бути зменшеним.

Підсумовуючи, суд враховуючи дотримання принципів обґрунтованості, пропорційності (співмірності) витрат на оплату послуг адвоката предмет спору, складності справи, значення справи для сторін, встановлений обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, приходить до висновку про часткове задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме на 71,82%, тому необхідно стягнути з відповідача судовий збір, у розмірі пропорційному задоволених позовних вимог, а саме: 2174,71 грн (3028 грн х 71,82% / 100 %).

Керуючись ст.ст.12,13,19,76,81,259,263-265,354-355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 2035780380 від 03.03.2021 у розмірі 90599,77 гривень (дев`яносто тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 77 коп), яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у сумі 64091,77 гривень та відсотків за користування кредитом у сумі 26508,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» суму сплаченого судового збору в розмірі 2174,71 гривні (дві тисячі сто сімдесят чотири гривні 71 коп).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень (три тисячі гривень 00 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 27 лютого 2026 року.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair.

Учасники справи:

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 40340222, адреса: 03035, м.Київ, пл.Солом`янська, буд.2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , рнкопп НОМЕР_1 .

Представник відповідача: адвокат Дьякова Тетяна Вікторівна.

Суддя: О.М.Погрібна